Ухвала

від 13.02.2018 по справі 905/1496/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

УХВАЛА

13 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 905/1496/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.,

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фадж"

про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30.08.2017

(головуючий - Мачульський Г.М., судді - Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.)

у справі № 905/1496/16 Господарського суду Донецької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фадж"

до 1. Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудфонд"

про розірвання договору та припинення постачання електричної енергії,

ВСТАНОВИВ:

03 листопада 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фадж" звернулося до Верховного Суду України з заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30.08.2017 у справі № 905/1496/16 з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, викладено його у новій редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017.

Відповідно до пп. 1 п. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції, яка діє з 15.12.2017, заяви про перегляд Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30.08.2017 у справі № 905/1496/16 заявник просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 30.08.2017 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 13.03.2017, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2017 залишити в силі.

Заяву мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм процесуального права у подібних правовідносинах, зокрема ст. 89 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 111 16 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з таких підстав:

2) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ.

У справі N 905/1496/16, що розглядається, Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову апеляційного суду, погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги на дії відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. Зокрема, суд касаційної інстанції виходив з того, що на час розгляду скарги на дії відділу державної виконавчої служби постачання електроенергії у будівлю за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, будинок 125, здійснюється Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Донецькобленерго" на підставі договору № 11/7727 від 14.09.2016, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Заможна Україна", тобто договору, який було укладено вже після прийняття судом рішення, на підставі якого було видано судовий наказ, спір із виконання якого і був предметом перегляду у суді касаційної інстанції. Виходячи із положень законодавства суд касаційної інстанції дійшов висновку, що виконання наказу суду не може стосуватися постачання електроенергії у будівлю, право на яке виникло на підставі договору, укладеного вже після прийняття судом рішення, на підставі якого було видано судовий наказ. Відтак, державний виконавець не вправі вчиняти дії, що виходять поза межі судового рішення, на підставі якого здійснювалося виконавче провадження. При цьому рішення суду касаційної інстанції ґрунтується на положеннях ст.ст. 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст. 1, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 26, п. 9 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 193, ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України.

Заявник посилається на неоднакове застосування у подібних правовідносинах судом касаційної інстанції норм процесуального права, в підтвердження чого посилається на ухвали Верховного Суду України від 13.07.2016 у справі № 21-452іп16, від 30.03.2016 у справі № 3-1237гс15 та постанови Вищого господарського суду України від 03.07.2017 у справі № 5006/37/152пн/2012, від 09.04.2012 у справі № 8/69, від 17.06.2014 від 9/336-07-8901, 23.10.2008 у справі № 22-23/321-05-10190, від 14.07.2011 у справі № 6/108-04. Також заявник зазначає, що ухвала Господарського суду Донецької області є по суті роз'ясненням рішення суду, на підставі якої фактично узаконюється бездіяльність державного виконавця та припиняється виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження, а отже така ухвала є судовим рішенням, яке перешкоджає подальшому судовому провадженню та може бути оскаржена до Верховного суду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України.

Такі твердження заявника Верховний Суд вважає необґрунтованими.

В ухвалі від 13.07.2016 № 21-452іп16 Верховний суд України відмовив у задоволенні заяви про роз'яснення постанови Верховного суду України (у якій товариство зазначало, що йому незрозумілий зміст мотивувальної частини постанови) з огляду на невідповідність заяви вимогам ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України.

В ухвалі 30.03.2016 у справі № 3-1237гс15 Верховний суд України відмовив у задоволенні заяви про роз'яснення постанови Верховного суду України відповідно до ст. 89 Господарського процесуального кодексу України, оскільки заявник ставив питання про внесення змін до змісту судового рішення.

У постанові від 03.05.2017 у справі 5006/37/152пн/2012 Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні заяви про роз'яснення рішення, оскільки у такій заяві відповідач порушував питання саме про спосіб виконання рішення. З огляду на встановлені вище обставини колегія суду також не вбачала неясності та невизначеності у рішенні суду.

У постанові від 09.04.2012 у справі № 8/69 суд касаційної інстанції, змінюючи постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції, виключив з резолютивної частини ухвали початкову ціну предмета іпотеки, оскільки судом першої інстанції при прийнятті рішення не досліджувалося питання щодо початкової ціни предмета іпотеки та не приймалося рішення з цього питання, в мотивувальній та в резолютивній частинах рішення відсутні посилання на початкову ціну предмета іпотеки, а тому суд першої інстанції неправомірно зазначив її в ухвалі про роз'яснення рішення.

У постанові від 17.06.2014 у справі № 9/336-07-8901 суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції про роз'яснення рішення, оскільки при роз'ясненні рішення стосовно зарахування поліпшень щомісячно на суму визначеної орендної плати з урахування індексу інфляції, суд першої інстанції порушив вимоги, встановлені ст. 89 Господарського процесуального кодексу України, оскільки фактично змінив зміст судового рішення.

У постанові від 23.10.2008 у справі № 22-23/321-05-10190 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд, зокрема, дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції про роз'яснення рішення суду не відповідає вимогам ст. 89 ГПК України, оскільки нею фактично змінено зміст судового рішення.

У постанові від 14.07.2011 у справі № 6/108-04 касаційний суд дійшов висновку , що роз'яснюючи ухвалу суду першої інстанції суд першої інстанції вийшов за межі, встановлені приписами ст.ст. 86, 89 ГПК України, оскільки шляхом роз'яснення ухвали вирішено питання відносно терміну повноважень виконуючого обов'язки керівника підприємства.

Тобто, у постановах, на які посилається заявник, суди, з урахуванням оскарження процесуальних документів, винесених за результатами вирішення питання про роз'яснення судового рішення, застосовували ст. 89 Господарського процесуального кодексу України, правову позицію щодо застосування вказаної статті викладено і в ухвалах Верховного Суду України.

В той же час у постанові від 30.08.2017 у справі № 905/1496/16, що розглядається, суди розглянули скаргу на дії державного виконавця (щодо закриття виконавчого провадження) при примусовому виконанні рішення суду та керувалися положеннями ст. 1, ст.ст. 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, ч. 1, 5, 6 ст. 26, п. 9 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження". У постанові, яку просить переглянути заявник, відсутній висновок щодо застосування ст. 89 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, застосування норм процесуального права судом касаційної інстанції в зазначених постановах Вищого господарського суду України та у справі, про перегляд якої Товариством з обмеженою відповідальністю "Фадж" подано заяву, є різним, у зв'язку з чим обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм процесуального права, не можна визнати подібними.

Доводів щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України заява про перегляд постанови не містить.

Крім того, ухвала місцевого господарського суду про відмову у задоволенні скарги про визнання незаконною бездіяльність відділу державної виконавчої служби з виконання наказу та про зобов'язання відділу державної виконавчої служби здійснити виконавчі дії з виконання наказу не відноситься до таких, що перешкоджають розгляду справи по суті.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що заявником не підтверджено застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, як і не підтверджено невідповідності постанови суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм процесуального права.

Частиною 3 ст. 111 21 ГПК України передбачено, що у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана заява є необґрунтованою, вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією з трьох суддів у складі судді-доповідача та двох суддів, визначених автоматизованою системою документообігу суду додатково. Провадження відкривається, якщо хоча б один суддя зі складу колегії дійшов висновку про необхідність його відкриття.

Керуючись ст.ст. 233, 234, 235, підпунктом 1 п. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції, чинній з 15.12.2017, ст.ст. 111 16 , 111 21 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у допуску справи № 905/1496/16 до провадження Верховного Суду.

2. Надіслати копію ухвали разом із копією заяви особам, які беруть участь у справі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І. Ткач

Судді: О. Мамалуй

Л. Стратієнко