Постанова

від 07.02.2018 по справі 910/49/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/49/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Білоуса В.В., Жукова С.В.

за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Восток ЛТД"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2017

та на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2017

у справі № 910/49/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-Транс Брок"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Восток ЛТД"

про стягнення 16 928,05 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "АС-Транс Брок" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Агро-Восток ЛТД" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 16 928 грн. 05 коп. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач порушив умови укладеного сторонами Договору-заявки на надання транспортно-експедиційних послуг при перевезеннях вантажів у міжнародному автомобільному сполученні від 29.08.2016 (далі - Договір). Зокрема, позивач вказав про те, що ТОВ "Агро-Восток ЛТД" не забезпечило усі документи для митного оформлення, у зв'язку з чим перевізник був змушений розмістити автомобіль з вантажем у зоні митного контролю на стоянці ПАТ "Київська виробнича компанія "Рапід", внаслідок чого позивач поніс витрати пов'язані з оплатою охорони та автостоянки на митниці, штрафу за простій. До того ж, як зазначило ТОВ "АС-Транс Брок" у позові, відповідач виконав грошові зобов'язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажу з порушенням строків, встановлених Договором, у зв'язку з чим просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за прострочення оплати перевезення (за жовтень 2016 року), 3% річних та пеню (за період з 23.09.2016 - 15.11.2016). Крім того, у зв'язку з неналежним виконання відповідачем умов Договору, позивач просив суд стягнути з ТОВ "Агро-Восток ЛТД" плату за митне оформлення вантажу та 3% річних за прострочення оплати за митне оформлення вантажу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 у справі № 910/49/17 (суддя Чинчин О.В.) позов ТОВ "АС-Транс Брок" задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Агро-Восток ЛТД" на користь ТОВ "АС-Транс Брок" штраф за простій у розмірі 6 000 грн. 00 коп. та судовий збір. В іншій частині позову - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення штрафу за простій, мотивоване тим, що, що проходження митного контролю та оформлення митної декларації у зоні митного контролю у період з 13.09.2016 по 19.09.2016 сталося з незалежних від Перевізника причин, а знаходження транспортного засобу зоні митного контролю протягом 5 діб є понаднормовим простоєм, передбаченим п.п.4.2, 4.3 Договору.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з їх необґрунтованості та недоведеності. Зокрема, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог про стягнення коштів за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати послуг перевезення та вимог про стягнення інфляційних втрат (за жовтень 2016 року), 3% річних та пені (за період з 23.09.2016 - 15.11.2016), суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази як одержання відповідачем вантажу, так і виставлення/направлення відповідачу рахунку на оплату послуг з перевезення, який є підставою оплати наданих послуг з перевезення, тобто не підтверджується наявність прострочки відповідача з оплати за надані послуги з перевезення й застосування до останнього положень ст. 625 ЦК України та п.6.9 Договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 у справі № 910/49/17 (судді: Станік С.Р.- головуючий, Тарасенко К.В., Отрюх Б.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 у справі №910/49/17 скасовано частково, а саме в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 700,00 грн., 3% річних в сумі 108,61 грн. та 1060,11 грн. пені, і прийнято в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, з відмовою у задоволенні решти заявлених до стягнення наведених показників. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 у справі №910/49/17 - залишено без змін. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 у справі №910/49/17 викладено в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково. Стягнути з ТОВ "Агро-Восток ЛТД" на користь ТОВ "Ас-Транс Брок" штраф за простій у розмірі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп., інфляційні втрати в сумі 700 (сімсот) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 108 (сто вісім) грн. 61 коп., 1060 (одну тисячу шістдесят) грн. 11 коп. пені, а також судовий збір за подачу позову в сумі 743 (сімсот сорок три) грн. 73 коп. У решті позовних вимог - відмовити".

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Приймаючи постанову про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні стягнення інфляційних втрат за прострочення оплати перевезення у розмірі 728 грн. 00 грн. (за жовтень 2016 року), 3% річних за прострочення оплати перевезення у розмірі 115 грн. 40 коп. (за період з 23.09.2016 - 15.11.2016), пені за прострочення оплати перевезення у розмірі 1077 грн. 04 коп. (за період з 23.09.2016 - 15.11.2016) та прийняття в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд, з урахуванням п. 1.1, п. 5.3, п.5.5 Договору, виходив з того, що оплата проводиться відповідачем позивачу після факту розвантаження товару, з граничним строком виконання оплати - 3 дні після розвантаження, а факт невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов'язку оплатити послуги, надані позивачем. Оскільки відповідачем було здійснено оплату наданих позивачем послуг згідно Договору лише 16.11.2016, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в період з 24.09.2016 по 15.11.2016 відбувалось прострочення відповідачем свого грошового зобов'язання перед відповідачем на узгоджену сторонами суму у розмірі 25 000,00 грн., що згідно з ст. 625 ЦК України є підставою для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, а згідно з п. 6.7 Договору, ст. 549 ЦК України, ч. 1 ст. 230 ГК України - застосування штрафної санкції у вигляді пені.

Разом з тим, апеляційний суд підтримав як законний і обґрунтований висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог ТОВ "АС-Транс Брок" про стягнення 6 000,00 грн. штрафу за простій.

В частині решти позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що зазначені вимоги позову є документально непідтвердженими, а тому не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ТОВ "Агро-Восток ЛТД" звернулося з касаційною скаргою, в якій в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 у справі № 910/49/17 частково та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "АС-Транс Брок" у задоволенні позовних вимог повністю.

У касаційній скарзі ТОВ "Агро-Восток ЛТД" вказує на необхідність скасування рішення в частині задоволення вимоги про стягнення штрафу за простій. При цьому, заявник касаційної скарги зазначає, що нормативним актом, який регулює взаємовідносини перевізника і замовника при перевезеннях вантажу в міжнародному сполученні, є Статут автомобільного транспорту УРСР, згідно абз.4 ст. 142 якого підставою для нарахування штрафу за простій автомобілів слугують відмітки в товарно-транспортних документах (CMR-накладних) та в путьовому листі. На думку відповідача, суди попередніх інстанцій не застосували ст. 158 Статуту автомобільного транспорту УРСР, згідно якої доказом наявності понаднормативного простою є акт, який складається тільки у разі розбіжностей між вантажовідправником та вантажоодержувачем, не дослідили наявність такого акту та не зробили висновок про існування належного доказу понаднормативного простою. Як стверджує ТОВ "Агро-Восток ЛТД", оскільки факт простою з його вини не підтверджено належними та допустимими доказами, підстави для сплати штрафу в сумі 6 000,00 грн. - відсутні.

Крім того, у касаційній скарзі ТОВ "Агро-Восток ЛТД" зазначає про безпідставність задоволення вимог про оплату інфляційних втрат, 3% річних та пені за прострочення оплати перевезення. На думку відповідача, строк виконання грошового зобов'язання ТОВ "Агро-Восток ЛТД" на користь позивача пов'язаний з вчиненням останнім дії - виставлення рахунку-фактури, а оскільки позивачем не було виставлено рахунку, підстав для оплати послуг фрахту не було.

У відзиві на подану відповідачем касаційну скаргу ТОВ "АС-Транс Брок" заперечує проти касаційної скарги та просить оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Агро-Восток ЛТД" - без задоволення. Так, позивач не погоджується з доводами касаційної скарги про необхідність скасування рішення в частині задоволення вимоги про стягнення штрафу за простій. При цьому, обґрунтовуючи свою позицію, ТОВ "АС-Транс Брок" зазначає, що положення Статуту автомобільного транспорту УРСР (остання редакція датована 02.07.1981) не підлягають застосуванню до правовідносин сторін, оскільки станом на час розгляду даної справи Статут не містить норм щодо міжнародних перевезень вантажів. До того ж, позивач вказує, що в даному випадку мають бути застосовані Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналася 01.08.2006, та Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність". За змістом ст. ст. 4, 5, 6 Конвенції первинним доказом виконання перевезення є міжнародна вантажна накладна. Спірне перевезення виконано згідно вантажних накладних А№379614 та А № 380540. Посилаючись на безпідставність стягнення штрафу за простій, відповідач не врахував, що Конвенцією не передбачено складання документів щодо простою автотранспорту.

Представники сторін в судове засідання Касаційного господарського суду у склады Верховного Суду 07.02.2018 не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлені.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, аргумент касаційної скарги стосовно помилкового висновку місцевого та апеляційного господарських судів про задоволення вимоги про стягнення штрафу за простій відхиляється касаційним судом як необґрунтований, оскільки судами було встановлено факт простою - знаходження транспортного засобу в зоні митного контролю у період з 13.09.2016 по 19.09.2016, що є понаднормовим простоєм, передбаченим п.п.4.2, 4.3 Договору та є підставою для сплати штрафу.

Аргументи відповідача про те, що відсутність виставленого рахунку свідчить про відсутність підстав для оплати послуг фрахту, також не приймаються колегією суддів, оскільки факт невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов'язку оплатити послуги, надані позивачем. Так, за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України.

Доводи касаційної скарги, в яких ТОВ "Агро-Восток ЛТД" просить суд звернути увагу на положення Договору, СMR-накладні, акт № 0У-000659 здачі-прийняття робіт не можуть бути прийняті касаційним судом , оскільки, такі доводи фактично зводиться до прохання надати нову оцінку доказам у справі, які, на думку заявника касаційної скарги, неправильно були оцінені судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи, що в силу вимог ст.300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення відповідно до вимог ст. 311 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017), оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права.

Водночас, колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, оскільки вони ґрунтуються на встановлених у справі фактичних обставинах та нормах чинного законодавства.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.08.2016 між ТОВ "Агро-Восток ЛТД" (Замовник) та ТОВ "Ас-Транс Брок" (Перевізник) було укладено Договір-заявку на надання транспортно-експедиційних послуг при перевезеннях вантажів у міжнародному автомобільному сполученні, умовами якого передбачено, що замовник доручає, а перевізник приймає на себе перевезення чи організацію перевезення вантажу автомобільним транспортом від свого імені, але за дорученням замовника та рахунок останнього по маршруту: м. Іваново (Росія) - Київ (Україна).

Згідно ст. 919 ЦК України, перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Статтею 920 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з приписами ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на виконання умов Договору, ТОВ "Ас-Транс Брок" були надані транспортно-експедиційні послуги, а замовником ТОВ "Агро-Восток ЛТД" в свою чергу були прийняті такі послуги: м/н транспорті послуги від місця завантаження за межами митної території України до кордону України - 14 000 грн. 00 коп.; м/н транспортні послуги від кордону України до місця розвантаження на території України - 7 950 грн. 00 коп., експедиційні послуги по рейсу а/м ВВ 3474 СВ/ВВ 6740 ХТ Росія м. Іваново - Україна м. Київ - 2 541 грн. 67 коп., а загалом на суму в розмірі 25 000 грн. 00 коп., що підтверджується Актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-000659 від 20.09.2016, який підписано представниками позивача та відповідача, а також посвідчено печатками товариств.

У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що вказаний Акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-000659 від 20.09.2016 на суму 25 000,00 грн., який підписано представниками позивача та відповідача, а також посвідчено печатками товариств - є належним та допустимим доказом надання позивачем та прийняття відповідачем транспортно-експедиційних послуг на суму 25 000,00 грн. за Договором.

Згідно міжнародної вантажно-митної декларації (CMR) 379614, в графі № 2 "одержувач" зазначено ТОВ "Агро-Восток ЛТД", і відмітка ТОВ "Агро-Восток ЛТД" про отримання товару 20.09.2016 за вказаною міжнародною товарно - траспортною накладною міститься також в графі 24, що посвідчено печаткою відповідача; крім того, зазначена накладна містить відбитки перетину кордону, митного контролю, печатки перевізника,тощо.

Відповідно до міжнародної вантажно-митної декларації (CMR) 380540, в графі № 2 "одержувач" зазначено ТОВ "Агро-Восток ЛТД", і відмітка ТОВ "Агро-Восток ЛТД" про отримання товару 20.09.2016 за вказаною міжнародною товарно-траспортною накладною міститься також в графі 24, що посвідчено печаткою відповідача; крім того, зазначена накладна містить відбитки перетину кордону, митного контролю, печатки перевізника, тощо

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що перевізник зобов'язаний контролювати силами водія транспортного засобу процес навантаження (розвантаження), включаючи перерахунок вантажних місць, перевірку зовнішнього стану упаковки, порядок навантаження (розвантаження).

Перевізник зобов'язаний доставити ввірений замовником вантаж у вказаний пункт призначення і здати його уповноваженій особі згідно товаротранспортної накладної і переданим на місці навантаження та митного оформлення документами (п. 5.5 Договору).

Згідно п. 6.5. Договору оплата за перевезення проводиться замовником не пізніше 5 банківських днів з дати виставлення рахунку, при цьому датою виставлення рахунку є дата рахунку. Вказаний в цьому пункті термін може бути змінений за згодою сторін у кожному окремому випадку і вказаний в заявці на перевезення вантажу. Сторони погодилися з тим, що максимальний термін для розрахунків за послуги перевізника не може перевищувати 10 банківських днів.

Тобто за умовами п.6.5 Договору строк виконання відповідачем його грошових зобов'язань щодо оплати наданих послуг з перевезення вантажу пов'язаний з вчиненням позивачем відповідних дій - виставлення рахунку, оскільки саме з дати виставлення рахунку проводиться оплата за перевезення.

При цьому, як вірно встановив суд апеляційної інстанції, умови Договору щодо здійснення розрахунку за поставлений товар були конкретизовані сторонами у пункті 1.1 Договору в графі "Порядок та форма оплати": по перерахунку після розвантаження 1-3 дня, що узгоджується і з пунктами 5.3, п. 5.5 Договору, згідно яких, в сукупності, оплата проводиться відповідачем позивачу після факту розвантаження товару, з граничним строком виконання оплати - 3 дні після розвантаження.

Таким чином, дослідивши умови укладеного Договору та первинні документи, встановивши наведені вище обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем було виконано умови Договору - заявки від 28.09.2016 щодо надання траснпортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу, вартість наданих позивачем та прийнятих відповідачем транспортно-експедиційних послуг складає 25 000,00 грн., а доставка вантажу до місця призначення і здача його отримувачу (відповідачу) 20.09.2016 підтверджується відмітками в графах 24 CMR.

За приписами ч. 2 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно норм ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями, за приписами ч. 1 ст. 230 ГК України, є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відповідача 21.09.2016 виник обов'язок з оплати вартості наданих позивачем послуг на узгоджену сторонами суму (25 000,00 грн.), строк виконання якого сплив 23.09.2016.

У зв'язку з викладеним, оскільки відповідачем було здійснено оплату наданих позивачем послуг згідно Договору лише 16.11.2016, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в період з 24.09.2016 по 15.11.2016 відбувалось прострочення відповідачем свого грошового зобов'язання перед відповідачем на узгоджену сторонами суму у розмірі 25 000,00 грн., що згідно з ст. 625 ЦК України є підставою для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, а згідно з п. 6.7 Договору, ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 230 ч. 1 ГК України - застосування штрафної санкції у вигляді пені.

Поряд з викладеним, касаційний суд звертає увагу, що факт невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов'язку оплатити послуги, надані позивачем, оскільки за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405, висновки якої є обов'язковими в силу приписів ст. 111 28 ГПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваної постанови).

Надавши належну оцінку доводам сторін та доказам у справі, здійснивши розрахунок щодо нарахування на прострочене відповідачем грошове зобов'язання 25 000,00 грн. за загальний період з 24.09.2016 по 15.11.2016, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 700,00 грн., 3% річних в сумі 108,61 грн. та 1060,11 грн. пені. В решті позовних вимог позивача в частині відповідних нарахувань за прострочення оплати основного грошового зобов'язання, було відмовлено за їх безпідставністю.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судами обставин справи, колегія суддів касаційного господарського суду вважає, що суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення за прострочення оплати перевезення інфляційних втрат в сумі 700,00 грн., 3% річних в сумі 108,61 грн. і 1060,11 грн. пені, та дійшов законного і обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення вказаних позовних вимог.

Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, про наявність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення 6 000, 00 грн. штрафу за простій, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, що розглядається, та встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідно до п. 4.1. Договору, замовник зобов'язується передати перевізнику всі необхідні товаросупровідні та митні документи, які необхідні перевізнику для виконання своїх зобов'язань за договором, належного перевезення вантажів замовника, митного оформлення та/або перевідправлення вантажу відповідно до вимог митного законодавства.

Згідно п. 4.2 Договору, замовник зобов'язаний оплатити час простою транспортного засобу перевізника у разі перевищення (порушення) нормативних строків 1 200, 00 грн. за кожну понаднормативну добу.

При виконанні міжнародних перевезень замовник зобов'язаний забезпечити проведення процедури завантаження/розвантаження транспортних засобів та митного оформлення вантажу, що провозиться протягом 48 годин на території країн СНД і 48 годин на території іноземних держав (п. 4.3. Договору).

За умовами п. 4.8. Договору замовник зобов'язується своєчасно здійснювати оплату послуг перевізника, а також оплату (штрафів) за простій у відповідності з пунктами 4.1.4., 4.1.6. цього договору, надавати оригінали документів (заявки, доповнення до них та інші документи, які бути направлені за допомогою факсимільного зв'язку або по електронній пошті і акцептовані перевізником) у розумний строк, який для цілей цього договору не може перевищувати 5 робочих днів, з урахуванням святкових днів за законодавством України.

При цьому, як з'ясував суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, Договір-заявка на надання транспортно-експедиційних послуг при перевезеннях вантажів у міжнародному автомобільному сполученні від 29.08.2016, укладений між позивачем та відповідачем, взагалі не містить п.п. 4.1.4., 4.1.6, а тому до даних правовідносин сторін підлягають застосуванню положення 4.2, 4.3 Договору.

У відповідності до п. 5.8. Договору перевізник зобов'язаний надати замовнику всі документи, що підтверджують факт затримки транспортного засобу в дорозі, простоїв у відправника (одержувача) вантажу, на митницях країн транзиту і т.п. Під документами, що підтверджують факт простою розуміються стоянкові або інші документи, які підтверджують факт простою.

Розрахунок за додаткові витрати перевізника (штраф за перевантаження, що виникли через невизначену або невірну вказану в замовлені та супровідних документах вагу вантажу, наявність наднормативних простоїв під завантаженням/вивантаженням, штраф за скасування завантаження і т.п.) проводяться замовником на підставі підтверджуючих документів та відповідного рахунку (п. 6.4. Договору).

Згідно норм ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт, зокрема, зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 05.04.2017 у даній справі, Київська міська митниця ДФС повідомила, що в зону митного контролю митного поста "Східний" надійшов автомобільний транспортний засіб ВВ 3474 СВ/ВВ 6740 ХТ 09.09.2016, 13.09.2016 митним брокером ТОВ "Ас-Транс Брок" подано 2 електронні декларації, по цим митним деклараціям спрацювала автоматизована система аналізу ризиками, зокрема, щодо необхідності проведення часткового митного огляду. Дозвіл на випуск із зони митного контролю транспортного засобу було надано 19.09.2016.

Встановивши наведені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що проходження митного контролю та оформлення митної декларації у зоні митного контролю у період з 13.09.2016 по 19.09.2016 сталося з незалежних від перевізника причин, оскільки спрацювала автоматизована система аналізу ризиками, зокрема, щодо необхідності проведення часткового митного огляду, знаходження транспортного засобу в зоні митного контролю протягом 5 діб є понаднормовим простоєм, передбаченим п.п.4.2, 4.3 Договору. Відтак, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність підстав для сплати штрафу за простій.

З огляду на встановлені судами обставини справи та виходячи з аналізу наведених норм, колегія суддів вважає законним висновок суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог ТОВ "Ас-Транс Брок" в частині стягнення з ТОВ "Агро- Восток ЛТД" штрафу за простій у розмірі 6 000 грн. 00 коп. (5*1200 грн. = 6 000 грн. 00 коп.). та залишення в цій частині рішення місцевого господарського суду без змін.

Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 прийнята судом у відповідності до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для її зміни або скасування не вбачається.

При цьому, слід зазначити, що оцінка доводів сторін у даній справі та наявних доказів була здійснена апеляційним судом з дотриманням вимог ст.ст. 4 7 , 43 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваної апеляційної постанови не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на ТОВ "Агро-Восток ЛТД"

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Восток ЛТД" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 у справі №910/49/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Білоус В.В.

Жуков С.В.