Ухвала

від 15.02.2018 по справі 6-187/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/208/18Головуючий по 1 інстанції Категорія : на ухвалу Мельник І.О. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів :

Новікова О.М.

Вініченка Б.Б., Храпка В.Д.,

за участю секретаря Торопенко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 червня 2011 року, постановлену під головуванням судді Мельник І.О., у справі за поданням державного виконавця Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції (далі - Придніпровського відділу ДВС Черкаського МУЮ) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_5, -

в с т а н о в и в :

Державний виконавець Придніпровського відділу ДВС Черкаського МУЮ звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_5, необхідність у якому виникла під час примусового виконання виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси №2-2439/29 від 28.12.2009 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ ПриватБанк боргу в сумі 111 973 грн. 70 коп.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 червня 2011 року у справі №6-187/11 тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон ОСОБА_5 до виконання ним своїх зобов'язань перед ПАТ КБ ПриватБанк у розмірі 111 973 грн. 70 коп.

Матеріали цивільної справи №6-187/11 були знищені у зв'язку з закінченням встановленого строку зберігання (3 роки).

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 листопада 2017 року втрачене судове провадження №6-187/11 відновлено частково.

12 жовтня 2017 року ОСОБА_5 оскаржив в апеляційному порядку ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 червня 2011 року про обмеження його у праві виїзду, просить її скасувати та відмовити в задоволенні подання.

Так, апелянт зазначає, що сама по собі наявність невиконаних ним зобов'язань не є підставою для звернення державного виконавця з поданням і застосування обмеження виїзду за кордон. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання. Державний виконавець не надав жодних доказів, які б свідчили про проведену роботу державного виконавця та про ухилення апелянтом від виконання зобов'язання.

Крім того, він не знав, що з нього як поручителя рішенням суду стягнуто кошти.

Також апелянт вказує, що обмеження виїзду за кордон порушує його конституційне право, гарантоване у ст. 33 Конституції України, на свободу пересування, вільний вибір місця проживання.

Заслухавши представника апелянта, дослідивши матеріали відновленого судового провадження та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи подання, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 ухилявся від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, що є підставою для тимчасового обмеження її у праві виїзду за кордон.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (ст. 313 ч. 2,4 ЦК України).

Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України (в редакції чинній на дату постановлення оскаржуваної ухвали суду) питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Відповідно до п.18 ч.3 ст.11 Закону України Про виконавче провадження (в редакції на час розгляду подання) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.

Відповідно до п. 5 ст.6 Закону України Про порядок виїзду з України і в їзду в України громадян України право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.

Під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею таких обов'язків.

Відповідно до ч. 6 ст.12 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, що діяла на час постановлення ухвали) боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Отже приведені вище норми передбачають тимчасове обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України лише у разі ухилення його від виконання зобов'язань. При цьому мається на увазі, що ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків.

Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні дані про те, чи існує на даний час вказане виконавче провадження, яка стадія його виконання, чи знав боржник про існування виконавчого провадження. Ні органи ДВС, ні ПАТ КБ ПриватБанк як стягувач, не надали суду будь-яких доказів з цього приводу і в судове засідання не з'явились. Також в матеріалах справи відсутні докази навмисного ухилення ОСОБА_5 від сплати боргу.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим скасування обмеження його у виїзді за межі України.

Керуючись ст. 268, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити.

Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 червня 2011 року - скасувати.

В задоволенні подання державного виконавця Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції про тимчасове обмеження ОСОБА_5 у праві виїзду за межі України - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

Повний текст постанови виготовлено 16 лютого 2018 року.