Постанова

від 06.02.2018 по справі 127/29112/13-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова Іменем України

06 лютого 2018 р.

м. Київ

справа № 127/29112/13

провадження № 51-188 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , представника потерпілого ОСОБА_7 ,

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2017року відносно ОСОБА_8 ,

встановив:

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2016 року

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Летичів Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 76 КК України ОСОБА_8 зобов`язано не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації та виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2017року зазначений вирок місцевого суду відносно ОСОБА_8 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винним і засуджено за те, що він за обставин, викладених у вироку, протягом 2006-2010 р.р. шляхом обману заволодів майновими правами ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест» на торгівельно-офісний центр по вул. В. Інтернаціоналістів, 14-А в м. Вінниці, будівництво якого виконано за рахунок коштів ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест» у сумі 3976000 грн.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, ставить вимогу про скасування оскарженої ухвали апеляційного суду відносно ОСОБА_8 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Зазначає про м`якість призначеного засудженому покарання, безпідставність застосування ст. 75 КК України та неправильне застосування ст. 76 КК України. Ухвалу апеляційного суду вважає такою, що не відповідає вимогам ч. 2 ст.419 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, захисника та представника потерпілого, які заперечували проти її задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов такого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурора не піддаються сумніву.

Посилання прокурора на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування положень ст. 75 КК України, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого не є переконливими.

Стаття 11 КК України визначає злочин як передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину.

Крім того, злочин розглядається як різновид соціального конфлікту. Одним із завдань суду є вирішення такого конфлікту, в тому числі і завдяки призначенню справедливого покарання.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення тапопередження вчинення нових злочинів.

Стаття 75 КК України передбачає, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Покарання буде справедливим, якщо воно відповідає зазначеним нормам кримінального закону, в тому числі і щодо вирішення питання про звільнення засудженого від його відбування з випробуванням.

З матеріалів цього кримінального провадження видно, що ОСОБА_8 не є особою з кримінальним минулим. Здійснював підприємницьку діяльність, під час якої і вчинив злочин. Про його протиправну поведінку правоохоронним органам стало відомо не із заяви потерпілого, а лише завдяки реагуванню з боку господарського суду (т.4 а.с.19-21).

Представник потерпілого хоч і підтримав у суді першої інстанції думку прокурора щодо необхідності призначення ОСОБА_8 суворого покарання, однак матеріальних претензій до засудженого не заявляв.

В суді касаційної інстанції представник потерпілого наполягав на залишенні судових рішень без зміни задля завершення цієї справи та підтвердив те, що потерпілий не подавав до суду позовної заяви про відшкодування шкоди засудженим.

За таких обставин, суд вважає, що завдання кримінального провадження, передбачене ст. 2 КПК України, а саме, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, виконано.

Суд першої інстанції, врахувавши те, що засуджений позитивно характеризується, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з максимальним строком випробування.

Апеляційний суд, переглянувши це кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, врахував те, що в судовому засіданні суду апеляційної інстанції засуджений відмовився від поданої ним апеляційної скарги, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся (запевнив апеляційний суд у тому, що більше не буде порушувати закон та вживе усіх можливих заходів до відшкодування заподіяної злочином шкоди), і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення вироку в частині призначеного ОСОБА_8 покарання, а також застосування ст. 75 КК України без зміни.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає призначене ОСОБА_8 покараннянеобхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Отже, вимог статей 50, 65 КК України дотримано.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Касаційна скарга прокурора не містить переконливих доводів на обґрунтування явної несправедливості покарання, призначеного ОСОБА_8 , через м`якість.

Доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не змінив вирок у частині покладання на засудженого певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, також не можна визнати слушними. Адже як видно із тексту згаданої норми кримінального закону як в редакції, що діяла на момент вчинення злочину, так і в тій, що була чинною на час постановлення вироку, вона надавала суду право покласти на засудженого обов`язки не виїжджати за межі України без погодження з органом, що здійснює контроль за поведінкою таких осіб, а також інші обмеження, що встановлюються для засудженого цим органом. Тож не можна визнати, що суд, застосовуючи згадану норму кримінального закону, якимсь чином погіршив становище засудженого.

Отже ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування або зміни ухвали апеляційного суду, в провадженні невстановлено.

За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 2 ст. 376, ст.ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, п. п. 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК України та § 3 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2017року відносно ОСОБА_8 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною іоскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3