Постанова

від 14.02.2018 по справі 365/396/17

ВЕРХОВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 365/396/17

провадження № 61-406св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство Калина ,

представник позивача - МікульськийКостянтин Володимирович,

відповідачі: ОСОБА_5, фермерське господарство Пріус ,

представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Калина на рішення Згурівського районного суду Київської області у складі судді Денисенко Н. О. від 25 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області у складі суддів Мельника Я. С., Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О. від 23 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2017 року приватне акціонерне товариство Калина (далі - ПрАТ Калина ) звернулося до суду з позовом ОСОБА_5 та фермерського господарства Пріус (далі - ФГ Пріус ), у якому просило: перевести на нього права і обов'язки сторони орендаря за договорами оренди землі № № 37, 38 від 10 вересня 2016 року, укладеними між ОСОБА_5 та ФГ Пріус , щодо земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2; визнати на ним право оренди вказаних земельних ділянок на умовах та за договорами оренди землі № № 37, 38 від 10 вересня 2016 року.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5 є власницею земельних ділянок площами 5,18 га та 5,1802 га (кадастрові номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2), які розташовані на території Красненської сільської ради Згурівського району Київської області.

Протягом 2007-2017 років ці ділянки перебували у строковому платному користуванні ПрАТ Калина на умовах договору оренди від 09 вересня 2006 року, протягом строку якого позивач належним чином виконував його умови та до закінчення строку його дії повідомив ОСОБА_5 про намір укласти договір оренди землі на новий строк, надіславши проект такого договору.

Посилаючись на те, що відповідач не надала відповіді на зазначену пропозицію та уклала із ФГ Пріус два договори оренди цих земельних ділянок за №№ 37, 38, чим, на його думку, порушила його права, встановлені статтею 33 Законом України Про оренду землі , а тому ПрАТ Калина просив задовольнити позов у повному обсязі.

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 25 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач звернувся за захистом своїх прав не у спосіб, визначений законом, оскільки оспорювані договори оренди №№ 37 та 38 було укладено в період дії попереднього договору оренди від 09 вересня 2006 року, а чинне законодавство не передбачає застосування аналогії права у правовідносинах, що виникли між сторонами у справі.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ Калина відхилено, рішення Згурівського районного суду Київської області від 25 вересня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції про відмову у позові є правильним, оскільки позивач обрав не передбачений законом спосіб захисту своїх прав.

15 грудня 2017 року ПрАТ Калина подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права , просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не встановлено факту припинення переважного права позивача, а наявність вже погодженого та зареєстрованого права оренди на третю особу зумовило обрання позивачем способу захисту, який, на думку позивача, є єдиним ефективним, та таким, що непорушуючи право власника на вільне визначення бажаних для нього договірних умов, є здатним відновити порушене переважне право позивача.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

22 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

У січні 2018 року представник відповідачів ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у ПрАТ Калина такого способу захисту прав, як переведення прав орендаря за договором оренди землі та визнання права на оренду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина друга статті 16 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного права на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, ПрАТ Калина посилалось на невизнання орендодавцем його права, передбаченого статтею 33 Закону України Про оренду землі , унаслідок чого останнім було укладено договір оренди цієї самої земельної ділянки з іншим орендарем.

За змістом статті 33 Закону України Про оренду землі по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Реалізація зазначеного переважного права на поновлення договору оренди можлива лише за умови дотримання встановлених цією нормою певної процедури і строків.

Отже, з огляду на загальні засади цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12 -15, 20 ЦК України; статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій)) необхідно дійти висновку про те, що в разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого статтею 33 Закону України Про оренду землі , на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 6-55цс15.

Суди попередніх інстанцій встановивши, що 09 вересня 2006 року між закритим акціонерним товариством Калина , правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_5 було укладено та зареєстровано договір оренди вказаних земельних ділянок строком на 10 років (до 06 квітня 2017 року), проте 10 вересня 2016 року між ФГ Пріус та ОСОБА_5 було укладено та підписано два договори оренди цих же земельних ділянок за № 37 та за № 38, які було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18 квітня 2017 відповідно за № 20066038 та за № 20065646, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування у даному випадку такого способу захисту прав, як переведення прав орендаря за договором оренди землі та визнання права на оренду.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Калина залишити без задоволення.

Рішення Згурівського районного суду Київської області від 25 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило