Рішення

від 07.02.2018 по справі 911/3539/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2018 р. м. Київ Справа № 911/3539/17

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Кулакова С.С.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СКЕЛА ГРУПП"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТОН ЛТД"

про розірвання договору та стягнення заборгованості у сумі 22 553,42 грн.

за участю представника:

позивача: Воловика М.О. (свідоцтво адвоката №3710 від 22.12.2010 року);

відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

28 листопада 2017 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "СКЕЛА ГРУПП" (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТОН ЛТД" (далі - відповідач) про розірвання договору та стягнення заборгованості у сумі 22 553,42 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору поставки №1035 від 03.11.2017 року, згідно з умовами якого відповідач зобов'язувався передати у власність позивача ємність металеву 73 м.куб. (ТИП-62, стінки 10 мм) (далі - товар), а позивач зобов'язувався товар прийняти і оплатити.

Позивач, відповідно до умов договору поставки, здійснив оплату товару, проте відповідач оплачений позивачем товар не передав.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив розірвати договір поставки та стягнути з відповідача 21 000,00 грн. основного боргу, 1 398,08 грн. пені та три проценти річних у розмірі 155,34 грн.

Провадження у справі порушено ухвалою Господарського суду Київської області від 28.11.2017 року, розгляд справи призначено на 13 грудня 2017 року.

06 грудня 2017 року до Господарського суду Київської області від представника позивача електронною поштою надійшло клопотання від 06.12.2017 року про участь у судовому засіданні, яке відбудеться 13.12.2017 року, в режимі відеоконференції, в задоволенні якого судом відмовлено.

08 грудня 2017 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав клопотання від 06.12.2017 року про долучення до матеріалів справи витребуваних ухвалою суду документів, яке підлягало задоволенню судом.

13 грудня 2017 року представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 13.12.2017 року розгляд справи відкладено на 10 січня 2018 року.

18 грудня 2017 року до Господарського суду Київської області від представника позивача електронною поштою надійшло клопотання від 06.12.2017 року про участь у судовому засіданні, яке відбудеться 10.01.2018 року, в режимі відеоконференції, задоволене ухвалою суду від 18.12.2017 року.

10 січня 2018 року на електронну адресу представник позивача направив клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке підлягало задоволенню судом.

10 січня 2018 року в засіданні взяв участь у режимі відеоконференції представник позивача. Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 10.01.2018 року в справі призначено підготовче засідання на 17 січня 2018 року.

11 січня 2018 року на адресу Господарського суду Київської області представник позивача направив клопотання про участь у судовому засіданні, яке відбудеться 17.01.2018 року, в режимі відеоконференції, задоволене ухвалою суду від 12.01.2018 року.

11 січня 2018 року на адресу Господарського суду Київської області представник позивача направив клопотання від 10.01.2018 року про долучення до матеріалів справи витребуваних ухвалою суду документів, яке підлягало задоволенню судом.

17 січня 2018 року в засіданні взяв участь у режимі відеоконференції представник позивача, позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача у засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 17.01.2018 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 07 лютого 2018 року.

22 січня 2018 року на адресу Господарського суду Київської області представник позивача направив клопотання про участь у судовому засіданні, яке відбудеться 07.02.2018 року, в режимі відеоконференції, задоволене ухвалою суду від 06.02.2018 року.

07 лютого 2018 року в судовому засіданні взяв участь у режимі відеоконференції представник позивача, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 10.01.2018 року відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву, докази, що підтверджують заперечення проти позову, та попереджено про те, що суд може вирішити справу за наявними в ній матеріалами, у разі ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи по суті, відзиву на позовну заяву не подано, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:

03 листопада 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю "СКЕЛА ГРУПП" (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "ФАРТОН ЛТД" (далі - відповідач) був укладений договір поставки №1035 (далі - договір), згідно з умовами якого відповідач зобов'язувався передати у власність позивача ємність металеву 73 м.куб. (ТИП-62, стінки 10 мм) (далі - товар), а позивач зобов'язувався товар прийняти і оплатити.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 3.1 договору, ціна на товар визначається в національній валюті України - гривні і складає 105 000,00 грн. (сто п'ять тисяч гривень 00 коп.).

Відповідно до п. 3.2 договору, оплата за товар, що поставляється за цим договором, здійснюється позивачем в національній валюті України на підставі відповідного рахунку - фактури, отриманого від відповідача (в тому числі по факсу або електронною поштою), шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку.

Сторони визначили наступний порядок оплати: попередня оплата на розрахунковий рахунок відповідача у розмірі 20% (двадцяти відсотків) 21 000,00 грн. (двадцять одна тисяча гривень 00 коп.) на протязі 3 (трьох) банківських днів після підписання договору. Решту 80% (вісімдесят відсотків) 84 000,00 грн. (вісімдесят чотири тисячі гривень 00 коп.) на протязі 1 (одного) банківського дня, після вигрузки на складі позивача (п. 3.3 договору).

Згідно з п. 4.1 договору, протягом трьох календарних днів з моменту надходження оплати відповідач зобов'язується поставити товар позивачу на склад у м. Кам'янське (06.11.2017 року).

Відповідно до п. 10.3 договору, цей договір підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений печатками сторін і набуває чинності з 03 листопада 2017 року і діє до 03 листопада 2018 року, а в частині оплати та виконання гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання.

На виконання умов договору, відповідачем було передано рахунок на оплату №135 від 03.11.2017 року на суму 105 000,00 грн., а позивачем здійснено попередню оплату товару, що підтверджується платіжним дорученням №379 від 03.11.2017 року на суму 21 000,00 грн., копію якого долучено до матеріалів справи.

Так, позивач умови договору щодо попередньої оплати товару виконав у повному обсязі, проте відповідач товар позивачу не передав.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача лист №43 від 06.11.2017 року та претензію (вимога - повідомлення) №48 від 09.11.2017 року з вимогою повернути грошові кошти в сумі 21 000,00 грн., сплачені позивачем відповідачу на виконання умов договору поставки.

Відповідач відповіді на претензію від 09.11.2017 року не надав, суму попередньої оплати позивачу не повернув.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача основний борг у сумі 21 000,00 грн.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідач документів, що спростовують доводи позивача або підтверджують повернення позивачу попередньої оплати у сумі 21 000,00 грн., суду не надав.

Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 21 000,00 грн. основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 155,34 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підставою для застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, є прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання.

Грошовим є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим, зокрема, вважається правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошові зобов'язання можуть виникати з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (ст. 174 Господарського кодексу України).

Як уже зазначалось, між сторонами був укладений договір поставки, відповідно до умов якого відповідач зобов'язувався передати у власність позивача товар, а не сплатити грошові кошти позивачу, однак, підставою для застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, є прострочення відповідачем виконання саме грошового зобов'язання, тобто невиконання ним обов'язку сплатити грошові кошти.

Стягнення з відповідача суми попередньої плати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе зобов'язань, а відповідно до приписів ст. 693 Цивільного кодексу України.

Так, спір між сторонами виник внаслідок невиконання відповідачем умов договору щодо передачі товару позивачу, а не внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду України у справі № 5011-42/13539-2012 від 15.10.2013 року та у справі № 6-25цс14 від 25.06.2014 року.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних у сумі 155,34 грн. такою, що задоволенню не підлягає.

Також, позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 1 398,08 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання у відсотках від суми визначеною обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 7.5 договору передбачено, що за порушення термінів поставки товару, передбачених умовами цього договору, позивач має право стягнути з відповідача неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення поставки, від суми простроченого до поставки товару за кожен день такого прострочення.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано ( ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Суд вважає, що розмір пені, враховуючи період заборгованості з 07.11.2017 року до 24.11.2017 року, суму боргу в розмірі 105 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 13,5 % (рішення НБУ від 26.10.2017 року №688-рш), складає 1 398,08 грн., яка підлягають стягненню.

Також позивач просив суд розірвати договір поставки №1035 від 03.11.2017 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "СКЕЛА ГРУПП" та товариством з обмеженою відповідальністю "ФАРТОН ЛТД".

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, для розірвання договору за рішенням суду однією із необхідних умов є істотне порушення умов цього договору, для підтвердження якого необхідно довести, що внаслідок такого порушення другій стороні договору було завдано шкоду та внаслідок цієї шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається з матеріалів справи, а також пояснень представника позивача, наданих у судовому засіданні, позивач, укладаючи договір з відповідачем, розраховував на поставку товару відповідачем, для чого здійснив попередню оплату товару, що підтверджується платіжним дорученням №379 від 03.11.2017 року на суму 21 000,00 грн.

Однак, позивач товар від відповідача не отримав, тому позивач був позбавлений можливості скористатись властивостями товару, хоча розраховував на це.

Статтею 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Судом встановлено, що позивач не надсилав відповідачу пропозицію розірвати договір поставки.

Разом з тим, недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору.

Такий же висновок викладений у постанові Верховного Суду України №3-74гс1 від 19.09.2011 року.

Отже, відповідачем було допущено істотне порушення умов договору, а саме не здійснено поставку оплаченого позивачем товару.

Відповідач документів, що спростували б доводи позивача, суду не надав.

Відтак, вимога позивача про розірвання договору поставки №1035 від 03.11.2017 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "СКЕЛА ГРУПП" та товариством з обмеженою відповідальністю "ФАРТОН ЛТД", є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню судом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ст. 188, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ч. ч. 1, 2 ст. 217, ч. ч. 1, 2 ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. ч. 1, 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232, ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, ч. ч. 1, 2 ст. 11, ч. 1 ст. 530, ч. 3 ст. 549, ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625, ч. ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2 ст. 11, ст. ст. 12 - 15, ст. 18, ч. ч. 1, 2 ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 86, ч. 1 ст. 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 9 ст. 165, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задоволити позов товариства з обмеженою відповідальністю "СКЕЛА ГРУПП" до товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТОН ЛТД" про розірвання договору та стягнення заборгованості у сумі 22 553,42 грн. частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРТОН ЛТД" ( 07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Симона Петлюри, будинок 20, ідентифікаційний код 40880793) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СКЕЛА ГРУПП" (51900, Дніпропетровська область, місто Кам'янське, проспект Гімназичний, будинок 67, квартира 50, ідентифікаційний код 40794893) 21 000,00 грн. (двадцять одну тисячу грн. 00 коп.) основного боргу; 1 398,08 грн. (одну тисячу триста дев'яносто вісім грн. 08 коп.) пені; 3 177,96 грн. (три тисячі сто сімдесят сім тисяч 96 коп.) витрат на сплату судового збору.

Розірвати договір поставки №1035 від 03.11.2017 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "СКЕЛА ГРУПП" та товариством з обмеженою відповідальністю "ФАРТОН ЛТД".

Відмовити в іншій частині позову.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 16.02.2018 року.

Суддя С. Грабець