Рішення

від 16.02.2018 по справі 910/23568/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 16.02.2018Справа №  910/23568/17 Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні справу За позовомВійськової частини 3078 Національної гвардії України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рікосад" простягнення 27 851,84 грн. Суддя Підченко Ю.О.              Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: У грудні 2017 року Військова частина 3078 Національної гвардії України звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рікосад" про стягнення пені у розмірі 7 877, 49 грн. та штрафу у розмірі 7 738, 92 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було порушено строки поставки товару за договором № 54/ВЗЗ-2017 від 04.07.2017 року про закупівлю товару код ДК 021:2015-15610000-7 – Продукція борошномельно-круп'яної промисловості (лот 2) – крупа вівсяна. Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив. Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.02.2018 року залишив без задоволення клопотання позивача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. 14.02.2018 року до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача, в якому останній просив відмовити в задоволенні позову. Відповідно до ч.1 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Частиною 4 статті 119 ГПК України визначено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.01.2018 року вручена відповідачу 12.01.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103043595559, однак у визначений судом строк відзив на позовну заяву відповідачем не було подано, а також останнім не було додано до відзиву заяву про поновлення процесуального строку для подачі відзиву. Отже, враховуючи вищевикладене, суд не приймає до уваги поданий Товариством з обмеженою відповідальністю "Рікосад" відзив при розгляді справи. Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило. Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву у встановлений для цього строк, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України. Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, - ВСТАНОВИВ: 04.07.2017 року між позивачем (далі – замовник) та відповідачем (далі – учасник) було укладено Договір № 54/ВЗЗ-2017 (далі – договір), відповідно до п. 1.1. якого учасник зобов'язується у визначені договором строки поставити замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору, а замовник – прийняти і оплатити такі товари. Найменування (номенклатура, асортимент) товару код ДК 021:2015 – 15610000-7 – продукція борошномельної-круп'яної промисловості (п. 2.1 договору). Кількість товару за договором: лот 2 – крупа вівсяна – 100  000 кг. Відповідно до п.3.1 договору, ціна договору складає 996 000, 00 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 166 000, 00 грн. Розрахунки за товар, що поставляються, замовником проводяться шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару) з відстрочкою платежу до 90 календарних днів з дати документального підтвердження учасником замовнику доставки товару до товароодержувача (п. 4.1 договору). До кожної партії товару, що постачається, учасник обов'язково надає замовнику накладну (у трьох примірниках) та рахунок-фактуру, завірені печаткою та підписом особи учасника, уповноваженої на підписання господарських та фінансових документів (п. 4.2 договору). Згідно зі п. 5.1 договору, строк поставки товару складає 10 календарних днів з моменту подання письмової заявки замовником. Позивачем для вчасної поставки товару складено та надіслано відповідачу заявку № 1600 від 07.07.2017 року щодо поставки товару у загальній кількості 14  600 кг у визначені строки. Відповідачем у порушення взятих на себе зобов'язань за договором не було своєчасно поставлено товар у строк, встановлений у п.5.1 договору. Даний факт підтверджується видатковими накладними № 10-01 від 06.10.2017 року, № 10-03 від 24.10.2017 року, № 10-04 від 24.10.2017 року, № 11-01 від 10.11.2017 року, № 11-02 від 13.11.2017 року, № 11-03 від 17.11.2017 року, № 11-04 від 17.11.2017 року та № 11-09 від 22.11.2017 року, копії яких залучені до матеріалів справи. У зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 7 877, 49 грн., та штраф у розмірі 7  738, 92 грн. Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі – ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України. Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не спростований факт прострочення поставки товару, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України). Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності. Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Відповідно до пункту 7.3 договору за порушення строку поставки товару зазначеного у пункті 5.1 договору, учасник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого. Судом встановлено, що відповідно до п 5.1 договору, датою початку нарахування пені є 17.07.2017 року, оскільки датою складання та направлення учаснику заявки є 07.07.2017 року.    Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 7 877, 49 грн. пені. Проте, перевіривши розрахунок позивача, судом встановлено, що загальний розмір стягнення з відповідача пені становить – 10 685, 61 грн. Водночас, судом здійснено власний перерахунок даної штрафної санкції та встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає 10 240, 74 грн. За таких обставин суд дійшов висновку, про задоволення вищезазначеної вимоги позивача в межах заявленої суми, а саме – 7 877, 49 грн. В той же час позивач заявив до стягнення з відповідача 7 738, 92 грн. штрафу. Втім, при перевірці розрахунку позивача, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягає 10 213, 78 грн. штрафу. Проте, зробивши власний перерахунок даної штрафної санкції, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягає 10 179, 12 грн. штрафу.   Отже, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення штрафу в межах заявленої суми, а саме – 7 738, 92 грн. Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оскільки відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі. Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 129, 232, 236-241, 247, 252 Господарського процесуального Кодексу України, суд В И Р І Ш И В: 1. Позов Військової частини 3078 Національної гвардії України задовольнити. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рікосад" (04119, місто Київ, вулиця Зоологічна, будинок 4-А, офіс 139, ідентифікаційний код 41001042) на користь Військової частини 3078 Національної гвардії України (04080, місто Київ, вулиця Нижньоюрківська, будинок 8А, ідентифікаційний код 25574423) пеню у розмірі                          7 877, 49 грн., штраф у розмірі 7 738, 92 грн., а також 1 600, 00 грн. судового збору. 3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Дата складання та підписання повного тексту рішення: 16 лютого 2018 року. Суддя                                                                                                                      Ю.О. Підченко