Рішення

від 15.02.2018 по справі 910/22597/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.02.2018Справа № 910/22597/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О. за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а; ідентифікаційний код 03327664)

до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація - 103 Голосіївського району" (03040, м. Київ, вул. Деміївська, 33; ідентифікаційний код 26385316)

про стягнення 1 078 065, 13 грн.

Представники сторін:

від позивача Довгалюк А.В. - представник

від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" з позовом до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація - 103 Голосіївського району", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача 986 033, 86 грн. - інфляційних нарахувань та 92 031, 27 грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на рішення суду у справі № 26/204, яким було встановлено факт неналежного виконання зобов'язань за договором № 06439/2-01 від 14.06.2006 про постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі та стягнуто на користь останнього 1 531 584, 44 грн. основного боргу. З огляду на те, що заборгованість за рішенням суду у справі № 26/204 була сплачена лише 02.12.2016 й виникла необхідність звернення до суду з відповідним позовом щодо стягнення відповідача 986 033, 86 грн. - інфляційних нарахувань та 92 031, 27 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 відкрито провадження у справі № 910/22597/17, підготовче засідання в даній справі призначено на 24.01.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.02.2018.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причини неявки суд не повідомив, про місце, дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

У судовому засіданні 14.02.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

14.03.2006 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (перейменованим у Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", та яке у подальшому було перейменоване на Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" далі - позивач, постачальник) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Голосіївської районної в м. Києві ради (правонаступником якого є Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація - 103 Голосіївського району", далі - абонент, відповідач) був укладений договір № 06439/2-01 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані, відповідно до якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за № 165/374 (далі - Правила приймання), правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 за № 403/6691, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим Договором.

Зважаючи на те, що абонент свій обов'язок щодо сплати наданих з 01.08.2010 по 31.05.2011 послуг за умовами договору не виконав, у зв'язку з чим, постачальник був змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2012 у справі № 26/204 встановлено факт порушення відповідачем умов договору № 06439/2-01 від 14.03.2006 в частині проведення розрахунків за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість перед позивачем, а відтак, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задоволено частково, стягнути з комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" суму основного боргу 1 531 584, 44 грн., пеню в розмірі 5 000, 00 грн., три проценти річних в розмірі 14 862, 34 грн., індекс інфляції в розмірі 70 935, 38 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 16 941, 71 грн. та 233, 50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що під час розгляду даної справи, обставини щодо наявності в Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація - 103 Голосіївського району" перед Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" заборгованості за надані у період з 01.08.2010 по 31.05.2011 послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 1 531 584, 44 грн. не потребують доказування.

Разом з тим, Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна організація - 103 Голосіївського району" незважаючи на наявність судового рішення про стягнення вказаної заборгованості, борг на зальна ну суму 1 639 557, 37 грн. (в тому числі основного боргу в розмірі 1 531 584, 44 грн.) стягнуту за рішенням суду у справі № 26/204, сплатило лише 02.12.2016, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки, з огляду на що Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" й просить суд стягнути з відповідача 986 033, 86 грн. - інфляційних нарахувань та 92 031, 27 грн. - 3% річних за період з 01.12.2014 по 01.12.2016.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Таким чином, оскільки було встановлено факт, того, що дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності.

З огляду на вищенаведене, позивачем було правомірно нараховано за весь час прострочення інфляційні втрати та 3 % річних.

Разом з тим, суд вказує що, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак, при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду України від 15.11.10 № 4/720 викладено наступну правову позицію: "Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника."

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Отже, зобов'язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином. Основні критерії належності виконання містяться у ст.ст. 526 - 530 ЦК України, відповідно до якої належно виконаним буде вважатися зобов'язання, яке виконано відповідно до умов договору, вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, здійснено сторонами, відповідно до предмета виконання, у передбачений строк (термін), у визначеному місці та у належний спосіб.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства у зв'язку з чим, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в розмірі 986 033, 86 грн. та 3% річних в розмірі 92 031, 27 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

З поданих відповідачем відзивів вбачається, що останній щодо позову заперечує, посилаючись на положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, тобто, наведеною нормою за переконанням Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація - 103 Голосіївського району" визначено, що вимога про сплату інфляційних нарахувань та річних може бути лише, як невід'ємна частина вимоги про сплату боргу.

Поряд з тим, суд погоджується з викладеною у відповіді на відзив позицією позивача, з якої вбачається, що твердження відповідача є хибним, оскільки приписи п. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, вказують про те, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), посилаючись при цьому на постанову Верховного суду України від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, якою встановлено, що виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування а суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судом рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Таким чином, твердження відповідача не беруться судом до уваги, оскільки вони не відповідають дійсності, а приписи ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України протрактовані на власний лад.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація - 103 Голосіївського району" (03040, м. Київ, вул. Деміївська, 33; ідентифікаційний код 26385316) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а; ідентифікаційний код 03327664) інфляційні втрати в розмірі 986 033 (дев'ятсот вісімдесят шість тисяч тридцять три) грн. 86 коп., 3% річних в розмірі 92 031 (дев'яносто дві тисячі тридцять одна) грн. 27 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 16 170 (шістнадцять тисяч сто сімдесят) грн. 98 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 15.02.2018

Суддя Д.О. Баранов