Рішення

від 15.02.2018 по справі 804/866/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                                                                    

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року

Справа № 804/866/18

                    Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді

ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання

ОСОБА_2

за участі:

представника відповідача представника відповідача

ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РРО" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

01 лютого 2018 року Товариство з обмеженою відповідальності «РРО» (далі – Товариство, позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі – ДПІ, відповідач), в якому позивач просив:

- визнати протиправними дії ДПІ щодо розірвання договору про визнання електронних документів від 30.11.2017 №462001 в односторонньому порядку;

- відновити дію Договору про визнання електронних документів від 30.11.2017 №462001;

- зобов'язати ДПІ прийняти декларацію Товариства з податку на прибуток підприємств за 2017 рік із додатками засобами електронного зв‘язку датою її фактичного направлення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем засобами електронного зв‘язку було направлено податкову декларацію з податку на прибуток за 2017 рік, проте згідно отриманої квитанції №1 «Документ не прийнято», а в графі «Виявлені помилки» квитанції №1 зазначено, що із Товариством відсутній укладений договір приєднання, який визначає права та обов‘язки сторін процесі електронного документообігу. У ДПІ у зв‘язку з непідпаданням ТОВ під дію пункту 14 розділу ІІІ Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 06.06.2017 № 557 (далі - Порядок № 557) були відсутні будь-які правові підстави для розірвання Договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку.

Відповідач проти позову заперечував з огляду на обґрунтованість вчинених ДПІ дій щодо неприйняття декларації позивача з податку на прибуток підприємств за період 2017, при цьому зазначив, що неприйняття ДПІ декларації Товариства з податку на прибуток підприємств за 2017 рік відбулося не внаслідок розірвання Договору про визнання електронних документів, а внаслідок тимчасового зупинення виконання обов‘язку ДПІ з приймання електронних документів ТОВ.

Розглянувши подані документи і матеріали, з‘ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об‘єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що ДПІ укладено з Товариством Договір про визнання електронних документів від 30.11.2017 №462001 (далі - Договір про визнання електронних документів) шляхом надсилання 22.01.2018 заяви про приєднання до Договору про визнання електронних документів відповідно до статей 634, 642 Цивільного кодексу України.

Товариством 23.01.2018 о 11:22 було подано до ДПІ податкову декларацію з податку на прибуток за 2017 рік. Досліджуючи надану позивачем податкову звітність, ДПІ було встановлено, що до податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік не доданий основний додаток - фінансова звітність.

Податковим кодексом України (далі - ПКУ) серед інших обов'язків платників податків встановлено обов'язок складати звітність, яка стосується обчислення та сплати податків і зборів (пп.1б.1.2 п.16.1 ст.16) та подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків і зборів (пп.16.1.3 п.16.1 ст.16).

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.46.2 ст.46 ПК України платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог статті 137 цього Кодексу.

Також, серед обов‘язкових реквізитів, які повинна містити податкова декларація та за відсутністю яких документ втрачає визначений ПКУ статус, є, у тому числі, інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід‘ємною частиною (п.48.3 ст.48 ПКУ).

Податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією (п.48.7 ст.48 ПКУ).

Враховуючи наведені норми ПКУ, суд вважає, що податкова декларація з податку на прибуток за 2017 рік, подана позивачем 23.01.2018 об 11:22 без фінансової звітності, правомірно не була визнана відповідачем податковою звітністю, про що керівника Товариства повідомлено листом від 23.01.2018 №511/10/04-62-08-01-25.

У зв’язку з викладеним суд погоджується з доводами відповідача про неможливість визнання поданої позивачем декларації з податку на прибуток податковою звітністю, що є підставою для відмови у задоволенні вимоги позивача про зобов'язання ДПІ прийняти декларацію Товариства з податку на прибуток підприємств за 2017 рік із додатками засобами електронного зв‘язку датою її фактичного направлення.

23.01.2018 позивачем о 14:48 вдруге було подано до ДПІ податкову декларацію з податку на прибуток за 2017 рік. Згідно з отриманою позивачем ОСОБА_5 №1 – «Документ не прийнято», в графі «Виявлені помилки» зазначено, що відсутній укладений позивачем договір приєднання, який визначає права та обов‘язки сторін процесі електронного документообігу.

Відповідно до матеріалів справи розділом ІІ Договору про визнання електронних документів визначені обов'язки Автора, зокрема, щодо забезпечення конфіденційності особистих ключів.

У свою чергу розділом II Договору про визнання електронних документів визначені права контролюючого органу, у тому числі, й право вимагати від Автора виконання зобов'язань за цим Договором.

Також, судом встановлено, що позивачем укладено договір про надання послуг з обробки даних, постачання, видачі та обслуговування посилених сертифікатів відкритих ключів електронного цифрового підпису (далі - Договір про отримання ЕЦП) відповідно до якого Товариство є отримувачем послуг електронного цифрового підпису, що надаються АЦСК ТОВ "Центр сертифікації ключів "Україна".

Пунктом 4.2 Договору про отримання ЕЦП визначено зобов'язання замовника ЕЦП, зокрема:

- зберігати особистий ключ у таємниці та у спосіб, що унеможливлює ознайомлення або використання їх іншими особами (пп. 4.2.14);

- не використовувати особистий ключ у разі його компрометації (пп. 4.2.15);

- не розголошувати та не повідомляти іншим особам пароль доступу до особистого ключа та «фразу-пароль» для голосової автентифікації (пп. 4.2.17);

- негайно інформувати Центр про наступні події: втрату або компрометацію особистого ключа; втрату контролю щодо ключа через компрометацію пароля (пп. 4.2.18).

Згідно із Законом України «Про інформацію» конфіденційною є інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, а відповідно до Указу Президента від 27.09.1999 № 1229/99 «Про Положення про технічний захист інформації в Україні» конфіденційністю є властивість інформації бути захищеною від несанкціонованого ознайомлення.

В контексті викладеного, обов’язком позивача, визначеним пунктом 4.2 Договору про отримання ЕЦП та Розділом II Договору про визнання електронних документів є забезпечення конфіденційності особистих ключів, а саме зберігання особистих ключів у таємниці та у спосіб, що унеможливлює ознайомлення з ними інших осіб.

За визначенням ст.3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" від 2205.203 №852-ІV (далі – Закон №852) електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо:

електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису;

під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису;

особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Законом №852 визначено, що компрометація особистого ключа - будь-яка подія та/або дія, що призвела або може призвести до несанкціонованого використання особистого ключа.

Відповідно до ч.3 статті 538 ЦК України у разі невиконання однією з сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов‘язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов‘язку, відмовитися від його виконання частково або у повному обсязі.

Відповідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

          Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом,

Матеріалами справи підтверджується, що в ході дослідження електронних документів, наданих позивачем 23.01.2018, відповідачу стали відомі факти, що свідчать про компрометацію особистого ключа Товариства.

По-перше, згідно відкритої інформації в мережі Інтернет, ІР адреса хоста, з якого надсилалась податкова звітність підприємства, зареєстрована за провайдером за адресою: Франція (ІР 5.196.83.118). При цьому попередня ІР адреса, з якої надавалась звітність, зареєстрована у м. Дніпро (ІР 195.24.133.198).

По-друге, з урахуванням наданого Договором про визнання електронних документів права контролюючого органу вимагати від Автора виконання зобов'язань за цим Договором, службовими особами відповідача з метою отримання пояснень відповідача та спростування компрометації особистого ключа зателефоновано на мобільний номер телефону Товариства, вказаний у реєстраційних даних платника. Зателефонувавши на номер Товариства, з'ясувалось що керівник Товариства ОСОБА_6 знаходиться в Єгипті.

З метою вручення листа з вимогою про надання пояснень зі спростуванням компрометації особистого ключа здійснено вихід за зареєстрованим місцезнаходженням платника податку (м. Дніпро, Шевченківський район, вул. Червона, буд. 15), за результатами якого посадових осіб позивача за даною адресою не виявлено, про що складено відповідний ОСОБА_7.

Крім того, дослідженими матеріалами справи встановлено, що 22.01.2018 Товариством надавались документи засобами електронного зв’язку з ІР адреси 193.200.32.116, час надходження 11:05.

При цьому, з цієї ж ІР адреси в той же день об 11:07 надійшли електронні документи ТОВ "ПОКРОВСЬКЕ 1" (код ЄДРПОУ 39672199).

Товариство має таке зареєстроване місцезнаходження: м. Дніпро, вул.Червона, 15. Директором є ОСОБА_6, головним бухгалтером - ОСОБА_8

ТОВ "ПОКРОВСЬКЕ 1" має таке зареєстроване місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Артема, буд.11, оф.89. Директором є ОСОБА_7, головним бухгалтером - ОСОБА_8

Враховуючи наведене, суд бере до уваги твердження відповідача про компрометацію особистого ключа директора Товариства, що призвело до несанкціоноване втручання в роботу електронного документообігу зазначеного підприємства.

Частиною 3 ст. 538 ЦК України встановлене диспозитивне право сторони у зобов’язанні. Так, у разі невиконання однієї із сторін в зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свій обов'язок у встановлений термін або виконає його не в повному об'ємі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від її виконання частково або в повному об'ємі.

Таким чином, встановивши незабезпечення позивачем конфіденційності особистих ключів (не збереження особистого ключа в таємниці, не вжиття заходів щодо запобігання його втрати, розкриття та несанкціонованого використання; розголошення та повідомлення іншим особам паролю доступу до особистого ключа) та, як наслідок, його компрометації, відповідач обґрунтовано зупинив виконання свого обов‘язку з приймання електронних документів Товариства до підтвердження належного виконання останнім своїх зобов‘язань за Договором про визнання електронних документів, тобто до встановлення недостовірності даних про компрометацію особистого ключа.

Також суд не приймає до уваги доводи позивача про наявність права головного бухгалтера Товариства використовувати електронний цифровий підпис директора Товариства у зв’язку з тимчасовим виконанням обов’язків.

Так, пунктом 1.6.1 Правил посиленої сертифікації, затверджених наказом Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України від 13 січня 2005 року №3 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 27 січня 2005 р. за №104/10384 (далі - Правила сертифікації) визначено, що у разі, якщо в основних даних (реквізитах) підписувача, сформованого за зверненням заявника сертифіката, зазначаються реквізити заявника, заявник та підписувач є одним суб'єктом.

Пунктом 1.6.3 Правил сертифікації визначено, що заявник, який укладає договір із акредитованим центром на надання послуг електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП), несе перед ним відповідальність, передбачену договором, за використання особистих ключів, які відповідають сертифікатам, сформованим акредитованим центром за зверненням заявника.

Крім того, пунктом 4 розділу ІІІ Порядку №557 підписувачем Заяви про приєднання до Договору має бути особа, яка згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) є керівником. За наявності електронної печатки на Заяву про приєднання до Договору спочатку накладається ЕЦП, після нього - електронна печатка.

Для надання права підпису електронних документів (крім Заяви про приєднання до Договору) іншим особам, яким делеговано право підпису, автор повідомляє про таких осіб контролюючий орган (визначений відповідно до пункту 5 цього розділу) шляхом направлення повідомлення про надання інформації щодо ЕЦП (далі - Повідомлення) в електронному вигляді за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 11 розділу ІІІ Порядку №557).

До Повідомлення вноситься інформація про підписувача (підписувачів), якому (яким) надається право підпису електронних документів (крім Заяви про приєднання до Договору) (пункт 12 розділу ІІІ Порядку №557).

Тобто, враховуючи вимоги Правил сертифікації та Порядку №557, заявник - це особа, яка має право отримати особистий ключ та (або) надати повноваження на отримання особистого ключа для іншої особи (підписувача). Але, у разі якщо заявник та підписувач різні суб'єкти, підписувачу надається окремий особистий ключ.

Тобто, законодавство не передбачає права передачі особистого ключа будь-якій іншій особі для використання, проте передбачає право на отримання особистого ключа для такої особи.

Отже, у разі отримання особистого ключа, за допомогою якого накладається електронний цифровий підпис, керівником підприємства, відповідальність за збереження такого особистого ключа несе керівник підприємства, який є як заявником так і підписувачем електронних документів.

Матеріалами справи не підтверджується факт розірвання в односторонньому порядку договору, як це стверджує позивач.

Відтак заявлені вимоги позивача про визнання протиправними дій ДПІ щодо розірвання договору про визнання електронних документів від 30.11.2017 №462001 в односторонньому порядку та про відновлення дії Договору про визнання електронних документів від 30.11.2017 №462001 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -                                                             

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальності «РРО» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

          Повний текст складено 15.02.2018 року.

Суддя

ОСОБА_1