Рішення

від 12.02.2018 по справі 826/17293/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 лютого 2018 року 08:30 № 826/17293/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Геус-Груп доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про представники сторін:визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, позивача: Бєліков В.О., відповідача: Перепелюк О.В., ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) від 01.09.2016 № 0015981404 та № 0015971404.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено спірні рішення, є необґрунтованими та безпідставними, а відтак вказані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Заперечення представника відповідача обґрунтовані правомірністю вчинених ним дій та прийнятих рішень.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 29.01.2018 суд, на підставі приписів ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), перейшов за згодою присутніх представників сторін до її розгляду в подальшому у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12.08.2016 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ Геус-Груп з питання правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ Базальт Інвестмент за березень 2016 року ГУ ДФС у м. Києві складено акт № 214/26-15-14-04-04/39373129 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та, як наслідок, завищення податкового кредиту на загальну суму у розмірі 1179579 грн., а також порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму у розмірі 1061621 грн.

01.09.2016 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0015971404, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1179579 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 589789,50 грн.;

№ 0015981404, яким у зв'язку з порушенням п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1061621 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 530810,50 грн.

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України та, як наслідок, завищення податкового кредиту на загальну суму у розмірі 1179579 грн., а також порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму у розмірі 1061621 грн., стала встановлена ним нікчемність договору від 28.03.2016 № 28/03-6, укладеного між ТОВ Геус-Груп та ТОВ Базальт Інвестмент , внаслідок відсутності у ТОВ Базальт Інвестмент трудових та матеріальних ресурсів для здійснення відповідних операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за договором купівлі-продажу продуктів харчування (цукор, помідори, яблука, тушки курчат, сиру в асортименті тощо) від 28.03.2016 № 28/03-6 (далі - Договір), укладеним між позивачем та ТОВ Базальт Інвестмент виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними.

Суд не бере до уваги вказані посилання в Акті перевірки, оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань, по-п'яте, будь-яких інших доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, суду не надано.

Стосовно твердження представника відповідача, що зазначений у реквізитах Договору номер рахунку ТОВ Базальт Інвестмент відкрито в ПАТ Альфа Банк за № 26007015146101 лише 11.04.2016, в той час як договір укладено 28.03.2016, що на думку останнього свідчить про те, що зазначений договір оформлено виключно для здійснення вигляду господарської операції та очевидно є підробленим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як видно з матеріалів справи, 24.03.2016 між позивачем та ТОВ Базальт Інвестмент підписано протокол про наміри укласти договір купівлі-продажу (далі - Протокол) (т. 2 а.с. 86), відповідно до п. 6 якого сторони домовились, що на підставі цього протоколу позивач підготує тверду оферту з пропозицією укласти договір купівлі-продажу продуктів харчування та направить її ТОВ Базальт Інвестмент не пізніше 28.03.2016.

При цьому, відповідно до п. 8 Протоколу у разі акцепту ТОВ Базальт Інвестмент оферти, сторони вважають договір купівлі-продажу укладеним, датою укладання договору купівлі-продажу є дата зазначена в оферті (договорі підписаному позивачем, що додається до оферти).

Листом від 28.03.2016 вих. № 28-03-03, копія якого наявна в матеріалах справи (т. 2 а.с. 87), позивач звернувся до ТОВ Базальт Інвестмент (вх. від 28.03.2016 № 93) з офертою - пропозицією укласти, відповідно до умов Протоколу, договір купівлі-продажу продуктів харчування.

За результатами розгляду вказаної оферти, ТОВ Базальт Інвестмент листом від 28.03.2016 вих. № 81 (т. 2 а.с. 88) повідомило позивачу (вх. від 28.03.2016) про акцепт вказаної оферти 28.03.2016, а також, що відповідно до п. 9 Протоколу, належним чином оформлений та підписаний договір купівлі-продажу буде направлений протягом двох тижнів з дати направлення повідомлення про акцепт.

Так, згідно з п. 9 Протоколу ТОВ Базальт Інвестмент у разі направлення повідомлення про акцепт, повинно не пізніше двох тижнів з дати направлення повідомлення про акцепт, направити ТОВ Геус-Груп підписаний договір.

В подальшому, листом від 12.04.2016 вих. № 116, копія якого наявна в матеріалах справи (т. 2 а.с. 89), ТОВ Базальт Інвестмент направлено позивачу Договір.

Водночас, з листа ТОВ Базальт Інвестмент від 29.12.2016 вих. № 315 (т. 2 а.с. 84) видно, що, зокрема, на виконання умов Протоколу, останнім Договір оформлений з зазначенням банківських реквізитів саме 12.04.2016, тобто після відкриття зазначеного в Договорі банківського рахунку № 26007015146101 у ПАТ Альфа Банк та в той же день Договір передано ТОВ Геус-Груп , що підтверджується відміткою про вхідну реєстрацію на супровідному листі до договору.

Разом з тим, суд зауважує, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних видно, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Поряд з цим, недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочину, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

За таких умов, суд не може прийняти до уваги вказане твердження представника відповідача, як на підставу того, що договір оформлено виключно для здійснення вигляду господарської операції та очевидно є підробленим. При цьому, судом враховується, що вказані представником відповідача обставини не були предметом дослідження в Акті перевірки та в ньому не встановлені.

Судом також враховується, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДРПОУ) видами діяльності ТОВ Базальт Інвестмент є: код КВЕД 46.32 Оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами; 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, що відповідає операціям, обумовленим Договором.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена КК України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України відповідачем таких доказів надано не було.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ Базальт Інвестмент господарських операцій за спірним Договором, наявності факту узгодженості його дій з ТОВ Геус-Груп з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ Базальт Інвестмент .

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ Базальт Інвестмент правочину є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірного Договору інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Більш того, такі висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

При цьому, відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення обумовленого Договором товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п.п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.6 вказаних Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних видаткових та податкових накладних, юридична особа ТОВ Базальт Інвестмент не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що Договір між ТОВ Геус-Груп та ТОВ Базальт Інвестмент укладено з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ Геус-Груп та ТОВ Базальт Інвестмент умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказаний правочин не може розглядатись як нікчемний з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 № 957 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 за № 1235/26012 (далі - Порядок № 1235/26012), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 1179579 грн. віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ Базальт Інвестмент . На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ Базальт Інвестмент було включено до ЄДРПОУ, а також зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Отже, наявність реєстрації цієї особи на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у неї необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 1179579 грн., віднесена позивачем до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 1235/26012.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Враховуючи викладене у сукупності, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ Базальт Інвестмент податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ГУ ДФС у м. Києві про порушення ТОВ Геус-Груп п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 01.09.2016 № 0015971404 - безпідставним та неправомірним.

Водночас, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Статтями 138-140 ПК України передбачено перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

З огляду на вищевказане, витрати позивача за Договором з ТОВ Базальт Інвестмент підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 01.09.2016 № 0015981404 - безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішень контролюючого органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення оскаржуваних рішень.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, стягуються відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Геус-Груп (61052, Харківська обл., місто Харків, вул. Полтавський шлях, будинок 31, код ЄДРПОУ: 39373129) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.09.2016 № 0015981404 та № 0015971404, прийняті Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Геус-Груп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ: 39439980) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 50427,00 грн. (п'ятдесят тисяч чотириста двадцять сім гривень 00 коп.).

Рішення відповідно до ст. 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Суддя К.С. Пащенко