Постанова

від 22.11.2018 по справі 826/17293/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/17293/16 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2018 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В. В.,

суддів Василенка Я. М., Шурка О. І.,

за участю секретаря Видмеденко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Геус-Груп" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Геус-Груп" звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, яким просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.09.2016 № 0015981404 та № 0015971404.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено спірні рішення, є безпідставними та необґрунтованими.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлення від 01.08.2016 року № 676/26-15-14-04-04 та Наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 01.08.2016 року № 4692, виданого Головним управлінням ДФС у м. Києві податковим органом у період з 01.08.2016 по 05.08.2016 проведена документальна позапланова виїзна перевірка дотримання вимог податкового законодавства ТОВ Геус-Груп з питання правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ Базальт Інвестмент за березень 2016 року.

За результатами перевірки ГУ ДФС у м. Києві складено акт № 214/26-15-14-04-04/39373129 про порушення позивачем п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України та, як наслідок, завищення податкового кредиту на загальну суму у розмірі 1179579 грн., а також порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму у розмірі 1061621 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 01.09.2016:

№ 0015971404, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1179579 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 589789,50 грн.;

№ 0015981404, яким у зв'язку з порушенням п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1061621 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 530810,50 грн.

З Акту перевірки вбачається, що відповідач прийшов до таких висновків через нікчемність договору від 28.03.2016 № 28/03-6, укладеного між ТОВ Геус-Груп та ТОВ Базальт Інвестмент , внаслідок відсутності у ТОВ Базальт Інвестмент трудових та матеріальних ресурсів для здійснення відповідних операцій.

Не погоджуючись з висновками та рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України даний кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Відповідно п. 20.1.3 пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право отримувати безоплатно від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, у тому числі від органів, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, документи і матеріали.

Пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України зазначено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Статтею 85 Податкового кодексу України передбачено надання платниками податків документів, зокрема:

85.1. Забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом.

85.2. Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 ПК України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Апеляційним судом встановлено, що відповідач під час перевірки позивача прийшов до висновку про нікчемність договору від 28.03.2016 № 28/03-6, укладеного між ТОВ Геус-Груп та ТОВ Базальт Інвестмент , внаслідок відсутності у ТОВ Базальт Інвестмент трудових та матеріальних ресурсів для здійснення відповідних операцій.

Згідно матеріалів справи, позивачем до перевірки не надано жодних документів щодо господарської діяльності з контрагентом ТОВ Базальт Інвестмент відповідно до договору від 28.03.2016 № 28/03-6 нібито через вилучення їх правоохоронними органами.

Однак, на письмовий запит ГУ ДФС у м. Києві від 06.07.2016 року позивачем надано відповідь від 22.07.2016 відповідно до якої Товариство відповідно до умов Договору від 28.03.2016 року № 28/03-6 придбало, а ТОВ Базальт Інвестмент передало товар (продукти харчування), надавши видаткові накладні. (т.2 а.с.6)

Крім того, відповідачем був проведений аналіз єдиного реєстру податкових накладних, за наслідками якого встановлено, що ТОВ Базальт Інвестмент протягом березня 2016 року реалізовано товари відмінні від придбаних у ТОВ Геус-Груп відповідно наданих видаткових накладних.

Під час проведеного аналізу встановлена відсутність у ТОВ Базальт Інвестмент наявних трудових ресурсів, оскільки не подані звіти про наявність працівників у березні 2016 року, при цьому ТОВ Базальт Інвестмент декларує значний обсяг оформлених документально операцій з придбання різноманітних товарів, а також реалізацію товарів, які передбачають значного обсягу трудовитрат. При цьому, ТОВ Базальт Інвестмент не здійснювалось залучення стороннього трудового ресурсу у третіх осіб щодо зберігання для значних обсягів придбаних/реалізованих товарів на відповідних складських приміщеннях, транспортування тощо.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками податкового органу щодо неможливості контрагентом позивача фактичного здійснення операцій з продажу товарів до наявних трудових і матеріальних ресурсів, виходячи із її специфіки, задекларованого обсягу ТОВ Базальт Інвестмент .

Водночас, позивачем не підтверджено факту законного введення в обіг ідентифікованого товару або його реального задекларованого виробника.

Тобто, позивач не підтвердив факти виконання договорів у зв'язку з відсутністю первинних документів, необхідність яких передбачена умовами договору з контрагентом.

Колегія суддів при прийнятті рішення у даній справі приймає до уваги позицію Верховного суду висловлену у постанові суду у справі № К/9901/6704/18 (804/4940/14) від 06.02.2018, зокрема, що наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд попередньої інстанції не забезпечив повне і всебічне з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжив визначених законом заходів для з'ясування всіх обставин справи та прийшов до помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).

Таким чином, перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Геус-Груп" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Геус-Груп" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О.І. Шурко

Повний текст постанови виготовлено 27.11.2018