Рішення

від 08.02.2018 по справі 826/17411/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 лютого 2018 року № 826/17411/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Макфоксі доГоловного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Макфоксі до Головного управління ДФС України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - форми П № 0013941404 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування на прибуток у розмірі 1 147 356,00 грн.; - форми Р № 0013961404 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 229 471,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 57 368,00 грн., а всього за загальну суму 286 839,00 грн.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідачем протиправно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки позивачем не було порушено норм податкового законодавства з підстав зазначених в акті перевірки.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, надавши письмові заперечення.

У зв'язку з наведеним, суд ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу від 13.07.2016 року № 4300 та направлення від 15.07.2016 року № 618/26-15-14-04 ГУ ДФС у м. Києві, радником податкової та митної справи III рангу ГУ ДФС у м. Києві, згідно пп. 78.1.4. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ МАКФОКСІ з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ ФОКСБЕРРІ (код 39727567) за листопад 2015 року.

Перевірку оформлено актом № 171/26-15-14-04-04 від 28.07.2016 року, згідно висновків якої начебто встановлено порушення Позивачем: п. 44.1. ст. 44, п.п. 134.1.1., п. 134.1., ст. 134, 138.3 ПКУ, в результаті чого начебто завищення від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на суму 1 147 356,00 грн.; п. 198.1., п. 198.6. ст. 198 ПКУ, в результаті чого начебто занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму за листопад 2015 року 229 471.00 грн.

На підставі Акту перевірки винесені оскаржувані рішення форми П № 0013941404 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування на прибуток у розмірі 1 147 356,00 грн.; форми Р № 0013961404 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 229 471,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 57 368,00 грн., а всього за загальну суму 286 839,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки Позивачем було надано заперечення, які рішенням Відповідача від 08.08.2016 року № 17807/10/26-15-14-04-04 залишено буз задоволення, а висновки акту перевірки - без змін.

Не погоджуючись з таким рішенням Позивачем було подано скаргу до ДФС України, рішенням якої від 19.10.2016 року № 22601/6/99-99-11-01-01-25 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу Позивача - без задоволення..

Незгода позивача з даним податковим повідомленням-рішенням зумовила її звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з контрагентом, позивачем надано договір, податкові накладні; видаткові накладні, які належним чином оформлені та відповідають зазначеним даним, які відображені в податкових деклараціях.

Так, 01.11.2015 року між ТОВ МАКФОКСІ як Покупцем (надалі - Позивач) та ТОВ ФОКСБЕРРІ як Постачальником було укладеного договір поставки № 20151101/33, відповідно 1.1. якого Постачальник зобов'язується передати окремими партіями м'ясо куряче та вироби з (далі по тексту Договору - Товар ) у власність Покупця, а Покупець зобов'язується сплати та оплачувати даний Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором. На виконання умов цього договору Постачальником було поставлено Покупцю наступний і та складено наступні документи:

1) котлета яловича н/ф с/м 60 в/с, видаткова накладна № 125 від 25.11.2015 року, зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 119 від 25.11.2105 року на загальну суму 84 914,28 гри., в т. ч. ПДВ 14 152,38 грн.;

2) філе курчати-бройлера охолоджене, видаткова накладна № 126 від 25.11.2015 року, зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 120 від 25.11.2015 року на загальну суму 190 407,60 грн., в т. ч. ПДВ 31 734,60 грн.;

3) котлета яловича н/ф с/м 60 в/с, видаткова накладна № 127 від 26.11.2015 року, зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 121 від 26.11.2015 року на загальну суму 84 914,28 грн., в т. ч. ПДВ 14 152,38 грн.;

4) філе курчати-бройлера охолоджене, видаткова накладна № 128 від 26.11.2015 року, зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 122 від 26.11.2015 року на загальну суму 190 680,00 грн., в т. ч. ПДВ 31 780,00 грн.;

5) котлета яловича н/ф с/м 60 в/с, видаткова накладна № 129 від 27.11.2015 року, зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 123 від 27.11.2015 року на загальну суму 84 914,28 грн., вт. ч. ПДВ 14 152,38 грн.;

6) філе курчати-бройлера охолоджене, видаткова накладна № 130 від 27.11.2015 року, зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 124 від . 27.11.2015 року на загальну суму 188 773,20 грн., в т. ч. ПДВ 31 462,20 грн.;

7) котлета яловича н/ф с/м 60 в/с, видаткова накладна № 131 від 28.11.2015 року/ зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 125 від 28.11.2015 року на загальну суму 84 914,28 грн., в т. ч. ПДВ 14,15.2.38 грн.;

8) філе курчати-бройлера охолоджене, видаткова накладна № 132 від 28.11.2015 року. зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 126 від 28.11.2015 року на загальну суму 191 824,08 грн., в т. ч. ПДВ 31 970,68 грн.;

9) котлета яловича н/ф с/м 60 в/с, видаткова накладна № 133 від 30.11.2015 року, зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 127 від 30.11.2015 року на загальну суму 84 914,28 грн., в т. ч. ПДВ 14 152,38 грн.;

10) філе курчати-бройлера охолоджене, видаткова накладна № 134 від 30.11.2015 року, зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 128 від 30.11.2015 року на загальну суму 190 571,04 грн., в т. ч. ПДВ 31 761,84 грн.

Реалізований товар перевезено власним автомобілем ТОВ МАКФОКСІ Mersedes Benz Sprinter XL, держ.номер НОМЕР_1, водій ОСОБА_2 згідно товарно-транспортних накладних № 125 від 25.11.2015 року, № 126 від 25.11.2015 року, № 127 від 26.11.2015 року, № 128 від 26.11.2015 року,№ 129 від 27.11.2015 року,№ 130 від 27.11.2015 року, № 131 від 28.11.2015 року, № 132 від 28.11.2015 року, № 133 від 30.11.2015 року, № 134 від 30.11.2015 року.

Виписані податкові накладні зареєстровані ТОВ ФОКСБЕРРІ в Єдиному реєстрі податкових накладних, а тому суму податку на додану вартість включено Позивачем до податкового кредиту за листопад 2015 року та відображено у податкової декларації за відповідний період.

Придбані у ТОВ ФОКСБЕРРІ товари використані Позивачем у власній господарській діяльності для приготування меню та реалізації роздрібним покупцям у власній мережі з 9 ресторанів швидкого харчування під торговою маркою McFoxy на території України (довідка про використання за період з 25.11.2015 року по 10.04.2016 року, довідка про наявність холодильного обладнання, копія договору оренди цеху від 01.11.2015 року).

Відповідно до платіжного доручення № 01 від 07.10.2016 року Позивачем у безготівковому порядку було перераховано новому кредитору ТОВ СІГМАТОН грошові кошти за отриманий Товар у сумі 1 376 827,32 грн. на підставі договору факторингу від 01.06.2016 року та листа ТОВ СІГМАТОН від 03.08.2016 року, згідно яких останнім було придбано у ТОВ ФОКСБЕРРІ право грошової вимоги до ТОВ МАКФОКСІ за вищевказаним договором поставки.

Також, на запит Позивача ТОВ ФОКСБЕРРІ листом № 11/11-01 від 11.11.2016 року підтвердило факт здійснення вищезазначених фінансово-господарських операцій з Позивачем.

Судом досліджено первинну документацію та встановлено, що в вищезазначених документах - зазначено, які послуги (постачання товару) надавалися всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що визначальна ознака господарської операції, а саме спричинення реальних змін майнового стану позивача підтверджується матеріалами справи та відбулась сплата коштів за послуги згідно укладеного договору.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в листі від 01.11.2011 №1936/11/13-11, що наявність або відсутність окремих документів, як і помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю були.

Підпункт 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зміст Акту перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; не доведено таких обставин і в Акті перевірки.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до кредиту та витрат.

Відповідно до ст.1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Між тим, наявність видаткових накладних, актів приймання-передачі, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток як наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак "фіктивності" контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку податкового органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень стосовно контрагента, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що суми ПДВ, віднесеного позивачем до податкового кредиту договору украденого з контрагентом, повністю підтверджуються податковими накладними, виданими контрагентами.

Пункт 201.1 ст.201 Податкового кодексу України визначає перелік обов'язкових реквізитів податкової накладної. Судом встановлено, що усі податкові накладні, що були виписані контрагентами для позивача, містять усі необхідні реквізити, передбачені п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту. Судом на підставі наявних в матеріалах справи доказах встановлено, що усі податкові накладні, видані контрагентами позивача, у передбаченому законом порядку були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п.201.8 ст.201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. У даному випадку на момент виписування усіх податкових накладних, що зазначені в Акті перевірки, контрагенти булі зареєстровані як платник ПДВ, зазначене не оспорюється відповідачем.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що надані послуги контрагентом використані позивачем.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами "безтоварності"/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Частина 1 ст.91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованими платниками податків на додану вартість.

Крім того, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент вчинення господарських операцій контрагенти не ліквідовані, не перебували у стані ліквідації, наявна вся необхідна інформація про керівників даних товариств.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Всі первинні документи по фінансово-господарським операціям позивача складені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір укладений з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013у справі №К/9991/74156/12.

Будь-яких обмежень, застережень, заборон відносно включення до складу адміністративних витрат, витрат по супроводженню програмного забезпечення ПК України не містить. Таким чином, за правилами Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Всі умови, передбачені чинним законодавством, для формування витрат Позивачем було дотримано, а відповідачем з посиланням на належні та допустимі докази не спростовано.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що податковим органом жодним чином не доведено, що операції між позивачем та контрагентом, є недійсними та/або такими, що не пов'язані з отриманням доходу, не наведено вагомих доказів та аргументів для обґрунтування своєї позиції.

Матеріалами справи підтверджується, що господарські операції фактично виконані та оформлені відповідними первинними (бухгалтерськими та податковими) документами. Визнання первинних документів та господарських операцій податковим органом недійсними, не пов'язаними з отриманням доходу та такими, що зумовлюють завищення витрат, лише на підставі припущень податкового органу в односторонньому порядку, не породжує недійсності фінансових документів, пов'язаних з виконанням правочинів та здійсненням підприємницької діяльності.

При цьому слід зазначити, що одним із основних принципів податкового законодавства, відповідно до ст.4.1.4 ПК України є принцип презумпції правомірності рішень платника. Відповідно, принцип оцінки податкових спорів - це принцип презумпції добросовісності платника, у зв'язку з яким, дії платника податків є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах є достовірними.

Отже, віднесення позивачем сум до складу витрат на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість яких передбачена правилами ведення податкового обліку, є правомірним.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа чи службова особа..

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Макфоксі задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.08.2016 П № 0013941404 та форми Р № 0013961404 винесені Головним управлінням Державної фіскальної служби України у м. Києві.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві за рахунок державних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Макфоксі (код ЄДРПОУ 36470918) судові витрати в сумі 21 512,92 грн. (двадцять одна тисяча п'ятсот дванадцять грн. 92 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Смолій