ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 лютого 2018 року № 826/11827/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ТРІО до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТРІО" до Головного управління ДФС України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0006131402, яким було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 485 546 грн. 00 коп. (388 437 грн. 00 коп. - основний платіж та 97 109 грн. 00 коп. - штрафні санкції), № 0006121402, яким було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 450 805 грн. 00 коп. (360 644 грн. 00 коп. - основний платіж та 90 161 грн. 00 коп. - штрафні санкції), № 0006141402, яким було зменшено розмір від'ємного значення суми податку -з додану вартість у розмірі 12 278 гр. 00 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідачем протиправно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки позивачем не було порушено норм податкового законодавства з підстав зазначених в акті перевірки.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, надавши письмові в яких зазначив про фіктивність господарських операцій, та наявність кримінальних проваджень стосовно третіх осіб, вказує на відсутність руху активів, невідповідність номенклатури товару на підставі бази даних податкових накладних та відсутності у контрагента матеріальних ресурсів для здійснення господарських операцій.

У зв'язку з наведеним, суд ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, податкові повідомлення-рішення були прийняті на підставі Акту про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТРІО" код 36939259, податкового законодавства з 01.01.2014 по 31.03.2017, валютного - за період з 01.01.2014 по 31.03.2017, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.03.2017 № 334/26-15-14-02-05/36939259 від 28 серпня 2017 року.

Підставою для прийняття вказаних ППР слугував висновок Відповідача про фіктивність господарських операцій між Позивачем та його контрагентом - ТОВ "ГАЛІОТ ГРУП" (код ЕДРПОУ - 39422605). В Акті Відповідач зазначає, що Позивачем порушено п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. "б" п. 198.1, пп. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

Незгода позивача з даним податковим повідомленням-рішенням зумовила її звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами, позивачем надано договори, укладені з контрагентами; платіжні доручення та копії рахунків; акти виконаних робі; податкові накладні; видаткові накладні, які належним чином оформлені та відповідають зазначеним даним, які відображені в податкових деклараціях.

Між Позивачем та ТОВ "ГАЛІОТ ГРУП" (Постачальник) був укладений Договір поставки металопродукції № 10/11-2014 від 10.11.2014 року (далі -Договір).

Відповідно до п. 1.1, Договору, По настоящему договору Поставщик обязуется поставить металлопрокат и металлоизделия (далее продукцию), а Покупатель принять и оплатить продукцию, соответствующую требованиям действующих ГОСТов и ТУ, в порядке, предусмотренном настоящем договором. На виконання умов Договору Постачальник поставив, а Позивач прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними, а саме: № РН-1217/04 від 17.12.2014 року: фільтр газовий Ду 100 у кількості (72 шт.), на загальну :уму - 236 736,00 грн., у т.ч. ПДВ 39 456,00 грн.; № РН-1217/03 від 17.12.2014 року: кран кульовий фланцевий Ду 50 (72 шт.), кран кульовий фланцевий Ду 80 (72 шт.), кран кульовий фланцевий Ду 100 (72 шт.), кран кульовий фланцевий Ду 150 з редуктором (72 шт.), кран кульовий фланцевий Ду 200 (72 шт.), на загальну суму -1 507 420,80 грн., у т.ч. ПДВ 251 236,80 грн.; № РН-1217/02 від 17.12.2014 року: швелер № 10 (1,8 т.), Швелер № 8 (1,8 т.), Швелер № 6, 5 (1,8 т.), кутник рівнобокий 80 (0,8 т.), кутник рівнобокий 63 (0,8 т.), кутник рівнобокий 50 (0,8 -.), кутник рівнобокий 45 (0,8 т.), на загальну суму - 109 764,00 грн., у т.ч. ПДВ 18 294,00 грн.; № РН - 1217/01 від 17.12.2014 року: шафа металева 2300x800x2100 (36 шт.), на загальну суму - 550 368,00 грн., у т.ч. ПДВ 91 728,00 грн.

Крім цього, Постачальником були надані Позивачу податкові накладні: № 17 від 17.12.2014 року на загальну суму 550 368,00 грн., у т.ч. ПДВ 91 728,00 грн.; № 18 від 17.12.2014 року на загальну суму 109 764,00 грн., у т.ч. ПДВ 18 294,00 грн.; № 19 від 17.12.2014 року на загальну суму 1 507 420,80 грн., у т.ч. ПДВ 251 236,80 грн.; № 20 від 17.12.2014 року на загальну суму 236 736,00 грн., у т.ч. ПДВ 39 456,00 грн.

Позивач здійснив оплату за поставлений товар, що підтверджується платіжними дорученнями: № 15 від 13.01.2015 року на загальну суму 109 764,00 грн., у т.ч. ПДВ - 18 294,00 грн.; № 28 від 14.01.2015 року на загальну суму 236 736,00 грн., у т.ч. ПДВ 39 456,00 грн.; № 49 від 23.01.2015 року на загальну суму 250 368,00 грн., у т.ч. ПДВ 41 728,00 грн.; № 50 від 23.01.2015 року на загальну суму 250 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 41 666,67 грн.

Між Позивачем та ТОВ ТРІО ПРОМГАЗ (Сторона 2) укладений договір № 2011/12/21 від 21.12.2011 року (далі - Договір 1) (копія додається). За умовами даного договору Сторона 2 зобов'язується здійснити роботи з виготовлення редукційного, облікового та іншого газового обладнання (п. 1.1.) За умовами п.п г п. 2.1. Договору 1 вказане обладнання виготовляється із матеріалів, що надаються Позивачем.

Позивач передав Стороні 2 товар, що був отриманий від ТОВ "ГАЛІОТ ГРУП" на підставі акту приймання-передачі від 17.12.2014 року давальницької сировини для виготовлення готової продукції на підставі заяви від 08.10.2014 року та 11.09.2014 року.

З подальшому Позивач отримав від Сторони 2 обладнання, готове для реалізації, що підтверджується видатковими накладними: -№ РН-00009 від 29.12.2014 року; №РН-00010 від 29.12.2014 року; № РН-0000011 від 30.12.2014 року; № РН-0000012 від 30.12.2014 року.

Позивач здійснив з ТОВ ТРІО ПРОМГАЗ розрахунки за виконану роботу, що підтверджується банківськими виписками, що додаються до позовної заяви. Вказане обладнання Позивач реалізував своїм покупцям, а саме: ТОВ ГАЗТЕХ (видаткові накладні № 116, № 117 від 30.12.2014 року); ПАТ КИЇВОБЛГАЗ (видаткова накладна № 114 від 29.12.2014 року); ПАТ ЛУГАНСЬКГАЗ (видаткова накладна № 115 від 30.12.2014 року).

Вказані покупці здійснили оплату на розрахунковий рахунок Позивача, що підтверджується банківськими виписками

Судом досліджено первинну документацію та встановлено, що в вищезазначених документах - зазначено, які послуги (постачання товару) надавалися всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що визначальна ознака господарської операції, а саме спричинення реальних змін майнового стану позивача підтверджується матеріалами справи та відбулась сплата коштів за послуги згідно укладеного договору.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в листі від 01.11.2011 №1936/11/13-11, що наявність або відсутність окремих документів, як і помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю були.

Підпункт 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зміст Акту перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; не доведено таких обставин і в Акті перевірки.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до кредиту та витрат.

Відповідно до ст.1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Між тим, наявність видаткових накладних, актів приймання-передачі, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток як наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак "фіктивності" контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку податкового органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень стосовно контрагента, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що суми ПДВ, віднесеного позивачем до податкового кредиту договору украденого з контрагентом, повністю підтверджуються податковими накладними, виданими контрагентами.

Пункт 201.1 ст.201 Податкового кодексу України визначає перелік обов'язкових реквізитів податкової накладної. Судом встановлено, що усі податкові накладні, що були виписані контрагентами для позивача, містять усі необхідні реквізити, передбачені п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту. Судом на підставі наявних в матеріалах справи доказах встановлено, що усі податкові накладні, видані контрагентами позивача, у передбаченому законом порядку були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п.201.8 ст.201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. У даному випадку на момент виписування усіх податкових накладних, що зазначені в Акті перевірки, контрагенти булі зареєстровані як платник ПДВ, зазначене не оспорюється відповідачем.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що надані послуги контрагентом використані позивачем.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами "безтоварності"/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Частина 1 ст.91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованими платниками податків на додану вартість.

Крім того, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент вчинення господарських операцій контрагенти не ліквідовані, не перебували у стані ліквідації, наявна вся необхідна інформація про керівників даних товариств.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Всі первинні документи по фінансово-господарським операціям позивача складені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір укладений з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013у справі №К/9991/74156/12.

Будь-яких обмежень, застережень, заборон відносно включення до складу адміністративних витрат, витрат по супроводженню програмного забезпечення ПК України не містить. Таким чином, за правилами Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Всі умови, передбачені чинним законодавством, для формування витрат Позивачем було дотримано, а відповідачем з посиланням на належні та допустимі докази не спростовано.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що податковим органом жодним чином не доведено, що операції між позивачем та контрагентом, є недійсними та/або такими, що не пов'язані з отриманням доходу, не наведено вагомих доказів та аргументів для обґрунтування своєї позиції.

Матеріалами справи підтверджується, що господарські операції фактично виконані та оформлені відповідними первинними (бухгалтерськими та податковими) документами. Визнання первинних документів та господарських операцій податковим органом недійсними, не пов'язаними з отриманням доходу та такими, що зумовлюють завищення витрат, лише на підставі припущень податкового органу в односторонньому порядку, не породжує недійсності фінансових документів, пов'язаних з виконанням правочинів та здійсненням підприємницької діяльності.

При цьому слід зазначити, що одним із основних принципів податкового законодавства, відповідно до ст.4.1.4 ПК України є принцип презумпції правомірності рішень платника. Відповідно, принцип оцінки податкових спорів - це принцип презумпції добросовісності платника, у зв'язку з яким, дії платника податків є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах є достовірними.

Отже, віднесення позивачем сум до складу витрат на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість яких передбачена правилами ведення податкового обліку, є правомірним.

В частині щодо посилань представника відповідача на досудові розслідування у кримінальних провадженнях відносно контрагентів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.205 КК України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 №3 роз'яснюється, що як незаконну діяльність, про яку йдеться у статті 205 КК, слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на це за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює з їх порушенням.

Згідно зі статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України(фіктивне підприємництво), а договори, укладений Позивачем з даним товариством, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 20.07.2016 по справі №К/800/11516/16; в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 по справі № К-23642/07

В рішенні Вищого адміністративного суду України від 07.09.2016 по справі №К/800/31623/15, за змістом якого неприпустимим є притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії, що також підтверджується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка, в свою чергу, для національних судів є "джерелом права".

Пунктом 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ зазначив, що "компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків".

Викладені відповідачем аргументи для збільшення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ є недостатніми, позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту є несправедливим, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі №21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

За змістом рішення Вищого адміністративного суду України від 20.07.2016 у справі №К/800/3837/16 наголошено на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Окрім іншого, необхідно зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності позивача, оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа чи службова особа..

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ТРІО задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.09.2017 № 0006131402, № 0006121402 та № 0006141402 винесені Головним управлінням Державної фіскальної служби України у м. Києві.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві за рахунок державних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ТРІО (код ЄДРПОУ 36939259) судові витрати в сумі 14 229,44 грн. (чотирнадцять тисяч двісті двадцять дев'ять грн. 44 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Смолій

Дата ухвалення рішення 08.02.2018
Оприлюднено 20.02.2018

Судовий реєстр по справі 826/11827/17

Проскрольте таблицю вліво →
Рішення Суд Форма
Ухвала від 04.12.2019 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Ухвала від 09.09.2019 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Ухвала від 03.12.2018 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Ухвала від 14.11.2018 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Ухвала від 11.10.2018 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Ухвала від 03.09.2018 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Постанова від 24.07.2018 Київський апеляційний адміністративний суд Адміністративне
Ухвала від 02.07.2018 Київський апеляційний адміністративний суд Адміністративне
Ухвала від 02.07.2018 Київський апеляційний адміністративний суд Адміністративне
Ухвала від 15.05.2018 Київський апеляційний адміністративний суд Адміністративне
Рішення від 08.02.2018 Окружний адміністративний суд міста Києва Адміністративне
Ухвала від 21.09.2017 Окружний адміністративний суд міста Києва Адміністративне

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Стежити за справою 826/11827/17

Встановіть Опендатабот та підтвердіть підписку

Вайбер Телеграм

Опендатабот для телефону