Постанова

від 08.02.2018 по справі 803/1564/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/27/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Макарика В.Я., Судової-Хомюк Н.М.,

за участю секретаря судового засідання: Копанишин Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, прийняту суддею Мачульським В.В. у м.Луцьку о 15:49, повний текст якої складено 04 грудня 2017 року, у справі №803/1564/17 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Волинська обласна друкарня" корпоративного підприємства ДАК "Укрвидавполіграфія" до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

15 листопада 2017 року позивач - Приватне акціонерне товариство "Волинська обласна друкарня" корпоративного підприємства ДАК "Укрвидавполіграфія" звернувся до суду із позовом до відповідача - Головного управління ДФС у Волинській області, у якому просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення №0010851404 від 02.11.2017 та № НОМЕР_1 від 02.11.2017.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в ході позапланової виїзної перевірки ПАТ "Волинська обласна друкарня" КП ДАК "Укрвидавполіграфія" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при декларуванні показників податкової звітності з податку на додану вартість за липень 2015 в частині здійснення господарських взаємовідносин в ТзОВ Прем єр Папір (ЄДРПОУ 32932642) податковим органом зроблено необґрунтовані висновки про порушення податкового законодавства, про що складено акт. На думку позивача, прийняті на підставі цього акта спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Позивач вказує, що належно оформлені первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій між товариством та його контрагентом, надані відповідачу при проведені перевірки, є достатньою законною підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку підприємства операцій з отримання товарів.

На думку позивача, висновки податкового органу про те, що надані до перевірки документи є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства є необґрунтованими, а витребування інших документів: договіру купівлі-продажу, сертифікатів відповідності та якості, товаро-транспортні накладних, акти прийому-передачі є безпідставними. Зазначає, що відсутність договору купівлі-продажу, сертифіката відповідності та якості, а також товарно-транспортних накладних не мають вирішального значення для встановлення фактичного руху активів, а господарська операція є реальною, навіть якщо вона здійсненна без укладення договору.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 02 листопада 2017 року №0010851404 та №0010861404.

Постанова мотивована тим, що під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що в ході проведення перевірки неможливо підтвердити факт транспортування товару від простачальника до покупця, з ясувати походження придбаного товару, доказовість первинних документів, що свідчить про нереальність фактичного здійснення господарської операції. Водночас зазначає, що податковим органом враховано наявну інформацію щодо інших суб'єктів господарювання.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон №996-XIV) визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно із положеннями ч.ч. 1, 2, 3 ст.9 вказаного Закону бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні містити встановлені обов'язкові реквізити.

Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88).

В розумінні п.2.1 Положення № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV, яка кореспондує п. 2.4 Положення №88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як наслідок, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, ПРАТ Волинська обласна друкарня 17.11.2004 зареєстрована як суб'єкт господарювання, місцезнаходженням якого значиться: 43010, Волинська область, місто Луцьк, проспект Волі, будинок 27, код ЄДРПОУ 02465973, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.11.2017 за №1003255141 (а.с.20-23). Позивач взятий на податковий облік 17.11.2004 за №191, та станом на день подачі даної позовної заяви перебуває на обліку в ГУ ДФС у Волинській області, що також підтверджується витягом.

В період з 03.10.2017 по 09.10.2017 працівниками ГУ ДФС у Волинській області на підставі ст.75, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України, та відповідно до наказу №2073 від 07.08.2017 та направлень №2956 та №2957 від 02.10.2017 проведена позапланова виїзна перевірка товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при декларуванні показників податкової звітності з податку на додану вартість за липень 2015 року, в частині здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ Прем'єр Папір (ЄДРПОУ 32932642, про що складено акт №11385/03-20-14-04/2465973 від 17.10.2017 (а.с.11-16).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6, ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету в тому числі за липень 2015 року на загальну сумі 2852,00 грн;

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в тому числі за 2015 рік на загальну суму 2567,00 грн.

Позивач, не погодившись з висновками вищевказаного акту перевірки 20.10.2017 подав на нього заперечення (а.с.36-40). Однак листом від 31.10.2017 №10480/10/03-20-14-04 контролюючий орган повідомив позивача про відсутність підстав для задоволення вимог, викладених в запереченні (а.с.17).

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№0010851404 від 02.11.2017, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 2567,00 грн (а.с.10);

-№0010861404 від 02.11.2017, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів/послуг на загальну суму 3565,00 грн, в т.ч за основним платежем 2852,00 грн, за штрафними санкціями - 713,00 грн (а.с.9).

Позивач, вважаючи податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області №0010851404 від 02.11.2017 та № НОМЕР_1 від 02.11.2017 протиправними, звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

В розумінні пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення).

Оціюючи податкові наслідки господарських операцій слід перевіряти дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 цієї ж статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац.1 п.198.6 ст.198 ПК України).

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Податкова вигода може визнаватись необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру).

Водночас відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

В розумінні п.135.1 ст.135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до п.137.1 ст. 137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною ст.136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Так, згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для формування податкового кредиту та валових витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

В межах спірних правовідносин дослідженню підлягають обставини щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах з ТзОВ Прем єр Папір .

Так, судом першої інстанції у судовому засіданні із пояснень представника позивача встановлено факт укладення в усній формі договору між позивачем та ТзОВ Прем єр Папір .

На виконання умов цього договору ТзОВ Прем'єр Папір на адресу ПрАТ Волинська обласна друкарня КП ДАК Укрвидавполіграфія виписано рахунок-фактуру №ЛВ-0000273 від 15.07.2015 та видаткову накладну №ЛВ-0000811 від 15.07.2015 на суму 17 113,00 грн, в т.ч. ПДВ 2 852,17 грн (папір газетний Квідзин ф-т 84/45 у кількості 1,09 т) (а.с.41,46).

Перевезення товару здійснювалося ТзОВ Прем'єр Папір .

Прийом товару здійснено заступником голови правління з питань виробництва та постачання - ОСОБА_1 на підставі доручення №228 від 15.07.2015 (а.с.43,44).

Судом також встановлено, що придбаний товар (папір газетний Квідзин ф-т 84/45) був використаний в господарській діяльності товариства, що підтверджується накладними на передачу готової продукції №2478 від 20.07.2015, №2515 від 21.07.2015, №2516 від 21.07.2015, видатковими накладними №1574 від 24.07.2015, №1685 від 22.07.2015, №1687 від 22.07.2015, звітами про дебетові та кредитові операції по рахунках, рахунками про оплату №1711 від 24.07.2015, №1875 та №1876 від 22.07.2015, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за 15.07.2017 - 31.07.2017, виписками з банку, відомостями по товарах на складах, які є наявні у матеріалах справи (а.с. 73-97).

Щодо покликань відповідача щодо неможливості підтвердження факту транспортування товару у процесі його доставки позивачеві, відсутності на видаткових накладних номера договору, згідно якого здійснено постачання товару (папір газетний), відсутності доказів сертифікації продукції, її фактичного прийняття уповноваженими особами Товариства за кількістю та якістю колегія суддів зазначає наступне.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, що, в свою чергу, встановлено судом і підтверджено матеріалами справи.

При цьому в умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх дійсної сутності, а не лише виходячи з правильності їх юридичного оформлення та документування, у податковому обліку господарські операції мають відображатися відповідно до їх реального економічного змісту. Для цілей оподаткування зміст господарської операції має встановлюватися на підставі аналізу дійсних змін майнового стану її учасників. Документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт, тоді як саме з юридичним фактом податкове законодавство пов'язує зміни у податковому обліку платника.

Відтак, певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів та не може бути підставою для висновку про відсутність фактичного придбання позивачем послуг.

Позивач формував витрати та податковий кредит із сплачених сум, в тому числі ПДВ. Податкові накладні, видаткові накладні видані на реально отриманий товар, призначений для використання в його ж господарській діяльності.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Водночас сертифікаційні документи на товар, які не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції; сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. А тому їх відсутність не має вирішального значення для встановлення фактичного руху активів у процесі виконання поставок.

Також колегія суддів не бере до уваги покликання скаржника на ненадання до перевірки інформації про транспортування товарів, оскільки неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про ймовірно фіктивну господарську операцію.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Крім того, на думку колегії суддів, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару.

Слід зазначити, що згідно з умовами договору зобов'язання з перевезення товару покладалися на постачальника, а тому позивач не був учасником правовідносин з транспортування товару; у такому разі відсутність у Товариства товарно-транспортних накладних не може спростовувати реальності виконання операцій з придбання товарів.

Відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Водночас мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Лише в такому разі операції суб'єкта господарювання можуть вважатись вчиненими в межах господарської діяльності платника податків та лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Отже, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Наведене вище узгоджується з нормами пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Таким чином, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість господарських операцій платника податків на отримання позитивного економічного ефекту, який за загальним правилом виражається у прирості (збереженні) активів та/або їх вартості, а також створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. Якщо господарська операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), вона не є вчиненою в межах господарської діяльності, а тому її наслідки не можуть відображатись в податковому обліку.

Також слід зазначити, що наявна в податкового органі інформація щодо інших суб'єктів господарювання не створює будь-яких правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав чи обов язків в даному випадку позивача, оскільки обставини зазначені у такій інформації про контрагента мають бути встановлені за результатами перевірки саме позивача, та в акті мають бути викладені всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності позивача, як платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 36 Податкового кодексу встановлено податковий обов'язок платника податку, який полягає в обчисленні, декларуванні та/або сплаті суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Згідно з пунктом 36.5 цієї статті відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Таким чином, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо подання звітності та декларування податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Також неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

З метою підтвердження чи спростування права платника на податковий кредит, слід дослідити чи відбувались господарські операції в дійсності, чи лише їх сутність була відображена платником у податковій звітності з метою отримання права на податковий кредит (на податкову вигоду).

Як вбачається із наданих позивачем на розгляд суду копій інших документів, всі вони містять достатньо обов'язкових реквізитів, які дозволяють ідентифікувати учасників і суть господарських правовідносин, а первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту є належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів.

Натомість, податковим органом обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у ТзОВ Прем єр Папір товару, а також наявність ділової мети у діях платника податку належними доказами не спростовані.

Таким чином, у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки представлені позивачем докази в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій із ТзОВ Прем єр Папір , а отримані товари використані позивачем у власній господарській діяльності, зазначені в акті перевірки висновки про порушення позивачем податкового законодавства є безпідставними, що має наслідком визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Волинській області №0010851404 від 02.11.2017 та №0010861404 від 02.11.2017.

Крім того, збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі №803/1564/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Постанова складена в повному обсязі 13.02.2018.