Рішення

від 13.02.2018 по справі 910/19288/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2018Справа № 910/19288/17 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія СонаР до про 1. Державної фіскальної служби України; 2. Державної казначейської служби України відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю у розмірі 93 239 грн. 43 коп. Представники:

від Позивача: Леонтоненко В.В. (представник за Довіреністю);

від Відповідача - 1: Шуневич - Христенко В.В. (представник за Довіреністю);

від Відповідача - 2: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія СонаР (надалі також - Позивач ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (надалі також - Відповідач - 1 ) та Державної казначейської служби України (надалі також - Відповідач - 2 ) про відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю у розмірі 93 239 грн. 43 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія СонаР є платником податку на додану вартість, під час здійснення господарської діяльності складало та реєструвало податкові накладні і розрахунки коригування кількісних і вартісних показників в Єдиному реєстрі податкових накладних в Системі електронного адміністрування. У 2015 році Позивач подав на реєстрацію в СЕА розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних на суму 93 239 грн. 43 коп., проте в СЕА не відбулось внесення відповідних змін. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 року у справі №804/15910/15 визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо зменшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 92 239,43 грн. у Системі електронного адміністрування податку на додану вартість; зобов'язано Державну фіскальну службу України внести до Системи електронного адміністрування податку на додану вартість розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СонаР", що зареєстровані у ЄРПН у період 28-31 серпня 2015 року, а саме: розрахунку № 2 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 31 від 28.02.2015р. на суму ПДВ 24 867,81 грн.; розрахунку № 3 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 65 від 31.03.2015р. на суму ПДВ 9 206,10 грн.; розрахунку № 4 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 37 від 30.04.2015р. на суму ПДВ 21 586,79 грн.; розрахунку № 5 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 24 від 31.12.2014р. на суму ПДВ 4 754,22 грн.; розрахунку № 6 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 13 від 31.01.2015р. на суму ПДВ 6 357,81 грн.; розрахунку № 7 від 31.08.2015 року до податкової накладної № 23 від 31.05.2015р. на суму ПДВ 9 800,77 грн.; розрахунку № 8 від 31.08.2015 року до податкової накладної № 40 від 30.06.2015р. на суму ПДВ 16 665,93 грн., усього на загальну суму ПДВ 93239,43 грн. 23.12.2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №804/15910/15, виданого 02.12.2016 року, а 14.03.2017 року державним виконавцем винесено постанову поро закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України Про виконавче провадження . Як зазначає Позивач, оскільки ДФС не здійснила зменшення податкового зобов'язання в Системі електронного адміністрування, Позивач був вимушений сплачувати податок з урахування фактично не зменшеного зобов'язання з ПДВ на суму 93 239 грн. 43 коп. За таких підстав, враховуючи наявність складу для покладення деліктної відповідальності на підставі ст.ст. 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить суд стягнути з Державного бюджету України 93 239 грн. 43 коп. шкоди, заподіяної внаслідок неправомірною бездіяльністю Державної фіскальної служби України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2017 року порушено провадження у справі № 910/19288/17, судове засідання призначено на 15.11.2017 року.

15.11.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-2 надійшли заперечення на позовну заяву, якими просив Суд відмовити в задоволенні позовних вимог та розглядати справу без участі представника Відповідача-2.

15.11.2017 року в судове засідання з'явились представники позивача та відповідача-2. Представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив. Представники позивача та відповідача-1 вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 03.11.2017 року не виконали.

Суд відклав розгляд клопотання Відповідача-2 про розгляд справи без участі представника, оскільки останній присутній в судовому засіданні.

Також, Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Позивача:

- надати належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №53178463;

- надати докази на підтвердження понесення шкоди Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія СонаР", завданої неправомірною бездіяльністю Державної фіскальної служби України, у розмірі 93 239,43 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 року відкладено розгляд справи на 05.12.2017 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача-1 в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

05.12.2017 року в судове засідання з'явились представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Суд прийшов до висновку про задоволення клопотання Відповідача-2 про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

В судовому засіданні представник позивача подав письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 15.11.2017 року. Представник позивача вимоги ухвали суду виконав не в повному обсязі.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні подав клопотання про зупинення провадження по справі до надходження ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду про роз'яснення постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду по справі №804/15910/15. Представник відповідача вимоги ухвали суду не виконав.

Щодо клопотання представника відповідача-1 про зупинення провадження по справі, Суд зазначив наступне.

Суд зазначив, що відповідно до ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку з'ясовує, як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також те, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти що мають преюдиціальне значення.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі, тобто господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.

За таких підстав, Суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання Відповідача-1 про зупинення провадження, оскільки Заявником не наведено належних обґрунтувань неможливості розгляду даної справи до винесення Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом ухвали про роз'яснення постанови по справі №804/15910/15.

Також, Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Відповідача-1 надати інформацію з посиланням на належні докази щодо розгляду заяви про роз'яснення постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду по справі №804/15910/15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 року відкладено розгляд справи на 12.12.2017 року, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

12.12.2017 року в судове засідання з'явились представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Представник позивача вимоги ухвали суду належним чином не виконав.

В судовому засіданні представник позивача подав документи для долучення до матеріалів справи, а представник відповідача подав відзив на позовну заяву, яким просив Суд відмовити в задоволенні позовних вимог та документи на виконання вимог ухвали суду від 05.12.2017 року.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Позивача:

- надати письмові пояснення чи заперечення з посиланням на належні докази з урахуванням відзиву Державної фіскальної служби України;

- надати письмові пояснення з посиланням на належні докази щодо сплати податку на додану вартість у розмірі 93 239,43 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 року відкладено розгляд справи на 21.12.2017 року, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

18.12.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 р. N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 вирішено справу №910/19288/17 розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.01.2018.

16.01.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

19.01.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

В судове засідання 24.01.2018 представники Сторін не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 21.12.2017 та повідомленнями про вручення ухвали суду від 21.12.2017 уповноваженим представникам сторін.

Суд, розглянувши клопотання Позивача про витребування доказів у Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а саме, матеріалів виконавчого провадження № 53178463, відкритого за виконавчим листом № 804/15910/15, виданим Дніпропетровським окружним адміністративним судом 02.12.2016, зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Як встановлено у ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Суд зазначає, що враховуючи предмет та підстави позовних вимог, з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, клопотання Позивача про витребування доказів є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Окрім того, що стосується клопотання Відповідача-1 про зупинення провадження у справі № 910/19288/17 до надходження ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду про роз'яснення судового рішення по справі № 804/15910/15, Суд зазначає таке.

У п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок суду зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Проте, Суд зазначає, що наслідки вирішення заяви про роз'яснення судового рішення у справі № 804/15910/15 не впливають на можливість розгляду справи №910/19288/17 та не перешкоджають її прийняттю у ній об'єктивного та законного рішення.

Отже, оскільки Відповідачем-1 не наведено належних обґрунтувань неможливості розгляду даної справи до вирішення іншої справи, Суд не вбачає правових підстав для зупинення провадження у справі № 910/19288/17 відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, тому клопотання Відповідача-1 про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

Під час підготовчого засідання судом здійснено всі необхідні дії для забезпечення правильного та своєчасного розгляду справи по суті, передбачені у ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.02.2018 року.

24.01.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло підтвердження, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

24.01.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла інформація щодо поточних рахунків та юридичної адреси Позивача.

В судовому засіданні 13 лютого 2018 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача - 1 заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В судове засідання представник Відповідача - 2 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 29.01.2018 року уповноваженій особі підприємства Відповідача - 2 ухвали суду від 24.01.2018 року.

Таким чином, Суд приходить до висновку, Відповідач - 2 про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Приймаючи до уваги, що Відповідач - 2 був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача - 2 не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 13 лютого 2018 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 223 Господарського процесуального кодексу України,в судовому засіданні складено протокол судового засідання.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 року у справі №804/15910/15 визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо зменшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 92 239,43 грн. у Системі електронного адміністрування податку на додану вартість; зобов'язано Державну фіскальну службу України внести до Системи електронного адміністрування податку на додану вартість розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СонаР", що зареєстровані у ЄРПН у період 28-31 серпня 2015 року, а саме: розрахунку № 2 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 31 від 28.02.2015р. на суму ПДВ 24 867,81 грн.; розрахунку № 3 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 65 від 31.03.2015р. на суму ПДВ 9 206,10 грн.; розрахунку № 4 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 37 від 30.04.2015р. на суму ПДВ 21 586,79 грн.; розрахунку № 5 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 24 від 31.12.2014р. на суму ПДВ 4 754,22 грн.; розрахунку № 6 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 13 від 31.01.2015р. на суму ПДВ 6 357,81 грн.; розрахунку № 7 від 31.08.2015 року до податкової накладної № 23 від 31.05.2015р. на суму ПДВ 9 800,77 грн.; розрахунку № 8 від 31.08.2015 року до податкової накладної № 40 від 30.06.2015р. на суму ПДВ 16 665,93 грн., усього на загальну суму ПДВ 93239,43 грн. (а.с.15-18)

На виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у справі №804/15910/15 02 грудня 2016 року видано виконавчий лист. (а.с.19-20)

23.12.2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №53178463 з примусового виконання виконавчого листа №804/15910/15, виданого Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом 02.12.2016 року. (а.с.21-24)

14.03.2017 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесена постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №53178463 на підставі п.11 ч.1 ст. 39, ст.. 40 Закону України Про виконавче провадження у зв'язку з невиконанням рішення суду боржником. (а.с. 25-28)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що оскільки ДФС не здійснила зменшення податкового зобов'язання в Системі електронного адміністрування, Позивач був вимушений сплачувати податок з урахування фактично не зменшеного зобов'язання з ПДВ на суму 93 239 грн. 43 коп. За таких підстав, враховуючи наявність складу для покладення деліктної відповідальності на підставі ст.ст. 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить суд стягнути з Державного бюджету України 93 239 грн. 43 коп. шкоди, заподіяної внаслідок неправомірною бездіяльністю Державної фіскальної служби України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія СонаР підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У відповідності до норми 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 року у справі №804/15910/15 визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо зменшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 92 239,43 грн. у Системі електронного адміністрування податку на додану вартість; зобов'язано Державну фіскальну службу України внести до Системи електронного адміністрування податку на додану вартість розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СонаР", що зареєстровані у ЄРПН у період 28-31 серпня 2015 року, а саме: розрахунку № 2 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 31 від 28.02.2015р. на суму ПДВ 24 867,81 грн.; розрахунку № 3 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 65 від 31.03.2015р. на суму ПДВ 9 206,10 грн.; розрахунку № 4 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 37 від 30.04.2015р. на суму ПДВ 21 586,79 грн.; розрахунку № 5 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 24 від 31.12.2014р. на суму ПДВ 4 754,22 грн.; розрахунку № 6 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 13 від 31.01.2015р. на суму ПДВ 6 357,81 грн.; розрахунку № 7 від 31.08.2015 року до податкової накладної № 23 від 31.05.2015р. на суму ПДВ 9 800,77 грн.; розрахунку № 8 від 31.08.2015 року до податкової накладної № 40 від 30.06.2015р. на суму ПДВ 16 665,93 грн., усього на загальну суму ПДВ 93239,43 грн. (а.с.15-18)

У вказаній постанові суду встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія СонаР склало та зареєструвало у ЄРПН наступні податкові накладні № 24 від 31.12.2014р. на суму ПДВ 4 754,22 грн.; № 13 від 31.01.2015р. на суму ПДВ 6 357,81 грн.; № 31 від 28.02.2015р. на суму ПДВ 24 867,81 грн.; № 65 від 31.03.2015р. на суму ПДВ 9 206,10 грн.; № 37 від 30.04.2015р. на суму ПДВ 21 586,79 грн.; № 23 від 31.05.2015р. на суму ПДВ 9 800,77 грн.; № 40 від 30.06.2015р. на суму ПДВ 16 665,93 грн., усього на загальну суму ПДВ 93 239,43 грн. Вказані податкові накладні були виписані нерезиденту компанії "SCRIPS NETWORKS INTERNATIONAL (UK) LIMITED", яка не є платником ПДВ. Водночас, на підставі п. 192.1 ст.192 ПК України позивачем було подано та зареєстровано у ЄРПН коригування кількісних і вартісних показників, а саме: розрахунок № 2 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 31 від 28.02.2015р. на суму ПДВ 24 867,81 грн.; розрахунок № 3 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 65 від 31.03.2015р. на суму ПДВ 9 206,10 грн.; розрахунок № 4 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 37 від 30.04.2015р. на суму ПДВ 21 586,79 грн.; розрахунок № 5 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 24 від 31.12.2014р. на суму ПДВ 4 754,22 грн.; розрахунок № 6 від 26.08.2015 року до податкової накладної № 13 від 31.01.2015р. на суму ПДВ 6 357,81 грн.; розрахунок № 7 від 31.08.2015 року до податкової накладної № 23 від 31.05.2015р. на суму ПДВ 9 800,77 грн.; розрахунок № 8 від 31.08.2015 року до податкової накладної № 40 від 30.06.2015р. на суму ПДВ 16 665,93 грн., усього на загальну суму ПДВ 93 239,43 грн. При цьому, у системі електронного адміністрування податку на додану вартість не відбулось зменшення податкового зобов'язання з ПДВ на суму 93 239,43 грн.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом..

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 року у справі №804/15910/15 не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їй суперечити, а тому протиправність дій Державної фіскальної служби України щодо зменшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 92 239,43 грн. у Системі електронного адміністрування податку на додану вартість встановлено постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 року у справі №804/15910/15, яка набрала законної сили.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.04.2017 року по справі №К/800/10562/16 прийнято до провадження касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 року у справі №804/15910/15. (а.с.112)

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на момент прийняття постанови апеляційної інстанції 29.03.2016 року) постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на момент прийняття постанови апеляційної інстанції 29.03.2016 року) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Таким чином, Суд звертає увагу, що на момент розгляду даної справи постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 року у справі №804/15910/15 набрала законної сили та є обов'язковою для осіб, які беруть участь у даній справі, а перебування справи №804/15910/15 у суді касаційної інстанції не є підставою для зупинення провадження у даній справі, та у випадку скасування вказаної постанови судом вищої інстанції Відповідач має право звернутися до суду з відповідною заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яка буде розглянута компетентним судом.

Судом встановлено, що на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у справі №804/15910/15 02 грудня 2016 року видано виконавчий лист. (а.с.19-20)

23.12.2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №53178463 з примусового виконання виконавчого листа №804/15910/15, виданого Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом 02.12.2016 року. (а.с.21-24)

Відповідно до ч.1 статті 63 Закону України Про виконавче провадження за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

14.03.2017 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесена постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №53178463 на підставі п.11 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України Про виконавче провадження у зв'язку з невиконанням рішення суду боржником. (а.с. 26-28)

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 року витребувано у Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 53178463, відкритого за виконавчим листом № 804/15910/15, виданим Дніпропетровським окружним адміністративним судом 02.12.2016. Встановлено Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України строк для подання доказів не пізніше 09.02.2018.

Однак, Суд звертає увагу, що Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не було виконані вимоги ухвали суду від 24.01.2018 року, а тому Суд розглядає справу за наявними в ній доказами.

Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України Про виконавче провадження виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Як вбачається з постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження ВП №53178463 від 14.03.2017 року, 01.02.2017 року державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100 грн. 00 коп., станом на 14.03.2017 року рішення суду боржником не виконано, 14.03.2017 року державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу у подвійному розмірі 10200 грн. 00 коп., 14.03.2017 року до органів досудового розслідування надіслано повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Згідно з п.11 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Частиною 2 статті 40 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, у даному випадку Позивач позбавлений права повторного відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №804/15910/15, виданого Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом 02.12.2016 року, а станом на час розгляду справи №910/19288/17 Державною фіскальною службою України не надано суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження добровільного виконання вказаної постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 року у справі №804/15910/15

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу необхідна наявність складу правопорушення, а саме:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

г) вина заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку органу державної виконавчої служби) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В спірних деліктних правовідносинах саме на Позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної виконавчої служби та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

За приписами статті 1173 Цивільного кодексу України відшкодовуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. У разі наявності лише незаконної бездіяльності державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави для її відшкодування.

Згідно зі ст. 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Суд зазначає, що протиправна бездіяльність Державної фіскальної служби України у невнесенні до Системи електронного адміністрування податку на додану вартість розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СонаР", що зареєстровані у ЄРПН у період 28-31 серпня 2015 року, на загальну суму ПДВ 93239,43 грн. встановлена в судовому порядку, що має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди, причино-наслідковий зв'язок характеризується тим, що з огляду на наявність рішення суду, яке є обов'язковим до виконання на всій території України, Відповідачем - 1 добровільно не було зменшено податкові зобов'язання Позивача на суму 93239,43 грн., а при здійсненні виконавчого провадження у примусового порядку постанова суду також залишилась невиконаною з урахуванням того, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, внаслідок чого Позивачу завдано шкоду у розмірі 93239,43 грн.

Наявність вини Відповідача-1 у вказаних діях не спростовано під час розгляду справи та відповідно вона за змістом ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України презюмується.

За таких обставин, Суд приходить до висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними, вина заподіювача шкоди) для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди.

Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача - 1 щодо неможливості виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 року у справі №804/15910/15, у зв'язку з тим, що розрахунки корегування, про які йдеться у справі №804/15910/15, складені на неплатників ПДВ (нерезидентів), а система електронного адміністрування ПДВ працює в автоматичному режимі, тому для коригування показників у системі Архів електронної звітності підсистеми Реєстр операцій ПДВ здійснити механічно неможливо. Внаслідок чого останнім були подані до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду заяви про роз'яснення виконання вказаної постанови (а.с.47- 50, 116-119). Проте, Суд зазначає, що посилання на вказані обставини не є підставою для звільнення від відшкодування завданої суми у розмірі 93239 грн. 43 коп. та не спростовує висновків суду на підставі вищенаведених та оцінених доказів обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Судом враховано, що у рішенні Конституційного суду України №12-рп/2001 від 03.10.2001 р. у справі № 1-36/2001 зазначено, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Таким чином, з врахуванням наведених норм права, відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі № 67/157-10 від 25.05.2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, прийнятим державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Частиною першою ст. 48 названого Кодексу встановлено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка, зокрема, передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Аналогічна норма передбачена у Положенні про Державну казначейську службу України, затвердженому Указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011. Відповідно до пункту 7 зазначеного Положення Казначейство України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (у разі їх утворення).

Територіальним органом у м. Києві є Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Таким чином, управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, фінансування його видатків входить до компетенції Державного казначейства України.

З огляду на викладене вище, обов'язок обслуговування бюджетних коштів та списання цих коштів, у тому числі на відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам незаконними діями та рішеннями органів державної влади покладено на Державну казначейську службу України та її територіальні органи, а тому Позивачу надано право звернутися до суду з вимогою про відшкодування з Державного бюджету України державою в особі органів, які виконують функції управління коштами Державного бюджету, а не за рахунок коштів, виділених державою на утримання органів, що завдали шкоду.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що оскільки Позивачем доведено належними та допустимими доказами відповідно до норм ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України наявність всіх елементів складу правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними, вина заподіювача шкоди) для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди, позовні вимоги Позивача про стягнення шкоди у розмірі 93 239 грн. 43 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується розподілу судових витрат відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України Про судовий збір судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Таким чином, Суд приходить до висновку, що судовий збір за подання вказаної позовної заяви не покладається на Відповідачів та не справляється взагалі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія СонаР - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (01601, м.Київ, ВУЛИЦЯ ТЕРЕЩЕНКІВСЬКА, будинок 11-А, ідентифікаційний код юридичної особи 37993783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія СонаР (49126, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, БУЛЬВАР СЛАВИ , будинок 30, корпус 1, квартира 6, ідентифікаційний код юридичної особи 32196942) шкоду у розмірі 93 239 (дев'яносто три тисячі двісті тридцять дев'ять) грн. 43 (сорок три) коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 19 лютого 2018 року.

Суддя О.В. Чинчин