Ухвала

від 08.02.2018 по справі 826/17364/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

08 лютого 2018 року м. Київ№ 826/17364/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П., розглянувши матеріали адміністративної справи

за позовомОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку АКОН-140 до третя особа:Київської міської ради в особі Постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування Товариство з обмеженою відповідальністю ПІРІТ провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку АКОН-140 звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Київської міської ради в особі Постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю ПІРІТ , в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення постійно діючої комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 21.06.2017 р. згідно п. 3.4.1 Протоколу № 13 в частині поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю ПІРІТ на 10 років договору оренди земельної ділянки від 17.08.2007 № 79-6-00530 площею 0,3426 га для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного центру з підземним паркінгом, дитячим і спортивним майданчиками на вул. Антоновича (Горького), 136-138 у Голосіївському районі м.Києва.

2. Зобов'язати Київську міську раду не поновлювати Товариству з обмеженою відповідальністю ПІРІТ договір оренди земельної ділянки від 17.08.2007 р. № 79-6-00530 площею 0,3426 га для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного центру з підземним паркінгом, дитячим і спортивним майданчиками по вул. Антоновича (Горького), 136-138 у Голосіївському районі м.Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 28.12.2017 р. суд визнав подану заяву і додані матеріали достатніми для відкриття спрощеного позовного провадження по справі.

Відповідачу запропоновано протягом 20 календарних днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження по справі надати суду відзив на позовну заяву, а третій особі-пояснення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення вимог Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , Закону України Про оренду землі , Земельного кодексу України ТОВ ПІРІТ продовжено строки оренди земельної ділянки площею 0,3426 га для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного центру з підземним паркінгом, дитячим і спортивним майданчиками на вул. Антоновича (Горького), 136-138 у Голосіївському районі м.Києва.

Окрім того, позивач посилається на порушення орендарем умов договору оренди, що полягає у використанні земельної ділянки не за цільовим призначенням та порушення порядку укладення договору оренди.

Відповідач надав суду відзив, в якому заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в їх задоволенні, оскільки із поданої заяви не вбачається належного обґрунтування порушення прав та інтересів позивача при прийнятті постійною комісією Київської міської ради висновку від 21.06.2017 р., оформленого протоколом № 13 про поновлення договору оренди від 17.08.2007 р. № 769-6-00530 ТОВ ПІРІТ .

Так, відповідач зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зазвичай) індивідуально виражених права та інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, а відтак вважає, що рішення було прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.

Третя особа згідно наданих суду пояснень проти позову також заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні, вважає, що предмет спору в даній справі відсутній, оскільки вимоги позивача стосуються тих дій, які вже вчинені. Так, на момент подачі позову як і на день надання пояснень по справі договір про поновлення не розірваний, не оскаржений і є чинним. Окрім того, на думку третьої особи, у постійно-діючої комісії відсутні публічно-владні управлінській функції під час реалізації встановленої Київською міською радою процедури поновлення договорів.

Ознайомившись із матеріалами справи, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження по справі з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Київської міської ради від 26.04.2007 р. № 497/1158 Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю ПІРІТ земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного центру з підземним паркінгом, діючим спортивним майданчиком на вул. Горького, 136-138 у Голосіївському районі у м.Києва між Київською міською радою та ТОВ ПІРІТ був укладений договір оренди земельної ділянки по вул. Антоновича, 136-138 у Голосіївському районі м.Києва, площею 0,34 га, який зареєстрований 17.08.2007 р. за № 79-6-00530. Даний договір був укладений на 10 років до 17.08.2017 р.

01.12.2017 р. між Київською міською радою та ТОВ ПІРІТ укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. 16.08.2007 р. за реєстровим № 2383.

На підставі укладеного Договору про поновлення TOB ПІРІТ строку оренди земельної ділянки проведено державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (індексний номер витягу: 105963347 від 01.12.2017 р.

ТОВ ПІРІТ було отримано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 17.09.2012 р. № 12279/0/18-1/009-12, видані Департаментом містобудування та архітектури.

Після отримання вихідних даних необхідним є розроблення та затвердження проектної документації будівництва. TOB ПІРІТ було організовано роботи щодо розроблення проектної документації та її погодження.

На підставі погодженої та затвердженої в установленому порядку проектної документації було отримано дозвіл на виконання будівельних робіт, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві від 21.12.2012р. № KB 11512244434. Вказані дозвільні документи були отримані TOB ПІРІТ наприкінці 2012 року, а розпочати підготовчі та будівельні роботи було заплановано у 2013 році.

Згідно Генерального плану міста Києва, затвердженого на період до 2020 року рішенням Київської міської ради від 28.03.2002р. № 370/1804, та відповідно до рішення Київської міської ради від 16 вересня 2010 року № 35/4847 Про схвалення Концепції стратегічного розвитку міста Києва (першої стадії розробки Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони до 2025 року) вказана земельна ділянка входить до функціональної зони - території житлової забудови багатоповерхової (існуючої), що не виключає можливості нового будівництва в межах цієї території як житла так і громадських будівель і споруд, що також підтверджується виданими МУО.

Отже, станом TOB ПІРІТ є законним орендарем земельної ділянки по вул. Антоновича, 136-138 у Голосіївському районі м. Києві з 2007 року по сьогоднішній день. Договір оренди є чинним та не оскаржувався.

Вирішуючи питання про закриття провадження по справі, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що спірне рішення є актом ненормативного характеру, який вичерпує свою дію фактом свого видання, оскільки внаслідок цього у ТОВ ПІРІТ виникло цивільне речове право на чуже майно.

Наведена позиція узгоджується із позицією, викладеною в абз. 6 п. 5 рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 р., а також висновками Судової палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України, викладеними в постанові від 16.12.2015 р. по справі № 6-2510цс15.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Окрім того, суд враховує позицію колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України по справі № 21-308а14, згідно якої у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2014 року (справа N 21-493а14).

Аналогічних висновків у своєму рішенні з приводу речового права на чуже майно (право постійного землекористування) дійшов Вищий адміністративний суд України у постанові від 22.03.2017 р. по справі К/800/10024/15.

У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про надання у власність земельної ділянки (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання цього права власності має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права у спорах цієї категорії, неодноразово висловленій, зокрема у постановах від 11 листопада 2014 року № 21-493а14, 9 грудня 2014 року № 21-308а14, від 25 листопада 2015 року № 339/113/14-а, від 13 грудня 2016 року №338/1095/14-а.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про надання у власність земельної ділянки (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання цього права власності має вирішуватися у порядку цивільної або господарської юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку, що наведені висновки Верховного суду України в частині оскарження ненормативного акту на підставі якого виникало право на землю, стосуються оскарження ненормативного акту на підставі якого виникає будь-яке інше речове цивільне право на чуже майно, зокрема, право оренди.

Згідно постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам № 10 від 24.10.2011 року, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського суду України право на звернення до господарського суду мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 5 ст. 30 названого Кодексу, до виключної підсудності господарського суду належать справи у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Як вбачається з матеріалів справи позивач є юридичною особою, яка заявила свої вимоги до органу виконавчої влади, третя особа - юридична особа, в якої виникло (продовжено) речове право на чуже майно - право оренди земельної ділянки площею 0,3426 га для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного центру з підземним паркінгом, дитячим і спортивним майданчиками на вул. Антоновича (Горького), 136-138 у Голосіївському районі м.Києва, а, отже, зважаючи на суб'єктний склад учасників справи та предмет спору, суд приходить до висновку, що дану справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на викладене вище, беручи до уваги норми чинного законодавства та висновки Верховного Суду України, суд приходить до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а відтак провадження у справі слід закрити.

Керуючись ст. ст. 238, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження по справі № 826/17364/17 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку АКОН-140 (вул. Антоновича, 140, м.Київ, 03141, код ЄДРПОУ 26253359) до Київської міської ради в особі Постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування (01044, м.Київ, вул. Хрещатик, 36), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю ПІРІТ (01001, м.Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 16, поверх 6, код ЄДРПОУ 31567441) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Попередити позивача, що повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвалу направити сторонам.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко