Рішення

від 31.01.2018 по справі 804/4797/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 р. справа № 804/4797/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Павловського Д.П., розглянувши у місті Дніпрі в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Сансет" (код ЄДРПОУ 35987480; місцезнаходження: 49126, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Панікахи, будинок 2) до Державної податкової інспекції у Соборному районі міста Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39545734; місцезнаходження: 49107, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Високовольтна, будинок 24) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

03 квітня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Сансет" (далі - ТОВ "ТД "Сансет", позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, відповідач), в якому просить суд: визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0002922203 від 21.03.2014 року, № 0002912201 від 21.03.2014 року та № 0002902201 від 21.03.2014 року (том 1, а.с. 3-8).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у період з 07.02.2014 року по 27.02.2014 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Сансет з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт № 791/22-01/35987480 від 06.03.20.14 року. За висновками акту перевірки ДПІ у Жовтневому районі міста Дніпропетровська ГУ Міндоходів Дніпропетровської області винесено податкові повідомлення-рішення: № 0002902201 від 21.03.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ ТД Сансет податкових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 303312,25 грн., у тому числі 254573,00 грн. за основним платежем та 48739,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0002912201 від 21.03.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ ТД Сансет за платежем по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 207921,25 грн., в тому числі - 166337,00 грн. за основним платежем та накладено штрафні санкції у розмірі 41584,25 грн.; № 0002922203 від 21.03.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ ТД Сансет за штрафними санкціями за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів на 19636,69 грн. Позивач не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська № 0002922203 від 21.03.2014 року, № 0002912201 від 21.03.2014 року та № 0002902201 від 21.03.2014 року, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 року (суддя Захарчук Н.В.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Сансет" було задоволено повністю. Визнано неправомірними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів і зборів у Дніпропетровській області № 0002922203 від 21.03.2014 року, № 0002912201 від 21.03.2014 року та №0002902201 від 21.03.2014 року. Присуджено з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сансет" судові витрати в розмірі 182,70 грн. (том 2, а.с. 88-96).

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів і зборів України було залишено без задоволення. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року - без змін (том 2, а.с. 140-141).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.10.2017 року по справі № К/800/11812/15 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було задоволено частково. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року у даній справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (том 2, а.с. 193-197).

23 листопада 2017 року адміністративну справу № 804/4797/14 передано для розгляду судді Д.П. Павловському.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 року прийнято до провадження адміністративну справу № 804/4797/14, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні, та запропоновано позивачу та відповідачу надати до суду письмові пояснення, з урахуванням висновків викладених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.10.2017 року по справі № К/800/11812/15, на підставі яких адміністративну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, з наданням обгрунтованих доказів на підтвердження своєї позиції (том 2, а.с. 200).

27.12.2017 року представником позивача було подано до суду письмові пояснення, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сансет" обгрунтувало протиправність прийнятих податкових повідомлень-рішень, просило суд позовну заяву задовольнити повністю (том 2, а.с. 208-219).

31.01.2018 року представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сансет" подано письмове клопотання, в якому представник позивача просить суд розглянути адміністративну справу без його участі, в порядку письмового провадження (том 2, а.с. 225).

Представником відповідача в обгрунтування своєї позиції зазначено, що серед контрагентів ТОВ ТД Сансет були взаємовідносини з ТОВ Труби і метал , яким було здійснено поставку сировини, матеріалів для виробництва та комплектуючих у наступних періодах: квітень 2011 року, лютий, березень, червень, липень, серпень, вересень 2012 року. Відповідач зазначає, що операції з поставки по ланцюгах ТОВ Труби і метал - ТОВ ТД Сансет - КП Виробниче ремонтно - експлуатаційне житлове об'єднання № 2 , КП Виробниче ремонтно - експлуатаційне житлове об'єднання № 3 , КП Виробниче ремонтно - експлуатаційне житлове об'єднання 10 , ТОВ КФ Варда та ТОВ Труби і метал - ТОВ ТД Сансет не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів, та не спричиняють реального настання правових наслідків, а саме, не підтверджено жодної задекларованої суми, згідно даних відповідача місць обліку контрагентів. Відповідач вважає, що ТОВ ТД Сансет не мав підстав для збільшення витрат та доходу на суму придбання у ТОВ Труби і метал товарно - матеріальних цінностей та реалізації ТМЦ на адресу КП Виробниче ремонтно - експлуатаційне житлове об'єднання №2 , КП Виробниче ремонтно - експлуатаційне житлове об'єднання № 3 , КП Виробниче ремонтно - експлуатаційне житлове об'єднання №10 , ТОВ КФ Варда . В результаті порушень, викладених в п. 3.0 акту перевірки, у ТОВ ТД Сансет відсутнє право на формування податкового кредиту в розумінні п.198.1, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України по контрагентам і періодам, вказаним в п. 3.0 даного акту, що призвело до завищення суми податкового кредиту на суму ПДВ 225651,00 грн., в тому числі: квітень 2011 року - 43200,00 грн., лютий 2012 року - 19945,00 грн., березень 2012 року - 33584,00 грн., червень 2012 року - 51559,00 грн., липень 2012 року - 53030,00 грн., серпень 2012 року - 11728,00 грн., вересень 2012 року - 12605,00 грн. Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що акт № 791/22-01/35987480 від 06.03.2014 року складений правомірно, згідно діючого законодавства, висновки за результатами акту перевірки є обґрунтованими, тому, оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0002922203 від 21.03.2014 року, № 0002912201 від 21.03.2014 року та № 0002902201 від 21.03.2014 року є правомірними, та не підлягають скасуванню. Виходячи з наведеного, відповідач з вимогами, викладеними у позовній заяві не згоден, вважає їх необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Представник відповідача щодо розгляду справи у письмовому провадженні не заперечувала.

Відповідно до частини 1 статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, судом допущено заміну первісного відповідача - Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на Державну податкову інспекцію у Соборному районі міста Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, як правонаступника.

Згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Керуючись приписами статей 194, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглянути адміністративну справу в порядку письмового провадження, за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у письмових поясненнях та позицію відповідача, висновки ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.10.2017 року по справі № К/800/11812/15, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт №791/22-01/35987480 від 06.03.20.2014 року, яким встановлено порушення позивачем вимог п.135.2, пп.135.4.1 п.135.4, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.1 ст.137, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 254573,00 грн., п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає платі до бюджету, на 166337,00 грн., не підтверджено господарські операції з придбання та реалізації ТМЦ на суму податку на додану вартість 59314 грн., п.2.3, п.2.8, п.2.11, п.3.1, п.3.5, п.7.39, п.7.41 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління Національного Банку України № 637 від 15.12.2004, в результаті чого позивачем перевищено ліміт каси на суму 8304,05 грн., проведено готівкові розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, на суму 3028,59 грн. (том 1, а.с. 9-40).

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем було прийнято: податкове повідомлення-рішення № 0002902201 від 21.03.2014 року, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на суму 303312,25 грн. (з яких: 254573,00 грн. - основний платіж та 48739,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції); податкове повідомлення-рішення №0002912201 від 21.03.2014 року, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 207921,25 грн. (з яких: 166337,00 грн. - основний платіж та 41584,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції); податкове повідомлення-рішення № 0002922203 від 21.03.2014 року, яким позивачу нараховано штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів на суму 19636,69 грн. (том 1, а.с. 42-44).

За висновками ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.10.2017 року по справі № К/800/11812/15, скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зазначано, що в оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судом першої та апеляційної інстанцій було досліджено як зміст спірних операцій позивача з його контрагентом ТОВ Труби і метал , так і первинні документи, оформлені за результатами їх здійснення, таким чином, під час нового розгляду, з метою встановлення факту реальності спірних операцій між позивачем та його контрагентами необхідно встановити: зміст спірних господарських операції та спосіб її здійснення; рух активів платника у процесі здійснення господарських операцій; зв'язок між фактом придбання товару, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку; чи розкривають наявні у позивача первинні документи зміст спірних операцій та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт поставки товару та факт подальшого його використання в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності. Також, Вищим адміністративним судом України зазначено, що з оскаржуваних судових рішень не вбачається чи було досліджено зміст спірних правовідносин, обставини, які слугували підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, доводи відповідача та матеріали акта перевірки, якими обґрунтовано наявність порушень позивачем порядку ведення касових операцій, а також доводи позивача та надані ним докази на спростування відповідних доводів податкового органу.

Так, пунктом 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (який був чинний на момент спірних правовідносин) передбачено право органів державної податкової служби проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Зі змісту п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України вбачається, що органи державної податкової служби мають право проводити документальні планові та позапланові перевірки.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу та проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених п. 78.1 ст. 78 Кодексу.

Судом встановлено, що перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сансет" відповідачем проводилась згідно затвердженого плану, була виїзною, тобто, окрім того, що підприємством було надано всі необхідні до перевірки документи, інспектори податкового органу мали можливість впевнитись у наявності товару та реальності здійснення господарських операцій безпосередньо на підприємстві.

Зі змісту акту перевірки від 06.03.2014 року, вбачається, що викладені в ньому висновки обґрунтовані посиланням на обставини, викладені у актах перевірок ТОВ Труби і метал № 2122/226/37006762 від 09.04.2013 року та № 598/226/37006762 від 13.02.2013 року, складеними відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом встановлено, що надані ТОВ ТД Сансет до перевірки податкові накладні, які були виписані ТОВ Труби і метал містять усі передбачені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України реквізити, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних за вказані періоди, які також були надані до перевірки, відповідно, зазначені накладні згідно п. 198.2 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, є підставами для віднесення ТОВ ТД Сансет до складу податкового кредиту сум ПДВ та податку на прибуток за зазначений період, сплачених у складі вартості товарів, отриманих від ТОВ Труби і метал .

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та контрагентом ТОВ "Труби і метал" укладено договори № 17 від 01.04.2011 року, № 3 від 06.01.2012 року та № 74 від 01.08.2012 року, в яких сторонами обумовлена кількість, ціна товару, умови постачання та умови оплати.

Виконання позивачем договору з ТОВ Труби і метал з постачання товару підтверджується первинними бухгалтерськими документами, оформленими згідно вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), а саме: податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, паспортами на товар, сертифікатами якості, довіреностями, випискою банку по особовому рахунку про рух коштів тощо.

Позивачем реалізовані придбані у ТОВ "Труби і метал" товари контрагентам КП Виробниче ремонтно експлуатаційне житлове обєднання № 2, КП Виробниче ремонтно експлуатаційне житлове обєднання № 3, КП Виробниче ремонтно експлуатаційне житлове обєднання № 10, ТОВ КФ Варда , що підтверджено первинними бухгалтерськими документами, оформленими у відповідності до вимог Закону № 996-XIV.

За таких обставин, позивач правомірно включив до складу валових витрат відповідного періоду витрати по оплаті товару за вищезазначеними договорами на суму 254573,00 грн., оскільки мав необхідні первинні бухгалтерські документи, що є підставою для відображення таких документів в бухгалтерському та податковому обліку, та включення витрат до складу валових витрат відповідного податкового періоду.

Викладене свідчить про відсутність порушення позивачем вимог Податкового кодексу України та протиправність збільшення податковим органом сплати податку на прибуток на суму основного платежу 254573,00 грн., штрафних санкцій на суму 48739,25 грн., на загальну суму 303312,25 грн., згідно податкового повідомлення-рішення № 0002902201 від 21.03.2014 року.

Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що вищезазначені договори поставки товару з контрагентом ТОВ Труби і метал були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов'язків, що обумовлені ними, оскільки передача товару по договорам підтверджена первинними бухгалтерськими документами, оформленими у відповідності із Законом № 996-XIV, які надані для перевірки податковому органу.

Матеріалами справи підтверджено, що по податковим накладним, виписаним ТОВ Труби і метал позивачем правомірно віднесено суму ПДВ 166337,00 грн. до складу податкового кредиту перевіреного періоду, оскільки чинне податкове законодавство України не ставить в залежність право сторони в договорі на податковий кредит від проведення перевірок податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Оскільки відповідачем не надані належні докази фіктивності (нікчемності) укладених позивачем з контрагентом правочинів, відсутні рішення суду про визнання такими, також не існує судових рішень, якими контрагент позивача визнаний фіктивним, а його установчі документи недійсними, на час дії угод ТОВ Труби і метал був зареєстрований в установленому порядку як платник ПДВ, мав право виписувати та надавати податкові накладні, не був виключений із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, суди дійшли вірного висновку, що відповідачем висновок про нереальність правочинів з зазначеним контрагентом зроблений на припущеннях.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені позивачем в ціні придбаного товару у контрагента ТОВ Труби і метал , а визнання неправомірним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0002912201, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 207921,25 грн., з яких за основним платежем в сумі 166337,00 грн., за штрафними санкціями в сумі 41584,25 грн. є обґрунтованим та вірним.

Також, в акті перевірки податковий орган безпідставно зазначає, що при веденні касових операцій, підприємством не дотримано норм діючого законодавства та є відсутніми певні реквізити на документі, що не відповідає дійсності.

Згідно з частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до статті 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців , відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Таким чином, до ТОВ ТД Сансет не може бути застосовано порушення норм чинного законодавства з боку його контрагентів, у тому числі, недостовірність відомостей про них у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Відповідно до норм Податкового кодексу України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Статтею 201 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час проведення перевірки та оспорювання рішень) визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Статтею 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час проведення перевірки) передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом встановлено, що в Акті перевірки немає посилань на відсутність у ТОВ Торговий дім Сансет податкових накладних, що підтверджує факт отримання підприємством товарів та робіт від контрагентів, а також, немає зауважень до змісту та оформлення зазначених накладних.

Відповідно до п. 198.2. статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- дата отримання платником податку товарів/послуг, підтвердженого податковою накладною.

Судом встановлено, що ТОВ "ТД "Сансет" своєчасно отримувало від контрагентів податкові накладні на підтвердження факту надання останніми товарів та робіт. Отримання податкових накладних від зазначених підприємств, засвідчує факт виникнення в ТОВ "ТД "Сансет" законного права на віднесення сум до податкового кредиту.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що твердження відповідача, що операції з придбання робіт (товарів, послуг), відображені у податковій звітності ТОВ ТД Сансет , нібито не мали ніякого юридичного змісту та нереальні, не відповідає дійсності, встановленим фактам, та наданим документам, оскільки вищевказані договори укладені з дотриманням усіх вимог, передбачених Цивільним законодавством (статті 203 ЦК України), з додержанням обов'язкових умов дійсності правочину, з волевиявленням сторін, зміст цих договорів не суперечить актам цивільного законодавства, договори мають печатки підприємств та підписи уповноважених осіб, сторін за договором, які мають необхідний об'єм цивільної право-дієздатності, тому, у будь - якому випадку такі договори створюють реальне настання правових наслідків, обумовлені ними. Укладені договори не можуть порушувати публічний порядок, оскільки, згідно із частиною першою статті 228 Цивільного Кодексу України, порушення публічного порядку це порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної, юридичної осіб, держави.

Слід звернути увагу, що невиконання контрагентом позивача свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього платника. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Факт порушення вищезазначеними контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Вказані обставини не було доведено відповідачем в Акті перевірки, позивач не знав та не міг взнати, що також не доведено відповідними доказами, про те, що його контрагент здійснює будь-які порушення податкового законодавства.

Отже, у даному випадку відповідачем не доказано ні факту здійснення вищезазначеними контрагентами позивача та/чи їхніми постачальниками діяльності, пов'язаної з незаконним втриманням бюджетного відшкодування ПДВ, ні факту залучення позивача до такої діяльності.

Таким чином, будь-які дії третіх юридичних осіб, які не є безпосередніми постачальниками товарів (робіт, послуг) позивача (тобто не є контрагентами позивача), не впливають на правомірність формування позивача податкового кредиту. Можлива несплата контрагентами контрагентів до бюджету ПДВ по проведеним оподатковуваним господарським операціям не може впливати на результати фінансово-господарської діяльності Позивача і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності, оскільки статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Цивільний кодекс України встановлює, що нікчемними є правочини: у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220 ЦК України); у разі відсутності схвалення правочину який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 221 ЦК України); правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ч. 1ст. 224 ЦК України); у разі відсутності схвалення опікуном, правочину, який вчинено недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 226 ЦК України); а також в інших випадках передбачених ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 121, ч. 6 ст. 126, ч. 3 ст. 247, ч. 1 ст. 249, ч. 2 ст. 547, ч. 3 ст. 586, ч. 3 ст. 614, ч. 6 ст. 633, ч. 2 ст. 661, ч. 4 ст. 698, ч. 3 ст. 719, ч. 4 ст. 720, ч. 1 ст. 739 та іншими статтями Цивільного кодексу України.

З аналізу вищевикладених норм Цивільного кодексу України вбачається, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Посилання на статті 203 та 215 Цивільного кодексу України можуть бути використані лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Матеріалами справи підтверджується, що укладені між сторонами договори не визнавалися недійсними в судовому порядку, а твердження відповідача про нікчемність цих правочинів не приймається до уваги судом, оскільки не є безспірним. Позивач вважає такі договори укладеними у відповідності до вимог чинного законодавства та такими, що спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкції, воно лише передбачає обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на включення суми податку на додану вартість у податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналізуючи наведені норми, можна зробити висновок, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх не недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника-фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Аналогічну правову позицію щодо відсутності повноважень у податкового органу щодо визнання правочинів, нереальними, нікчемними та недійсними в актах податкових перевірок, а також про те, що наслідки недійсності правочинів можуть застосовуватися тільки при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку також висловлює Вищий адміністративний суд України в постанові від 14.11.2012 року у справі № К/9991/50772/12.

Також, у постанові Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 року по справі № К/9991/19252/12 зроблено висновки, що визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Таким чином, суд вважає, що є безпідставним посилання відповідача у акті перевірки на нікчемність правочинів.

Враховуючи вищевикладене, висновки, викладені у акті перевірки від 06.03.2014 року щодо відсутності реального настання правових наслідків за результатами проведених ТОВ ТД Сансет з ТОВ Труби і метал господарських операцій за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року є необгрунтованими, оскільки факт реального здійснення таких операцій підтверджено належним чином складеними первинними документами, які були і надані до перевірки підприємством супровідним листом з переліком документів, та безпосереднім виїздом на підприємство, що підтверджено актом перевірки від 06.03.2014 року. Крім того, пунктом 3 акту перевірки від 06.03.2014 року підтверджено факт настання змін у майновому стані ТОВ ТД Сансет , внаслідок виконання умов договорів № 17 від 01.04.2011 року та № 3 від 06.01.2012 року.

Таким чином, сума податку на додану вартість, віднесена ТОВ ТД Сансет до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України та Порядку № 1379.

Отже, суд вважає, що висновки відповідача зроблені без належного дослідження документів первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача, а факти, викладені в зазначеному Акті не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України відносно того, що угоди з контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для невизнання таких угод недійсними.

Суд зазначає, що зі змісту акту перевірки від 06.03.2014 року вбачається, що обставини реальності здійснення ТОВ ТД Сансет з ТОВ Труби і метал господарських операцій згідно договорів № 17 від 01.04.2011 року, № 3 від 06.01.2012 року та договору постачання №74 від 01.08.2012 року посадовими особами відповідача не досліджувались.

Більш того, при складанні висновків за результатами перевірки ТОВ ТД Сансет , надані позивачем первинні бухгалтерські документи не були прийняті до уваги податковим органом, що суперечить вищевикладеній позиції Вищого адміністративного суду України.

Також, у разі, коли податковий орган за відсутності відповідного судового рішення приймає податкове повідомлення-рішення з підстав нікчемності оспорюваного правочину, законність такого податкового повідомлення-рішення має бути перевірена з урахуванням інших підстав для нарахування податкових зобов'язань або зменшення податкового кредиту - зокрема, встановлення відсутності реального здійснення оподатковуваних операцій, не оформлення або неповного оформлення первинних документів, внесення до них недостовірних відомостей, тобто вирішити питання щодо наявності інших самостійних та достатніх підстав для прийняття такого податкового повідомлення-рішення.

Поряд з цим, у разі посилання відповідачем на нікчемність угод у зв'язку із порушенням ними публічного порядку, такі обставини мають бути доведеними.

Зокрема, доведенню підлягають обставини спрямування правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. У разі встановлення таких обставин податкові органи мають вживати заходів до встановлення винних осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності, або повідомлення компетентних органів про виявлені правопорушення.

В розглянутій справі суд не встановив ознак нікчемності правочинів, укладених позивачем із вищевказаними контрагентами при здійсненні операцій по поставці будівельних матеріалів.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемним.

Враховуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, підстави для не підтвердження податковим органом сум податкового кредиту з ПДВ, самостійно задекларованих ТОВ ТД Сансет та податку на прибуток за зазначений період по вказаному контрагенту, та відповідно, донарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 166337 грн., податку на прибуток на суму 254573,00 грн. та штрафні санкції за порушення законодавства про регулювання обліку готівки на суму 19636,69 грн. в даному випадку відсутні.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.10.2017 року по справі № К/800/11812/15, судом досліджено зміст операцій позивача з його контрагентом ТОВ Труби і метал та всі первинні документи, які оформлені за результатами їх здійснення, судом встановлено зміст спірних господарських операції та спосіб її здійснення, рух активів платника у процесі здійснення господарських операцій, зв'язок між фактом придбання товару, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, та матеріалами справи підтверджується факт поставки товару та факт подальшого його використання в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності, тому, доводи відповідача та матеріали акта перевірки, якими обґрунтовано наявність порушень позивачем порядку ведення касових операцій - спростовуються.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для повного встановлення обставин справи, та перевіривши оскаржувані податкові повідомлення-рішення на відповідність частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про їх протиправність та наявність підстав для їх скасування, тому, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Сансет" підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду у розмірі 182,70 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 5584 від 01.04.2014 року (том 1, а.с. 2).

Отже, судовий збір у сумі 182,70 грн. підлягає поверненню позивачу.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 9, 72 - 77, 90, 139, 194, 205, 246 - 247, 249, 255, 295, 297Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Сансет" (код ЄДРПОУ 35987480; місцезнаходження: 49126, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Панікахи, будинок 2) до Державної податкової інспекції у Соборному районі міста Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39545734; місцезнаходження: 49107, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Високовольтна, будинок 24) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення, винесені Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39545734; місцезнаходження: 49107, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Високовольтна, будинок 24) № 0002922203 від 21.03.2014 року, № 0002912201 від 21.03.2014 року та №0002902201 від 21.03.2014 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Сансет" (код ЄДРПОУ 35987480; місцезнаходження: 49126, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Панікахи, будинок 2) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Соборному районі міста Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39545734; місцезнаходження: 49107, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Високовольтна, будинок 24) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривнi 70 копійок).

Копію рішення направити всім сторонам по справі.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до сатті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 цього Кодексу, безпосередньо до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.П. Павловський