Рішення

від 05.02.2018 по справі 911/3275/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2018 р. Справа № 911/3275/17

Суддя Конюх О.В. , при секретарі судового засідання Бойко О.Ю., розглянув справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Хімагромаркетинг , м. Київ

до відповідачів 1) товариства з обмеженою відповідальністю Південна Українська соєва компанія , м. Херсон

2) товариства з обмеженою відповідальністю Сендер , м. Бровари

про стягнення 355 712,71 грн.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, уповноважений, довіреність від 23.10.2017;

від відповідача 1: не з'явились;

від відповідача 2: не з'явились;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Хімагромаркетинг , м. Київ (далі по тексту - ТОВ Хімагромаркетинг ), звернувся до господарського суду Київської області з позовом до відповідачів: товариства з обмеженою відповідальністю Південна Українська соєва компанія , м. Херсон (далі по тексту - ТОВ ПУСК ), та товариства з обмеженою відповідальністю Сендер , м. Бровари (далі по тексту - ТОВ Сендер ), в якому просить суд солідарно стягнути з відповідачів 1 та 2 на користь позивача заборгованість в сумі 355 712,71 грн., яка складається з основного боргу в сумі 296 215,92 грн., штрафу в сумі 55540,48 грн., відсотків річних в сумі 2 434,65 грн. та пені в сумі 1521,66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно умов договору поставки №АП-11-0038 від 06.03.2017 позивач поставив, а відповідач 1 прийняв товар, оплата за який мала бути здійснена частинами, але не пізніше 20.10.2017. Відповідач 1 за отриманий товар розрахувався лише частково, у зв'язку з чим виникла заявлена до стягнення заборгованість, за прострочення якої позивач нарахував згідно до умов договору штраф, пеню та відсотки річних.

Оскільки між ТОВ Хімагромаркетинг як кредитором та ТОВ Сендер як поручителем було укладено договір поруки №11-0038 від 04.07.2017, відповідно до умов якого поручитель поручився перед кредитором за виконання ТОВ ПУСК зобов'язань за договором поставки №0038 від 06.03.2017 як солідарний боржник, позивач просить вищевказану заборгованість стягнути солідарно з обох відповідачів.

Ухвалою суду від 09.11.2017 позовну заяву ТОВ Хімагромаркетинг прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.11.3017.

В судовому засіданні 27.11.2017 позивач подав клопотання про доручення до матеріалів справи первинних документів за договором поставки № АП-11-0038 від 06.03.2017. Представники відповідача в судове засідання не з'явились. Ухвалою від 27.11.2017 розгляд справи було відкладено на 11.12.2017.

В судове засідання 11.12.2017 представники сторін не з'явились, від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Ухвалою від 11.12.2017 розгляд справи було відкладено на 26.12.2017.

14.12.2017 від позивача до суду надійшли письмові пояснення, з доданими документами, зокрема копіями платіжних доручень, за якими відповідач 1 здійснював оплату за отриманий за договором товар. 19.12.2017 від позивача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» , яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22.12.2017 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій позивач просив зменшити свої позовні вимоги на суму основного боргу в розмірі 252056,23 грн., у зв'язку із сплатою частини заборгованості відповідачем 1.

Ухвалою від 26.12.2017 суд ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, відклав підготовче судове засідання на 15.01.18 та встановив строк для подання відповідачами відзиву на позов до 09.01.2018. Крім того, в судовому засіданні на підставі ст. 46 ГПК України суд не прийняв до розгляду та повернув позивачу заяву про зменшення розміру позовних вимог, оскільки до неї не було додано доказів направлення її відповідачам.

15.01.2018 представником позивача в судовому засіданні подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд солідарно стягнути з відповідачів - ТОВ «Південна Українська соєва компанія» та ТОВ «Сендер» заборгованість в сумі 95 743,86 грн., з яких: 7 595,28 грн. основна заборгованість (курсова різниця), 13 130,89 грн. пеня, 19 477,21 грн. проценти річних, 55 540,48 грн. штраф.

Ухвалою від 15.01.2018 суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, підготовче засідання закрив та призначив справу до судового розгляду по суті на 05.02.2018.

Відповідачі в судові засідання жодного разу не з'явились, своїх представників не направили, відзив на позов та докази на його підтвердження суду не подали, про причини неявки в судові засідання суд не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно до частин 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Розглянувши позов ТОВ Хімагромаркетинг до відповідачів - ТОВ ПУСК та ТОВ Сендер , всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

ОСОБА_2.

06.03.2017 між ТОВ Хімагромаркетинг (продавець) та ТОВ ПУСК (покупець) було укладено договір поставки №АП-11-0038 (далі - Договір), відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити засоби захисту рослин згідно переліку на загальну суму 484656,90 грн. Відповідно до умов договору:

- загальна вартість товару (ціна Договору) визначаться як сума поставленого товару на умовах Договору, додаткових угод та з урахуванням фактичного курсу купівлі долара відповідно до п. 2.2 договору (пункт 1.7).

- покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість товару: не пізніше 10.03.2017 - 96 931,38 грн.; не пізніше 10.08.2017 - 48 465,69 грн., не пізніше 20.10.2017 - 339 259,83 грн. (пункт 2.1);

- згідно пункту 2.2 Договору при розрахунку здійснюється перерахунок вартості товару з врахуванням фактичного курсу купівлі долара США на дату оплати за формулою S1 = S0 x A1/A0, де S0 - сума, що повинна бути перерахована відповідно до графіку, S1 - сума у гривнях, що підлягає сплаті з урахуванням пункту 2.2, А0 - вартість у гривні одного долара США за фактичним курсом, що встановлений на дату укладення договору, А1 - вартість у гривнях одного долара США за фактичним курсом, що встановлений на дату оплати. Фактичний курс купівлі долара на дату укладення становить 27,3 грн. Фактичним курсом купівлі долара на дату оплати сторони вважають курс купівлі долара США, встановлений філією банку, в якому у продавця відкрито поточний рахунок на відповідну дату (пункт 2.2.1). Положення пункту 2.2 застосовуються як у випадку збільшення такі у випадку зменшення фактичного курсу купівлі долара;

- покупець зобов'язаний при перерахуванні грошових коштів в платіжному дорученні вказати номер та дату рахунку-фактури, на підставі якої проводиться перерахування, а в разі здійснення оплати за договором, вказати його номер та дату. Якщо у покупця існує дебіторська заборгованість перед покупцем по іншим договірним відносинам (договорам та додатковим угодам до них), то платіж, незалежно від його призначення, зааховується на погашення даної дебіторської заборгованості покупця перед продавцем за невиконаними договірними відносинами (пункт 2.12);

- право власності на товар виникає з моменту передачі товару (пункт 3.1);

- при прийманні товару покупець зобов'язаний перевірити кількість, асортимент, цілісність тари, пломб, а також відсутність ознак ушкодження та псування товару (пункт 3.4) Претензії щодо кількості та асортименту приймаються від покупця виключно на місці та в момент приймання товару (пункт 3.11);

- покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару та сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу (пункт 5.2). Сторони дійшли згоди що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинне було бути виконане (пункт 5.3);

- у випадку прострочення виконання зобов'язань більше ніж на 10 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні штраф у розмірі 15% від ціни договору (пункт 5.4);

- сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 ст. 625 ЦК України, і встановлюють її в розмірі 40% річних від несплаченої суми протягом 90 календарних днів з дати, коли зобов'язання мало бути виконане і 96% до дня повної оплати з дня закінчення 90 днів (пункт 5.5);

- сторони досягли згоди щодо зміни строків позовної давності та встановлюють її тривалістю п'ять років, що стосується виконання зобов'язань по сплаті основного боргу та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань (пункт 7.7).

Позивач твердить, що сторонами було укладено додаткові угоди до Договору поставки про зменшення кількості товару, а саме 14.06.2017 досягли згоди про не поставку товару Протеже на суму 21976,50 грн., та 04.09.2017 досягли згоди про не поставку товару ще на 92 410,50 грн., однак доказів укладення зазначених додаткових угод позивачем не подано.

Так, відповідно до ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється. В даному випадку договір поставки між сторонами укладено в простій письмовій формі. Відповідно до частини 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Доказів підписання зазначених додаткових угод уповноваженими особами сторін суду не подано. Примірники текстів додаткових угод від 14.06.2017 та від 04.09.2017 не підписано взагалі жодною із сторін, відтак при вирішенні спору суд не бере до уваги тексти зазначених додаткових угод.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з поданих позивачем копій видаткових накладних (оригінали надані для огляду в судовому засіданні), позивач здійснив поставку товару відповідачу 1 всього на загальну суму 315 669,90 грн., а саме поставив товар за видатковими накладними:

від 16.03.2017 №АП-110073 на суму 103 958,40 грн.;

від 21.03.2017 №АП-11-0084 на суму 12285,00 грн.;

від 21.03.2017 №АП-11-0085 на суму 27027,00 грн.;

від 27.03.2017 №АП-11-0104 на суму 15015,00 грн.;

від 02.06.2017 №АП-11-0342 на суму 63336,00 грн.;

від 26.06.2017 №АП-11-0422 на суму 25 252,50 грн.;

від 10.07.2017 №АП-11-0460 на суму 68 796,00 грн.

За умовами Договору товар мав бути оплачений частинами, остаточно не пізніше 20.10.2017, із здійсненням перерахунку вартості товару відповідно до зміни курсу купівлі долара США на день оплати за формулою, наведеною в пункті 2.2 Договору.

Відповідач 1 свої зобов'язання з оплати товару виконав неналежним чином.

Як вбачається з поданих позивачем копій платіжних доручень, відповідач 1 сплатив позивачу платіжним дорученням від 04.08.2017 №130 суму 42396,90 грн. з призначенням платежу оплата згідно договору №АП-11-0038 від 06.03.2017. Відтак, сума простроченої заборгованості відповідача 1 перед позивачем станом на час звернення позивача до суду з даним позовом становила 273 273,00 грн.

Після порушення провадження у справі №911/3275/17 відповідач 1 повністю погасив існуючу заборгованість, сплативши позивачу 20.12.2017 платіжними дорученнями

№208 суму 250 000,00 грн. (з призначенням платежу часткова оплата згідно договору №АП-110038 від 06.03.2017) та

№207 суму 121 783,70 грн. (з призначенням платежу часткова оплата згідно договору №АП-11-0038 від 06.03.2017)

Позивач твердить, що сума, оплачена відповідачем 1 20.12.2017 дорівнює сумі заборгованості за двома договорами №АП-11-0038 від 06.03.2017 та №АП-11-0262 від 02.06.2017, тому була зарахована на погашення заборгованості за обома договорами, відтак твердить, що відповідачем сплачено лише вартість товару за договором, без перерахування вартості товару відповідно до зміни курсу купівлі долара США на день оплати за формулою, наведеною в пункті 2.2 Договору.

Суд бере до уваги положення пункту 2.12 Договору №АП-11-0038, відповідно до якого позивач має право зарахувати платіж в рахунок існуючої дебіторської заборгованості без врахування призначення платежу.

Суд враховує, що частина 2 ст. 614 ЦК України обов'язок доведення відсутності вини у порушення зобов'язання покладає на сторону, яка порушила зобов'язання. Окрім того, суд наголошує на тому, що відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд ухвалами неодноразово зобов'язував відповідачів подати документи, що підтверджують сплату коштів згідно договору поставки від 06.03.2017 №АП-11-0038. Відповідач 1 доказів оплати товару в розмірі, більшому, ніж визнає та доводить суду позивач, суду не представив, доводів позивача не спростував.

Відтак, позивач заявляє до стягнення 6 822,17 грн. курсової різниці як складової основного боргу, нарахованої у зв'язку із зміною фактичного курсу купівлі долара США у день розрахунку відносно такого курсу на день укладення договору.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Суд погоджується з тим, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.12.2011р. у справі №16/23пд/2011.

Позивач подав суду довідку відділення ПАТ ПУМБ від 22.01.2018 №КІЕ-07.3/173, у якому у позивача відкрито рахунок, зазначений у реквізитах Договору поставки від 06.03.2017, щодо фактичних курсів купівлі долару США за період з 03.02.2017 по 16.01.2018.

Доказів направлення зазначеного доказу відповідачам суду не подано. Відповідно до частини ст. 80 ГПК України суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи, або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Враховуючи, що відділення банку, в якому у позивача відкрито поточний рахунок, зазначено в реквізитах договору, а відомості про курс купівлі долара США у відповідному відділенні є загальнодоступними в мережі Інтернет, суд взяв до уваги зазначену довідку та здійснив перевірку розрахунку курсової різниці, відповідно до формули, погодженої сторонами у пункті 2.2 Договору.

Суд встановив, що позивачем зазначений розрахунок виконано невірно, оскільки, по-перше, ним застосовано фактичний курс купівлі долара США станом на 20.12.2017 (дата надходження коштів) в розмірі 28,0 грн., хоча згідно довідки банку такий курс складав 27,8900 грн., крім того, позивачем не враховано, що часткова оплата товару в сумі 42 396,90 грн. відповідачем 1 була здійснена 04.08.2017 (фактичний курс купівлі долара США згідно довідки банку складав 25,8700 грн.), а за умовами пункту 2.2.1 Договору перерахунок застосовується як у випадку збільшення, так і у випадку зменшення курсу долара. Відтак, здійснивши власний розрахунок, суд встановив, що основний борг (курсова різниця) яка належить до стягнення з відповідача 1 на користь позивача, становить 6822,17 грн., відтак, зазначену вимогу слід задовольнити частково.

Позивач заявляє до стягнення 13130,89 грн. пені, розрахованої за період з 21.10.2017 по 19.12.2017. Щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2 передбачено, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару та сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. Сторони дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинне було бути виконане.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 343 ГК України та ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань обмежує максимальний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ. У наведених нормах закону прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, а відповідно до абзацу другого частини 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Інше встановлено пунктом 5.3 договору поставки, відповідно до якого сторони дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинне було бути виконане.

Судом встановлено, що станом на дату початку розрахунку пені (21.10.2017) у відповідача 1 перед позивачем існувала заборгованість в сумі 273273,00 грн., відтак, здійснивши власний розрахунок пені, не виходячи за межі заявленого позивачем періоду, суд встановив, що належна до стягнення з відповідача 1 на користь позивача пеня становить 12 113,86 грн., відтак, зазначену вимогу слід задовольнити частково.

Також позивач заявив до стягнення 55540,48 грн. штрафу, передбаченого пунктом 5.4 Договору за прострочення виконання зобов'язань більше ніж на 10 днів в розмірі 15% від ціни договору.

Статтями 216-218 ГК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема, є господарські санкції.

Згідно ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Згідно частини 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно частини 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання , або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин умовою застосування до боржника штрафу є: по-перше, наявність порушення боржником зобов'язання, а по-друге, такий штраф за порушення зобов'язання має бути передбачений Договором.

Відповідно до частини 2 ст. 231 ГК України можливе одночасне стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань. Чинне законодавство не обмежує право учасників господарських відносин встановлювати одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012р. у справі №3-24гс12).

Враховуючи наявність факту прострочення грошових зобов'язань строком більше ніж на 10 днів, суд погоджується з наявністю права у позивача нараховувати та вимагати від відповідача 1 сплати штрафу у розмірі 15% від ціни договору.

Разом із тим, відповідно до пункту 1.7 Договору ціна договору сторонами визначена як сума поставленого товару на умовах цього договору, відтак складає 315669,90 грн., а не 484 656,90, як твердить позивач, відтак належна до стягнення з відповідача 1 на користь позивача сума штрафу становить 47 350,48 грн., у зв'язку з чим зазначена вимога належить до задоволення частково.

Також позивач заявив до стягнення річні (40%) в сумі 19 477,21 грн. (розраховані за період з 21.10.2017 по 19.12.2017).

Положеннями частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інший розмір процентів річних (40% протягом 90 календарних днів і 96% з 91 дня до повної оплати) сторонами передбачено у пункті 5.5 Договору.

Оскільки проценти річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, то обмеження нарахування процентів річних та інфляційних терміном 6 місяців відповідно до ст. 232 ГК України не застосовується.

Судом встановлено, що станом на дату початку розрахунку річних (21.10.2017) у відповідача 1 перед позивачем існувала заборгованість в сумі 273273,00 грн., відтак, здійснивши власний розрахунок процентів річних, не виходячи за межі заявленого позивачем періоду, суд встановив, що належні до стягнення з відповідача 1 на користь позивача проценти річних становлять 17 968,64 грн., відтак, зазначену вимогу слід задовольнити частково.

Таким чином, належний вірно розрахований розмір заборгованості відповідача 1 перед позивачем, підтверджений первинними документами, становить 84 255,15 грн., з яких 6822,17 грн. основного боргу (курсової різниці), 12 113,86 грн. пені, 17968,64 грн. процентів річних та 47350,48 грн. штрафу.

ІІ. Порука.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно зі статтею 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

04.07.2017 між ТОВ Хімагромаркетинг (кредитор) та ТОВ Сендер (поручитель) укладено Договір поруки №11-0038 (далі за текстом - Договір поруки), згідно якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язків ТОВ ПУСК за основним договором (договором поставки №АП-11-0038 від 06.03.2017, а також будь-якими додатковими угодами, укладеними, або такими, що будуть укладені, а також договором поставки №АП-11-0262 від 02.06.2017, а також будь-якими додатковими угодами, укладеними, або такими, що будуть укладені) (пункти 1.1, 2.1).

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі, в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, курсової різниці, витрат кредитора тощо (пункт 1.3).

У разі порушення боржником забезпечених зобов'язань боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пункт 1.2).

Порука припиняється з припиненням зобов'язання, а також у разі непред'явлення кредитором вимог до поручителя протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов'язання (пункт 4.3).

Приписами статті 541 ЦК України встановлено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, визначених договором або законом.

Згідно положень ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Договором поруки встановлено, що ТОВ Сендер відповідає перед ТОВ Хімагромаркетинг за виконання боржником ТОВ ПУСК зобов'язань за договором поставки №АП-11-0038 від 06.03.2017 в повному обсязі, включаючи сплату боргу, процентів, комісій, неустойки, штрафу, витрат кредитора тощо, як солідарний боржник.

За таких обставин, судом встановлено наявність солідарного зобов'язання відповідача 1 та відповідача 2 перед позивачем за Договором поставки, в результаті чого відповідач 2 - ТОВ Сендер зобов'язаний перед позивачем в тій самій мірі, що й відповідач 1 - ТОВ ПУСК , включаючи суми основного боргу, процентів, неустойки, при цьому позивач ТОВ Хімагромаркетинг у відповідності до частини 1 ст. 543 ЦК України має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від солідарних боржників разом, так і від будь-якого з них окремо.

Також, судом встановлено, що позивачем 13.10.2017 вручено директору ТОВ Сендер вимогу від 13.10.2017 №231-2, в якій позивач згідно умов Договору поруки вимагав у відповідача 2 оплатити суму боргу за договором поставки в строк до 14.10.2017.

Суду не подано доказів того, що відповідач 2 надав позивачу обґрунтовану відповідь на вимогу або задовольнив вимоги позивача.

Відповідно до частини 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Суду не подано жодних доказів, які б давали правові підстави вважати припиненим зобов'язання поручителя солідарно відповідати перед кредитором за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань зі сплати основного боргу, процентів, неустойки, тобто судом встановлено факт наявності солідарного обов'язку з виконання зобов'язань ТОВ ПУСК (боржника) та ТОВ Сендер (поручителя) перед ТОВ Хімагромаркетинг за основним Договором поставки №АП-11-0038 від 06.03.2017.

Частиною 1 ст. 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Таким чином, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи подані позивачем розрахунки заборгованості, враховуючи встановлення судом факту солідарного обов'язку ТОВ ПУСК та ТОВ Сендер зі сплати ТОВ Хімагромаркетинг заборгованості за Договором поставки №АП-11-0038 від 06.03.2017, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, законними, задовольняє позов частково та приймає рішення про стягнення солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю Південна Українська соєва компанія та товариства з обмеженою відповідальністю Сендер 6822,17 грн. основного боргу (курсової різниці), 12 113,86 грн. пені, 17 968,64 грн. процентів річних та 47 350,48 грн штрафу, а всього 84255,15 грн.

У зв'язку тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідачів, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до свого права, передбаченого частиною 9 ст.129 ГПК України, покладає на відповідачів відшкодування позивачу судового збору у мінімальному законом встановленому розмірі в повному обсязі.

Судом враховано, що виходячи із розміру зменшених позовних вимог сума судового збору, яка мала бути сплачена позивачем, становить 1600,00 грн., а позивач сплатив судовий збір виходячи із розміру первісних позовних вимог в розмірі 5 335,74 грн. Згідно пункту 1 частини 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення позовних вимог. За таких обставин, позивач не позбавлений права вирішити питання про повернення 3735,74 грн., подавши суду відповідне клопотання.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13 73, 74, 129, 236, 238, пункту 9 Перехідних положень ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю Хімагромаркетинг задовольнити частково .

2. Стягнути солідарно з

товариства з обмеженою відповідальністю Південна Українська соєва компанія (73003, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 32267709)

та товариства з обмеженою відповідальністю Сендер (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, буд.290, ідентифікаційний код 37852965)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю Хімагромаркетинг (02160, м. Київ, Дніпровський район, проспект Возз'єднання, буд.15, ідентифікаційний код 30262667)

6822,17 грн. (шість тисяч вісімсот двадцять дві гривні сімнадцять копійок) основного боргу ,

12 113,86 грн. (дванадцять тисяч сто тринадцять гривень вісімдесят шість копійок) пені ,

17 968,64 грн. (сімнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят вісім гривень шістдесят чотири копійки) процентів річних,

47 350,48 грн. (сорок сім тисяч триста п'ятдесят гривень сорок вісім копійок) штрафу,

1600,00 грн. (одну тисячу шістсот гривень нуль копійок) судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст рішення підписано 21.02.2017

Суддя О.В. Конюх