Рішення

від 19.02.2018 по справі 918/24/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" лютого 2018 р. Справа № 918/24/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. при секретарі Коваль С.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Федерація професійних спілок Рівненської області

до відповідача ОСОБА_1 обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі

про виселення та стягнення заборгованості з орендної плати

За участю представників сторін:

від позивача: представник ОСОБА_2

від відповідача: представники ОСОБА_3, ОСОБА_4

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 12.02.18 по 19.02.18

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтями 35, 37 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Федерація професійних спілок Рівненської області (надалі-Федерація) звернулася в Господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі (надалі-Рівненський обласний фонд) про виселення та стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 2 003, 69 грн.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем самостійно не було звільнено орендоване приміщення, оскільки договір № 12 від 29.04.16 р. був розірваний 31.07.17 р., що встановлено рішенням господарського суду Рівненської області у справі № 918/717/17. Водночас на підставі п.10.4 договору № 12 від 29.04.2016 р. у Відповідача виникла заборгованість зі сплати орендної плати в загальному розмірі 2 003, 69 грн., з яких 1 920, 00 грн. сума основного боргу за грудень 2017 року , 58,34 грн. - пеня, 6,15 грн.- 3% річних та 19,20 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 25.01.18 р. провадження у справі № 918/24/18 було відкрито та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні на 12.02.18 р.

08.02.18 р. від позивача до відділу канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій останній просить стягнути заборгованість зі сплати орендної плати в загальному розмірі 4 787, 70 грн., з яких 1 920, 00 грн. сума основного боргу за грудень 2017 року та 1 920, 00 грн. за 17 днів січня 2018р., 754, 29 грн. за 14 днів лютого, за період з 04.12.17р. по 11.02.18р. - 158,28 грн. - пені, за період з 04.12.17р. по 11.02.18р. - 15,93 грн.- 3% річних та 19,20 грн. інфляційних втрат за грудень 2017 року.

Відповідно до ч.2 ст.46 ГПК України Позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а відтак дана заява приймається судом до розгляду.

09.02.18р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній посилаючись на п. 2, 3 ст. 653 ЦК України, вважає, що оскільки строк договору закінчився 31.07.17р., нових договорів між сторонами не укладалось, відтак в орендаря не виникало зобов'язань по сплаті орендної плати.

В судовому засіданні 19.02.18 р. представник позивача підтримав позовні вимоги повністю, просив суд задоволити, представник відповідача заперечив проти задоволення позову, однак підтвердив факт розірвання договору № 12 від 29.04.16 р.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

При цьому господарський суд керувався наступним.

29 квітня 2016 року між Федерацією профспілок Рівненської області (Орендодавець) та ОСОБА_1 обласним фондом підтримки індивідуального житлового будівництва на селі (Орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення №12 (арк.с.7-11).

Відповідно до предмету Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування наступне приміщення: каб. № 25, адреса будинку, в якому знаходиться приміщення, що передається в оренду: 33028, м. Рівне, проспект Миру 7а, загальна площа приміщення, що передається в оренду 38,4 кв.м.

Пунктом 4.1 Договору строк оренди визначений з 01 травня 2016 року по 31 грудня 2016 р. Якщо жодна сторона в 30-денний термін до закінчення даного Договору не заявить про намір його розірвати, даний Договір автоматично пролонгується на один рік.

За умовами п.п.5.1, 5.2, 5.3 Договору розмір орендної плати складає 60,00 грн. за 1 кв.м. на місяць. Орендна плата сплачується Орендарем Орендодавцю незалежно від наслідків господарської діяльності. Всі розрахунки за даним Договором провадяться винятково в грошової одиниці України-гривні. Орендна плата сплачується у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Орендодавця протягом перших 3-х банківських днів поточного місяця, згідно виставлених рахунків.

Відповідно до п. 5.6. Договору до орендної плати включаються: 1) експлуатаційні витрати (обслуговування та утримання приміщень, вивіз сміття, дезінфекції, витрати пов'язані із обслуговуванням приміщення); 2) плата за комунальні послуги (електроенергію, воду та каналізацію).

15 вересня 2016 року між Федерацією профспілок Рівненської області та ОСОБА_1 обласним фондом підтримки індивідуального житлового будівництва на селі була підписана Додаткова угода № 1 до Договору (арк.с.12). Відповідно до якої розмір орендної плати з 15.09.2016 р. збільшився і становив 75.00 грн. за 1 кв.м. на місяць. Решта умов Договору залишились незмінними.

28 грудня 2016 року між сторонами була укладена Додаткова угода № 2 до Договору (арк.с.13). Остання визначає, що розмір орендної плати складає 50,00 грн. за 1 кв. м. на місяць. Плата за теплову енергію, за комунальні послуги (електроенергію, воду та каналізацію) та експлуатаційні витрати (обслуговування та утримання приміщень, вивіз сміття, дезинсекції, витрати пов'язані із обслуговуванням приміщення) до орендної плати, визначеної даним розділом не включаються та оплачуються Орендарем додатково, на підставі окремо укладеного договору із надавачем цих послуг (п. 5.7. Додаткової угоди № 2).

У п.6.1.3 Договору оренди передбачено, що Орендодавець має право дострокового розірвання Договору з Орендарем, який має заборгованість з оплати понад 45 календарних днів від встановленого цим Договором терміну їх сплати, письмово попередивши Орендаря за 10 календарних днів про розірвання Договору.

Орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (п.7.2.2. Договору).

Пунктом 9.1.1. Договору визначено, що за порушення строків оплати орендних платежів Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

При умові дострокового розірвання даного Договору Орендар зобов'язується сплатити Орендодавцю плату за фактично використані послуги (п.10.4. Договору).

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відбитками печаток юридичних осіб.

На виконання умов Договору оренди нежитлового приміщення №12 від 29.04.2016р. позивачем було надано відповідачу в оренду нежитлове приміщення № 25, розташоване за адресою : 33028, м. Рівне, проспект Миру, 7а, загальною площею 38,4 м.кв.

Судом встановлено, що вказаний Договір розірваний з 31 липня 2017 року, що не заперечується представниками сторін та визнаний в судовому засіданні, крім того даний факт встановлений рішенням суду у справі № 918/717/17.

Згідно ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже судове рішення, прийняте в справі № 918/717/17, має преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.

За таких обставин суд приходить до висновку про встановленість факту розірвання Договору оренди нежитлового приміщення №12 від 29.04.2016р., укладеного між Федерацією профспілок Рівненської області та ОСОБА_1 обласним фондом підтримки індивідуального житлового будівництва на селі.

Зібрані у справі докази свідчать, що орендоване приміщення ОСОБА_1 обласним фондом підтримки індивідуального житлового будівництва на селі станом на день прийнятття рішення не було звільнено та не повернуто Федерації профспілок Рівненської області.

Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, в яких зокрема передбачено- примусове виконання обов'язку в натурі або присудження до виконання обов'язку в натурі.

Враховуючи те, що орендоване приміщення відповідачем не звільнено та останній без жодних правових підстав користується ним і не передає позивачу шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про виселення ОСОБА_1 обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі як примусове виконання обов'язку в натурі відповідає приписам статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивача про виселення ОСОБА_1 обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі з нежитлового приміщення - каб.№ 25, загальною площею 38, 4 кв.м, розташованого у будину за адресою: м. Рівне, проспект Миру 7а.

Крім того, позивач посилаючись на пункт 10.4. Договору оренди, де передбачено, що при умові дострокового розірвання даного договору Орендар зобов'язується сплатити Орендодавцю плату за фактично використані послуги, вважає, що ОСОБА_1 обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі зобов'язаний здійснювати орендні платежі і після розірвання Договору, оскільки і надалі фактично використовує орендоване приміщення в зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 1 920, 00 грн. суму основного боргу за грудень 2017 року та 1 920, 00 грн. за 17 днів січня 2018р., 754, 29 грн. за 14 днів лютого.

Також позивач на підставі ст.625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 15,93 грн.- 3% річних, 19,20 грн. інфляційних втрат та 158,28 грн. - пені (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Однак дані вимоги не грунтуються на законі з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

Судом на підставі правової оцінки умов Договору оренди нежитлового приміщення №12 від 29.04.2016р. та інших наявних у справі доказів в їх сукупності встановлено, а сторонами не спростовано факт припинення існування між сторонами договірних відносин з 31.07.2017 року вказаного договору.

Відтак, з моменту припинення Договору оренди (з 31.07.2017р.) припиненими слід вважати зобов'язання відповідача, як орендаря, по сплаті орендної плати, а саме за час фактичного безпідставного користування майном до його повернення орендодавцю. Окрім того, умовами вказаного вище Договору оренди не передбачено обов'язок орендаря сплачувати орендну плату після припинення або розірвання договору.

Згідно з ч.2 ст.785 ЦК України у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної оплати за користування річчю за час прострочення.

Тобто, чинним цивільним законодавством передбачено настання в разі неповернення орендованого майна орендарем такого правового наслідку як сплата неустойки. Неустойка є штрафною санкцією, яка сплачується в разі порушення зобовязання стороною договору.

При цьому, суд зазначає, що предметом даного позову є стягнення орендної плати за фактичне зайняття відповідачем нежитлового приміщення протягом грудня 2017 року по 11 лютого 2018 року, однак вказані обставини можуть бути лише предметом іншого позовного провадження та з інших підстав що відповідає приписам ч.2 ст.785 ЦК України.

Суд звертає увагу позивача на те, що поняття орендна плата та послуги не є тотожними поняттями, їх слід розрізняти, зокрема відповідно до визначення договору найму (оренди) має місце передача однією особою (наймодавцем) майна у тимчасове користування іншій особі (наймачу) за плату, крім того законодавець виділяє основні характерні риси, які дозволяють розглядати договір оренди як самостійний тип цивільно-правових договорів: Так за договором найму наймодавець здійснює передачу майна наймачеві у користування. При цьому слід зазначити, що наймачеві також, як правило, передається і право володіння орендованим майном. Тобто він отримує можливість не тільки вилучати корисні властивості майна, але і мати його, бути його титульним (правомірним) володільцем. Наділення наймача статусом титульного володільця дозволяє надавати йому можливість використовувати речево-правові засоби захисту свого права від посягання третіх осіб, в тому числі вимагати повернення майна з чужого незаконного володіння, вимагати усунення перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння тощо. Така можливість надається наймачеві як володільцю майна главою 29 ЦК України.

Договір найму (оренди) є оплатним, оскільки наймодавець за виконання своїх обов'язків по передачі майна наймачеві має отримати від останнього зустрічне надання у вигляді орендної плати. Договір найму (оренди) є двостороннім, оскільки в ньому існують два зустрічних обов'язки, однаково істотних та важливих: обов'язок наймодавця передати майно у користування наймачу та обов'язок наймача вносити орендну плату. Обидва ці обов'язки взаємно обумовлюють один одного та є економічно еквівалентними.

Щодо визначення поняття послуги законодавець виділяє особливий тип договору - договір про надання послуг. Загальними ознаками, які об'єднують усі договірні зобов'язання про надання послуг у єдину групу, є особливість об'єкта. Вони полягають у тому, що по-перше, це нематеріального характеру, а по-друге - вони нероздільно пов'язані з особистістю послугонадавача. При укладенні договору про надання послуг замовник не може попередньо твердити про те, що він остаточно ознайомлений та згодний з якістю послуги, оскільки це може бути належним чином ним оцінено лише в процесі її споживання. У зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця немає оречевленого змісту. При послугах продається не сам результат, а дії, які до нього призвели. Слід мати на увазі, що певна дія або бездіяльність з надання послуги може створювати або бути опосередкована певною матеріальної річчю, наприклад, медичні, готельні послуги. Однак лише у тому випадку, коли такий результат є невід'ємним або застосована річ є необхідною для вчинення, власне, самої замовленої дії або діяльністю виконавця, - такі відносини є також предметом договору про надання послуг.

Таким чином, нарахування позивачем заборгованості відповідачу з орендної плати на підставі п. 10.4 договору за період з грудня 2017 року по 11 лютого 2018 року є неправомірним, так як зазначений пункт договору передбачає плату після розірвання договору саме за фактичне використання послуги, а не орендні платежі.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, позовна вимога щодо виселення відповідача з нежитлового приміщення-каб. №25, загальною площею 38, 4 кв.м розташованого за адресою: м. Рівне, проспект Миру 7а підтверджена матеріалами справи та відповідачем не спростована, відтак суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Водночас правомірність позовних вимог щодо стягнення заборгованності зі сплати орендної плати в загальному розмірі 4 787, 70 грн., з яких 1 920, 00 грн. сума основного боргу за грудень 2017 року та 1 920, 00 грн. за 17 днів січня 2018р., 754, 29 грн. за 14 днів лютого, за період з 04.12.17р. по 11.02.18р. - 158,28 грн. - пені, за період з 04.12.17р. по 11.02.18р. - 15,93 грн.- 3% річних та 19,20 грн. інфляційних втрат за грудень 2017 року позивачем не доведена, наявними у матеріалах справи доказами не підтверджена, відтак суд відмовляє в її задоволенні.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 129, 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Оголосити вступну та резолютивну частину рішення у справі № 918/24/18.

1. Позов задоволити частково.

2. Виселити ОСОБА_1 обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі (ЄДРПОУ 25323032, м.Рівне, вул. Словацького, 4/4) з нежитлового приміщення - каб. №25, загальною площею 38.4 кв.м., розташованого у будинку за адресою: м.Рівне, проспект Миру, 7А.

3. В решти позову відмовити в задоволенні.

4. Стягнути з ОСОБА_1 обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі (ЄДРПОУ 25323032, м.Рівне, вул. Словацького, 4/4) на користь Федерації професійних спілок Рівненської області (33028, м. Рівне, проспект Миру, 7а, ЄДРПОУ 02659772) 1762, 00 грн. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 22.02.18 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.