Рішення

від 23.02.2018 по справі 826/3659/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 лютого 2018 року № 826/3659/14

Окружний адміністративний суд міста Києва під головуванням судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЮНІТ-Л до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЮНІТ-Л звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та просить визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08 жовтня 2013 року №0000542204.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві безпідставно та незаконно провела перевірку, незважаючи на те, що платником податків надано письмові пояснення та документальні підтвердження на запит контролюючого органу.

За результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України складено Акт від 25 вересня 2013 року №770/26-53-22-04-21/32423953 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТ-Л" з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податків за листопад-грудень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ "ЖАЛСІ" відповідно до якого встановлено, зокрема, порушення позивачем пунктів 201.1, 201.2, 201.3, 201.4, 201.5, 201.6, 201.7 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму за 4 квартал 2012 року на суму 665 429,00 гривень.

На підставі висновків Акту перевірки ДПІ у Дніпровському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 08 жовтня 2013 року №0000542204 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення глави 5, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ "ЮНІТ-Л" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 831 786,00 гривень, у тому числі за основним платежем на 665 429,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями - 166 357,00 гривень.

З урахуванням викладеного позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2014 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЮНІТ-Л до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 липня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2016 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ЮНІТ-Л до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення залишено без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року ухвалу окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2016 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.

Відповідною ухвалою суду прийнято справу №826/3659/14 (далі - справа) до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

Виходячи з положень частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вчинення процесуальної дії), враховуючи відсутність заперечень з боку сторін, у судовому засіданні судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши у письмовому провадженні подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Головним державним ревізором - інспектором відділу камеральних перевірок управління податкового аудиту Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві проведено позапланову документальну виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю ЮНІТ-Л з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податків за листопад-грудень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ "ЖАЛСІ".

За результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України складено Акт від 25 вересня 2013 року №770/26-53-22-04-21/32423953 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТ-Л" з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податків за листопад-грудень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ "ЖАЛСІ".

У висновку Акта перевірки встановлене порушення позивачем, зокрема, пунктів 201.1, 201.2, 201.3, 201.4, 201.5, 201.6, 201.7 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму за 4 квартал 2012 року на суму 665 429,00 гривень, яке обґрунтовано неможливістю проведення зустрічної звірки контрагента позивача - ТОВ "ЖАЛСІ", встановлено вжиття щодо останнього заходів по встановленню місцезнаходження та не надання документального підтвердження з питань проведення взаєморозрахунків із контрагентами за жовтень та листопад 2012 року; в акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача - ТОВ "ЖАЛСІ" зазначено також про порушення податкового законодавства з боку контрагента ТОВ "ЖАЛСІ" - ТОВ "Арт Полі Груп".

Вказана інформація, на думку відповідача, свідчить про неможливість віднесення позивачем до податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "ЖАЛСІ".

На підставі висновків Акту перевірки ДПІ у Дніпровському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 08 жовтня 2013 року №0000542204 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення глави 5, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ "ЮНІТ-Л" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 831 786,00 гривень, у тому числі за основним платежем на 665 429,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями - 166 357,00 гривень.

Вважаючи податкове повідомлення таким, що підлягає скасуванню, позивач звертається до суду з зазначеним позовом.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема: з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно з пунктом 198.2. статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовувати в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з вимогами пункту 200.1. статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 січня 2014 року № 10.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та в реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до вимог пункту 201.7 статті 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т. ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Крім того, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту має бути наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

За таких обставин, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ "ЮНІТ-Л" та ТОВ "ЖАЛСІ", мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2014 року у даній справі, Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі від 07 липня 2016 року звернув увагу на те, що реальність, зокрема, потребує з'ясування того факту, чи справді відповідні роботи отримано від указаного в первинних документах контрагента. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб (у тому числі посадову особу контрагента, задіяну в такому процесі) як свідків. При цьому необхідно також надати належну правову оцінку поясненням громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, на які посилається відповідач, заперечуючи реальний характер спірних операцій, викликати вказаних осіб як свідків з метою перевірки достовірності їх показань. Адже, ці обставини входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на податковий кредит за розглядуваними поставками.

Судом касаційної інстанції зазначено також, що не досліджено судами першої та апеляційної інстанцій у даній ситуації і технічну можливість ТОВ ЖАЛСІ виконати спірні роботи з урахуванням його фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), понесення ним витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо). При цьому не перевірено, якими силами та засобами виконувались спірні роботи, хто виступав їх конкретними виконавцями, яким чином забезпечувався доступ цих виконавців до об'єктів, яким чином позивач здійснював контроль за станом виконання придбаних робіт тощо. Не проаналізовано судами і критерії, якими керувалось ТОВ Юніт-Л при виборі названого суб'єкта господарювання як підрядника, здійснення ним заходів розумної обережності при виборі ТОВ ЖАЛСІ виконавцем обумовлених договором робіт.Адже без встановлення вказаних обставин факт подальшої передачі товариством підрядних робіт ТДВ Укрліфтсервіс також не може підтверджувати реальність виконання операцій між ним та ТОВ ЖАЛСІ , позаяк може свідчити про виконання робіт самим позивачем, у тому числі шляхом залучення фізичних осіб без укладення договірних відносин з проведенням неофіційних виплат.

Однак, за даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що ТОВ "ЮНІТ-Л" здійснює діяльність у сфері будівельно-монтажних робіт та ремонту обладнання та пропонує асортимент підйомного обладнання (у тому числі ліфти), здійснює монтаж та пуско-наладку, надає гарантійне обслуговування та підтримку обладнання, здійснює його модернізацію.

ТОВ "ЮНІТ-Л" має дозвіл територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та місті Києві №1965.12.32 від 16 липня 2012 року строком дії до 16 липня 2017 року, зокрема на виконання монтажу, демонтажу, налагодження, ремонту, технічного обслуговування ліфтів.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ ЮНІТ-Л (замовник) та ТОВ ЖАЛСІ (підрядник) укладено 29 жовтня 2012 року договір підряду № 19.

Відповідно до умов зазначеного договору підрядник на свій ризик, своїми засобами, та обладнання замовника приймає на себе виконання комплексу робіт по заміні та модернізації ліфтів, відповідно до проектно-кошторисної документації на об'єктах, перелік яких наведено в додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного договору.

Судом встановлено, що придбані у ТОВ "ЖАЛСІ" роботи по заміні та модернізації ліфтів згідно наведеного переліку, замовлялись позивачем з метою виконання господарських зобов'язань перед замовником - ТОВ "Укрліфтсервіс" за договором підряду на виконання робіт по заміні та модернізації ліфтів від 16 жовтня 2012 року №56-1610.

Роботи ТОВ ЖАЛСІ виконувались, оскільки товариство мало технічну можливість виконати такі роботи, відповідних кваліфікованих спеціалістів. Окрім того, як встановлено судом з долучених до матеріалів справи документів, ТОВ "ЖАЛСІ" має ліцензію на господарську діяльність у будівництві №071991, видану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві 17 серпня 2012 року, строком дії до 17 серпня 2015 року, яка, у тому числі, передбачає здійснення діяльності з будівництва ліфтів.

На підтвердження реальності господарських операцій та мети придбання робіт для провадження господарської діяльності позивач надав до суду копії договору підряду на виконання робіт по заміні та модернізації ліфтів від 16 жовтня 2012 року №56-1610, акти виконаних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, проектів заміни пасажирських ліфтів; дозволу територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та місті Києві №1965.12.32 від 16 липня 2012 року, ліцензії №071991, видану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві 17 серпня 2012 року; платіжні доручення.

Отже, при виконанні договору між позивачем та контрагентом було складно всі необхідні і передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні бухгалтерські документи та передбачені пунктом 198.6 статті 198, пунктом 201.1- статті 201 ПК України податкові накладні, які також було видано ТОВ ЖАЛСІ і отримані позивачем, які було надано для перевірки на підтвердження здійсненних господарських операцій.

За висновками перевіряючих такі документи не були визнані недійсними та жодних зауважень щодо їх складення не було зроблено.

Таким чином, реальність здійснених господарських операцій підтверджується первинними документами.

Суд приймає до уваги пояснення позивача стосовно того, що підтвердженням реальності господарської операції також є працююче нове обладнання за адресами, які визначено у додатку 1 до Договору підряду від 29 жовтня 2012 року № 19. Так, по кожному об'єкту (ліфту) укладено акт виконаних робіт, які долучено до матеріалів справи та є підтвердженням реальності господарської операції.

Окрім того, з пояснень позивача вбачається, що забезпечення додержання робітниками норм законодавства України про працю, проведення інструктажу з охорони праці покладалось на контрагента позивача - ТОВ ЖАЛСІ (пункт 3.2.1 Договору підряду).

На момент виконання контрагентом робіт та проведення позивачем поточних перевірок дій контрагента та додержання вимог договору підряду, відповідні вимоги договору було виконано.

Забезпечення вивозу сміття відповідно до умов пункту 3.2.10 Договору підряду покладалось також на ТОВ ЖАЛСІ , на підтвердження чого, а саме: факту вивезення сміття, до матеріалів справи долучено форми КБ-2в.

Паспорти ліфтів, які надано до суду містять, у тому числі, дозволи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України на застосування ліфтів та Акти технічної готовності та приймання ліфтів.

Окрім того, до суду надано письмові пояснення директора ТОВ ЮНІТ-Л ОСОБА_5, який у період з 2012-2013 роки працював на посаді майстра зазначеного товариства. До посадових обов'язків майстра входив контроль та технічний нагляд за виконанням робіт підрядними організаціями згідно з умовами договору про заміні та модернізації ліфтів.

Під час проведення робіт з заміни ліфтового обладнання, який проводився ТОВ ЖАЛСІ згідно з договором підряду від 29 жовтня 2012 року № 19, ОСОБА_5 проводився контроль за дотриманням технологічного процесу виконання робіт згідно проектної документації та здачі ліфтів в експлуатацію.

ОСОБА_5 пояснив, що під час проведення ремонтних робіт про які повідомлявся балансоутримувач та надавав ключі від машинних приміщень, підрядник направляв на об'єкти своїх спеціалістів з відповідним обладнанням та спеціальним інструментом, яке протягом усіх робіт, які тривали близько 45-60 днів, зберігалось в машинних приміщеннях.

Вказані пояснення є підтвердженням виконання підрядником умов Договору підряду від 29 жовтня 2012 року № 19 шляхом введення ліфтів в експлуатацію, та передачею паспортів на них балансоутримувачу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідні роботи отримано від указаного в первинних документах контрагента.

Наведене вказує, що ТОВ "ЮНІТ-Л" здійснювало витрати на придбання у ТОВ "ЖАЛСІ" робіт для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

При вирішенні даного спору суд враховує також вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій та вирішення спору ТОВ "ЖАЛСІ", було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Судом відхиляються посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ЖАЛСІ", оскільки такий акт не може встановлювати порушення податкового законодавства та підтверджувати будь-які обставини; у свою чергу ймовірні порушення податкового та іншого законодавства з боку постачальника не є підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Суд не приймає до уваги долучені до матеріалів справи протоколи допиту свідків, а саме: громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, на які посилається відповідач, заперечуючи реальний характер спірних операцій, оскільки вказані пояснення отримано в рамках кримінального провадження внесеного до ЄРДР № 32013110040000153 від 11 жовтня 2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 212 КК України. Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей щодо наявного обвинувального висновку, який набрав законної сили.

Окрім того, жодних підтверджень того, що вказані особи перебували з позивачем у трудових відносинах та виконували роботи по заміні та модернізації ліфтів сторонами надано не було.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідав дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів.

При цьому, мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком, якого матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ "ЮНІТ-Л" правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "ЖАЛСІ", а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині формування податкового кредиту є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі від 08 жовтня 2013 року №0000542204 є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконання, що операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою-третьою статті 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджене тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідачем не було доведено суду обґрунтованість та правомірність прийнятого ним рішення, тоді як позивачем було доведено суду протилежне.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08 жовтня 2013 року №0000542204.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда