Рішення

від 23.02.2018 по справі п/811/2516/17

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2018 року м. Кропивницький Справа № П/811/2516/17

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу

позивач: ОСОБА_1 (25006, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1)

відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (25030, м. Кропивницький, вул. Академіка Корольова, 26, код ЄДРПОУ 39767636)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: фермерське господарство "ОСОБА_2" (27007, Кіровоградська область, Добровеличківський район, село Скопіївка, код ЄДРПОУ 38147073)

про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії , -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (надалі - ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він є членом фермерського господарства "ОСОБА_2" та має право на земельну частку (пай) земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у користуванні господарства на підставі договору оренди землі від 09.11.2012 року на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 для ведення фермерського господарства, загальною площею 35,70 га ріллі на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області. Відповідно до протоколу загальних зборів ФГ "ОСОБА_2" №1 від 16.02.2017 року вирішено розпаювати земельну ділянку, яка надана в оренду його засновнику, між членами господарства. У зв'язку з цим позивач 24.02.2017 року звернувся до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель ФГ "ОСОБА_2" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, додавши всі необхідні документи. Листом відповідача від 20.03.2017 року №Г-3233/0-3115/0/6-17 йому відмовлено у наданні такого дозволу. Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 року у справі №П/811/622/17 визнано протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, викладену у листі від 20.03.2017 року №Г-3233/0-3115/0/6-17, та зобов'язано ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву позивача від 24.02.2017 року. На підставі вказаної постанови суду відповідач повторно розглянув заяву позивача та листом від 05.12.2017 року №Г-3233/0-16035/0/6-17 знову відмовив у її задоволенні. Відмову мотивовано тим, що подана заява не відповідає вимогам статті 118 ЗК України, оскільки вид цільового призначення земельної ділянки у поданій заяві не відповідає видам цільового призначення земельних ділянок, вказаним у частині 6 зазначеної статті. Позивач, стверджуючи, що така відмова суперечить ч.7 ст.118 ЗК України, наполягаючи на тому, що ним виконано всі вимоги, передбачені законодавством для отримання такого дозволу, що підтверджується, зокрема постановою суду в адміністративній справі №П/811/622/17, просить суд:

- визнати протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель ФГ "ОСОБА_2" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, викладену у листі від 05.12.2017 року №Г-3233/0-16035/0/6-17;

- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель ФГ "ОСОБА_2" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області (орієнтовний розмір - 5, 91 умовних кадастрових гектарів).

Також позивач просив застосувати судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання відповідача подати у п'ятнадцятиденний строк з дня набрання ним законної сили звіт про його виконання.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, подав до суду письмові пояснення щодо позову, у яких позовні вимоги підтримав, посилаючись на те, що голова та засновник ФГ "ОСОБА_2" ОСОБА_2 погодив передачу земельних ділянок членам господарства, у тому числі позивачу, безоплатно у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із раніше наданої йому в оренду земельної ділянки.

Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області листом від 05.12.2017 року №Г-3233/0-16035/0/6-17 правомірно відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за вказаним ним у заяві видом використання (ведення товарного сільськогосподарського виробництва), оскільки такий не передбачений у ч. 6 ст. 118 ЗК України. Стверджуючи, що позивач не дотримався усіх вимог законодавства для надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою, не набув права "правомірного очікування", яке б підлягало судовому захисту, просила суд у задоволенні його позову відмовити.

Позивач правом подачі відповіді на відзив не скористався.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані та зібрані докази, суд встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.

За договором оренди землі, укладеним між Добровеличківською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2 останньому надано у користування строком на 20 років із земель державної власності сільськогосподарського призначення земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_2, загальною площею 35,70 га, яка знаходиться на території Дружелюбівської сільської ради, для ведення фермерського господарства. (а.с. 19-22)

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_2 має цільове призначення - для ведення фермерського господарства, право оренди за ОСОБА_2 зареєстровано 09.11.2012 року. (а.с. 23-25)

Отримавши вказану земельну ділянку в оренду, ОСОБА_2 створив фермерське господарство "ОСОБА_2", яке з 27.11.2012 року зареєстроване як юридична особа. Головою цього фермерське господарство є ОСОБА_2 (а.с. 44-49)

Загальними зборами членів ФГ "ОСОБА_2" 16.02.2017 року прийнято рішення про розпаювання земельної ділянки, наданої його засновнику ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 09.11.2012 року за кадастровим номером НОМЕР_2 загальною площею 35,70 га, яка розташована на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, між членами ФГ "ОСОБА_2" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, узгоджено бажане місце розташування та орієнтовні розміри розпайованих земельних ділянок, що відображено на схемі розподілу земельної ділянки, зокрема, позивачу виділено земельну ділянку №4, загальною площею 5,95 га. (а.с.17-18)

Позивач 24.02.2017 року звернувся до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель ФГ "ОСОБА_2" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, яка знаходиться на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області. Вказана заява з додатками зареєстрована ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області 27.02.2017 року. (а.с. 13-35)

Листом №Г-3233/0-3115/0-17 від 20.03.2017 року відповідач відмовив у задоволенні цієї заяви, з посиланням на статтю 12 Земельного кодексу України та на відсутність інформації стосовно позиції органу місцевого самоврядування у питанні розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності. (а.с. 38)

Не погодившись з цією відмовою, позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом про визнання її протиправною та зобов'язання відповідача надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 року у справі №П/811/622/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою, викладену у листі від 20.03.2017 за №Г-3233/0-3115/0/6-17, зобов'язано ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області повторно розглянути заяву позивача від 24.02.2017 року та прийняти передбачене законодавством рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. (а.с. 37 - 39)

На виконання зазначеної постанови відповідач повторно розглянув заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та листом №Г-3533/0-16035/0/6-17 від 05.12.2017 року повідомив про відсутність підстав для її задоволення, посилаючись на те, що вона не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а саме вид цільового призначення земельної ділянки у поданій заяві не відповідає видам цільового призначення земельних ділянок, вказаним у частині 6 статті 118 Земельного кодексу України. (а.с. 40)

Не погоджуючись такою відповіддю, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи вказаний спір, суд виходив з того, що згідно з частиною 1 статті 81 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 ЗК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до частини 1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Частиною 4 статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з частиною 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 ЗК України.

Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до цього Положення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за №1391/29521, затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру в області.

Згідно з цим Положенням Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (пп.13 п.4 Положення).

Відтак, до повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Кіровоградської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.

Як установлено судом, позивач звернувся до відповідача, будучи зацікавленим в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення, а саме частини земельної ділянки, яка раніше передана ОСОБА_2 в користування (оренду) для ведення фермерського господарства. При цьому, у клопотанні зазначив цільове призначення бажаної до відведення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Однак у переліку варіантів цільового призначення земельних ділянок, які передаються громадянам в порядку безоплатної приватизації, визначеному у статті 121 ЗК України, не передбачена передача безоплатно у власність громадянам земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються зокрема такі відомості про земельні ділянки, як її цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Згідно з частинами 1, 2 статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За правилами частин 1, 2 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Главою 5 Земельного кодексу України (статті 22 - 37) визначено правовий режим земель сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року №548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за №1011/18306, затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, яка визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Згідно з цією Класифікацією землі, які за категорією відносяться до земель сільськогосподарського призначення, за цільовим призначенням поділяються на підрозділи: код 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; код 01.02 - для ведення фермерського господарства; код 01.03 - для ведення особистого селянського господарства; код 01.05 - для індивідуального садівництва та інші.

Отже, ведення товарного сільськогосподарського виробництва та ведення фермерського господарства - це різні види цільового використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель.

Правовий режим земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначається статтею 31 ЗК України, частиною 1 якої встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Згідно зі статтею 32 ЗК України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про фермерське господарство" при створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту.

Частинами 1, 2, 3 статті 13 цього Закону передбачено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Суд вважає, що позивач, який відповідно до Статуту є членом фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), має право на одержання безоплатно у приватну власність земельної ділянки шляхом поділу земельної ділянки державної власності, раніше наданої фермерському господарству у користування для ведення фермерського господарства, у межах норми, передбаченої п. "а" ч.1 ст.121 ЗК України - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території відповідної ради, де знаходиться фермерське господарство.

Така земельна ділянка може надаватися лише відповідно до визначеного цільового призначення, передбаченого у Державному земельному кадастрі - для ведення фермерського господарства. При цьому, згідно з вимогами ч.6 ст.118 ЗК України до клопотання обов'язково додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Між тим, у поданій заяві позивач зазначив інше цільове призначення бажаної до відведення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що суперечить ч.6 ст.118, ч.1 ст.121 ЗК України.

Суд зазначає, що кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

При цьому абзац 2 частини 5 статті 20 ЗК України встановлює обов'язок власників та користувачів використовувати землі сільськогосподарського призначення виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Землі, що відводяться для фермерського господарства, та землі, що відводяться для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, мають різний правовий режим, що підтверджується положеннями статті 121 ЗК України, якою встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, які також обумовлені особливостями кожного виду використання земельної ділянки.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Такі висновки узгоджується з правовою позицією, висловленою Судовими палатами у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 08.04.2015 року у справі №6-32цс15.

Тож аналіз зазначених норм Земельного кодексу України дає підстави дійти висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений.

Виходячи з принципу щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

Земельний Кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів для ведення фермерського господарства.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких рішень (стаття 21 ЗК України).

Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного чинним законодавством.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постановах від 05.03.2013 року (справа №21-417а12), від 08.04.2015 року (справа №6-32цс15).

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

В силу положень частини 5 статті 20 ЗК України порядок зміни виду використання земельної ділянки, яка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, не може самостійно визначатись її користувачем. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання.

Отже, оскільки земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності, що передана у користування фермерському господарству, за даними Державного земельного кадастру має цільове призначення "для ведення фермерського господарства" (а.с. 23), тому при передачі її (або її частини) у власність членам господарства цільове призначення такої земельної ділянки не може змінюватися на інше.

Заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в межах норм, встановлених для безоплатної передачі у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства, суперечить вимогам абз.2 ч.5 ст.20, ч.1 ст.121 ЗК України.

Відтак, відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його заяви, позаяк ним висловлено бажання отримати безоплатно у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення за таким видом використання (ведення товарного сільськогосподарського виробництва), який не передбачений у ч. 6 ст. 118 ЗК України.

Щодо того, що частина 7 статті 118 ЗК України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (як-то невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку), суд вважає, що з цих підстав приймається рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою за клопотаннями, які подані з додержанням вимог частини 6 статті 118 ЗК щодо їх оформлення та змісту.

Такі вимоги передбачають, що у клопотанні має бути зазначене цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, які, у свою чергу, повинні відповідати переліку варіантів цільового призначення та межам норм (розмірам) земельних ділянок, які передаються громадянам в порядку безоплатної приватизації із земель державної або комунальної власності, визначеним у частині 1 статті 121 ЗК України.

Подана позивачем заява таким вимогам не відповідала, оскільки обраний ним вид цільового призначення та намір використання земельної ділянки не передбачені цими нормами закону.

Щодо постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 року у справі №П/811/622/17, на яку посилався позивач, стверджуючи, що нею встановлені обставини, які є преюдиційними у даній справі, суд зазначає, що згідно з частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 7 статті 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Отже, за змістом частини 4 статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас передбачене цією нормою звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Висновки щодо фактичних обставин справи та правова оцінка відповідності заяви позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою вимогам закону, наведені у постанові Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 року у справі №П/811/622/17, не є обов'язковими для цього суду, а обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду справи №П/811/622/17.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У ході розгляду справи доведено правомірність прийнятого відповідачем рішення та установлено, що він при цьому діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, порушень прав позивача не вчиняв. Натомість позивач не дотримався порядку набуття права власності на земельну ділянку. Тому у задоволенні позову за первісною вимогою про визнання протиправним рішення та за похідною вимогою про зобов'язання відповідача вчинити дії слід відмовити.

Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні його позовних вимог, підстави для присудження йому понесених ним судових витрат на сплату судового збору відсутні.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш