Рішення

від 12.02.2018 по справі 816/2273/17

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/2273/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевякова І.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шулик Н.І.,

представника позивача - Грущанський В.О.,

представника відповідача - Касумов О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Фермерського господарства "Пташині двори Полтавщини" до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

13 грудня 2017 року Фермерське господарство "Пташині двори Полтавщини" (надалі також - позивач, ФГ "Пташині двори Полтавщини") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання дозволу на розроблення документації із землеустрою про відведення земельної ділянки для розміщення господарських будівель та господарського двору орієнтовною площею 11,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Абазівської сільської ради, Полтавського району, Полтавської області;

- зобов'язання видати дозвіл на розроблення документації із землеустрою про відведення земельної ділянки для розміщення господарських будівель та господарського двору орієнтовною площею 11,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Абазівської сільської ради, Полтавського району, Полтавської області для укладення договору оренди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що відповідачем безпідставно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення господарських будівель та господарського двору орієнтовною площею 11,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Абазівської сільської ради, Полтавського району, Полтавської області для укладення договору оренди.

Так, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, посилався на необхідність доповнення клопотання щодо надання дозволу на розробку відповідного проекту землеустрою обґрунтуванням відносно перспективи витребуваної земельної ділянки. Позивач вважає таку відмову неправомірною, з огляду на те, що чинним законодавством не передбачено такої підстави для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, як відсутність обґрунтування щодо перспективи витребуваної земельної ділянки.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Надав пояснення, аналогічні викладеному обґрунтуванню позову.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

У письмовому відзиві на позов, що надійшов до суду, відповідач зазначив наступне. Приймаючи рішення № 14919/6-17 від 06.11.2017 року, ГУ Держгеокадастру в Полтавській області виходило з того, що враховуючи положення статей 2,6 Закону України "Про землеустрій", з метою раціонального використання земельної ділянки площею 11,0000 га, необхідно доповнити клопотання обґрунтуванням щодо перспективи використання витребуваної земельної ділянки.

Також відповідач зазначив, що ФГ "Пташині двори Полтавщини", направивши лист на адресу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області щодо обґрунтування перспективи використання земельної ділянки від 16.11.2017 року, фактично погодилось з висновком відповідача про його необхідність.

Таким чином, відповідач вважав позов необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

09 березня 2016 року відповідно до договору купівлі-продажу Гуленко А.В. (засновник ФГ "Пташині двори Полтавщини") придбав 2/3 частини нежитлових приміщень за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с. Абазівка, вул. Зигіна, 22 /а.с. 25/.

12 березня 2016 року відповідно до договору купівлі-продажу Гуленко А.В. (засновник ФГ "Пташині двори Полтавщини") придбав 1/3 частини нежитлових приміщень за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с. Абазівка, вул. Зигіна, 22 /а.с. 26/.

06 жовтня 2017 року позивач звернувся зі клопотанням до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 11,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства (код КВЦПЗ 01.02) за межами населених пунктів на території Абазівської сільської ради, Полтавського району, Полтавської області, для розміщення господарських будівель та господарського двору, на якій розташовані будівлі і споруди, що перебувають у його власності /а.с. 24/.

До клопотання позивач додав графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копії правовстановлюючих документів ФГ "Пташині двори Полтавщини", копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомості.

Листом від 06 листопада 2017 року № 14919/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки, посилаючись на те, що з метою раціонального використання земельної ділянки площею 11,00 га необхідно доповнити клопотання обґрунтуванням щодо перспективи використання витребуваної земельної ділянки /а.с. 34/.

Позивач, вважаючи, що рішенням ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, викладеним у листі від 06 листопада 2017 року № 14919/6-17, порушено його права, звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статті 123 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 2 статті 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Таким чином, Земельний кодекс України не встановлює обов`язку особи, яка звертається з клопотанням про надання дозволу розробку проекту землеустрою в порядку статті 123 Земельного кодексу України, надавати будь-які додаткові документи, ніж ті, що зазначені у частині 2 статті 123 Земельного кодексу України. Більше того, зазначена стаття Земельного кодексу України містить пряму заборону щодо вимагання додаткових матеріалів та документів.

Як встановлено судом, відповідач листом № 14919/6-17 від 06 листопада 2017 року відмовив позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, з тих підстав відсутності у клопотанні обґрунтування щодо перспективи використання витребуваної земельної ділянки.

Суд зазначає, що необхідність додавання до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою обґрунтування щодо перспективи використання витребуваної земельної ділянки не передбачена ані статтею 123 Земельного кодексу України, ані жодним іншим нормативно-правовим актом України.

Згідно з частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 06.11.2017 року № 14919/6-17 суд встановив, що підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою стала відсутність обґрунтування щодо перспективи використання витребуваної земельної ділянки.

За таких обставин, враховуючи наведені вище положення Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що відповідач не навів належних та допустимих, передбачених законом мотивів відмови позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Отже, відмова відповідача, оформлена листом № 14919/6-17 від 06 листопада 2017 року, не ґрунтується на вимогах закону.

Посилання відповідача на правомірність оскаржуваної відмови у зв`язку з тим, що позивач, подавши обґрунтування щодо перспективи використання витребуваної земельної ділянки, фактично погодився з висновком відповідача про його необхідність, не спростовує того, що вимога, викладена в листі № 14919/6-17 від 06 листопада 2017 року, є безпідставною та такою, що не передбачена чинним законодавством.

Відтак, суд приходить до висновку про необхідність визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оформлену листом № 14919/6-17 від 06 листопада 2017 року, у наданні Фермерському господарству "Пташині двори Полтавщини" дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки для розміщення господарських будівель та господарського двору орієнтовною площею 11,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Абазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати ФГ "Пташині двори Полтавщини" дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення господарських будівель та господарчого двору орієнтовною площею 11,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Абазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, суд виходить з наступного.

Заперечуючи у задоволенні цієї позовної вимоги, відповідач наполягав, що вирішення клопотань про надання дозволів на розробку проекту землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Під дискреційними повноваженнями суди розуміють повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (наприклад, ухвала ВАСУ від 29.09.2016 року по справі № 522/6069/14-а (ЄДРСР 61821829).

При цьому, суд зауважує, що наявність дискреційних повноважень не означає, що суб'єкт владних повноважень може діяти свавільно при прийнятті тих чи інших рішень, такі повноваження мають межу.

За правовою позицією Європейського суду з прав людини, у національному законодавстві повинно бути з достатньою чіткістю визначено межі та спосіб здійснення відповідних дискреційних повноважень державних органів з метою забезпечення особам мінімального рівня захисту, на який вони мають право в умовах верховенства права в демократичному суспільстві (див. рішення від 12 березня 2009 року у справі "Сергій Волосюк проти України" (Sergey Volosyuk v. Ukraine), заява № 1291/03, пп. 81 і 82).

Із аналізу статті 123 Земельного кодексу України, законодавцем чітко не встановлено меж дискреційних повноважень органу виконавчої влади щодо відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою (наприклад, скільки разів уповноважений орган може відмовити в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою тощо). Тому у цьому випадку межею таких дискреційних повноважень виступають критерії правомірності рішень, дій чи бездіяльності, наведені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення на підставі наведених критеріїв, а також за тим, щоб владні суб'єкти не перетинали межу дискреційних повноважень, а у випадку порушення останніми таких меж суд має вживати ефективних заходів захисту порушених прав приватних осіб та їх відновлення. В цьому полягає суть принципу розподілу влади на основі системи стримувань та противаг.

З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому презюмується, що дискреційними повноваженнями є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним.

Натомість, у деяких справах, відповідач - орган державної влади помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій.

Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - видати розпорядження, або відмовити у його виданні, існує лише один правомірний варіант поведінки.

Отже у кожному конкретному випадку на підставі досліджених судом конкретних обставин у справі суд оцінює законність, обсяг, способи та межі застосування дискреційних повноважень представниками владних органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач, звернувшись до відповідача задля надання дозволу на розробку проекту землеустрою, отримав відмову, обґрунтовану підставою, законність якої не була доведена відповідачем.

При цьому чинне законодавство не передбачає декількох законних альтернативних рішень відповідача з даного приводу. Відповідач зобов"язаний або обґрунтовано відмовити, або надати дозвіл на розробку проекту землеустрою. Оскільки вчинена відмова визнана судом необґрунтованою, єдиною можливою альтернативою цій відмові є протилежне - рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Протиправність оскаржуваного рішення вимагає застосування судом ефективного способу відновлення порушеного права позивача.

За правовою позицією Конституційного Суду України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про необхідність зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати Фермерському господарству "Пташині двори Полтавщини" дозвіл на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки для розміщення господарських будівель та господарського двору орієнтовною площею 11.00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Абазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області згідно заяви від 06.10.2017 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1600 грн. і суд дійшов висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1600 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов Фермерського господарства "Пташині двори Полтавщини" (м. Полтава пров. Цілинний, 6, ЄДРПОУ 40706770) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (м.Полтава вул. Уютна, 23, ЄДРПОУ 39767030) задовольнити повністю.

Відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у наданні Фермерському господарству "Пташині двори Полтавщини" дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки для розміщення господарських будівель та господарського двору орієнтовною площею 11.00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Абазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, вчинену у формі листа вих. №14919/6-17 від 06.11.2017 року - визнати протиправною та скасувати.

Зобов"язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати Фермерському господарству "Пташині двори Полтавщини" дозвіл на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки для розміщення господарських будівель та господарського двору орієнтовною площею 11.00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Абазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області згідно заяви від 06.10.2017 року.

Стягнути на користь Фермерського господарства "Пташині двори Полтавщини" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області витрати зі сплати судового збору у сумі 1 600 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22 лютого 2018 року.

Головуючий суддя І.С. Шевяков