Постанова

від 21.02.2018 по справі 923/641/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року м. ОдесаСправа № 923/641/17 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: В.В. Лашина

суддів Л.О. Будішевської

ОСОБА_1

При секретарі Є.О. Чеголі

За участю представників сторін:

Від Південного офісу Держаудитслужби - ОСОБА_2

Від Каланчацького управління водного господарства - ОСОБА_3, ОСОБА_4

Розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Каланчацького управління водного господарства

на рішення господарського суду Херсонської області

від 16.11.2017

по справі №923/641/17

за позовом Південного офісу Держаудитслужби

до Каланчацького управління водного господарства

про стягнення 62993 грн. 94 коп.

суддя суду першої інстанції: ОСОБА_5

час та місце прийняття судового рішення: 16.11.2017 р., м. Херсон, вул.. Театральна 18 господарський суд Херсонської області, зал судових засідань №207

повний текст рішення складено 01.12.2017

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року Південний офіс Державної аудиторської служби України (у наступному за текстом - Південний офіс Держаудитслужби) звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Каланчацького управління водного господарства Херсонського обласного управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України (в подальшому - Каланчацьке УВГ) про стягнення 62993,94 грн. та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом 2013-2016 років відповідачем не було перераховано до Державного бюджету отримані суми пені за договорами з суб'єктами господарювання за подачу води на полив сільськогосподарських культур, що є порушенням п. 4 ст. 13, п. 23 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 16 листопада 2017 року (суддя Задорожна Н.О.) позовні вимоги задоволенні частково. З відповідача в доход загального фонду Державного бюджету України за кодом бюджетної класифікації доходів 24060300 Інші надходження стягнуто грошові кошти в сумі 28412,64 грн., а на користь позивача стягнуто 721,66 грн. судового збору.

Не погоджуючись з цим рішенням, Каланчацьке УВГ в апеляційній скарзі просить його скасувати в частині часткового задоволення позову Південного офісу Держаудитслужби про стягнення 28412,64 грн. та постановити в цій частині нове, яким у задоволенні позову у згаданій частині відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, на порушення норм матеріального права, оскільки одержана від контрагентів за договорами протягом спірного періоду пеня є доходом, отриманим як плата за послуги, зарахована на рахунок 711 Доходи за коштами, отриманими як плата за послуги і є власними доходами управління. При цьому, судом не було застосовано строки позовної давності, на чому наполягав відповідач. Також Каланчацький УВГ вказує, що спір не підвідомчий господарським судам.

Крім цього, скаржник зазначає, що у судовому засіданні 16 листопада 2017 року проголошено про відмову у задоволенні позовних вимог, тоді як в оскаржуваному рішенні мова йде вже про часткове задоволення позовних вимог, що призвело до прийняття незаконного рішення.

В відзиві на апеляційну скаргу Південний офіс Держаудитслужби просить відмовити в задовленні апеляційної скарги, вважаючи її необгрунтованою та безпідставною та залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягаючою задоволенню, з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні передбачено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 названого Закону головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі органом державного фінансового контролю фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю (стаття 3 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні ).

Відповідно до п. 10, 13 ст. 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні органу державного фінансового контролю надається право при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку та звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені положення містяться й у Положенні про Державну аудиторську службу України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2016 р. № 43.

Аналіз норм Положення про Державну фінансову інспекцію України (в редакції, чинної на момент проведення ревізії), Положення про Державну аудиторську службу України, Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір в установленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 квітня 2015 року у справі № 21-155а15.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно із Положенням про Каланчацьке УВГ, затверджене наказом Державного агентства водних ресурсів України від 30.11.2016 р. № 15, відповідач є бюджетною неприбутковою організацією, яка належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів.

Під час ревізії фінансово-господарської діяльності Каланчацького УВГ за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2016 р. встановлено, що працівниками Скадовської міжрайонної державної фінансової інспекції виявлено факт нарахування та перерахування Управлінню суб'єктами господарювання: ТОВ Українські рисові системи , ФГ Агроспектр , ФГ Урожай , ПП Хандусенко пені на загальну суму 34581,30 грн. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за укладеними договорами по оплаті вартості послуг, пов'язаних з подачею води для поливу сільськогосподарських культур, та не зарахування одержаної пені до доходів загального фонду Державного бюджету України, про що був складений акт ревізії від 28.05.2013 р. № 46-27/08. Також було зазначено, що у відповідності до умов укладених договорів про надання послуг, пов'язаних з подачею води на полив сільгоспкультур та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, окремими водокористувачами самостійно сплачено пеню Управлінню протягом 2014-2016 років за несвоєчасну оплату наданих послуг на загальну суму 28412,64 грн., але ці кошти не перераховані до Державного бюджету.

Зазначене кваліфіковане позивачем як бюджетне правопорушення згідно до п. 23 ст. 29 Бюджетного кодексу України, що відображено в акті ревізії від 09.02.2017 р. № 15-21-07-30/01.

Вимогу позивача від 20.03.2017 р. за вих. № 15-21-07-21-14/236 про усунення виявлених порушень у строк до 19.04.2017 р. відповідач залишив без задоволення.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову Південного офісу Держаудитслужби та стягуючи 28412,64 грн., господарський суд виходив з того, що факт одержання і не перерахування до Державного бюджету одержаної відповідачем пені, позивачем правомірно кваліфіковано як бюджетне правопорушення, чим Державному бюджету завдано збитки. Щодо перерахування до доходів загального фонду Державного бюджету пені в сумі 34581,30 грн. господарський суд зазначив, що відповідачем одержано 27.06.2013 р. вимогу про усунення порушень до 23.07.2013 р., позовна давність у межах якої особа може звернутись за захистом порушеного права, про застосування якої заявлено відповідачем, сплинула 24.07.2016 р., тоді як позов подано 11.07.2017 р., тобто з пропуском позовної давності, у зв'язку з чим в позові в цій частині було відмовлено.

Однак судова колегія доходить висновку, що судом першої інстанції було неправильно застосовані норми матеріального права, і це призвело до прийняття помилкового судового рішення та безпідставного задоволення позовних вимог Південного офісу Держаудитслужби.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти, акти цивільного законодавства.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 названого Кодексу унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У відповідності до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК України).

Згідно із ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України (частина перша статті 199 ГК України).

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 3 статті 232 ГК України встановлено, що вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

За приписами статті 238 названого Кодексу за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Таким чином, чинним законодавством передбачено застосування штрафних санкцій за різними обставинами, пов'язаними з різними правовими підставами виникнення цивільних правовідносин: 1)за порушення правил здійснення господарської діяльності, визначених законом чи іншими законодавчими актами; 2) за невиконання чи неналежне виконання господарських зобов'язань як виду цивільно-правової відповідальності.

При цьому, основне правове значення неустойки як виду цивільно-правової відповідальності є те, що вона є засобом розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання.

Пунктом 15 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України визначено, що власні надходження бюджетних установ - кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 цього Кодексу власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи: перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством; друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються такі підгрупи: підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю; підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності; підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ; підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

У складі другої групи виділяються такі підгрупи: підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки; підгрупа 2 - кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об'єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб; підгрупа 3 - кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право; кошти, що отримують державні і комунальні вищі навчальні заклади, наукові установи та заклади культури як відсотки, нараховані на залишок коштів на поточних рахунках, відкритих у банках державного сектору для розміщення власних надходжень, отриманих як плата за послуги, що надаються ними згідно з основною діяльністю, благодійні внески та гранти; підгрупа 4 - кошти, отримані від реалізації майнових прав на фільми, вихідні матеріали фільмів та фільмокопій, створені за бюджетні кошти за державним замовленням або на умовах фінансової підтримки.

Власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу) на: покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи); організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи); утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи); ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи); господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи); організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1, 3 і 4 другої групи); виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

Як наведено в акті ревізії від 09.02.2017 р. за період з 29.03.2013 р. по 21.05.2013 р. суб'єктами господарювання: ТОВ Українські рисові системи , ФГ Агроспектр , ФГ Урожай , ПП Хандусенко за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань під час надання послуг, пов'язаних з подачею води, отримано від зазначених осіб пеню в сумі подвійної облікової ставки НБУ на загальну суму 34581,30 грн.

Крім цього, протягом 2014-2016 років також за несвоєчасне виконання зобов'язань щодо оплати послуг з подачі води, окремими водокористувачами було сплачено пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на загальну суму 28412,64 грн.

Отже, суб'єктами господарювання сплачувалася пеня в розмірі не передбаченому законами, а саме за умовами взятих на себе зобов'язань в рамках договірних правовідносин та обліковувалася як доходи спеціального фонду на субрахунку 711 Доходи за коштами, отриманими як плата за послуги згідно із Планом рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26.06.2013 р. № 611, чинного на момент бухгалтерського обліку отримання пені від суб'єктів господарювання.

При цьому, виходячи з пункту 137.13 статті 137 Податкового кодексу України в редакції станом на 01.04.2013 р., суми штрафів та/або неустойки чи пені, отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду, включаються до складу доходів платника податку за датою їх фактичного надходження.

До того ж, у випадку стягнення штрафних санкцій за рішенням суду та за умови наявності договірних правовідносин, а також їх визначення на розсуд сторін зобов'язання, неустойка стягується саме на користь позивача, що є бюджетною організацією, а не в дохід Державного бюджету.

Одночасно з цим, пунктом 23 частини 2 статті 29 Бюджетного кодексу України унормовано, що кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 та пунктами 11, 12, 13 і 13-1 частини першої статті 69 цього Кодексу) належать до доходів загального фонду Державного бюджету України.

У наведеній нормі мова йде не про штрафні санкції, передбачені умовами договору, а саме про такі, що застосовуються відповідно до закону, наприклад, за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства; законодавства про соціальний захист інвалідів; адміністративні стягнення; пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності; за порушення вимог валютного законодавства; за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, тощо.

Відповідно до класифікації доходів бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 р. № 11 (зі змінами), кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону, обліковуються за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 Адміністративні штрафи та інші санкції .

Окремим випадком виступають штрафні санкції, розмір яких безпосередньо визначений законом, наприклад, встановлені Законом України Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій .

За приписами статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

Водночас, штрафні санкції, що були сплачені за договорами про надання послуг з подачі води, розраховані відповідно до умов укладених договорів, за якими розмір пені визначений саме виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, а не у розмірі, встановленому статтею 231 ГК України, про що свідчить рішення господарського суду Херсонської області від 10.02.2015 р. у справі № 923/11/15.

Враховуючи наведене, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог Південного офісу Держаудитслужби, які є необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.

Посилання Каланчацького УВГ на те, що судом першої інстанції не було застосовані строки позовної давності до спірних правовідносин, колегія суддів вважає неспроможними.

Позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 ГК України).

Так, щодо вимог в частині стягнення 34581,30 грн. пені, одержаної відповідачем у 2013 році, господарський суд, врахувавши наявність порушення права позивача, зазначив, що відповідачем одержано 27.06.2013 р. вимогу позивача про усунення порушень до 23.07.2013 р., позовна давність у межах якої особа може звернутись за захистом порушеного права, про застосування якої заявлено відповідачем, сплинула 24.07.2016 р., тоді як позов подано 11.07.2017 р., тобто з пропуском позовної давності, у зв'язку з чим в позові в цій частині було відмовлено.

Щодо вимог про стягнення 28412,64 грн. штрафних санкцій, отриманих протягом 2014-2016 років, то вимогу позивача від 20.03.2017 р. за вих. № 15-21-07-21-14/236 про усунення виявлених порушень у строк до 19.04.2017 р. відповідач залишив без задоволення й саме з цього строку відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України у позивача з'явилося право звернення до суду з відповідним позовом в межах загального строку позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України, оскільки предметом спору є не стягнення неустойки, а саме збитків у вигляді неодержаних доходів.

Проте, апеляційною інстанцією було встановлено безпідставність позовних вимог Південного офісу Держаудитслужби.

Як роз'яснено у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відтак, підстави для застосування позовної давності у спірних правовідносинах відсутні.

Не може погодитися колегія суддів й з твердженням Каланчацького УВГ про те, що даний спір не підвідомчий господарським судам.

За змістом частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Отже, для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

За п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. № 10 у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З урахування правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 15.04.2014 р. у справі № 21-40а14 про те, що відшкодування завданих державі збитків, виявлених ревізією, неможливе шляхом вимоги, позивач, як суб'єкт владних повноважень, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення таких збитків з відповідача в рахунок держави для покриття завданої державі шкоди.

Предметом даного спору є відшкодування (стягнення) збитків, що за своєю природою характеризує спір як господарсько-правовий.

Відносини, що виникають між державою та суб'єктом господарювання з приводу відшкодування збитків носять приватноправовий характер та у разі наявності спору мають бути розглянуті саме в порядку господарського судочинства, що цілком правомірно було зазначено судом першої інстанції.

Доводи скаржника про те, що у судовому засіданні 16 листопада 2017 року проголошено про відмову у задоволенні позовних вимог, тоді як в оскаржуваному рішенні мова йде вже про часткове задоволення позовних вимог, не знайшли свого підтвердження.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Херсонської області не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню із постановленням нового судового рішення, яким у задоволенні позовних вимог Південного офісу Держаудитслужби належить відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 275, 277, 282, 283 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Каланчацького управління водного господарства задовольнити, а рішення господарського суду Херсонської області від 16.11.2017 р. по справі № 923/641/17 - скасувати, у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Південного офісу Державної аудиторської служби України (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, ідентифікаційний код 40477150) на користь Каланчацького управління водного господарства (75800, Херсонська область, смт Каланчак, пров. Спортивний, 10, ідентифікаційний код 01034642) 1760 грн. судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено та підписано 23.02.2018

Головуючий суддя В.В. Лашин

Судді: Л.О. Будішевська

ОСОБА_1