Рішення

від 23.02.2018 по справі 815/6457/17

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2018 року м. Одеса Справа № 815/6457/17

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А.,

за участі: секретаря Дубіневич М.Г., позивача ОСОБА_1, діючої в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2. представників позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4, відповідача Ніколенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 діючої в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірними дії та зобов'язання оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки,

ОСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до суду в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 з позовом до Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у якому з урахуванням уточнень прийнятих судом 19.02.2018р. просила визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки (на парових носіях); зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України старого зразка у вигляді книжечки (на паперових носіях) ОСОБА_2 без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, а саме: без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР) та будь якого іншого цифрового ідентифікатора, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбітків пальців рук та автоматизованої обробки персональних даних, мотивуючи це тим, що вона звернулась у грудні 2017р. з заявою до про видачу її неповнолітньому сину ОСОБА_2 2001 року народження паспорта громадянина України у вигляді книжечки, проте відповідач безпідставно відмовив їй у листі з посиланням на перелік нормативних актів які регламентують отримання паспорта громадянина України, що містить безконтактний електронний носій.

Ухвалою суду від 15.12.2017р. відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.

Ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати замінений відповідач у справі Любашівський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на належного -Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

Позивач та її представники в судовому засіданні підтримали позовні вимоги.

Представник відповідача наддав відзив на позов та заперечення на відповідь на відзив у яких просить відмовити у позові мотивуючі це, тим що на цей час усі структурні підрозділи облаштовані обладнанням необхідним для виготовлення паспорта у вигляді картки. Бланки паспортів у вигляді книжечки передані до м.Київа, діючим законодавством не передбачено вперше отримання паспорта у вигляді книжечки, та що заява на видачу паспорта не оформлена на затвердженому бланку, а тому правомірно було відмовлено у видачі паспорта старого зразка.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд-

ВСТАНОВИВ:

02.12.2017р. ОСОБА_6, та ОСОБА_1, діючі як законні представники (копія свідоцтва про народження знаходиться в матеріалах справи) неповнолітнього сина ОСОБА_2 2001 року народження звернулись з письмовою заявою (копія якої знаходиться в матеріалах справи) до Любашівський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про оформлення та видачу сину паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до чиннного Положення про паспорт громадянина України затвердженого Верховною Радою України від 26.06.1992 року без застосування засобів єдиного державного демографічного реєстру, та не передавати будь-які інші дані до ЄДДР і не присвоювати унікальний номер запису у Реєстрі (будь які інші ідентифікатори (цифрові, штріхкодові, QR кодові, біометричні тощо) облік вести за раніше встановленими формами -за ім'ям.

На вказану заяву завідувач Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надав 05.12.2017р. відповідь (копія якої знаходиться у матеріалах справи), у якій зазначили, що оскільки в територіальних підрозділах ДМС України завершено роботу із забезпеченням в повному обсязі матеріально-технічними ресурсами необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України у вигляді ID -картки, що містить безконтактний електронний носій, тому прийняття документів на оформлення паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року припинено, та з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015р. повідомили, що паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, та які документи необхідні подати для отримання паспорта у формі картки.

З пояснень позивача у судовому засіданні суд встановив, що відмова в отриманні паспорта громадянина України, що містить безконтактний електронний носій обґрунтована власними поглядами та переконаннями.

Сторонами не заперечується, та підтверджується матеріалами справи, що на день звернення позивача з заявою до відповідача останній був забезпеченний матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді картки, що містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши законність дій та рішень відповідачів, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.5 Закону України "Про громадянство України" документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно з п.п.1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992 року, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.

Таким чином, Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992 року, передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.

Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.

Відповідно до пп. "а" п.1 ч.1 ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, крім іншого, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься паспорт громадянина України.

Згідно з положеннями ст.14 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.

Таким чином, Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" передбачено можливість видачі документа у формі книжечки і у вигляді картки.

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" також передбачено можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки.

Таким чином, вказаними нормами права передбачено два рівнозначних альтернативних варіанти оформлення документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка.

Згідно з ст.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

При цьому, згідно з ст.35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини в своєму Рішенні від 01.07.2014 року по справі "S.A.S. проти Франції" (Заява № 43835/11) зазначив: "… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 Конвенції перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції" [ВП], № 27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі "Arrowsmith проти Сполученого Королівства, № 7050/75, доповідь Комісії від 12.10.1978 року, DR 19; рішення у справі "Kalac проти Туреччини" від 01.07.1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). […] 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі "D.H. та інші проти Чеської Республіки" [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою "об'єктивних і достатніх підстав", тобто, якщо вони не служать досягненню "легітимної мети" або якщо не забезпечено "належного пропорційного співвідношення" між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196). …".

Згідно з ч.1 ст.16 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" в редакції Закону від 20.11.2012 року особам, які через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідний бланк документа, гарантується право на відмову від отримання такого документа або від внесення інформації до безконтактного електронного носія.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з ст.32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ч.6 ст.6 Закону України "Про захист персональних даних" не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Як зазначає позивач вона та її неповнолітня дитина є прихожанинами Української Православної Церкви.

Офіційна позиція Української Православної Церкви з питань розвитку технологій обробки персональних даних та впровадження біометричних документів 31.05.2013 року, що проголошує: "Ще в самому початку впровадження ідентифікаторів особистості на Україні Церква не тільки не надавала благословіння на їх прийняття, а й застерігала суспільство щодо ризиків їх впровадження, попереджала про можливість перетворення в майбутньому цього ідентифікатора в апокаліптичний знак, описаний в Одкровенні Апостола Іоанна Богослова, який називається "начертаннием антихриста".

Таким чином, з урахуванням зазначеного, позивач має право через свої релігійні погляди отримати на дитину паспорт громадянина України без електронного носія.

Разом з цим, згідно з ч.4 ст.21 чинної редакції Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Оскільки чинна редакція Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" не передбачає альтернативи паспортам з безконтактним електронним носієм і не може забезпечити реалізацію такого права, то це право має реалізовуватися у спосіб, передбачений Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992 року, шляхом видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки без електронного носія.

З урахуванням зазначеного, не оформлення позивачу паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки без електронного носія саме через релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує його права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві.

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права Європейською Конвенцією з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частина 7 ст.16 Закону України №5492 визначає виключний перелік підстав для відмови уповноваженого суб'єкту, якщо інше не передбачено цим Законом, заявникові у видачі паспорту:1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.

У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.

Відтак відповідач повинен був вказати у своєму листі на звернення позивача одну з вище перерахованих підстав для відмови у оформлені паспорта у вигляді книжечки.

Проте відповідач в листі від 05.12.2017 року №5138/2217 не зазначив жодної з правових підстав для не оформлення паспорта громадянина України, внаслідок чого суд доходить висновку, що відповідач допустив бездіяльність щодо не оформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки заявникам.

В своєму відзиві відповідач зазначає, що відповідно до п.п. 1 п. 7 постанови №302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюється: особі, яка досягла 14 річного віку на підставі заяви - анкети. Поданої нею особисто. Разом з тим сама по собі Заява щодо оформлення паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки без вкиористання засобів Державного демографачного реєстру подана 02.12.2017 року ОСОБА_2 до Любашівського РС у довільній формі - не є підтставою для видачі паспорту будь-якого зразка, а тому на день звернення позивача із заявою, у ГУ ДМС України в Одеській області були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки.

Проте відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідач не може посилатись на дані обставини як на підставу для відмови у видачі паспорту позивачу, оскільки вони не були покладені в основу оскаржуваного рішення, та доказів вжиття відповідачем всіх можливих заходів для вирішення заяви позивача до прийняття оскаржуваного рішення, відповідачем до суду не надано.

Позивач оскаржує дії Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови у видачі паспорту.

Разом з тим, за загальними правилами, діями суб'єкта владних повноважень є сукупність вчинків здійснених у межах наданих чиним законодавством повноважень. Отже під протиправними діями суб'єкта владних повноважень слід розуміти активну форму поведінки, пов'язану з виконанням дій, які такий суб'єкт не мав право вчинювати відповідно до його повноважень, за відсутності обставин, з якими пов'язана необхідність вчинення певної дії або з порушенням процедури.

До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи інтерес порушено, оскільки підставою для звернення такої особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу саме позивача. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливості реалізації її законного прова та/або виникнення додаткового обов'язку.

Та як встановлено судом, права позивача порушуються не діями відповідача щодо не оформлення паспорту неповнолітній дитині, а бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з чим суд вважає необхідним залишити вимогу про визнання протиправними дії без задоволення.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням викладеного, та з метою ефективного захисту прав неповнолітнього, суд вважає необхідним визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо невидачі ОСОБА_2 паспорт громадянина України у вигляді книжечки.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 діючої в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Любашівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у вигляді книжечки.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Е.А.Іванов

.