Постанова

від 03.08.2006 по справі 9/364/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/364/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2006 р. 10:50Справа №  9/364/06

м. Миколаїв

 03 серпня 2006р., 11 год. 40 хв. м. Миколаїв, Будинок Рад, вул. Адміральська, 22. каб. № 813

Господарський суд Миколаївської області у складі  судді Філінюк І.Г., при секретарі Сіренко І. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні  матеріали адміністративного позову:

Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Миколаїв, вул.Нікольська, 46, під.2, код ЄДРПОУ 23626096

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю „Райдуга”, Миколаївська область, м.Южноукраїнськ, пр-т Леніна, 4, код ЄДРПОУ 31203597

За участю представників сторін:

Від позивача: Васильченко О.В., дор. №01-11/34 від 17.01.2006р.

Від відповідача: Слісаренко І.В., дор. №44 від 09.12.2005р.

Суть спору:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення  з відповідача штрафних санкцій у сумі  2196,16грн. за нестворені у 2005р. робочі місця для інвалідів.

Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що позивачем не направлялись інваліди для працевлаштування, тому він не міг створити робочі місця, з урахуванням фізичного стану інваліда.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, господарський суд, -

Встановив:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 2196,16грн. за нестворені у 2005р. робочі місця для інвалідів.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на вимоги ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", п. 3, 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314, відповідач не виконав встановлений норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих та не ввів робочі місця для інваліда в дію, шляхом працевлаштування на них інвалідів.

Згідно наданого відповідачем "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік" (форма 10-П1) середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві станом на 01.01.2006р. становить 13 осіб. Таким чином, відповідач не виконав встановлений Законом норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів і не створив одне таке робоче місця.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та п. 3 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. N 1767, у разі, якщо кількість працюючих інвалідів менша від установленої нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій визначається в розмірі половини середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві. В установі. Організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Середньорічна заробітна плата на підприємстві у 2005 році складала 4392,31грн., тому сума адміністративно-господарських санкцій склала 2196,16грн., яку відповідач у добровільному порядку сплатити відмовився.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Пунктом 1 Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314, (далі - Положення) визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Згідно п. 3 вищезазначеного Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Статтею 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Відповідно до п. 10 Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів" , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 03.05.1995р. № 314 (далі - Положення), працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерства соціального захисту, Місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. За приписами п. 11 Положення, обов'язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладені на місцеві органи соціального захисту населення, а п. 12 Положення визначено, що Державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інвалідів.

          Отже, з аналізу положень частин 2, 3 ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"  та пунктів 2, 3 Положення вбачається, що фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда.  Тому, безпосереднє створення робочого місця для інваліда,  а саме його  пристосування для  праці інваліда, здійснюється в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи.

Таким чином, умовою для створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити, працевлаштування інваліда якої категорії може буде запропоновано, що унеможливлює підприємством взагалі створення робочого місця для інваліда.

Враховуючи вищевикладене, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком виявляти і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", про що зокрема зазначено в Постанові Вищого Господарського Суду України по справі № 2-23/11349-2003 від 27.07.2004р.

Позивач не надав доказів того, що на підприємство відповідача направлялися або зверталися інваліди в 2005р. та їм було відмовлено у працевлаштуванні, тобто нестворення, саме з вини відповідача робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005р.

Частиною 1 ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За такими обставинами, оскільки позивач не довів вчинення правопорушення з боку відповідача щодо створення спеціального робочого місця для працевлаштування інвалідів у 2005р., суд знаходить позовні вимоги не доведеними належними чином та не підлягаючими задоволенню.

Керуючись ст. 87, 94, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  –

                                                  Постановив:

В задоволені позову відмовити.

Суддя I.Г.Фiлiнюк