Рішення

від 19.02.2018 по справі 910/19152/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.02.2018Справа № 910/19152/17

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" ДоТовариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Нафта 2000" Простягнення 2 673 072,00 грн. Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

при секретарі судового засідання Репкіна Ю.Є.

Представники сторін:

від позивача: Ковальський Г.В. - представник за дов.;

від відповідача: Ванжа О.А. - представник за дов.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Нафта 2000" про стягнення 2 673 072,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в супереч умов договорів поставки нафтопродуктів, укладених у спрощений спосіб, та чинного законодавства України, безпідставно ухиляється від оплати за отриманий товар, дизельне паливо.

Ухвалою суду від 06.11.2017 було порушено провадження у справі № 910/19152/17 та призначено її до розгляду на 24.11.2017.

20.11.2017 на адресу Господарського суду міста Києва від Державної фіскальної служби України надійшли документи, на виконання вимог ухвали суду від 06.11.2017.

23.11.2017 від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні представником позивача надано усні пояснення щодо поданого клопотання про виклик у судове засідання посадової особи відповідача, а саме: директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Нафта 2000" - Алексієнко Сергія Семеновича, відповідно до яких позивач просив суд останнє задовольнити. Зазначене клопотання було долучено позивачем до матеріалів позовної заяви.

Представник відповідача в дане судове засідання не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Суд розглянув та задовольнив клопотання представника позивача про виклик Алексієнко Сергія Семеновича.

У зв'язку із неявкою представника відповідача, а також враховуючи необхідність отримання витребуваних судом документів та виклик у судове засідання Алексієнко С.С. для дачі пояснень, суд задовольнив клопотання представника відповідача та відклав розгляд заяви на 06.12.2017.

04.12.2017 від позивача до канцелярії суду були подані письмові пояснення по суті спору.

06.12.2017 до канцелярії суду представником відповідача було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в даному судовому засіданні заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Директор відповідача, Алексієнко Сергій Семенович, в зазначене судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У зв'язку із не виконанням вимог ухвали суду від 24.11.2017 в частині неявки в зазначене судове засідання директора відповідача - Алексієнко Сергія Семеновича, ухвалою суду від 06.12.2017 було відкладено розгляд справи на 27.12.2017.

14.12.2017 позивачем було подано до канцелярії суду письмові пояснення по справі в яких позивач зазначив, що підставою для звернення із даним позовом є договори, укладені у спрощений спосіб, а саме товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів.

15.12.2017р. набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2017, у зв'язку з набранням 15.12.2017 законної сили Господарським процесуальним кодексом України в новій редакції, вирішено розгляд справи № 910/19152/17 здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання на 17.01.2018.

16.01.2018 від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на повну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечує в повному обсязі.

17.01.2018 судом було відкладено підготовче засідання у справі на 05.02.2018.

25.01.2018 до канцелярії суду позивачем було подано відповідь на відзив.

05.02.2018 суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначити розгляд справи по суті на 19.02.2018.

В судовому засіданні 19.02.2018 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в даному судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

У судовому засіданні 19.02.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Київ-Нафта 2000" товар (нафтопродукти)загальної кількості 249 940 літрів на загальну суму 4 954 395,12 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними № ЗН08393 від 07.09.2017, № ЗН08394 від 07.09.2017, № ЗН08431 від 08.09.2017, № ЗН08434 від 08.09.2017, № ЗН08435 від 08.09.2017, № ЗН08515 від 12.09.2017, № ЗН08516 від 12.09.2017, № ЗН08520 від 12.09.2017, № ЗН08521 від 12.09.2017, № ЗН08649 від 14.09.2017, № ЗН08650 від 14.09.2017, № ЗН08655 від 14.09.2017, № ЗН08656 від 14.09.2017, які підписані представниками сторін без зауважень та заперечень.

Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у загальному розмірі 2 281 323,12 грн., що підтверджується довідкою банку, долученою позивачем до позову.

Позивачем на адресу відповідача були направлені для підписання видаткові накладні № НБ009001 від 07.09.2017 на суму 761 199,12 грн. № НБ009035 від 08.09.2017 на суму 620 124,00 грн., № НБ009036 від 08.09.2017 на суму 718 416,00 грн., № НБ009131 від 12.09.2017 на суму 712 800,00 грн., № НБ009132 від 12.09.2017 на суму 712 800,00 грн., № НБ009272 від 14.09.2017 на суму 714 528,00 грн., № НБ009274 від 14.09.2017 на суму 615 288,00 грн., № НБ009339 від 14.09.2017 на суму 99 240,00 грн. та рахунки на оплату № 5706 від 07.09.2017 на суму 761 199,12 грн., № 5736 від 08.09.2017 на суму 718 416,00 грн., № 5737 від 08.09.2017 на суму 620 124,00 грн., № 5800 від 12.09.2017 на суму 1 425 600,00 грн., № 6889 від 14.09.2017 на суму 714 528,00 грн., № 5890 від 14.09.2017 на суму 714 528,00 грн., на підтвердження чого до матеріалів справи долучено копії опису вкладення у цінний лист та фіскальний чек поштової установи.

Разом із тим, відповідачем видаткові накладні не підписані та рахунки в повному обсязі не оплачені, у зв'язку із чим позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості у розмірі 2 673 072,00 грн. , у зв'язку із чим і було подано зазначений позов.

В свою чергу, відповідач надав суду відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив зі змісту яких вбачається наступне.

Заперечуючи проти позову відповідач обґрунтовує це не визначенням позивачем підстав позову, а саме посилання позивача одночасно на договір поставки нафтопродуктів № ЗН-МО-2119 від 20.10.2015 та додаткові угоди до нього, а також на укладені в спрощений спосіб договори(накладні). Крім того, відповідачем повідомлено суд, що останній направив на адресу позивача відповідь, яку можна розцінювати, як пропозицію укласти договір на інших умовах.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарські договори поставки нафтопродуктів у спрощений спосіб.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, позивач, укладаючи із відповідачем господарський договір у спрощений спосіб, мав на меті поставити товар та отримати кошти за поставлений товар.

Так, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договорами, укладеними у спрощений спосіб, належним чином, поставивши відповідачеві товар загальної кількості 249 940 літрів на загальну суму 4 954 395,12 грн, який прийнятий останнім по товарно-транспортним накладним без зауважень.

Враховуючи заперечення відповідача проти позову, з метою вирішення питання щодо реальності відповідних господарських операцій з поставки товару за спірними видатковими накладними та його прийняття відповідачем, судом було досліджено в тому числі податкову звітність сторін і при цьому встановлено, що як позивачем, так і відповідачем у податковій звітності відображено господарські операції за спірними видатковими накладними.

Так, судом встановлено, що відносно кожної операції з поставки товару позивачем було виписано на ім'я відповідача податкові накладні, отримання яких відповідачем не заперечується.

У свою чергу, відповідачем в Додатку 5 до Податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2017 року, відображено в Розділі 2 сформований податковий кредит за господарською операцією з позивачем на суму 4 954 395,12 грн. (обсяг постачання без ПДВ - 4 128662,6 грн., ПДВ - 825 732,52 грн.).

Відповідні податкові накладні та додатки до податкових декларацій з ПДВ сторін залучені до матеріалів справи.

Згідно зі ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідні податкові накладні, у зв'язку з цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту.

Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірними поставками відповідачем суду не надано. Також, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано.

З вказаних дій сторін щодо формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, вбачається підтвердження відповідачем факту отримання від позивача товару за спірними видатковими накладними.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 по справі № 910/15207/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 по справі № 910/15207/16.

Надаючи правову оцінку наявним в матеріалах справи товарно-транспортних накладним за правилами, визначеними положеннями ст. ст. 76-79 ГПК України, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, суд дійшов висновку, що вищевказані обставини свідчать про те, що відповідач отримав товар за спірними накладними.

Однак, відповідач оплати поставленого товару в повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ-Нафта 2000" утворилась заборгованість у розмірі 2 673 072,00 грн.

Таким чином, викладені у відзиві на позовну заяву доводи відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору та спростовані наявними в матеріалах справи доказами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, приймаючи до уваги рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким що настав та відповідач повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, у даному випадку з моменту підписання товарно-транспортних накладних, які додано до позовної заяви.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договорів поставки, укладених у спрощений спосіб та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2 673 072,00 грн нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Нафта 2000" (місцезнаходження : 03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 72, оф. 1, код ЄДРПОУ 31273124) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" (місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, 15, оф. 52, код ЄДРПОУ 33064160) 2 673 072(два мільйони шістсот сімдесят три тисячі сімдесят дві) грн. 00 коп. - основного боргу та 40 096(сорок тисяч дев'яносто шість) грн. 08 коп. - судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Згідно ч.1 ст. 256 та п.п. 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено

01.03.2018

Суддя Спичак О.М.