Постанова

від 28.02.2018 по справі 909/45/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 909/45/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Калуської міської ради - Мельника В.А.

Фізичної особи-підприємця Стеценка С.А. - Джоха Р.В.

Генеральної прокуратури України - Доценко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Стеценка Сергія Анатолійовича

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 (у складі колегії суддів: Малех І.Б. (головуючий), Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.)

у справі за позовом Першого заступника керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Калуської міської ради Івано-Франківської області

до Фізичної особи-підприємця Стеценка Сергія Анатолійовича

про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

04.01.2017 Перший заступник керівника Калуської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Калуської міської ради Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Стеценка Сергія Анатолійовича (далі - ФОП Стеценко С.А.) про стягнення збитків в розмірі 2 304 817,81 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що внаслідок використання відповідачем земельної ділянки без оформлення договору оренди за період з 01.01.2014 по 01.07.2016 Калуська міська рада зазнала збитків у вигляді упущеної вигоди (орендної плати, яка могла б надійти до місцевого бюджету у разі укладення договору оренди землі).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.03.2017 відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду мотивовано тим, що користування відповідачем земельною ділянкою в спірний період не здійснювалось без правовстановлюючих документів, а здійснювалось на підставі договору оренди землі від 26.10.2010, не зважаючи на закінчення строку дії вказаного договору, а подальше його поновлення додатковою угодою від 14.02.2017 свідчить про безперервність договірних правовідносин.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.03.2017 скасовано, прийнято нове рішення, яким стягнуто з ФОП Стеценка С.А. на користь Калуської міської ради суму 2 304 817,81 грн. збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Суд апеляційної інстанції не погодився з мотивами місцевого суду та вказав про їх помилковість; встановив, що користування відповідачем земельною ділянкою здійснювалось відповідачем без правовстановлюючих документів, що позбавило Калуську міську раду, як власника землі, права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 21.07.2017 ФОП Стеценко С.А. звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 скасувати, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.03.2017 залишити в силі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги, Господарського суду Івано-Франківської області від 21.03.2017 посилається на те, що:

- апеляційний суд неправильно в порушення вимог закону не встановив наявності усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення;

- безпідставно не врахував, що користування земельною ділянкою в спірний період здійснювалось на підставі договору оренди №041029600258 від 15.12.2010;

- право користування земельною ділянкою виникло у відповідача у зв'язку з набуттям права власності на розташованій на ній об'єкт незавершеного будівництва.

Прокурор та позивач у відзивах заперечили доводи касаційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість прийнятої у справі постанови суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що 26.10.2010 між Калуською міською радою (орендодавець) та ФОП Стеценком С.А. (орендар) укладено договір оренди землі загальною площею 8,1825 га, за умовами якого, орендодавець надав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку для добудови викуплених будівель та споруд незавершеного будівництвом заводу баштових кранів, яка заходиться в м. Калуші по вул. Богдана Хмельницького, площею 8,1825 га, кадастровий номер 2610 400 000:06:002:0001 (далі - договір оренди від 26.10.2010). Зазначений договір укладено до 05.10.2013 (п. 8 договору оренди).

Після закінчення строку договору оренди від 26.10.2010 Калуська міська рада прийняла рішення № 2227 від 30.10.2013 про продовження (поновлення) договорів оренди земельних ділянок, в тому числі за договором оренди від 26.10.2010.

Калуська міська рада двічі надсилала відповідачу різні проекти додаткової угоди до договору оренди землі від 26.10.2010, які останній не підписав і не повернув Калуській міській раді.

У зв'язку з цим Калуська міська рада звернулась до суду з позовом про зміну умов договору оренди землі, а ФОП Стеценко С.А. - з зустрічним позовом про визнання протиправним та скасування рішення Калуської міської ради про продовження договору оренди земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.02.2016 у справі №909/669/14, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.05.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 02.08.2016, відмовлено у задоволенні первісного позову Калуської міської ради до ФОП Стеценка С.А. про зміну умов договору оренди землі та задоволено зустрічні позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Калуської міської ради №2227 від 30.10.2013 "Про продовження (поновлення) договорів оренди земельних ділянок", в частині пункту 5 додатку 2 до цього рішення. При цьому, суди встановили, що переважне право орендаря (ФОП Стеценка С.А.) на укладення договору оренди землі припинилось на підставі приписів частин 1-5 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі", а відсутність волі орендаря на поновлення договору оренди землі, не давало підстави міській раді для прийняття оскаржуваного рішення.

В подальшому 30.01.2017 за зверненням підприємця Стеценка С.А. Калуська міська рада прийняла рішення "Про продовження (поновлення) договорів оренди земельних ділянок" №733, згідно з яким вирішила продовжити (поновити) з 10.01.2017 по 10.07.2022 Стеценку С.А. термін дії договору оренди від 15.12.2010 земельної ділянки загальною площею 8,1825 га по вул. Б. Хмельницького, який діяв до 05.10.2013.

На підставі вказаного рішення Калуської міської ради між нею та ФОП Стеценко С.А. укладено додаткову угоду від 14.02.2017 до договору оренди №041029600258 від 15.12.2010, п. 1 якої викладено в такій редакції: "Орендодавець, відповідно до рішення Калуської міської ради №733 від 30.01.2017 поновлює термін оренди земельної ділянки кадастровий номер (2610400000:06:002:0001) для добудови викуплених будівель та споруд незавершеного будівництвом заводу баштових кранів, яка знаходиться в м. Калуші на вулиці Б. Хмельницького."

Пункт 8 договору оренди викладено в редакції, відповідно до якої договір поновлено з 10.01.2017 до 10.01.2022.

Предметом даного спору є вимога про стягнення з відповідача збитків, завданих використанням земельної ділянки без оформлення договору оренди за період після закінчення дії договору оренди від 15.12.2010 і до дати укладання додаткової угоди (в межах позовної давності).

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст. 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб'єктами права власності на землі комунальної власності, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом ст.ст. 122, 123, 124 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренду земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Аналогічна норма закріплена у ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким, за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 288.1. ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

За приписами ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно зі ст. 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Упущеною вигодою за змістом ст. 22 ЦК України та ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК України вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК України.

За змістом ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до ст. 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

За загальними положеннями ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Доводи касаційної скарги про те, що користування земельною ділянкою в спірний період здійснювалось на підставі договору оренди №041029600258 від 15.12.2010, є безпідставними, оскільки встановлено, що він припинив свою дію 06.10.2013, в той час як у додатковій угоді до договору оренди від 14.02.2017 чітко зазначено період, з якого його поновлено, а саме з 10.01.2017 по 10.01.2022. Таким чином, відсутні підстави вважати, що даною додатковою угодою до договору оренди сторони поширили його дію, у тому числі, на попередній період (до її укладення).

Комісією з відшкодування збитків, завданих користуванням земельними ділянками без правовстановлюючих документів, яка діє на підставі рішення виконавчого комітету Калуської міської ради № 126 від 29.06.2016 складено акт, яким визначено, що сума збитків (неодержаного доходу) становить 2 304 817,81 грн.

Доводи касаційної скарги про відсутність вини відповідача у користуванні відповідними земельним ділянками без оформлення договору оренди, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки з наведених відповідачем доводів не вбачається, що відповідач не міг укласти договір із незалежних від його волі причин.

При цьому, за змістом ст. 33 Закону України "Про оренду землі", по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Відповідно до п. 8 договору оренди від 26.10.2010 після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства, а також умови договору від 26.10.2010, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що саме на землекористувача - відповідача покладається обов'язок вчинення відповідних дій, щодо посвідчення прав на земельну ділянку та укладення договору оренди земельної ділянки.

Крім того, посилання у касаційній скарзі на наявність права користування земельною ділянкою у зв'язку з набуттям права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не свідчить про відсутність у відповідача обов'язку здійснювати таке користування земельною ділянкою на підставі правовстановлюючих документів та, відповідно, здійснювати плату за користування.

Обґрунтовуючи відсутність вини, відповідач безпідставно посилається на розгляд господарським судом справи № 909/669/14 за позовом Калуської міської ради до ФОП Стаценка С.А. про зміну умов договору оренди землі від 26.10.2010 та за зустрічним позовом - про визнання протиправним та скасування рішення Калуської міської ради від 30.10.2013 № 2227 "Про продовження (поновлення) договорів оренди земельних ділянок", оскільки обставини вказаної справи навпаки свідчать про відсутність волевиявлення Стеценка С.А. на продовження договору оренди земельної ділянки від 26.10.2010.

Отже, встановивши, що користування відповідачем земельною ділянкою, на якій знаходяться належні йому на праві власності об'єкти нерухомості, без правовстановлюючих документів позбавило орендодавця права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який він міг би отримати, якби його право не було порушено, та встановивши всі чотири елементи складу цивільно-правової відповідальності, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про задоволення позову про стягнення з відповідача збитків за період з 01.01.2014 по 01.07.2016 у заявленій позивачем сумі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 14.09.2016 у справі № 6-2588цс15, від 18.05.2016 у справі № 194гс16, від 28.01.2015 у справі № 3-210гс14.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваного судового акта не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законної постанови апеляційного суду, суд касаційної інстанції не вбачає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Стеценка Сергія Анатолійовича залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 у справі № 909/45/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий