Рішення

від 22.02.2018 по справі 489/1609/17

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

22.02.2018

Справа №489/1609/17

Провадження №2/489/159/18

РІШЕННЯ

іменем України

22 лютого 2018 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Кирильчука О.І., за участі секретаря судового засідання Ковальової С.В., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ТАПФЛО , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

встановив :

Позивач просить поновити його на посаді менеджера зі збуту товариства з обмеженою відповідальністю ТАПФЛО з 21 лютого 2017 року та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, 150000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що його робоче місце з 2003 року знаходилось в м.Миколаєві, а звільнено за відсутність на роботі в с.Петрівське Бориспільського району Київської області.

Позивач та його представник позовні вимоги підтримали; представник відповідача проти позову заперечував з тих підстав, що були підстави для звільнення з роботи за прогул, оскільки в м.Миколаєві відсутні філії та представництва підприємства, будь-які розпорядчі документи про організацію робочого місця надомника відсутні, всі робочі місця працівників знаходяться в будівлі адміністрації в с.Петрівське Бориспільського району Київської області, позивач з 6 по 21 лютого 2017 року не з'являвся на робочому місці без поважних причин і повідомлення підстав такої відсутності; третя особа, яка є директором ТОВ ТАПФЛО , в судове засідання не з'явилась, надавши копію особисто виданого 09.02.2018 року наказу про відпустку з 19.02.2018 року по 23.02.2018 року, що з урахуванням повідомлення про дату судового засідання 05.09.2017 року є неповажною причиною неявки і не перешкоджало розгляду справи.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 16.09.2003 року його було прийнято на роботу до ТОВ ТАПФЛО на посаду менеджера з продажу в м.Миколаєві з 16.09.2003 року, що підтверджено копією зазначеної заяви та копією трудової книжки позивача. У заяві позивач просив також прийняти його на менеджера з продажу в м.Миколаєві.

Наказом відповідача від 01.10.2012 року №2012-10-01 змінено посаду Менеджер з продажу(м.Миколаїв) на Менеджер зі збуту , що також знайшло відображення в трудовій книжці позивача.

Наказом від 21 лютого 2017 року №21-02-2017/2 Про звільнення працівника відповідно до п.4 ст.40 КЗпП звільнено менеджера зі збуту ОСОБА_1 за прогули без поважних причин на відставі актів про відсутність на роботі від 06.02.2017 року, 07.02.2017 року, 08.02.2017 року, 09.02.2017 року, 10.02.2017 року, 13.02.2017 року, 14.02.2017 року, 15.02.2017 року, 16.02.2017 року, 17.02.2017 року, 20.02.2017 року, 21.02.2017 року. За змістом зазначених актів, в день їх підписання працівниками ТОВ ТАПФЛО з 08-00 до 16-00 ОСОБА_1І,, який займає посаду менеджера зі збуту ТОВ ТАПФЛО був відсутній на роботі за адресою вул.Садова, буд.2 с.Петрівське Бориспільського району Київської області.

Відповідно до ст.139 Кодексу законів про працю України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до ст. 147 Кодексу законів про працю України до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути розірваний у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

За змістом п.3 ч.1 ст.29 Кодексу законів про працю України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців місцезнаходженням ТОВ ТАПФЛО є м.Київ.

Відповідно до ч.1 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням постійного проживання позивача в м.Миколаєві, призначення його на посаду менеджера з продажу в м.Миколаєві, отримання вантажу від відповідача у 2011-2012 роках через ТОВ Транспортна компанія САТ та відсутності будь-яких доказів оформлення відповідачем відрядження позивача з м.Києва або з с.Петрівське Бориспільського району Київської області за вказаний період до м.Миколаєва, пояснень свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо роботи менеджерів зі збуту ТОВ ТАПФЛО в регіоні за місцем проживання, позивачем доведено виконання роботи саме в м.Миколаєві.

За відсутності належних і допустимих доказів виконання відповідачем визначеного ст.29 Кодексу законів про працю України обов'язку із визначення робочого місця позивача і визначення останнього саме в с.Петрівське Бориспільського району Київської області та місцезнаходженням підприємства у м.Києві, сам факт порушення трудової дисципліни відсутній, оскільки не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці, місцезнаходження якого йому не повідомили.

Окрім того, оскільки з часу працевлаштування робота позивачем виконувалась в м.Миколаєві, а місцезнаходження підприємства визначено у м.Києві, повідомлення роботодавцем у листі від 09.02.2017 року №22, який позивачем отримано 13.02.2017 року, про те, що його робоче місце знаходиться в с.Петрівське Бориспільського району Київської області і подальше звільнення за прогул 21.02.2017 року свідчить про недотримання відповідачем визначеного ч.3 ст.32 Кодексу законів про працю України двомісячного строку повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, а саме зміну населеного пункту, в якому знаходиться робоче місце, оскільки за змістом ч.1 ст.32 Кодексу законів про працю України переведення в іншу місцевість допускається тільки за згодою працівника. Переведення позивача як з м.Миколаєва, так і з м.Києва до с.Петрівське Бориспільського району Київської області, яке є іншим населеним пунктом, за відсутності його згоди є незаконним, а отже невихід працівника на роботу в зв'язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.

За змістом ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи, що позивача звільнено незаконно, позовні вимоги в частині поновлення на роботі підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок). Зокрема, відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно із п. 5 розділу IV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

За 01.12.2016 року позивачу заробітну плату не нараховано через відсутність на роботі. Згідно копій листків непрацездатності позивач №№753313, 752755 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 02.12.2016 року по 10.01.2017 року, відповідно до наказу від 11.01.2017 року №Т-00000002 знаходився у щорічній відпустці з 11.01.2017 року по 03.02.2017 року. Оскільки у грудні 2016 року та січні 2017 року позивач не працював, середня заробітна плата має обчислюватись за жовтень та листопад 2016 року.

Згідно довідки ТОВ ТАПФЛО від 15.02.2018 року за №48 заробітна плата позивача за жовтень 2016 року складає 72114,94 грн., за листопад 2016 року 68620,61 грн., що відповідає відомостям з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 15.09.2017 року №2504/10/1402-08-01-14, наданих ДПІ в Інгульсокму районі м.Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області. Загальна кількість робочих днів за вказаний період 43, відповідно заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу з 21.02.2017 року по 22.02.2018 року становить 814957 грн. 02 коп. (72114,94 грн.+68620,61 грн.)/43 день х 249 днів).

Відповідно до ст.237 1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ч.1 статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Незаконним звільненням позивача з роботи порушено його право на працю, що призвело до моральних страждань, а тому для відшкодування заподіяної моральної шкоди з урахуванням вимоги розумності і справедливості з відповідача підлягає стягненню 5000 грн.

Оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір позивача у справі про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільнено від сплати судового збору, а за змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається лише на сторони, з відповідача в дохід держави судовий збір стягненню не підлягає.

Позивачем сплачено 2250,00 грн. судового збору за вимогами про стягнення моральної шкоди, з яких підлягає стягненню з відповідача 75,00 грн. пропорційно задоволеної частини вимог.

Згідно із договором про надання правової допомоги від 20.05.2017 року №3/17 та акту виконаних робіт від 21.02.2018 року позивачем було сплачено 4000 грн. за послуги адвоката, розмір зазначених витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, а тому підлягає стягненню з відповідача.

Витрати свідка ОСОБА_5, що пов'язані з переїздом з м.Києва до м.Миколаєва та у зворотньому напрямку, з урахування наявності зареєстрованого місця його проживання в м.Миколаєві підлягають відшкодуванню частково в розмірі 241,91 грн. за оплату проїзду по маршруту Київ-Миколаїв.

Загальна сума судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складає 4316,91 грн. (4000,00 грн. + 75,00 грн. + 241,91 грн.).

На підставі ст. 43 Конституції України, ст. 235, 237 1 Кодексу законів про працю України, керуючись ст. ст. 263-265, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Скасувати наказ товариства з обмеженою відповідальністю ТАПФЛО від 21 лютого 2017 року №21-02-2017/2 Про звільнення працівника відповідно до п.4 ст.40 КЗпП .

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді менеджера зі збуту товариства з обмеженою відповідальністю ТАПФЛО з 21 лютого 2017 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ТАПФЛО на користь ОСОБА_1 814957 грн. 02 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, сума якого визначена судом без утримання податків та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ТАПФЛО на користь ОСОБА_1 5000 грн.00 коп. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ТАПФЛО на користь ОСОБА_1 4316 грн.91 коп. судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення 68620 грн.61 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційну скаргу може бути подано до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд міста Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач ОСОБА_1, місце проживання якого зареєстровано за адресою просп.МируАДРЕСА_1 в м. Миколаєві, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю ТАПФЛО , місцезнаходження за адресою вул.Пимоненка, буд.5 в м. Києві, код ЄДРПОУ 32671251.

Суддя

Повний текст рішення складено 02.03.2018 року.