Ухвала

від 28.02.2018 по справі 541/1876/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/1876/17 Номер провадження 22-ц/786/427/18Головуючий у 1-й інстанції Сидоренко Ю. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді: Дорош А.І., Триголов М.В.

за участю секретаря Ачкасової О.Н.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, представника Приватного підприємства імені Зубковського, на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04 грудня 2017 року (час ухвалення рішення: 01.12.2017 о 15.32 - 04.12.2017 року о 08.24; дата виготовлення повного тексту рішення невідома) у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства імені Зубковського про стягнення коштів, отриманих внаслідок незаконного користування земельною ділянкою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, суд

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути з ПП ім.Зубковського на його користь кошти за 6,89 т. врожаю в сумі 44,785 грн., отримані відповідачем внаслідок незаконного користування належною йому земельною ділянкою площею 2,2009 га, кадастровий номер НОМЕР_1 розташованою на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 січня 2017 року розірваний договір оренди, укладений між ним та ПП ім.Зубковського, проте останній не виконав рішення суду і не повернув належну йому земельну ділянку, самовільно засіявши на ній горох, врожай якого зібраний 12 липня 2017 року та у подальшому реалізований. Незаконні дії відповідача позбавили його права на користування землею та отримання доходу.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04 грудня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПП ім. Зубковського на користь ОСОБА_3 18 811,80 грн., отриманих внаслідок незаконного користування належною ОСОБА_3 земельною ділянкою площею 2,2009 га з кадастровим номером НОМЕР_1 призначеною для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, та 640 грн. у відшкодування судового збору.

В апеляційній скарзі ПП ім.Зубковського, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що розмір збитків, у тому числі і неодержаного доходу, може бути встановлений виключно на підставі акту комісії районної державної адміністрації відповідно до вимог постанови КМУ №284 від 19.04.1993 року. Окрім того, суд, визначаючи суму збитків, всупереч вимогам ст.1214 ЦК України неправомірно визнав за можливе стягнути саме суму доходів від реалізації врожаю без врахування витрачених коштів на його вирощування, збирання, транспортування, тощо.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Обґрунтовуючи свої заперечення, позивач стверджував, що суд правильно встановив фактичні обставини і правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, якими передбачено відшкодування власнику землі саме доходів, отриманих від незаконного використання його землі. Вважав помилковим твердження про можливість визначення розміру збитків виключно на підставі Методики, затвердженої постанови КМУ №284 від 19.04.1993 року. Посилання відповідача на збитковість його господарської діяльності не підтверджена належними і допустимими доказами.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлені такі фактичні обставини, які не заперечуються учасниками справи, та підтверджені належними і допустимими доказами.

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки розміром 2,2009 га з кадастровим номером НОМЕР_1 що розташована на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, яку він успадкував після ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 січня 2017 року розірвано договір № 450 оренди зазначеної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_4 та ПП ім. Зубковського, та зобов'язано останнього передати ОСОБА_3 земельні ділянки, в т.ч. земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 2,2009га. Рішення набрало законної сили 07 лютого 2017 року (а.с.10-12).

ПП ім. Зубковського не виконало рішення суду, яке набрало законної сили, продовжило користуватися земельною ділянкою, засіяло на ній горох та зібрало врожай, який був реалізований.

В зв'язку з наведеним ОСОБА_3 звертався із заявою до Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області. За заявою слідчими органами проведено перевірку та виявлено ознаки кримінального правопорушення - у невиконання судового рішення від 25.01.2017 року (а.с.13).

Згідно повідомлення національної поліції в Полтавській області за № 1998/115/111/0 від 28.04.2017 року в ході проведення перевірки по факту звернення до Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області щодо обробки невідомим водієм трактора земельної ділянки ОСОБА_3, встановлено, що рішенням суду першої інстанції, згідно з яким договори оренди землі між родичами ОСОБА_3 та ПП ім.Зубковського були розірвані, не набрали законної сили відповідно до пояснень ОСОБА_5, який подав заяву щодо апеляційного суду про їх оскарження. Крім того, імовірна сума можливого завданого збитку явно не відповідає матеріальному складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 197-1 КК України. Також вказано, що матеріалами не здобуто доказів які б вказували на наявність ознак кримінального правопорушення (а.с.14).

Згідно довідки Головного управління статистики у Полтавській області від 23 серпня 2017 року середня урожайність гороху в сільськогосподарських підприємствах (крім малих) Миргородського району Полтавської області на серпень 2017 року становила 31,3 ц. з 1 (одного) га (на підставі даних державного статистичного спостереження за ф.№ 37-сг (місячна) Звіт про збирання врожаю сільськогосподарських культур ).

Згідно форми статистичного спостереження на 01 серпня 2017 року ПП ім.Зубковського зібрано врожай гороху на площі 53 га ц розмірі 1 252 ц. (а.с.45-46).

Відповідно до договору поставки №61 від 10 серпня 2017 року ПП ім.Зубковського реалізувало зібраний врожай гороху за ціною 5 083,35 грн./ц. (а.с.47-49).

10.08.2017 року ПП ім.Зубковського сплатило ОСОБА_3 7 616,54 грн. в якості орендної плати за користування його землею (а.с.39,40,50).

Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції правильно визначив суть і характер спірних правовідносин - стягнення із недобросовісного набувача усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати за весь час володіння ним. Перевіривши у відповідності до вимог ст.212 ЦПК України (2004 року) доводи і заперечення сторін, суд першої інстанції правильно визнав доведеним неправомірне користування відповідачем земельною ділянкою позивача, отримання відповідачем доходів від такого користування та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення із відповідача на користь відповідача суми отриманого доходу за виключенням добровільно сплачених позивачу коштів за користування його землею.

Апеляційний суд погоджується із зазначеними висновками та, перевіряючи доводи апеляційної скарги, виходить з такого.

При вирішенні питання про виключну можливість та необхідність визначати розмір збитків у спірних правовідносинах згідно Методики та порядку, затверджених постановою КМУ №284 від 19.04.1993 року, апеляційний суд керується правовою позицією Верховного Суду України, сформульованою у постанові від 14 червня 2017 року (справа № 923/2075/15).

У зазначеній справі з подібними правовідносинами суд касаційної інстанції зазначив наступне.

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК.

Згідно зі статтею 211 ЗК за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

За змістом статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював самовільне користування.

Відповідно до положень частини третьої статті 157 ЗК порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Проте норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов'язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Методики.

Отже, у зазначеній справі Верховний Суд України, зважаючи на наведені мотиви і обґрунтування, визнав незаконним рішення суду апеляційної і касаційної інстанції, якими відмовлено у задоволенні вимог позивача про стягнення упущеної вигоди на тій лише підставі, що її розмір не може бути встановлений з розумним ступенем достовірності без застосування Методики, не дослідивши інших доказів, наданих позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Апеляційний суд визнає, що при вирішенні цього спору має бути заснований саме такий правовий підхід для вирішення спору, оскільки він відповідає завданню цивільного судочинства (ст.2 ЦПК України), узгоджується із визначеними законом (ст.16 ЦК України, ст.5 ЦПК України) способами захисту порушеного права.

Розмір доходу відповідача внаслідок незаконного користування землею позивача підтверджений належними і допустимими доказами, в апеляційній скарзі та у матеріалах справи відсутні обґрунтовані спростування правильності розрахунку суду першої інстанції розміру доходу. Отже, апеляційний суд виходить з правильності такого розрахунку.

Щодо необхідності врахування витрат відповідача, пов'язаних із вирощуванням врожаю, його збиранням, транспортуванням, реалізацією, сплатою податків, тощо, апеляційний суд погоджується з тим, що нормами ст.390 і ст.1214 ЦК України передбачено право власника саме на усі доходи, які недобросовісний володілець отримав або міг отримати за весь час володіння майном. В апеляційній скарзі не зроблено посилань на нормативні акти або ж сталу судову практику, які б тлумачили поняття доходи , зазначене у цих нормах закону, як саме чистий прибуток.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Зважаючи на встановлене, колегія суддів робить висновок, що суд першої інстанції при вирішенні цього спору виконав вимоги ст. 264 ЦПК України та обґрунтував належним чином свої висновки по суті спору.

Доводи апеляційної скарги не містять посилання на обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст. 367, п.1 ч.1ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника Приватного підприємства імені Зубковського, залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 28.02.2018 року.

Головуючий суддя О. А.Лобов

Судді А.І.Дорош

В.М. Триголов

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов