Постанова

від 27.02.2018 по справі 916/959/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 916/959/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.

розглянув касаційні скарги Першого заступника прокурора Одеської області та Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області (суддя -Смелянець Г.Є.) від 30.06.2017

та постанову Одеського апеляційного господарського суду (головуючий - Лисенко В. А., судді: Ярош А. І. , Принцевська Н. М.) від 09.10.2017

за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради

та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯРУС-У",

про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії.

Учасники справи:

представник прокурора - Савицька О.В. (Генеральна прокуратура України),

представник позивача -Асташенкова О.І.

представник відповідача 1 - Зубенко В.О. (після закінчення перерви, оголошеному у судовому засіданні від 20.02.2017, не з'явився);

представник відповідача 2 - Прощенко К.П.

Короткий зміст позовних вимог

1. 20.04.2017 Заступник прокурора Одеської області (далі - Прокурор) подав в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - Позивач) позовну заяву про визнання недійсним договору оренди комунального майна -берегозахисної споруди у вигляді підпірної стінки загальною площею 20 погонних метрів квадратних, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом № 9 та № 10 в районі 13-ї станції Великого Фонтану, укладеного 14.05.2015 між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (далі - Відповідач 1) та товариством з обмеженою відповідальністю "ЯРУС-У" (далі - Відповідач 2) шляхом підписання сторонами удаваного правочину - договору про співробітництво та організацію взаємовідносин від 14.05.2015 № 02-с/15; про зобов'язання Відповідача 2 повернути на користь Позивача комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді підпірної стінки загальною площею 20 погонних метрів квадратних, що розміщена в м. Одеса узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом № 9 та № 10 в районі 13-ї станції Великого Фонтану.

2. Позовна заява мотивована тим, що спірний договір має бути визнаний недійсним, оскільки є удаваним правочином з метою приховати інший правочин - договір оренди комунального майна. Так, умови спірного договору не відповідають умовам, визначеним в статті 1130 Цивільного кодексу України в частині предмету договору про спільну діяльність, а приховують договір оренди об'єкту нерухомості за таким договором, оскільки цей об'єкт був переданий Відповідачу 2 для здійснення підприємницької діяльності та містить істотні умови договору оренди, а тому відповідні правовідносини мають регулюватись Законами України "Про місцеве самоврядування України" та "Про оренду державного та комунального майна". З порушенням норм вказаних законів Відповідачу 2 об'єкт нерухомості був переданий за відсутності рішення Одеської міської ради та без проведення оцінки майна та конкурсної процедури, а відповідні повноваження щодо укладення такого договору Відповідачу 1 не делегувались.

3. 19.06.2017 Заступник прокурора Одеської області подав заяву про зміну предмету позову , в якій просив визнати недійсним договір про співробітництво та організацію взаємовідносин № 02-с/15, укладений 14.05.2015 між відповідачами та зобов'язати Відповідача 2 звільнити комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді підпірної стінки загальною площею 20 погонних метрів квадратних, що розміщена в м. Одеса узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом № 9 та № 10 в районі 13-ї станції Великого Фонтану.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. 30.06.2017 Господарський суд Одеської області вирішив відмовити у задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який вбирає в себе положення як договору підряду (виконання робіт з капітального ремонту та / або реконструкції берегозахисної споруди), так і договору про спільну діяльність. При цьому суд встановив, що договір не містить таких умов, як орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, які дозволяють встановити, що між сторонами вчинено саме договір оренди комунального майна. Також суд додав, що об'єкт спірного договору - підпірна стінка як берегозахисна споруда - є гідротехнічною спорудою та не може за законом бути об'єктом оренди комунального майна. За викладених обставин суд дійшов висновку про те, що спірний договір не є удаваним, а тому до нього як до договору про співробітництво та організацію взаємовідносин не можуть застосовуватись норми та вимоги, які регулюють правовідносини за договором оренди комунального майна. Посилання Прокурора та Позивача на інші істотні умови договору (строк дії, права користування об'єктом комунального майна, його страхування, умови поліпшення, щодо поточного та капітального ремонтів) відхилені судом, оскільки чинним законодавством не заборонено застосування до договорів про спільну діяльність положень законодавства, що регламентують відповідні умови. Висновки та обставини, визначені в акті проведення комісійної перевірки не впливають на вирішення спору у даній справі. У задоволенні вимог про зобов'язання Відповідача 2 звільнити комунальне майно вирішено відмовити через відсутність підстав для задоволення вимог про визнання недійсним спірного договору. Клопотання про колегіальний розгляд справи відхилено через відсутність законодавчо передбачених для цього підстав.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 09.10.2017 Одеській апеляційний господарський суд вирішив апеляційні скарги Прокурора та Позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.06.2017 - без змін. Рішення апеляційного суду мотивоване доводами, що є ідентичними тим, які наведені судом першої інстанції. До викладеного апеляційний суд додав, що у спірному договорі відсутні такі обов'язкові ознаки договору оренди, як передавання майна та платність, а згідно з актом контролю використання берегозахисної споруди у вигляді підпірної стінки Відповідачем 2 створено нову тимчасову споруду у вигляді навісу, літнього кафе, торгової палатки, барної стійки, яка примикає до підпірної стінки, тобто користування такою спорудою як підпірна стінка за спірним договором не відбулось, створена нова тимчасова річ не належить ні Позивачеві, ні Відповідачеві 1, а тому не може бути предметом оренди; надання ж послуг у літньому кафе згідно з Правилами устаткування та експлуатації пляжів міста Одеса не є користуванням комунальним майном. Обов'язок виконувати поточний ремонт, реконструкцію та капітальний ремонт не є прихованою орендною платою, а є діяльністю, направленою на досягнення мети за спірною угодою. В частині висновків суду першої інстанції про відхилення вимог Прокурора щодо звільнення комунального майна, апеляційний суд додав, що не доведений факт передачі підпірної стінки, яка перебуває за тим же місцем знаходження, а за рішенням Відповідача № 244 від 28.07.2016 ухвалено здійснити демонтаж самовільно встановлених тимчасових конструкцій на берегозахисних спорудах згідно з переліком, до якого включено підприємство Відповідача 2.

Короткий зміст вимог касаційних скарг Прокурора та Позивача

6. 20.10.2017 Позивач та 01.11.2017 Прокурор подали касаційні скарги . У касаційних скаргах просять скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 та рішення Господарського суду Одеської області від 30.06.2017 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

7. Суди неправильно визначили правову природу оспорюваного правочину, який вчинено з метою приховання договору оренди, оскільки умовами договору передбачено надання Відповідачу 2 права користування берегозахисною спорудою у вигляді підпірної стінки для здійснення господарської діяльності без зобов'язання здійснювати плату за таке користування. Щодо висновку судів про змішану правову природу оспорюваного договору скаржники зазначають, що суди не вказали положеннями якого саме договору (про спільну діяльність або підряду) врегульовано користування об'єктом нерухомості, у зв'язку із чим вважають здійснену судами оцінку умов спірного договору з порушенням вимог, встановлених законом для договорів оренди комунального майна. Між тим, дійшовши висновків, що берегозахисна споруда не може бути передана в оренду, тобто не може перебувати у користуванні, суди між тим встановили обставини передачі такої споруди у користування Відповідача 2. Умова щодо ремонту переданого у користування майна регулюється за законодавством також і за договором оренди, умови ж спірного договору як договору підряду не містять інших істотних умов такого договору згідно із законодавством. Аналогічний висновок скаржники вважають необхідно зробити щодо елементів спірного договору як договору про спільну діяльність, оскільки вкладом кожної із сторін є виконання обов'язків за договором оренди, який сторони насправді вчинили.

8. Апеляційний суд припустився порушень норм процесуального права, оскільки обставини створення або не створення тимчасової споруди не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

9. Самостійні позовні вимоги щодо повернення Позивачу берегозахисної споруди не носять похідний характер від вимоги про визнання спірної угоди недійсною, а ґрунтуються на окремій норми - статті 391 Цивільного кодексу України.

10. Доводи Прокурора, викладені в касаційній скарзі, є ідентичними тим, що наведені Позивачем, та визначені в позовній заяві, із доданням таких порушень з боку сторін при укладенні спірного договору, як відсутність відповідного рішення Позивача, у тому числі щодо уповноваження Відповідача 1 на укладення договору, відсутність оцінки відповідного майна та непроведення конкурсної процедури; а також посиланням на порівняльну характеристику умов спірного договору із передбаченими законодавством умовами договору підряду.

Позиція Відповідача 2, викладена у відзиві на касаційну скаргу

11. Заперечуючи доводи касаційної скарги, Відповідач 2 вказав на те, що доводи Прокурора у касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і дублюють доводи позовної заяви та апеляційної скарги, яким суд вже надавав оцінку. Відповідач посилається на те, що судами було правильно встановлено відсутність у спірному договорі деяких істотних умов договору оренди, а відтак правильним є висновок суду, що спірний договір не може бути визнаний удаваним. Берегозахисна споруда не була передана у користування Відповідачу 2, акт приймання-передавання не складався. Відповідач 2 також вказав на те, що Відповідач 1 відповідно до Положення, затвердженого Одеською міською радою, володів необхідним обсягом цивільної дієздатності для укладення спірного договору.

Позиція Верховного Суду

12. Як встановив суд апеляційної інстанції, пунктом 1.2 спірного договору передбачено, що для реалізації спільного проекту задіюється берегозахисна споруда у вигляді підпірної стінки. Суд також встановив на підставі даних акта проведення комісійної перевірки від 04.07.2016, що на берегозахисній споруді у вигляді підпірної сінки та ділянки штучного пляжу, розташованого між траверсами № 9 та № 10 другої черги ПЗС власниками розташованого навпроти кафе (ТОВ ЯРУС-У ), без наявності дозвільної документації встановлена нижня частина (нижній літній майданчик, барна стійка, столики) некапітальної споруди у вигляді літнього майданчика кафе (балкон). Суд апеляційної інстанції також встановив, що рішенням Одеської міської ради № 244 від 28.07.2016 вирішено здійснити демонтаж самовільно встановлених тимчасових конструкцій на берегозахисних спорудах (штучні пляжі, підпірні стінки, траверси), що знаходяться на балансі управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради, згідно з переліком, до якого, зокрема, включено ТОВ ЯРУС-У пляж Курортний , 13-а ст. Великого Фонтану, між траверсами № 9 та № 10 самовільно встановлена тимчасова конструкція (барна стійка з дерев'яним настилом та столиками).

В пункті 2.3.7 спірного договору сторони передбачили обов'язок Відповідача 2 забезпечити доступ Відповідачу 1 на берегозахисну споруду (об'єкт договору) з метою перевірки її стану у відповідності напряму використання за цільовим призначенням згідно з умовами даного договору. Пославшись на акт проведення комісійної перевірки фактичного виконання орендаторами істотних умов договорів оренди берегозахисних споруд, а також вимог правил устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси від 04.07.2016, суд першої інстанції встановив, що на берегозахисній споруді (об'єкті спірної угоди) власниками (Відповідачем 2) розташованого навпроти кафе без наявності дозвільної документації встановлена нижня частина (нижній літній майданчик, барна стійка, столики) некапітальної споруди у вигляді літнього кафе(балкон).

Однак, суди першої та апеляційної інстанції помилково кваліфікували викладені вище обставини та зробили висновок про те, що створення Відповідачем 2 нової тимчасової споруди на берегозахисній споруді не є займанням цієї споруди і користуванням комунальним майном. Встановлені судами зазначені вище обставини сукупно зі змістом прав і обов'язків сторін договору про співробітництво та організацію взаємовідносин від 14.05.2015 № 02-с/15 вказують на те, що Відповідач 2 на підставі спірного договору фактично отримав у користування комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді підпірної стінки для здійснення підприємницької діяльності (надання платних послуг пляжного сервісу, у тому числі послуг літнього кафе).

Частиною 1 статті 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Правочин, який вчинено сторонами при укладенні спірного договору, спрямовано на приховання іншого правочину - договору найму (оренди) нерухомого комунального майна, який сторони насправді вчинили, а тому спірний договір є удаваним правочином згідно з частиною 1 статті 235 ЦК України.

У зв'язку із вищевикладеним Суд відхиляє аргументи Відповідача 2 (пункт 11) та погоджується з доводами скаржників (пункт 7) стосовно того, що суди попередніх інстанцій припустились помилки при визначенні правової природи спірного договору, безпідставно дійшовши висновку про наявність у ньому елементів договору підряду. За приписами статті 837 ЦК України підрядні роботи виконуються підрядником за плату, а підрядник не набуває права користування об'єктом договору, тоді як за умовами спірного договору (пункти 1.4, 2.3) Відповідач 2 повинен був виконати ремонтні роботи за власний рахунок на безповоротній основі та мав право користуватися відремонтованим майном. Вказане підпадає під ознаки ремонту орендарем об'єкта оренди, що врегульовано статтею 776 ЦК України та статтею 18-1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

13. Відповідно до частини 2 статті 235 Цивільного кодексу України в разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Таким чином, до спірного правочину слід застосовувати правила, встановлені для договору найму (оренди) комунального майна Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 5 цього Закону визначено, що орендодавцями майна, яке перебуває у комунальній власності, є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном.

Відтак, суди попередніх інстанцій, правильно встановивши обставини справи, не врахували, що спірним договором Відповідачем 1 фактично було передано в користування Відповідача 2 об'єкт комунальної власності, хоча за законодавством України така правомочність належить власнику - територіальній громаді, від імені та в інтересах якої діє Позивач (стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування"). Проте Позивач не уповноважував Відповідача 1 укладати угоди щодо оренди об'єктів комунального майна, яким є берегозахисна споруда у вигляді підпірної стінки.

Отже, всупереч наведеним вимогам спірний договір, який за своєю правовою природою є договором оренди, укладений неуповноваженою особою, про що правильно зауважено прокурором (пункт 10).

Одночасно статтями 9, 10, 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено порядок укладення договорів оренди комунального майна та істотні умови таких договорів. Так, укладенню договору оренди комунального майна передує оцінка вартості майна, а однією з істотних його умов є орендна плата, яка визначається з урахуванням оцінки та повинна бути визначена виключно в грошовій формі.

Проте вказаний порядок при укладенні спірного договору дотримано не було, оцінка вартості майна не проводилась, істотні умови договору оренди комунального майна не визначались.

В силу імперативних приписів статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єкт спірного договору - берегозахисна гідроспоруда - взагалі не може бути об'єктом оренди.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним згідно зі статями 203, 215 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

14. Стосовно позовних вимог про звільнення майна, яке є об'єктом оспорюваного договору, Суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню. Судами в ході розгляду справи встановлені, однак помилково кваліфіковані фактичні обставини щодо користування Відповідачем 2 за оспорюваним договором берегозахисною спорудою, хоча і без оформлення передавання актом приймання-передачі.

Враховуючи наведені в цій постанові висновки про недійсність оспорюваного договору (пункт 13), а також враховуючи приписи статей 16, 19, 317, 391 ЦК України та статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування", Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про зобов'язання Відповідача 2 звільнити комунальне майно, що стало об'єктом договору - берегозахисну споруду у вигляді підпірної стінки.

15. Враховуючи вищевикладене, а також виходячи із повноважень, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 308 та статті 311 ГПК України, касаційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню з прийняттям нового рішення у справі - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити, касаційну скаргу Першого заступника прокурора Одеської області задовольнити.

2. Скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.06.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 у справі № 916/959/17.

3. Прийняти нове рішення, яким позов Першого заступника прокурора Одеської області задовольнити.

4. Визнати недійним договір про співробітництво та організацію взаємовідносин № 02-с/15, укладений 14.05.2015 між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЯРУС-У".

5. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ЯРУС-У" звільнити комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді підпірної стінки загальною площею 20 погонних метрів квадратних, що розміщена в місті Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом № 9 та № 10 в районі 13-ї станції Великого Фонтану.

6. Видачу наказу доручити Господарському суду Одеської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак