Рішення

від 08.08.2006 по справі 11/373/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/373/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2006 р.Справа №  11/373/06

м. Миколаїв

За позовом:  ТОВ “ІКС-Миколаїв”

(54010, м.Миколаїв, вул..Будника, 5)

До відповідача:  ДАХК “Чорноморський суднобудівний завод”

     (54001, м.Миколаєв, вул.Індустріальна, 1)

Суддя Василяка К.Л.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Бойко Р.В. –дов. від 25.07.2006р., Андрєєв Ф.Ф. –дов. від 01.06.2006р.

Від відповідача: Липтуга Т.І. –дов. від 21.12.2005р.

СУТЬ СПОРУ: про:  стягнення 602723,46 грн. по договору №37/356 від 03.12.2003р., з яких 404568,18 грн. основного боргу, 75936,89 грн. пені, 95882,66 грн. збитків від інфляції та 26335,73 грн. –3% річних

Відповідач у відзиві на позов  проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що позивачем не надано доказів поставок техніки, за яку останній просить стягнути оплату.

У судовому засіданні 01.08.2006р. у відповідності до ст.77 ГПК України було оголошено перерву.

          Заслухавши представників сторін,  вивчивши надані ними матеріали,  суд –

в с т а н о в и в:

3 грудня 2003 року між сторонами було укладено Договір №37/356 на постачання продукції, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а покупець (відповідач по справі) оплатити продукцію згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Загальна вартість даного договору узгоджена сторонами в сумі 777325,8 грн.

Пунктом 2.1 Договору позивач та відповідач погодили, що покупець здійснює оплату продукції на протязі шести календарних місяців з моменту підписання сторонами даного договору.

В свою чергу, постачальник зобов'язався поставити продукцію на протязі 30 календарних днів з моменту підписання договору.

Умовами поставки сторони визначили склад покупця.

Пунктом 8.4. договору його учасники погодили, що в разі якщо покупець відмовиться від прийняття продукції, він сплачує поставнику штраф у розмірі не менше 5% від вартості не прийнятої продукції.

Строк дії договору узгоджено сторонами з моменту підписання до повного виконання своїх зобов'язань.

На виконання умов договору, відповідно до специфікації, позивач постави відповідачу продукцію на загальну суму 373126,32 грн. що підтверджується накладними: №ФН-2 від 18.12.2003р., №ФН-505 від 19.02.2004р., №ФН-116 від 31.03.2004р., а також довіреностями на отримання товару  за  НАЗ №256705, ЯЗЖ №136031, ЯЗЖ №649600.

Викладене не оспорюється відповідачем. Позивач не заперечує, що за вказаними поставками розрахунки за товар проведені в повному обсязі.

Як слідує з позовної заяви 05.04.2004р. позивач поставив відповідачу товарно-матеріальні цінності (комп'ютерну техніку) на загальну суму 404199,48 грн. та виписав накладну за №Н-647. Перелічена в накладній продукція була прийнята відповідачем, але накладна не підписана. Як на доказ такого твердження позивач надав до суду копію згаданої накладної.

Відповідач за поставлену техніку розрахунки в повному обсязі не провів, здійснивши наступні оплати: 08.12.2003р. –100800,0 грн.; 05.02.2004р. –136031,28 грн; 31.03.2004р.-135926,34 грн., а всього на загальну суму 372757,62 грн.

Оскільки вартість продукції поставленої відповідачеві складає 777325,80 грн., з врахуванням часткової оплати, заборгованість боржника складає, на думку позивача  404568,18 грн.

Приймаючи рішення по справі, судом взято до уваги наступне.

Відповідно до приписів ст.32 ГПК України доказами у справі є будь які фактичні дані, на підстав яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги.

Стаття 34 названого Кодексу пояснює, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки між сторонами виникли господарські операції то підтвердженням таких повинні бути відповідні документи.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженому наказом МФ України від 24.05.1995р №88  господарські операції –це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу зобов'язань і фінансових результатів.

Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку... на підставі первинних документів.

Первинні документи –це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, які повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи від імені яких складено документ, назва документа, код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники, посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та складання первинного документа.

Відповідальність   за   несвоєчасне   складання  первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку  та  недостовірність відображених у них даних несуть особи,  які склали та підписали ці документи.

Як вбачається з матеріалів справи, надана позивачем накладна №Н-647 від 05.04.2004р. не відповідає вимогам названого вище Положення в частині відсутності підпису особи, яка була уповноважена здійснити прийняття товарно-матеріальних цінностей.

Отже, названа накладна не відповідає тим вимогам, які пред'являються до такого документа і не може бути взята на облік у бухгалтерському обліку, як позивача, так і відповідача.

Обов'язок відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій стосується кожної з сторін, яка приймає в ній участь і не може бути підставою для звільнення від обов'язку виконання взятих на себе зобов'язань.

З пояснень позивача спірна накладна не відображена в бухгалтерському обліку підприємства, оскільки не оформлена належним чином, і товар рахується по складу, що також не відповідає дійсності.

За таких обставин, посилання позивача, як на доказ отримання відповідачем техніки по накладній  №647 від 05.04.2004р. судом не приймається.

Окрім сказаного, згідно Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом МВ України №99 від 16.05.1996р. (з наступними змінами), дія якої поширюється на всі підприємства установи та організації говорить, що сировина, матеріали...товарно-матеріальні цінності...відпускаються покупцям за довіреністю одержувачів.

Доказів того, що покупець видав довіреність на отримання товару по накладній №Н-647 від 05.04.2004р. позивачем до суду не надано не дивлячись на те, що всі попередні відпуски товарів здійснювались на підставі довіреностей.

Відповідач взагалі заперечує факт видачі довіреності на отримання товару по названій накладній.

Таким чином, у позивача не було підстав для видачі товару покупцю.

Посилання позивача на те, що у накладній №Н-647 від 05.04.2004р. є запис про те, що техніка знаходиться в проектному центі ДАХК „ЧСЗ” та стоять підписи головного конструктора  та не приймаються судом до уваги як доказ отримання та прийняття товару відповідачем, оскільки ці записи не підтверджують факт отримання названими особами техніки, жоден з них не зробив підпис в накладній після слова „одержав”, отже не може нести відповідальність, як за збереження техніки, так і за її наявність.

Крім того, умовами договору передбачалось, що продукція, яка поставляється повинна відповідати по якості, стандартам, технічним умовам. В разі виявлення невідповідності якості продукції, покупець запрошує представника поставника для участі в прийманні продукції.

Доказів того, що особи, які підписались в накладній здійснили приймання продукції не тільки взагалі, а й з якості позивачем не надано.

Відносно пояснень позивача про те, що він відпускаючи продукцію по накладній №Н-467 від 05.04.2005р. діяв відповідно до ст.193 ГК України, тобто виконував господарське зобов'язання належним чином, відповідно до закону, то таке пояснення не відповідає дійсності, оскільки відпуск продукції здійснюється конкретній особі, на яку повинно бути виписано довіреність, та яка повинна розписатись в документі, що засвідчує господарську операцію –накладній, що фактично виконано не було, тобто сам позивач допустився порушень приписів Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженому наказом МФ України від 24.05.1995р №88.

Умовами договору також передбачено стягнення штрафу з покупця в разі відмови останнього прийняти та оплатити продукцію.

Між тим, з такими вимогами позивач до відповідача не звертався та не вирішував цей спір у судовому порядку.

Що стосується посилань позивача на матеріали перевірки проведеної Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області, в ході якої були виявлені не оприбутковану продукцію, яка була поставлена відповідачу по накладній №Н-647 від 05.04.2004р. та клопотання про витребування цих матеріалів, суд вважає, що клопотання задоволенню не підлягає а названі матеріали не можуть бути належним доказом, оскільки не свідчать та не підтверджують факту отримання відповідачем названих в спірній накладній цінностей, а значить і виникнення обов'язку оплати цього товару. Залишення поставником цінностей на території покупця і їх знаходження там, не породжує обов'язку покупця до сплати його вартості без оформлення відповідних документів, а значить і права продавця вимагати оплати товару. Крім сказаного, перевірка проводилась відповідно до вимог кримінально-процесуального кодексу України на предмет встановлення в діях не встановлених осіб складу злочину, що не має відношення до позовних вимог що розглядаються у цій справі.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про витребування названих матеріалів з органу внутрішніх справ.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту передачі і прийняття товарно-матеріальних цінностей вказаних в накладній № Н-647 від 05.04.2004р. на суму 404199,48 грн., а значить і відсутність підстав для задоволення позовних вимоги в цій частині позову.

Оскільки за поставлену продукцію по накладним №ФН-2 від 18.12.2003р., №ФН-505 від 19.02.2004р., №ФН-116 від 31.03.2004р., на загальну суму 373126,32 грн., а оплату відповідач здійснив в розмірі 372757,62 грн. його заборгованість складає 368,70 грн.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлений сторонами строк.

Окрім стягнення заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача пеню за порушення строків виконання зобов'язань на підставі п.8.3 Договору, яка нарахована ним за період з 03.07.2005р по 03.07.2006р. в сумі 75936,89 грн.

Суд вважає, що в цій частині позову позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Умовами договору його учасники  передбачили, що покупець здійснює оплату на протязі шести календарних місяців з дня підписання договору, тобто до 3 червня 2004 року.

Відповідач фактично провів оплату 08.12.2003р. –100800,0 грн.; 05.02.2004р. –136031,28 грн., 31.03.2004р. - 135926,34 грн., а всього на загальну суму 372757,62 грн. залишаючись боржником 368,70 грн., які повинен був сплатити до 03.06.2004р.

Отже, з 04.06.2004р. слід вважати таким, що настав  факт порушення взятих за договором зобов'язань в частині прострочення покупцем строків оплати та датою початку нарахування штрафних санкції.

Пункт 6 ст.232 Господарського кодексу України говорить, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В даному випадку такою датою повинно бути 3 грудня 2004 року.

Відповідно до положень п.2 ст.258 ЦК України спеціальна позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки.

Отже позовна давність в один рік відраховується  з 04.06.2004р. та закінчується 04.06.2005р.

Позов подано до суду 7 липня 2006 року.

Від відповідача надійшло клопотання про застосування судом строків позовної давності щодо стягнення пені.

Пропущення строків позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Окрім сказаного, господарським судом Миколаївської області порушено провадження у справі про банкрутство ДАХК „ЧСЗ”.  Ухвалою від 30 червня 2004 року  введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, який відповідно до ч.4 п.4 ст.12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом” поширюється на вимоги щодо стягнення штрафних санкцій.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції та 3% річних, що передбачено ст.625 ЦК України, і на яку посилається заявник, то суд вважає, що ці вимоги підлягають задоволенню частково, враховуючи визнану судом суму заборгованості 368,70 грн. та яка повинна бути покладена в основу для розрахунку.

Збитки від інфляції та 3% річних розраховані судом за період заявлений позивачем та складають, відповідно  87,38 грн. та 24,0 грн.,  які підлягають стягненню.

Судові витрати підлягають розподілу пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.44,49,82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.   Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ДАХК “Чорноморський суднобудівний завод, 54001, м.Миколаєв, вул.Індустріальна, 1  (р/р 260082559 в МОД АППБ „Аваль”, МФО 326182, код ЄДРПОУ 14312980) на користь ТОВ “ІКС-Миколаїв”, 54010, м.Миколаїв, вул.Будника, 5 (р/р 26000002740000 в МФ АКІБ „УкрСиббанк”, МФО 326795, код ЄДРПОУ 30396698) 368,70 грн. боргу, 87,38 грн. збитків від інфляції,  24,0 грн. –3% річних,  4,22 грн. держмита та 0,08 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.           У разі подання  апеляційної скарги, або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.   

Суддя К.Л.Василяка