Рішення

від 26.02.2018 по справі 475/492/17

ДОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Доманівський районний суд Миколаївської області

вул. Центральна, 35 м. смт. Доманівка Доманівський район Миколаївська область Україна 56400

e-mail: inbox@dm.mk.court.gov.ua

Справа № 475/492/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26.02.2018смт. Доманівка

Доманівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючої судді: Вадовської А.В.,

за участю секретаря: Кравець Л.В.,

прокурора: Льовіна К.В.,

відповідача: ОСОБА_1,

представника відповідачів: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області ОСОБА_3 в інтересах держави до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину за законом та повернення земельної ділянки у власність держави,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом в інтересах держави до ОСОБА_4, ОСОБА_1, в якому просив:

визнати недійсними та скасувати свідоцтва серії НАО №653874 та серії НАО №653875 про право ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на спадщину за законом, яка складається з права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4822781500:10:000:0297, площею 24,8972 га, розташованою на території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, із цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, виданих 30.10.2015 державним нотаріусом Доманівської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_5;

зобов'язати відповідачів повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку з кадастровим номером 4822781500:10:000:0297, площею 24,8972 га, вартістю 581 602,57 грн.;

стягнути з відповідачів у солідарному порядку на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір, сплачений за подання вказаного позову до суду.

Позов мотивований тим, що Вознесенською місцевою прокуратурою за результатами вивчення інформації відділу Держгеокадастру у Доманівському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області установлені порушення вимог чинного законодавства при оформленні права постійного користування громадян на земельну ділянку.

Так, на підставі рішення Зеленоярської сільської ради від 19.02.1993 ОСОБА_6 виданий державний акт №73 на право постійного користування земельною ділянкою площею 25,00 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Зеленоярської сільської ради.

У зв'язку зі смертю 07.08.1998 ОСОБА_6 державним нотаріусом Доманівської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_5 30.10.2015 р. видані свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАО №653874 та серії НАО №653875.

Відповідно до зазначених свідоцтв ОСОБА_1 (син) та ОСОБА_4 (дружина) є спадкоємцями спадщини ОСОБА_6 по 1/2 частки, що складається з права постійного користування земельною ділянкою площею 24,8972 га, розташованою на території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, із цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, що належало спадкодавцю на підставі відповідного державного акту №73.

За заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 05.06.2015 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), на підставі якої 23.09.2015 відділом Держземагентства у Доманівському районі здійснено державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки (кадастровий номер 4822781500:10:000:0297).

Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Доманівському районі вартість 1 га ріллі по Зеленоярській сільській раді, з урахуванням індексації грошової оцінки, станом на 13.04.2017 становить 23 360,60 грн.

Тобто вартість земельної ділянки з кадастровим номером 4822781500:10:000:0297 становить 581 602,57 грн.

На думку прокурора, вказані свідоцтва про право на спадщину за законом суперечать вимогам законодавства, чинного на момент їх видачі, та підлягають визнанню судом недійсними.

У позові прокурор посилається на положення ст.ст.92, 116, 118, 125, п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст.83, 1225, 1212, 1301 ЦК України.

Аналізуючи зазначені норми, прокурор дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Зазначена позиція узгоджується з постановами Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16 та від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15.

Згідно із ст.50 Закону України Про нотаріат , нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Зважаючи на те, що свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАО №653874 та серії НАО №653875 видані із суттєвим порушенням наведених вимог законодавства, прокурор просить визнати їх недійсними та скасувати в судовому порядку.

Оскільки свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАО №653874 та серії НАО №653875 підлягають визнанню недійсними, правові підстави збереження спірної земельної ділянки за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відсутні. Тому до спірних правовідносин підлягає застосування положення ст.1212 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі №6-3089цс-15 від 08.06.2016.

Таким чином, на думку прокурора, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 згідно вимог ст.ст.16, 1212 ЦК України зобов'язані повернути отриману ними земельну ділянку у власність держави.

Обґрунтовуючи необхідність представництва інтересів держави в суді саме прокурором, останній посилався на те, що «інтереси держави» є оціночним поняттям.

Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У даній справі прокурор представництво обґрунтував тим, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, як орган, який на даний час розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення, згідно Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, не має повноважень щодо звернення з позовами до суду про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину та повернення земельних ділянок у власність держави.

Оскільки центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується на здійснення нагляду за дотриманням земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів позбавлений повноважень на звернення до суду з позовом на захист інтересів держави у справах зазначеної категорії, прокурор звернувся із зазначеним позовом як самостійний позивач в інтересах держави.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_4 позов не визнали.

Їх представник ОСОБА_2, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві посилалася на те, що у даній справі прокурором не обґрунтована наявність підстав для представництва інтересів держави. Звернувшись з позовом, прокурор не дотримався вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» : прокурор не довів неможливість органів влади здійснювати самостійне представництво, звернувся з позовом без попереднього повідомлення громадянина, його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень до звернення до суду. У відзиві на позов представник посилалася на те, що прокурор у позові не зазначив, які конкретні порушення закону допущені при видачі свідоцтв про право на спадщину. На її думку, свідоцтва видані з дотриманням чинного законодавства, підстави для визнання їх недійсними відсутні. За такого позов прокурора не підлягає задоволенню.

У відповіді на відзив прокурор просив відхилити наведені представником відповідачів ОСОБА_2 заперечення з підстав, що є аналогічними викладеним у позовній заяві.

У запереченнях на відповідь на відзив представник ОСОБА_2 посилалася на відсутність у даній справі підстав для представництва інтересів держави прокурором. Крім того, зазначала про те, що посилання прокурора у позові на п.6 Перехідних положень ЗК України не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки положення п.6 визнані неконституційними. Земельні кодекси України в редакції як 1990 р., так і 2001 р., не передбачають припинення права користування земельною ділянкою у зв'язку зі смертю особи. Право користування не є особистим немайновим правом, що нерозривно пов'язане з особою, а тому, виходячи з положень ст.ст.1218, 1219 ЦК України, входить до складу спадщини. Нормативно-правовими актами не врегульоване питання припинення права землекористування у зв'язку зі смертю особи та право на спадкування права постійного користування землею, набутого до 2002 р. А тому відповідно принципу Верховенства права право постійного користування земельною ділянкою, яке набуте особами до набрання чинності ЗК України в редакції 2001 р., у разі смерті особи підлягає спадкуванню. Представник вважала недоведеними та необґрунтованими позовні вимоги прокурора, а тому просила відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Заслухавши сторони, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини та спірні правовідносини.

У судовому засіданні встановлено, що рішенням 13 сесії 21 скликання Зеленоярської сільської ради народних депутатів Доманівського району Миколаївської області від 19 лютого 1993 року створені селянські (фермерські) господарства і передані земельні наділи в постійне користування громадянам, зокрема, ОСОБА_6 розміром 25 га.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_6 виданий Державний акт на право постійного користування землею від 24 квітня 1993 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів за № 73, на земельну ділянку площею 25 га, розташовану в межах території Зеленоярської сільської ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства.

ОСОБА_6 помер 07 серпня 1998 р. в с.Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області.

07 серпня 1998 р. у с.Зелений Яр відкрилася спадщина після його смерті у відповідності до положень ст.ст.525, 526 ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

З зазначеного суд приходить до висновку, що спадкові правовідносини після смерті ОСОБА_6 регулюються положеннями ЦК УРСР 1963 року та ЗК України 1990 року, а не ЦК України в редакції 2003 р. та ЗК України в редакції 2001 р, на які посилався у позові прокурор.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відповідно до ст.529 ЦК УРСР є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6, як син та дружина померлого.

На відміну від положень ЦК України (ст.1219) ЦК УРСР не визначав прав та обов'язків особи, які не входять до складу спадщини.

Статтею 555 ЦК УРСР визначені випадки, за яких спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави.

Після смерті ОСОБА_6 відсутні підстави для переходу спадщини до держави, визначені ст.555 ЦК УРСР.

Стаття 27 Земельного кодексу України в редакції 1990 р., як і ст.141 нині чинного ЗК України визначають вичерпний перелік, який не підлягає розширеному тлумаченню, підстав припинення права користування земельною ділянкою. Серед цих підстав смерть особи не зазначена.

З зазначених норм суд приходить до висновку, що на час відкриття та прийняття спадщини закон не містив заборони щодо переходу права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування до спадкоємців користувача.

Більш того, статтею 55 ЗК України в редакції 1990 р. було передбачено, що при переході в порядку продажу або дарування права власності на майно селянського (фермерського) господарства за рішенням сільської, селищної, міської районної ОСОБА_3 народних депутатів провадиться відповідно викуп або вилучення земельної ділянки, що перебувала у власності або постійному користуванні громадянина, з одночасною наступною передачею цієї ділянки голові нового селянського (фермерського) господарства у власність за плату або безплатно (при переході права власності в порядку дарування чи наданні ділянки в постійне користування).

Виходячи з зазначеної норми, яка була чинною на час відкриття спадщини, за аналогією закону у разі спадкування фермерського господарства (як способу переходу права власності) до нових власників переходить і право користування земельною ділянкою, наданою у постійне користування.

Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК УРСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою після смерті ОСОБА_6 належить його спадкоємцям ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 07 серпня 1998 р.

Статтею 560 ЦК УРСР визначено, що спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Як ЦК УРСР 1963 р., так і ЦК України визначають шестимісячний строк для прийняття спадщини (ст.549 та ст.1270 відповідно), проте строк для оформлення/отримання свідоцтва про право на спадщину законом не визначений, тобто необмежений у часі.

Як вбачається з копій свідоцтв про право на спадщину за законом серії НАО №653874 та серії НАО №653875, виданих 30.10.2015 р. державним нотаріусом Доманівської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відповідно, свідоцтва видані у відповідності саме ст.529 ЦК УРСР та Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

З вищезазначених письмових доказів та норм матеріального права суд прийшов до висновку, що при видачі нотаріусом свідоцтв про право на спадщину не було допущено порушень законодавства, які могли б бути підставою для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Пред'являючи позов, прокурор посилався на невідповідність отримання у спадок права постійного користування земельною ділянкою вимогам ЦК України та ЗК України в редакції 2001 р.

Його посилання є неприйнятними з огляду на те, що правовідносини щодо спадкування після смерті особи, яка померла у 1998 р., регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року.

Зважаючи на відсутність порушень законодавства при видачі свідоцтв про право на спадщину, позовні вимоги щодо визнання їх недійсними та скасування задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги щодо повернення земельної ділянки є похідними від вимоги про скасування свідоцтв про право на спадщину, а тому через незадоволення основної вимоги похідна задоволенню не підлягає.

Крім цього, при зверненні до суду з позовом в інтересах держави прокурор представництво обґрунтував тим, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, як орган, який на даний час розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення, згідно Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, не має повноважень щодо звернення з позовами до суду про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину та повернення земельних ділянок у власність держави.

Заслухавши сторони та дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що посилання представника відповідачів ОСОБА_2 на відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором є слушними.

Підстави для звернення прокурора-позивача з позовом до суду у даній справі не доведені доказами.

Такий висновок суду ґрунтується на наступному.

У позові прокурор посилається на те, що згідно підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 р. №333, вказаний орган розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством. Тобто саме Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області є органом, який розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території області.

Разом з тим, відповідно до підпункту 3 пункту 6 вказаного Положення посадові особи Головного управління в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Оскільки Положенням не передбачені повноваження щодо звернення до суду з позовами про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину та повернення земельних ділянок у власність держави, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач.

Такі доводи прокурора є непереконливими, оскільки згідно частин 3, 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Відсутність у Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області права звернення до суду з позовом самостійно прокурором не доведена.

Прокурором не долучена копія Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, на яке він посилається в обґрунтування неможливості самостійного представництва.

Процитовані ним пункти Положення є вибірковими, які не дають повну інформацію про надані Головному управлінню Держгеокадастру в області повноваження при здійсненні покладених на нього функцій. Більш того зазначений прокурором підпункт 3 пункту 6 вказаного Положення не вказує на неможливість самостійного звернення Головного управління з позовом до суду.

Крім цього, статтею 80 ЦК України визначене поняття юридичної особи, якою є організація створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області є юридичною особою, відомості про яку внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ідентифікаційний код юридичної особи 39825404.

За такого Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області може бути позивачем.

Доказів того, що прокурор попередньо, до звернення до суду, повідомив про це Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, суду не надано.

З зазначеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, що також є підставою для відмови в задоволенні позову.

Зважаючи на те, що позов не підлягає задоволенню, понесені прокурором судові витрати відшкодуванню відповідно до положень ст.141 ЦПК України не підлягають.

Керуючись ст.ст.7, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області ОСОБА_3 в інтересах держави до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину за законом та повернення земельної ділянки у власність держави відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили через 30 днів, якщо не буде подана апеляційна скарга.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

У відповідності до п.15.5 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України у новій редакції до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Апеляційного суду Миколаївської області або через Доманівський районний суд Миколаївської області

Повний текст рішення виготовлений 07 березня 2018 р.

Суддя : ОСОБА_8