Постанова

від 06.03.2018 по справі 445/1971/15-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Справа № 445/1971/15

Провадження № 51-926 км 18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Касаційного кримінального суду

Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

представника потерпілих ОСОБА_9 ,

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 6 березня 2018 року касаційні скарги: захисника ОСОБА_10 на вирок Золочівського районного суду Львівської області від 30 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року;прокурора, який брав участь у судах першої та апеляційної інстанцій, потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та їх представника ОСОБА_9 , а також потерпілого ОСОБА_8 на вказану ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140000000285, щодо

ОСОБА_11 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця с. Вибранівки Жидачівського району

Львівської області та жителя

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

За вирокомЗолочівського районного суду Львівської області від 30 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року, ОСОБА_12 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Судом ОСОБА_13 визнано винуватим у тому, що він, керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху й експлуатації транспорту, що спричинило загибель кількох осіб.

Як установив суд, 2 липня 2015 року о 22:15 год. ОСОБА_13 , керуючи автомобільним составом у складі сідлового тягача MAN TGA 18.410 (державний номерний знак НОМЕР_1 ) із бортовим напівпричепом ESCHMITZ (державний номерний знак НОМЕР_2 ), рухаючись по автодорозі в напрямку м. Тернополя, біля с. Велика Вільшаниця всупереч вимогам Р 1 пунктів 1.2, 1.5, 1.10, Р 2 п. 2.3 б, д, 2.10 г, д, Р 12 п. 12.1, Р 34 Правил дорожнього руху виявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки та стану керованого ним транспортного засобу, пересік суцільну лінію горизонтальної дорожньої розмітки і виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем TOYOTA Corolla (державний номерний знак НОМЕР_3 ) під керування ОСОБА_14 . Унаслідок цього останньому, а також пасажирам указаного автомобіля ОСОБА_15 та ОСОБА_16 було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили їх смерть.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Захисник ОСОБА_10 просить на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК змінити судові рішення щодо ОСОБА_13 і пом`якшити захід примусу. Аргументуючи свою позицію, зазначає, що злочин було вчинено з необережності, упродовж всього слідства засуджений виконував покладені на нього процесуальні обов`язки, не має судимості, на спеціальних обліках не перебуває, позитивно характеризується, утримує неповнолітню дитину та матір, яка страждає на ряд захворювань; також він визнав свою вину, щиро розкаявся й активно сприяв розкриттю злочину. На думку захисника, місцевий суд повною мірою не врахував пом`якшуючих обставин, що потягло за собою призначення ОСОБА_13 явно несправедливого через суворість покарання. Вважає, що апеляційний суд необгрунтовано залишив поза увагою доводи сторони захисту і відхилив їх. Крім того, до касаційної скарги включено заперечення на ухвалу Золочівського районного суду Львівської області від 1 серпня 2016 року, якою було вирішено звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури з питань притягнення адвокатів ОСОБА_17 та ОСОБА_10 до дисциплінарної відповідальності. За твердженням останнього, суд вийшов за межі своїх повноважень й ухвалив незаконне рішення, яке необхідно скасувати.

Поряд із цим у своїй скарзі захисник зазначає про здійснення касаційного розгляду без його участі.

На вказану скаргу представник потерпілих ОСОБА_9 подав заперечення, в яких він, наводячи відповідні доводи, стверджує про неспроможність заявлених стороною захисту касаційних вимог.

Прокурор у касаційній скарзі просить на підставах, передбачених пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_13 і призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції необгрунтовано залишив поза увагою доводи сторони обвинувачення щодо м`якості призначеного засудженому заходу примусу, не врахував тяжкості вчиненого злочину, його наслідків та позиції потерпілих, які наполягали на суворому покаранні, й ухвалив рішення з порушенням ст. 419 вказаного Кодексу.

Потерпіла ОСОБА_6 просить на тих же підставах скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Наголошуючи на тому, що засуджений не виявив щирого каяття, вчинив злочин стосовно малолітнього та з особливою жорстокістю, не відшкодував завданої шкоди, вважає призначене йому за розміром покарання явно несправедливим через мякість. На думку скаржниці, апеляційний суд на все це не зважив і необґрунтовано залишив без змін оспорюваний вирок. Також, за твердженням ОСОБА_6 , під час апеляційного провадження не було додержано вимог ч. 3 ст. 404 КПК, попри клопотання представника потерпілих не проведено часткового судового слідства. Зазначає, що зміст ухвали суперечить ст. 419 вказаного Кодексу.

У касаційній скарзі представника потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , - ОСОБА_9 містяться аналогічні за змістом доводи щодо м`якості заходу примусу, порушень норм процесуального права та вимога про скасування ухвали суду апеляційної інстанції.

Потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 також посилаються на невідповідність призначеного ОСОБА_13 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і, стверджуючи про явну несправедливість через м`якість заходу примусу, просять на цій підставі скасувати ухвалу апеляційного суду. Суть доводів скаржників зводиться до того, що згаданий суд не усунув допущених у провадженні порушень статей 65-67 КК. Також у скарзі міститься посилання на порушення ч. 3 ст. 404 КПК.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор, потерпілі та їхній представник підтримали касаційні скарги сторони обвинувачення, а касаційні вимоги захисника засудженого вважали необґрунтованими.

Мотиви Суду

Висновки суду про винуватість ОСОБА_12 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні проти безпеки руху, доведеність цього обвинувачення, юридично правова оцінка діяння за ч. 3 ст. 286 КК, а також справедливість призначеного засудженому додаткового покарання у касаційних скаргах не оспорюються.

Доводи захисника засудженого стосовно суворості обраного останньому заходу примусу, як і доводи прокурора, потерпілих та їхнього представника щодо мякості призначеного ОСОБА_18 покарання не можна визнати прийнятними.

Як випливає із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й справедливістю. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд дотримався наведених законодавчих приписів.

Згідно з вироком, призначаючи покарання, суд урахував, що вчинений засудженим злочин відноситься до категорії тяжких, його наслідки смерть трьох людей, а також, що винним не було відшкодовано завданої шкоди. Водночас суд узяв до уваги, що вказаний злочин за формою вини є необережним, ОСОБА_19 у силу закону вважається таким, що не має судимості, не перебуває на спеціальних обліках, позитивно характеризується, утримує неповнолітню дочку та матір похилого віку, яка страждає на ряд захворювань. Крім того, суд урахував ставлення засудженого до вчиненого кримінального правопорушення, визнання ним під час розгляду справи своєї провини й готовність нести відповідальність і розцінив це як щире каяття та, як обставину, що пом`якшує покарання. Обставин протилежного змісту суд не встановив. З`ясувавши позицію потерпілих щодо розміру заходу примусу, суд не залишив її поза увагою, давши належну оцінку, керуючись ст. 50 КК.

Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, місцевий суд усупереч твердженням сторін захисту та обвинувачення у скаргах, дотримуючись принципу індивідуалізації та виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК формальних критеріїв, а й з особливостей конкретного кримінального правопорушення, визначив ОСОБА_18 основне покарання у виді позбавлення волі за розміром, що не є в мінімальних межах санкції ч. 3 ст. 286 КК.

Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано при постановленні вироку в цьому провадженні. Правових підстав вважати призначене засудженому основне покарання за розміром явно несправедливим і таким, що є недостатнім для досягнення його мети, колегія суддів не вбачає.

Крім того, наведені у касаційних скаргах доводи з питань покарання, аналогічні за змістом доводам, викладеним в апеляційних скаргах прокурора, потерпілих та представника потерпілої, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції. Цей суд під час перегляду вироку належним чином перевірив усі аргументи скаржників, у тому числі щодо правильності застосування статей 66, 67 КК, й умотивовано з посиланням на матеріали провадження визнав їх необґрунтованими, вказавши також підстави, з яких відмовив у задоволенні заявлених вимог. Зміст ухвали апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК.

Що стосується тверджень у касаційних скаргах потерпілих та їх представника про порушення апеляційним судом правил ч. 3 ст. 404 вказаного Кодексу, то вони є неспроможними.

Згідно з приписами згаданої норми процесуального закону повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, навіть за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У цій справі такої умови апеляційний суд не встановив. Сам по собі факт визнання ОСОБА_20 вини на певній стадії судового розгляду, що пов`язано з реалізацією права засудженого на захист, не є підставою для проведення часткового слідства. Тому при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК.

У контексті наведеного не можна визнати переконливими й виправданими, а звідси достатніми, доводи у касаційних скаргах: сторони захисту - про зміну судових рішень через суворість покарання, сторони обвинувачення - про скасування ухвали апеляційного суду, із зазначених у скаргах підстав.

Разом із тим, керуючись ст. 433 КПК колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі касаційних вимог, оскільки цим не погіршується становище засудженого.

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_18 інкриміновано порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб (а.с. 275, т. 2).

Наведене не було враховано при постановленні вироку, у зв`язку з чим, кваліфікуючи неправомірні дії ОСОБА_13 як порушення правил експлуатації транспорту, суд усупереч ч. 1 ст. 377 КПК вийшов за межі висунутого обвинувачення й неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Оскільки апеляційний суд не виправив допущеної помилки, вона підлягає усуненню в касаційному порядку шляхом зміни судових рішень та виключення вказаної ознаки з кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 286 КК.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для зміни в іншій частині вироку та ухвали щодо ОСОБА_13 , або для їх скасування при розгляді справи в суді касаційної інстанції, не встановлено. Тому касаційні скарги на ці судові рішення слід залишити без задоволення.

Окремо необхідно зазначити, що за матеріалами справи оскаржувана ОСОБА_10 ухвала Золочівського районного суду Львівської області від 1 серпня 2016 року не переглядалася в апеляційному порядку, вона не перешкоджає руху провадження, відтак, у силу ст. 424 КПК не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_10 , прокурора, потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та їх представника ОСОБА_9 , потерпілого ОСОБА_8 залишити без задоволення.

У порядку ст. 433 КПК вирок Золочівського районного суду Львівської області від 30 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року щодо ОСОБА_13 змінити: виключити з них рішення про наявність у діянні засудженого ознаки вчиненого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, - порушення правил експлуатації транспортного засобу.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення.

С у д д і:

ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3