Рішення

від 23.02.2018 по справі 910/21122/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.02.2018Справа № 910/21122/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О. за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Еко-Дім" (79024, м. Львів, вул. Бескидська,44)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансспецтех" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2 Б)

про стягнення 923 689, 47 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Реус Д.С. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Еко-Дім" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансспецтех" про стягнення 923 689, 47 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач неналежним чином виконав умови договору № 25/04/16, додаткового договору № 1 від 25.04.2016 та угоди № 2 від 08.02.2017 про заміну сторони Договору, а саме не передав позивачу майно, зазначене у договорі № 25/04/16. Таким чином у відповідача перед позивачем сформувалась заборгованість внаслідок неналежного виконання ним своїх зобов'язань, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 порушено провадження по справі, розгляд призначено на 20.12.2017.

12.12.2017 через канцелярію суду надійшло клопотання позивача про проведення засідання 20.12.2017 в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 задоволено клопотання позивача та призначено розгляд справи здійснювати в режимі відео конференції.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 за № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 за № 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 суд ухвалив розглядати справу № 910/21122/17 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання у даній справі призначено на 24.01.2018.

19.01.2018 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву з відповідними додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 суд ухвалив про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду на 07.02.2018.

До Господарського суду міста Києва надійшла заява про забезпечення позову від позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києві від 25.01.2018 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

07.02.2018 через канцелярія суду надійшла відповідь на відзив.

У зв'язку з перебуванням судді Баранова Д.О. на лікарняному, судове засідання призначене на 07.02.2018 не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києві від 12.02.2018 розгляд справи призначено на 21.02.2018.

21.02.2018 через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення від позивача.

У судовому засіданні 21.02.2018 представник позивача зазначив позовні вимоги та просив їх задовольнити, судом було оголошено перерву до 23.02.2018 у порядку статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

23.02.2018 через канцелярію суду надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив.

У судовому засіданні 23.02.2018 представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача у дане судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про місце, дату та час розгляду справи.

У судовому засіданні 23.02.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

25.04.2016 між Публічним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Еко-Дім", правонаступником усіх прав та обов'язків якого є Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Еко-Дім" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранстех" (постачальник) було укладено договір № 25/04/16 за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар, в асортименті, кількості та за ціною, вказаних у таблиці № 1, а саме: автобетонозмішувач на шасі КрАз-65101 (бувший у користуванні) з змішувальний барабаном Tigarbo 7мі в кількості 2 штук, загальною вартістю 2 040 000, 00 грн. (з ПДВ).

Товаром у відповідності до п. 2.1. даного договору є автобетонозмішувач на шасі КрАз-65101, бувший у користуванні, відновлений та відремонтований до заводських стандартів; змішувальний барабаном Tigarbo 7мі, який не був у користуванні. Інші характеристик товару відображаються в специфікації (додаток № 1) до договору, який є його невід'ємним додатком.

Згідно з п. 3.2. договору загальна вартість товару, що передається за цим договором становить 2 040 000, 00 грн., в тому числі ПДВ - 340 000, 00 грн.

Оплата товару відповідно до п. 3.3. здійснюється покупцем в національній валюті України, в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника згідно рахунку-фактури, та проводиться двома частинами,

3.3.1. - перша частина (передоплата) від загальної вартості договору в розмірі 30%, що складає 612 000, 00 грн., вноситься покупцем на розрахунковий рахунок постачальника впродовж 3 (трьох) банківських днів після підписання договору і виставлення рахунку-фактури;

3.3.2. - друга частина від загальної вартості договору в розмірі 70%, що складає 1 428 000,00 грн., вноситься покупцем на розрахунковий рахунок постачальника за 1 день до готовності товару до відвантаження, але лише після огляду товару представником покупця.

Відповідно до п. 4.1. договору постачання товару покупцю здійснюється впродовж 45-ти робочих днів з моменту здійснення покупцем передоплати постачальнику згідно умов п. 3.3.1. із правом дострокового постачання.

Одночасно з передачею товару покупцю, постачальник зобов'язаний передати документи необхідні для подальшої реєстрації товару в органах Регіонального сервісного центру МВС України у львівській області: свідоцтво про реєстрацію транспорту (технічний паспорт автомобіля), з відміткою про зняття з обліку, акт прийому-передачі товару, видаткова накладна, рахунок-фактура, договір купівлі-продажу, інші необхідні документи.

Умовами п. 5.6. договору передбачено, що за прострочення термінів постачання товару, встановлених в п. 4.1. договору, постачальник сплачує покупцю неустойку за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується неустойка, від суми коштів, отриманих в оплату за товар, який не був своєчасно переданий.

Загальна вартість товару може змінюватися за погодженням сторін та погоджується шляхом підписання додаткового договору (п. 3.4 договору).

В подальшому 31.08.2016 між сторонами було укладено додатковий договір № 1 до договору № 25/04/16 від 31.08.2016, яким було внесено зміни в деякі пункти вказаного договору.

Так, згідно п. 3.2. додаткового договору № 1 загальна вартість товару, що передається за цим договором становить 2 010 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 335 000, 00 грн.

Пунктом 3.3.2. встановлено, що друга частина від загальної вартості договору складає 1 398 000,00 грн. Оплата здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок постачальника за фактично поставлений товар в день його відвантаження, але лише після огляду товару представником покупця.

Постачання товару покупцю здійснюється згідно наступного графіка: - перший автомобіль - до 15.09.2016 року, другий автомобіль - до 23.09.2016 року включно, із правом дострокового постачання (п. 4.1. додаткового договору № 1).

Згідно з п. 5.6. додаткового договору № 1 за прострочення термінів постачання товару, встановлених в п. 4.1. договору , постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 1 500 грн. за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов договору № 25/04/16 позивачем було здійснено передоплату в сумі 612 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 2579 від 26.04.2016 та копією банківської виписки від 26.04.2016.

13.10.2016 позивачем на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранстех" була направлена претензія від 12.10.2016 за вих. № 361, підтвердженням щодо відправлення є копія фіскального чеку про відправку рекомендованого листа № 7902406014249, що міститься в матеріалах справи.

Разом з тим, 13.12.2016 позивачем особисто було передано відповідачу претензію від 13.12.2016 за вих. № 471, що підтверджується підписом на даній претензії керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранстех" - ОСОБА_2 та відповідною печаткою товариства.

Крім того, як вказує позивач 08.02.2017 між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранстех" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансспецтех" було укладеного угоду № 1 про заміну сторони договору № 25/04/16 від 25.04.2016.

Відповідно до зазначеної вище угоди сторони погодилися змінити одну зі сторін договору, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Еко-Дім" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранстех", а саме передати новому постачальнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Трансспецтех" усі права та обов'язки первісного постачальника за договором та погодили виконання позивачем зобов'язань щодо здійснення передоплати в розмірі 30 % від ціни договору.

Як вбачається з матеріалів справи у підтвердження взятих на себе зобов'язань за угодою № 1 та договором відповідач з метою зменшення шкоди, що була нанесена позивачеві невиконанням умов договору, здійснено часткове повернення сплаченої позивачем 26.04.2016 попередньої оплати а саме, в сумі 300 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою від 08.02.2017.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує про те, що відповідачем всупереч зазначеній вище угоді № 1 та договору так і не здійснено поставку товару Приватному акціонерному товариству "Холдингова компанія "Еко-Дім" і не надано жодних пояснень щодо можливої його поставки, у зв'язку із чим позивач про просить суд стягнути 312 000, 00 грн. - попередньої оплати, 64 189, 47 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами та неустойку в розмірі 547 500,00 грн. за 365 днів прострочення.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 25/04/16 від 25.04.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором № 25/04/16 від 25.04.2016 належним чином, здійснив передоплату товару на суму 612 000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 2579 від 26.04.2016 та копією банківської виписки від 26.04.2016, котрі містяться в матеріалах справи.

Проте, відповідачем в порушення зобов'язань обумовлених у додатковому договорі № 1 від 31.08.2016, товар покупцю згідно наступного графіка: - перший автомобіль - до 15.09.2016 року, другий автомобіль - до 23.09.2016 року включно не поставлено, сплачену суму попередньої оплати повернуто лише частково, в сумі 300 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 08.02.2017, копія котрої наявна в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосується предмета доказування.

Частиною 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснення учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

З огляду на викладене вище, оскільки, відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо поставлення товару або повернення отриманих коштів, а також, враховуючи те, що у поданому відзиві відповідач зазначив, що позовні вимоги визнає частково, а саме в частині стягнення 312 000,00 грн. суми попередньої оплати, то суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 25/04/16 від 25.04.2016 та додаткового договору № 1 з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, а відтак, суд приходить до висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення перерахованих позивачем коштів в сумі 312 000,00 грн. в якості передоплати, а тому підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 312 000,00 грн.

Що стосується, вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 547 500, 00 грн. за 365 днів прострочення в сумі 1 500, 00 грн. за кожен день прострочення поставки товару, то слід зазначити наступне.

З відзиву відповідача вбачається, що останній заперечує щодо нарахування суми неустойки вважаючи її завищеною.

Відповідач вказує про те, що ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, в той час, як в порушення вимог вказаної статті позивачем нарахована неустойка за 365 днів.

Також, у підтвердження вказаної позиції відповідач посилається на ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", котра передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

А також, зазначає, що статтею 3 вказаного Закону, передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, як вказує відповідач, відносини, що склалися між ним та позивачем щодо стягнення неустойки (пені) врегульовані Законом України України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", за таких обставин, розмір пені ні в якому випадку не може бути більшим ніж передбачено вказаним Законом, так як він є граничним.

Однак, з такими доводами відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм, суд приходить до висновку, що сторонами в укладеному додатковому договорі № 1 до договору № 25/04/16 було погоджено саме штраф у грошовому еквіваленті за кожен день прострочення виконання зобов'язань.

Так, пунктом 5.6. додаткового договору № 1 до договору № 25/04/16 передбачено, що за прострочення термінів постачання товару, встановлених п. 4.1. договору, постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 1 500, 00 грн. за кожен день прострочення.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються, а отже, та беручи до уваги те, що судом було встановлено, що боржник є таким, що прострочив виконання зобов'язання, а відтак, нарахована станом на 15.11.2017 неустойка в розмірі 547 500, 00 грн. за 365 днів прострочення в сумі 1 500, 00 грн. за кожен день прострочення поставки товару є такою, що не суперечить умовам договору та нормам чинного законодавства, а відтак, підлягає задоволенню в повному обсязі.

Що стосується вимоги позивача про нарахування на суму попередньої оплати процентів в розмірі 64 189, 47 грн., виходячи з суми розрахунку 612 000, 00 грн. за період нарахування з 23.09.2016 по 07.02.2017 в сумі 32 980, 92 грн. та виходячи з суми розрахунку 312 000, 00 грн. за період нарахування з 08.02.2017 по 15.11.2017 в сумі 31 208, 55 грн., то слід зазначити наступне.

Як вбачається із відзиву, відповідач заперечує щодо задоволення вимог позивача щодо нарахування процентів в розмірі 64 189, 47 грн. за неповернення попередньої оплати, посилаючись при цьому на ч. 1 ст. 536 ЦК України, якою передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплатити проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Частиною 2 ст. 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідач на спростування доводів позивача зазначає, що договором № 25/04/16, яких був укладений між сторонами не передбачено відповідальність, яка полягає у стягненні процентів за користування чужими грошовими коштами.

Виходячи із системного аналізу норм законодавства, суд дійшов висновку, що законодавець чітко визначив, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом, або іншим актом цивільного законодавства.

Сторонами не було узгоджено у договорі умову, яка б визначала розмір процентів користування чужими грошовими коштами.

Разом з тим, суд вказує про те, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки, відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав -повернення сплаченого авансу за непоставлений у визначений додатковим договором № 1 до договору № 25/04/16 строк товар, в той час, як за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст.625 ЦК України.

З огляду на викладене, суд погоджується з твердженням відповідача, щодо того, що вимога позивача щодо стягнення процентів в розмірі 64 189, 47 грн. нарахованих на суму попередньої оплати не підлягає задоволенню.

Що стосується відповіді на відзив від 07.02.2018 та додаткових пояснень від 21.02.2018, а також, щодо заперечень на відповідь на відзив від 23.02.2018, то вони не беруться судом до уваги, оскільки, подані учасниками процесу після закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду, в той час, як сторонами не надано суду обґрунтувань, щодо неможливості подання ними даних письмових заяв під час підготовчого засідання у визначений судом строк.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Еко-Дім" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансспецтех" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2 Б; ідентифікаційний код: 39442527) на користь Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Еко-Дім" (80256, обл. Львівська, р-н Радехівський, с. Оглядів, вул. Каштанова, будинок 1; ідентифікаційний код 05393518) суму сплаченої попередньої оплати в розмірі 312 000 (триста дванадцять тисяч) грн. 00 коп., неустойки в розмірі 547 500 (п'ятсот сорок сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп., та витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 892 (дванадцять тисяч вісімсот дев'яносто дні) грн. 51 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 05.03.2018

Суддя Д.О. Баранов