Рішення

від 05.03.2018 по справі 914/134/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.03.2018р.                                                                                   Справа №914/134/18 Суддя   О.Запотічняк   при секретарі  В.Думин розглянула справу   за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІЛА», с.Підгайці, Луцький район, Волинська область, до відповідача:  Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф Корми», с.Давидів, Пустомитівський район, Львівська область, про  стягнення 52408,40 грн. – заборгованості, 47602,10 грн. штрафу,  4963,79 грн. – інфляційних втрат, 9423,37 грн. – 25% річних від простроченої суми. За участю представників: Від позивача: не з'явився; Від відповідача: не з'явився;           Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «АВІЛА» звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом  до  відповідача:  Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф Корми» про  стягнення заборгованості в сумі 92 408,40грн, штрафу в сумі 47 602,10грн, інфляційних втрат в сумі 3 577,66грн та 25 % річних в сумі 8 007,31грн.           Розглянувши подані матеріали суд визнав їх достатніми для прийняття заяви до розгляду і ухвалою від 24.01.2018року відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та   призначив розгляд справи в судовому засіданні на  20.02.2018року.            06.02.2018р.  на адресу суду надійшов лист позивача в якому позивачем звернено увагу на те, що 23.01.2018р. відповідачем було перераховано кошти в сумі 20  000,00грн згідно платіжного доручення №519 з призначенням платежу: «оплата за пшеницю згідно рахунку №117 від 14.03.2017р.». Також позивач зазначає, що дані кошти а також кошти в сумі 20000,00грн. сплачені відповідачем згідно платіжного доручення №441, за прохання відповідача, зараховані в рахунок погашення боргу за договором №0212/044 від 02.12.2015р. 16 лютого 2018 року позивачем подано заяву про уточнення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просить  стягнути з відповідача: 52408,40 грн. – заборгованості, 47602,10 грн. штрафу,  4963,79 грн. – інфляційних втрат, 9423,37 грн. – 25% річних від простроченої суми.           Заява мотивована тим, що згідно платіжних доручень від 23.01.2018р. №519 та від 08.02.2018р. №555 відповідачем було частково погашено заборгованість в сумі 40  000,00грн.           В судове засідання 20.02.2018р. з'явилися представники сторін.           Судом було розглянуто заяву позивача про уточнення позовних вимог яка надійшла до суду 16.02.2018р.           Статтею 42 ГПК України передбачено права та обов'язки, учасників справи. Так, з вказаної статті вбачається, зокрема, що учасники справи мають право: подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами. Відповідно до пункту другого частини другої статті 46 ГПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Щодо поданої заяви про уточнення позовних вимог (вх.№5671/18 від 16.02.2018) суд зазначає, що подана заява за своєю суттю є заявою про зменшення позовних вимог, а враховуючи той факт, що така подано до суду до першого судового засідання та надіслана відповідачу у справі, про що долучені відповідні докази, суд прийняв її до розгляду. В наданих суду поясненнях представник позивача підтримав позовні вимоги із врахуванням заяви  вх.№5671/18 від 16.02.2018р. про зменшення розміру позовних вимог. По суті спору представник позивача  пояснив, що на виконання умов договору  від 02.12.2015р. №0212/044 позивач поставив відповідачу пшеницю на загальну суму 211966,40грн. Відповідач отриманий товар оплатив тільки частково та з  порушенням строків оплати, у зв'язку із чим в нього виникла заборгованість, яка станом на 20.02.2018р. становить 52408,40грн. У зв'язку із тим, що відповідачем було допущено порушення договірних зобов'язань в частині оплати отриманого товару, представник позивача також просить суд стягнути з відповідача - 47602,10 грн. штрафу,  4963,79 грн. – інфляційних втрат, 9423,37 грн. – 25% річних від простроченої суми. Представник відповідача в наданих суду поясненнях позовні вимоги заперечив, однак письмового відзиву на позов не подав. Просив суд відкласти розгляд справи для надання можливості подати письмові заперечення на позов. В судовому засіданні 20.02.2018р. розгляд справи було  відкладено на 05.03.2018р. 27 лютого 2018 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач  просить стягнути з відповідача 52408,40 грн. – заборгованості, 47602,10 грн. штрафу,  4963,79 грн. – інфляційних втрат, 9795,51 грн. – 25% річних від простроченої суми. Також в даній заяві позивач просить суд розглядати справи без участі уповноваженого представника. В судове засідання 05.03.2018 представники сторін не з'явились, відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою уповноваженого представника відповідача. Крім того, відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він  не погоджується із проведеними позивачем  розрахунками  25% річних та інфляційних втрат. Зокрема відповідач вважає, що позивачем  при розрахунку 25% річних за поставкою товарів згідно накладної №426 від 19.09.2017р., безпідставно включено до періоду за який здійснено нарахування 22.09.2017р., оскільки на його думку  такі нарахування слід розпочинати з 23.09.2017р. Аналогічну позицію відповідач висловлює і щодо нарахування 25% річних  за поставкою здійсненою згідно накладної  №450 від 03.10.2017р., зокрема вважає, що  розрахунок слід здійснювати починаючи з 07.10.2017р., а не з 06.10.2017р., як це зробив позивач. Також  відповідачем  проведено контррозрахунок інфляційних нарахувань згідно якого він вважає, що до стягнення підлягають інфляційні втрати в сумі 3  698,90 грн. Відповідачем  також подано заяву про зменшення штрафу, яку останній обґрунтовує тим, що штраф у розмірі 47602,10 грн. є непомірно великими та неспівмірними з розміром фактичної заборгованості, яка в розрізі співпраці між сторонами становить  тільки 0,9%. Відтак, посилаючись на статтю 233 ГК України та статтю 551 ЦК України відповідач просить зменшити розмір нарахованого позивачем штрафу до 5000,00 грн. Також  відповідачем подано заперечення на заяви позивача про уточнення позовних вимог, яку товариство обґрунтовує тим, що позивач в порушення вимог закону, зокрема, п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України немає права після першого судового засідання подавати заяви про збільшення чи зменшення позовних вимог. Суд  розглянувши  заяву позивача про уточнення позовних вимог, яка подана до суду 27.02.2018р. Вх. №6955/18 не прийняв  її до розгляду, оскільки розгляд даної справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження,  перше судове засідання відбулось 20.02.2018, а відтак  дана заява про уточнення позовних вимог  подана з порушенням вимог чинного законодавства. Судом також розглянуто  клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. З приводу даного клопотання суд зазначає, що виходячи із положень статей 216, 202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, підставами для відкладення розгляду справи є обґрунтовані обставини, які перешкоджатимуть розгляду справи в даному судовому засіданні. В судовому засіданні 20.02.2018р. було оголошено перерву для надання відповідачу можливості подати відзив на позов. Оскільки відповідачем подано письмовий відзив  у якому відображено позицію сторони щодо даного позову, а клопотання відповідача про відкладення розгляду справи  необґрунтовано жодними доказами, і  відповідачем не наведено будь-яких обставин, які б перешкоджали вирішенню справи в даному судовому засіданні, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. Таким чином, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд здійснює розгляд справи за відсутності представників позивача та відповідача за доказами доданими до матеріалів справи.            Суд   дослідивши  матеріали  справи та оцінивши  докази в  їх сукупності, встановив наступне: Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. 02 грудня 2015 р. між ТзОВ «Авіла» (Продавець) та ТзОВ «Агролайф корми» (Покупець) було укладено Договір поставки № 0212/044  відповідно до умов  якого Продавець зобов'язався  постачати Покупцеві зернові та олійні культури, шрот в асортименті, кормосуміш в асортименті, складники для виробництва кормосуміші, крупу в асортименті, сіль в асортименті, мінеральні добрива та інший товар згідно накладних та/або специфікацій на кожну конкретну партію товару які є невід'ємними частинами даного Договору, а покупець зобов'язався прийняти певний товар та своєчасно оплатити його в порядку та на умовах, передбачених даним Договором. Відповідно до п1.3 договору сторони погодили, що кількість товару, ціна, умови поставки товару обумовлюються  сторонами в специфікаціях  на кожну конкретну партію товару, які є невід'ємними частинами цього договору. Згідно із положеннями п.4.1 договору, передача товару  у власність покупця  здійснюється окремими партіями, згідно правил Інкотермс-2000, на складі продавця або покупця за домовленістю сторін. Відповідно до п.4.5 договору, передача кожної партії товару підтверджується  рахунком на оплату, видатковою накладною, документом, який підтверджує якість товару, товарно-транспортною накладною, ветеринарним свідоцтвом. Приймання-передача кожної партії товару по кількості здійснюється відповідно до ваги або кількості, що зазначена у накладній. Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Покупець зобов'язався  проводити оплату 100% вартості кожної конкретної партії товару протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання відповідної партії товару, якщо інші умови не вказані в специфікації. Як вбачається з матеріалів справи, згідно Специфікації № 059 від 18.09.2017 р. між сторонами було узгоджено поставку пшениці в кількості 23 т +/-10% з умовами оплати протягом 3-х банківських днів з моменту отримання відповідної партії товару. Товар було поставлено 19.09.2017 р. згідно Видаткової накладної № 426 (а.с.21) в кількості 23,68 т на загальну суму 106 560,00 грн. з ПДВ та Товарно-транспортної накладної № Р426 від 19.09.2017 р. Також 19.09.2017 р.  позивачем було виставлено Рахунок на оплату № 416 на суму 106 560,00 грн. з ПДВ. Згідно Специфікації №060 від 22.09.2017р. між сторонами було узгоджено поставку пшениці в кількості 23 т +/-10% з умовами оплати протягом 3-х банківських днів з моменту отримання відповідної партії товару. Товар було поставлено 03.10.2017 р. згідно Видаткової накладної № 450 (а.с.25) в кількості 23,32 т на загальну суму 105 406,40 грн. з ПДВ та Товарно-транспортної накладної № Р450 від 03.10.2017 р. Також 03.10.2017 р. позивачем  було виставлено Рахунок на оплату № 439 на суму 105 406,40 грн. з ПДВ. Отже, позивач поставив, а відповідач прийняв товару на загальну суму 211966,4грн. Даний факт сторонами не заперечується.           Таким чином,  товар поставлений  позивачем згідно  Специфікації № 059 від 18.09.2017 р., Видаткової накладної № 426 від 19.09.2017р.,  відповідач повинен був оплатити не пізніше 22.09.2017р., а товар поставлений позивачем  за Специфікацією № 060 від 22.09.2017 р., та видатковою накладною № 450 від 03.10.2017р., відповідач повинен був оплатити  не пізніше 06.10.2017р.     Однак, відповідач неналежно виконував взяті на себе договірні зобов'язання щодо оплати отриманого від позивача товару, несвоєчасно та не в повному обсязі оплатив його.     Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, 20.09.2017р. згідно  платіжного доручення №3976  9Л013/33 відповідачем було оплачено позивачу кошти в сумі 48000,00 грн за призначенням платежу «оплата за пшеницю згідно рахунку №401 від 11.09.2017р.». Як зазначив позивач, дані кошти  були зараховані для погашення заборгованості по попередній накладній та тільки частково в сумі 21  558,00грн в рахунок оплати товару  по накладній №426 від 19.09.2017р. Окрім того, згідно  платіжних доручень №3125 від 26.09.2017р., на суму 25000,00грн, № 3374 від 28.09.2017р. на суму 50000,00грн, та №441від 20.12.2017р. на суму 23000,00грн, відповідачем було перераховано позивачу кошти за поставлений товар на загальну суму 98000,00грн. Таким чином станом на дату подання позову до суду за відповідачем числилась заборгованість в сумі  92  408,40грн.           Після подання позову до суду відповідачем  згідно платіжних доручень від 23.01.2018р. №519 на суму 20000,00грн та від 08.02.2018р. №555 на суму 20000,00грн,  було частково погашено заборгованість в сумі 40  000,00грн, у зв'язку із  чим позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог згідно якої залишок боргу відповідача становить 52 408,40грн. Суд звертає увагу на те, що у згаданих платіжних дорученнях відповідачем було  невірно  вказано призначення платежу, однак за домовленістю сторін, дані кошти були зараховані позивачем в рахунок погашення боргу по договору  від 02.12.2015р. №0212/044 Слід також зазначити, що згідно позиції відповідача висвітленої у відзиві на позов, відповідачем не заперечується факт існування заборгованості в сумі 52  408,40грн перед позивачем за договором від 02.12.2015р. №0212/044.            Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема  сплата неустойки. Згідно із положеннями ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.      Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до п.7.3 договору, сторони визначили, що покупець  у разі порушення строків оплати, сплачує продавцю штраф у розмірі 25 % від вартості поставленого та неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару. Крім того покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця вартість неоплаченого  товару  з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 25% річних  від простроченої суми. Як вбачається з позовної заяви із врахуванням розрахунку долученого позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог від 16.02.2018р. Вх. №5671/18, позивач нарахував відповідачу 47602,10 грн. штрафу,  4963,79 грн. –  інфляційних втрат, 9423,37 грн. – 25% річних від простроченої суми. Суд перевіривши розрахунок 25 процентів річних вказує, що такий здійснено позивачем частково не вірно, адже ним при здійсненні такого невірно визначено початок строку прострочення. Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Частиною 4 статті 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.           Як уже зазначалося судом, товар поставлений  позивачем згідно  Специфікації № 059 від 18.09.2017 р., Видаткової накладної № 426 від 19.09.2017р.,  відповідач повинен був оплатити не пізніше 22.09.2017р., а товар поставлений позивачем  за Специфікацією № 060 від 22.09.2017 р., та видатковою накладною № 450 від 03.10.2017р., відповідач повинен був оплатити  не пізніше 06.10.2017р. Таким чином нарахування 25% річних слід здійснювати починаючи з 23.09.2017р. та з 07.10.2017р. відповідно. Так, суд здійснивши перерахунок 25 процентів річних, зазначає, що до стягнення підлягають  25% річних в сумі 9292,96грн. Щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 4963,79грн, та штрафу в сумі 47602,10грн, то  суд зазначає, що розрахунок позивача є вірним, а відтак позовні вимоги в цій частині також підлягають до стягнення. Суд звертає увагу на те, що відповідачем подано заяву про зменшення розміру нарахованого позивачем штрафу до 5000,00 грн. Відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Частинами першою і третьою статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Умовами договору сторони визначили, що покупець  у разі порушення строків оплати, сплачує продавцю штраф у розмірі 25 % від вартості поставленого та неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару. Відповідач у поданій до суду заяві про зменшення штрафу, просить застосувати норми статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України та зменшити суму штрафу до 5000,00 грн. Зазначене клопотання обґрунтовує тим, що штраф у розмірі 47602,10 грн. є непомірно великим  та неспівмірним з розміром фактичної заборгованості, яка в розрізі співпраці між сторонами становить  тільки 0,9%. Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.     Суд розглянувши подану відповідачем заяву про зменшення заявленого позивачем до стягнення штрафу до 5000,00 грн. зазначає наступне. Позивач поставив відповідачу товару на загальну суму 211966,4грн. грн., відповідач обов'язок з оплати виконував частково, що вбачається з часткових неповних оплат, що суперечить умовам укладеного Договору. Як встановлено судом, платіж  в сумі 48000,00 грн здійснений відповідачем 20.09.2017р. був частково  зарахований для погашення заборгованості по попередній накладній, що свідчить про те, що  прострочення зобов'язання з оплати у відповідача виникло не вперше. Суд оцінюючи даний випадок, вважає, що такий не є винятковим, адже між контрагентами існують триваючі відносини з поставки, за якими відповідач неодноразово здійснював прострочення з оплати за отриманий товар. Щодо причин невиконання, або неналежного виконання відповідач доказів неможливості виконання своїх зобов'язань з оплати суду не надав. Відповідно до частини першої статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.. Так, відповідач здійснює свою діяльність на власний ризик, самостійно укладає ті чи інші договори, та бере на себе обов'язки виконувати їх. За неналежне виконання зобов'язань настає відповідальність передбачена законом. Відтак, суд приходить до висновку, що штраф у розмірі 47  602,10 грн який підлягає  стягненню з відповідача не може бути зменшений  враховуючи недобросовісну поведінку сторони відповідача. Також потрібно враховувати й те, що такий випадок не є винятковим, адже відповідач неодноразово здійснював прострочення з оплати за отриманий товар згідно з договором. Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що заява відповідача про зменшення розміру штрафу до задоволення не підлягає. Частиною 1 статті74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Враховуючи наведене, проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково в сумі  114  267,25 грн. з яких: 52408,40 грн. – заборгованості, 47602,10 грн. штрафу,  4963,79 грн. – інфляційних втрат, 9292,96грн – 25% річних від простроченої суми. Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В той же час, суд зазначає, що відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до Господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», з 1 січня 2018 року для працездатних осіб встановлено прожитковий мінімум  на рівні  1762,00 грн. При поданні позову до суду позивачем згідно платіжного доручення № 845 від 16.01.2018р. було сплачено судовий збір в сумі 2  273,93 грн., що становить 1,5% від ціни позову 151595,47грн. Однак, як уже зазначалося судом, позивачем в ході розгляду справи  було подано заяву про  зменшення розміру позовних вимог згідно якої  ціну позову було  зменшено із  до 114397,66 грн, а відтак  судовий збір повинен становити 1762,00грн. що дорівнює 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.      Відповідно до ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі  зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.   Таким чином, враховуючи наведене, оскільки позивачем було зменшено  розмір позовних вимог в ході розгляду справи, позивачу слід повернути зайво сплачений  судовий збір в сумі 511,93 грн. Відтак судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі  в розмірі 1760,00грн.           Керуючись ст.ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд – В И Р І Ш И В: 1.          Позовні вимоги задоволити частково. 2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Агролайф корми” (81151, Львівська область, Пустомитівський район, село Давидів, вулиця Львівська, будинок 2а; ідентифікаційний код 36874925) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Авіла”  (45602, Волинська область, Луцький район, село Підгайці, вулиця Східно-Межова, будинок 37; ідентифікаційний код 39587863)  52408,40 грн. – заборгованості, 47602,10 грн. штрафу,  4963,79 грн. – інфляційних втрат, 9292,96грн – 25% річних від простроченої суми та 1760,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору. 3.          В задоволенні решти вимог відмовити. Наказ видати після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.                                      Повний текст  рішення складено 12.03.2018р. Суддя                                                                                               Запотічняк О.Д.