Рішення

від 27.02.2018 по справі 927/1023/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

27 лютого 2018 року м. Чернігів справа №927/1023/17

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Мігди Р.Ю.

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс",

код ЄДРПОУ 03058263, вул. Котляревського, 64, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500

до відповідача-1: Управління Держпраці у Чернігівській області,

код ЄДРПОУ 39779238, вул. П'ятницька, 39, м. Чернігів, 14000

відповідача-2: Управління Державної казначейської служби України у м. Чернігові,

вул. Київська, 9, м. Чернігів, 14005

За участю заступника прокурора Чернігівської області,

вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про відшкодування шкоди у розмірі 39039,40 грн

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Гусак Л.М., наказ № 1 від 05.03.2001, директор; Фесик І.А., договір про надання правової допомоги від 01.11.2017, адвокат;

від відповідача-1: Пуценко Т.В., довіреність № 10-07/120 від 10.01.2018, представник;

від відповідача-2: не з'явився;

за участю: Кравченко А.А. - прокурора відділу Прокуратури Чернігівської області,

У судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сервіс звернулось з позовом до Управління Держпраці у Чернігівській області та Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, у якому просить стягнути з відповідача-2 завдану незаконними діями шкоду у розмірі 39039,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведення відповідачем-1 позапланової перевірки дотримання позивачем законодавства про працю було складено акт від 15.11.2016, на підставі якого Управлінням Держпраці у Чернігівській області винесено постанову від 08.12.2016 про накладення на ТОВ Сервіс штрафу у розмірі 58000,00 грн. У порядку примусового виконання рішень з позивача стягнуто кошти у розмірі 39039,40 грн. Оскільки постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.08.2017 у справі № 825/1103/17, яка залишена в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017, визнано протиправними дії відповідача-1 щодо проведення вказаної перевірки, позивач вважає, що внаслідок стягнення з нього коштів йому завдано шкоди, підстави відшкодування чого встановлено ст. 1166, 1173 Цивільного кодексу України. Враховуючи те, що відшкодування такої шкоди здійснюється за рахунок державного бюджету, позивач просить стягнути з відповідача-2 кошти у розмірі 39039,40 грн.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15.11.2017 порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 07.12.2017.

У судовому засіданні 07.12.2017 позивачем подано заяву про заміну відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області належним відповідачем - Управлінням Державної казначейської служби України у м. Чернігові.

Подана заява обґрунтована тим, що відповідно до правових висновків Верховного суду України, викладених у постанові від 08.11.2017 у справі №6-99цс17, у справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, матеріальної шкоди, заподіяної незаконними діями, бездіяльністю державного виконавця, відповідачами можуть бути відділ ДВС, у якому працює державний виконавець, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Оскільки територіальним органом Державного казначейства України у м. Чернігові є Управління Державної казначейської служби України у м. Чернігові, позивач просить замінити відповідача-2 - Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області належним відповідачем - Управлінням Державної казначейської служби України у м. Чернігові.

Відповідно до ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, у редакції, що діяла до 15.12.2017, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Отже, за клопотанням сторони (позивача) суд може залучити до участі у справі іншого відповідача, але заміна первісного відповідача належним відповідачем здійснюється лише у разі, якщо сам суд встановить, що позов подано не до тієї особи. Така заміна здійснюється не на задоволення клопотання позивача, а лише за його згодою.

У судовому засіданні 07.12.2017 представник позивача повідомив суд, що він хоче виключно замінити відповідача, а не залучити до участі у справі іншого відповідача.

Згідно зі ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з пп. 2 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо для відшкодування такої шкоди необхідні додаткові кошти понад обсяг бюджетних призначень, в установленому законодавством порядку подаються відповідні пропозиції щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) та/або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету (місцевого бюджету).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок).

Підпунктом 2 пункту 35 Порядку встановлено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Відповідно до п. 36 Порядку у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

Згідно з п. 37 Порядку орган прокуратури та орган державної влади, зазначені у пункті 36 цього Порядку, подають протягом 15 робочих днів органові Казначейства документи (відомості), що можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача.

Після закінчення такого строку орган Казначейства надсилає протягом п'яти робочих днів до Казначейства зазначені документи (відомості).

Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету (п. 38 Порядку).

Відповідно до п. 39, 40 Порядку у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.

Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.

Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку.

Як вбачається з вказаного Порядку, безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, здійснює Казначейство, тобто Державна казначейська служба України, а не її територіальний орган за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

Функції територіального органу казначейства полягають лише у прийомі та подальшому направлені до Казначейства відповідних документів (відомостей), жодним чином не вирішуючи питання безпосереднього списання коштів з бюджету.

Судом не враховано посилання позивача на постанову Верховного суду України від 08.11.2017 у справі №6-99цс17, оскільки при винесенні цього рішення Верховним Судом України взагалі не досліджувалось застосування правових норм щодо пред'явлення позову у подібних відносинах саме до територіальних, а не інших, органів Державного казначейства України, а тому відповідний висновок суду не може вважатись таким, що прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент вирішення цього питання), і підлягати обов'язковому врахуванні іншими судами.

Оскільки суд не вбачав підстав для однозначного та беззаперечного висновку, що належним відповідачем у спорі є Управління Державної казначейської служби України у м. Чернігові, а заміна відповідача належним здійснюється саме за наявності відповідних висновків суду, а не виключно за бажанням позивача, суд у судовому засіданні 07.12.2017 відмовив у задоволенні заяви позивача про заміну відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області належним відповідачем - Управлінням Державної казначейської служби України у м. Чернігові.

У судовому засіданні 07.12.2017 суд оголосив перерву до 19.12.2017.

У зв'язку з набранням чинності з 15.12.2017 нової редакції Господарського процесуального кодексу України, відповідно до п. 9 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, розгляд справи по суті за правилами нової редакції цього Кодексу розпочато у судовому засіданні 19.12.2017, а відтак перебіг строку на розгляд справи по суті розпочинається з 19.12.2017.

У судовому засіданні 19.12.2017 суд залишив без розгляду заяву заступника прокурора Чернігівської області про вступ прокурора у справу, оскільки заява подана після початку розгляду справи по суті, а наведені прокурором причини щодо її несвоєчасного подання суд не визнав поважними.

Оскільки новою редакцією Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість заміни відповідача належним саме за клопотанням позивача і останнім повторно подано відповідну заяву, ухвалою суду від 19.12.2017 замінено первісного відповідача-2 - Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області належним відповідачем - Управлінням Державної казначейської служби України у м. Чернігові, а також відкладено судове засідання на 16.01.2018.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із заміною неналежного відповідача, залученням співвідповідача такі особи мають право подати клопотання про розгляд справи спочатку не пізніше двох днів з дня вручення їм відповідної ухвали. Якщо таке клопотання не буде подане у вказаний строк, суд продовжує розгляд справи.

До початку судового засідання 16.01.2018 від відповідача-2 на підставі ч. 3 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України надійшло клопотання, у якому він просить здійснювати розгляд справи спочатку.

У судовому засіданні 16.01.2018, у зв'язку з поданням відповідачем-2 зазначеного клопотання, розгляд справи розпочато спочатку зі стадії підготовчого провадження.

Також у судовому засіданні 16.01.2018 суд прийняв заяву заступника прокурора Чернігівської області про вступ у справу на стороні відповідача-2.

Ухвалою суду від 16.01.2018 встановлено сторонам та прокурору строки для подання заяв по суті.

Крім того, ухвалою суду від 16.01.2018 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 27.02.2018 та викликано сторін у зазначене судове засідання.

У судове засідання з'явились уповноважені представники позивача, відповідача-1 та прокурор.

Відповідач-2 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи по суті, але у судове засідання не з'явився.

До початку судового засідання від відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника у зв'язку з перебуванням головного спеціаліста-юрисконсульта у відпустці.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Відповідачем-2 не надано жодних доказів на підтвердження того, що головний спеціаліст-юрисконсульт перебуває у відпустці та неможливості направлення у судове засідання іншого представника, а тому суд вважає, що причини неявки відповідача-2 не є поважними.

Крім того, представник відповідача-2 повторно не з'явився у судове засідання.

Згідно з нормами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

За наведених обставин, судове засідання проводиться за відсутності відповідача-2 (його представника).

Відповідач-1 заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні. У своєму відзиві відповідач-1, посилаючись на ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що дана справа не відноситься до предметної юрисдикції господарського суду, оскільки позивач просить повернути кошти, які були ним стягнуті на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, що свідчить про наявність підстав для її розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Також відповідач-1 вважає, що стягнутий з позивача органами державної виконавчої служби штраф у розмірі 39039,40 грн не є збитками у розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України. Відповідач-1 зазначає, що єдиною підставою для повернення стягнутих коштів є скасування постанови про накладення штрафу, яка на теперішній час є чинною.

Відповідач-2 заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні. У своєму відзиві відповідач-2 зазначає, що він не є учасником спірних правовідносин, жодним чином не порушував права позивача, а тому, на його думку, є неналежним відповідачем у даній справі. Крім того, відповідач-2 вважає, що нормативно-правовими актами не передбачено обов'язку Управління Державної казначейської служби України у м. Чернігові відшкодовувати шкоду, завдану державним органом, коштами на утримання власної установи. Також відповідач-2 зазначає, що позивач сам у позовній заяві вказує, що відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю орану державної влади відшкодовується державою за рахунок державного бюджету, проте безпідставно просить стягнути матеріальну шкоду з Управління.

У своїх доводах відповідач-2 зазначає, що надані позивачем матеріали взагалі не містять доказів на підтвердження завданння останньому майнової шкоди та на підтвердження неправомірності дій чи бездіяльності Управління, які могли завдати шкоду позивачу.

Прокурором надано відзив на позовну заяву, у якому він також заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні.

Так, прокурор зазначає, що кошти у розмірі 39039,40 грн стягнуто з позивача на підставі чинної постанови Управління Держпраці у Чернігівській області від 08.12.2016 №25-03-012/0667/158, а тому підстави для їх стягнення судом у рахунок відшкодування завданої товариству шкоди відсутні. Також прокурор вказує, що постанова Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №825/1103/17 не має доказового значення у цій справі, оскільки єдиною правовою підставою накладення контролюючим органом та сплати товариством штрафу слугувала постанова Управління Держпраці у Чернігівській області від 08.12.2016, яку визнано законною постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.01.2017.

Як вважає прокурор, накладений на позивача штраф є фінансовою санкцією і не належить до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Прокурор вказує, що позивачем також не доведено, що сплачений на підставі чинної постанови контролюючого органу штраф відноситься до понять, визначених ст. 22 Цивільного кодексу України, а тому підлягав би відшкодуванню саме як завдані збитки.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані представниками сторін докази, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави звільнення від доказування. Зокрема, відповідно до частини 4 вищеназваної статті Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи те, що у справах №825/1103/17, №825/2328/16 та у даній справі беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені постановами від 15.08.2017 у справі №825/1103/17 та від 19.01.2017 у справі №825/2328/16 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.

Як встановив суд, листом від 27.10.2016 за № 10730/4.1/4.3-ДП-16 Департамент з питань праці Держпраці, на виконання рішення колегії Мінсоцполітики від 23.09.2016 та Плану заходів щодо координації спільних дій Держпраці, ПФУ та ДФС, направив для опрацювання відповідачу переліки роботодавців, які виплачують заробітну плату в розмірі меншому, ніж розмір мінімальної заробітної плати. Вказаним листом доручено провести перевірки додержання законодавства про працю на підприємствах, зокрема, ТОВ Сервіс (п. 574 Переліку).

Листом від 27.10.2016 за № 10784/4.1/4.3-ДП-16 Департамент з питань праці Держпраці додатково надав дозвіл Управлінню на проведення перевірок у роботодавців згідно з переліком.

Відповідно до наказу Управління від 09.11.2016 № 199 та на підставі направлення на проведення перевірки від 09.11.2016 № 815, посадовою особою Управління Держпраці у Чернігівській області проведено позапланову перевірку дотримання ТОВ Сервіс законодавства про працю. Відповідно до відмітки, копію направлення на проведення перевірки 10.11.2016 вручено під підпис директору ТОВ Сервіс Гусак Л.М.

Перевірку проведено в період із 10.11.2016 по 15.11.2016. Запис про проведення перевірки в книзі обліку перевірок перевіряючим не здійснювався, що було відображено в акті.

За результатами перевірки було складено акт додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 25-03-012/0667 від 15.11.2016, отриманий директором товариства Гусак Л.М. 15.11.2016, про що свідчить відповідний підпис директора ТОВ Сервіс та печатка. Заперечень та зауважень до перевірки не має.

Як вбачається із акту перевірки, відповідачем встановлено порушення ТОВ Сервіс ст. 96 КЗпП України, а саме відповідно до штатного розпису, введеного в дію 01 листопада 2016 року, посадові оклади: інженера з охорони праці пожежної безпеки, лікаря-гастроентеролога, лікаря-уролога, лікаря-онколога, мамолога, рентгенолаборанта, сестри маніпуляційної, сестри медичної, сестри медичної зі стоматології, молодшої сестри медичної, зубного техніка, реєстратора медичного, лікаря гінеколога, майстра з ремонту автозасобів, закрійника, швачки встановлено - 1450 грн.; оплата праці співробітникам товариства (сестрі медичній Стельмах Р.В., адміністратору Міщенко Л.І., автомеханіку Савченко І.І. та іншим працівникам) проводиться на рівні розміру мінімальної заробітної плати - 1450,00 грн., без урахування міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). Також - порушення ст. 97 КЗпП України, а саме штатний розпис по товариству на 30.10.2016 ТОВ Сервіс з встановленими розмірами посадових окладів працівників товариства, затверджений директором ТОВ Сервіс Гусак Л.М. самостійно, без погодження з уповноваженими на представництво трудовим колективом органом; та порушення ст. 115 КЗпП України - строки виплати заробітної плати в товаристві не встановлені, заробітна плата в перевіряємому періоді 2016 році працівникам виплачується один раз на місяць. За жовтень 2016 року на момент перевірки заробітна плата нарахована, але не виплачена.

За порушення статей 97, 115 КЗпП України Управлінням було складено відносно Гусак Л.М., як керівника ТОВ Сервіс , протокол про адміністративне правопорушення від 15.11.2016 № 25-18-012/0289, вручений директору товариства, що підтверджується її підписом та печаткою товариства. При цьому, в даному протоколі Гусак Л.М. зазначено про намір усунути виявлені перевіркою порушення в місячний термін.

Начальником Управління Держпраці у Чернігівській області акт перевірки від 15.11.2016 № 25-03-02/0667 прийнято до розгляду. Про дату, час та місце розгляду справи ТОВ Сервіс повідомлено листом від 28.11.2016 № 10-04/4411, який вручено адресату 29.11.2016, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Листом від 29.11.2016 № 40 директор ТОВ Сервіс Гусак Л.М. повідомила Управління про неможливість бути присутньою при розгляді справи. Справу просить розглянути без її участі.

08.12.2016 начальником Управління розглянуто акт перевірки позивача від 15.11.2016 № 25-03-012/0667 та за результатами його розгляду винесено постанову про накладення на позивача штрафу від 08.12.2016 № 25-03-012/0667/158 в сумі 58000,00 грн за порушення ст. 96 КЗпП (далі - Постанова від 08.12.2016 № 25-03-012/0667/158), яку надіслано ТОВ Сервіс 08.12.2016 листом з повідомленням про вручення.

Зазначена постанова оскаржувалась ТОВ Сервіс в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.01.2017 у справі №825/2328/16, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ТОВ Сервіс до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування Постанови від 08.12.2016 № 25-03-012/0667/158.

Головним державним виконавцем Прилуцького міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Клименко Л. Г. 26.01.2017 відкрито виконавче провадження з виконання Постанови від 08.12.2016 № 25-03-012/0667/158, про що винесено постанову від 26.01.2017 (а.с. 14).

В ході примусового виконання Постанови від 08.12.2016 № 25-03-012/0667/158 позивачем сплачено кошти на загальну суму 39039,78 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №114 від 31.07.2017 на суму 34818,40 грн, №113 від 31.07.2017 на суму 341,38 грн, №143 від 28.09.2017 на суму 3880,00 грн (а.с. 15-16).

Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що з нього стягнуто кошти у розмірі 39039,40 грн.

Крім того, позивачем у судовому порядку оскаржувались наказ Управління Держпраці у Чернігівській області від 09.11.2016 №199 та дії Управління щодо проведення перевірки.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.08.2017 у справі №825/1103/17, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017, адміністративний позов ТОВ Сервіс задоволено частково та визнано протиправними дії Управління Держпраці у Чернігівській області по проведенню позапланової перевірки дотримання законодавства про працю у період з 10.11.2016 по 15.11.2016.

Враховуючи визнання протиправними дій Управління Держпраці у Чернігівській області по проведенню позапланової перевірки дотримання законодавства про працю у період з 10.11.2016 по 15.11.2016, за результатами якої винесено постанову про накладення штрафу на ТОВ Сервіс , позивач вважає, що йому було завдано шкоди у розмірі сплачених ним коштів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову) господарський суд розглядає справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент подання позову) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 5 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент подання позову) вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства .

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 3 ст. 249 Господарського кодексу України збитки, завдані суб'єкту господарювання у зв'язку з неправомірним застосуванням до нього адміністративно-господарських санкцій, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, а з огляду на суб'єктний склад сторін належить до компетенції господарських судів.

На підставі вищевикладеного, доводи учасників про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, відхиляються судом.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Таким чином, права і обов'язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов'язання.

Підстави юридичної відповідальності - це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою та належною.

Юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: а) протиправна поведінка особи, б) настання шкоди, в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, г) вина завдавача шкоди.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Враховуючи вищевказане, предметом доказування є належним чином доведені факти незаконності дій органу державної влади чи його посадової особи, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіянням шкоди.

Відтак, суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрати майнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням неправомірною поведінкою та шкодою.

Позивач в обґрунтування своїх вимог зазначає, що йому було заподіяно шкоду у розмірі 39039,40 грн внаслідок дій Управління Держпраці у Чернігівській області по проведенню позапланової перевірки дотримання законодавства про працю, які постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.08.2017 у справі №825/1103/17, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017, визнані протиправними. Так, за результатами проведення перевірки було складено акт, на підставі якого відповідачем-1 винесено Постанову від 08.12.2016 № 25-03-012/0667/158, виконуючи яку у примусовому порядку, позивачем сплачено кошти.

Таким чином, позивач вважає, що провівши незаконну перевірку, відповідач-1 незаконно виніс постанову про накладення штрафу.

Відповідно до ст. 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення про Держпраці), Держпраці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Управління Держпраці у Чернігівській області у своїй діяльності керується Конституцією України, Кодексом законів про працю України, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, встановлено Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 № 390, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.07.2012 за № 1291/21603 (далі Порядок № 390).

Відповідно до пунктів 2 та 3 Порядку № 390 право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці. Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності . Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Інспектор має право на проведення перевірки за наявності у нього службового посвідчення та направлення на перевірку (п. 4 Порядку № 390).

Згідно з п. 7 Порядку № 390 за результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509).

Порядком № 509 встановлено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Відповідно до п. 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Згідно з п. 8 Порядку № 509 розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Відповідно до п.п. 54 п. 4 Положення про Держпраці до повноважень останнього належить накладення у випадках, передбачених законом, штрафів за порушення законодавства.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

За юридично формою вираження правові акти державного органу поділяються на:

-укази,

-постанови,

-розпорядження,

-накази,

-інструкції,

-правила,

-положення.

Відповідно до п.п. 3.14 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 19.10.2009 №26-рп/2009 (справа про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо виборів Президента) основною формою реалізації завдань та функцій органів виконавчої влади є видання ними правових актів управління. Правові акти управління характеризуються рядом ознак, однією з яких є вимоги щодо належного оформлення таких актів, за якими акт управління є письмовим документом певного виду, підготовленим за правилами юридичної техніки та виданим з дотриманням нормативно встановленої процедури .

Згідно роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими органами (далі - акти) залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України, відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.

Таким чином, суд доходить висновку, що рішення органу державної влади, яким вирішується питання про накладення штрафу, є правовим актом індивідуальної дії, що породжує права і обов'язки у суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Підставою для сплати штрафу є саме рішення уповноваженого державного органу, у даному випадку Постанови від 08.12.2016 № 25-03-012/0667/158, як акту індивідуальної дії, а не вчинення таким органом певних дій з проведення перевірки, і навіть, не акт, складений за її результатами.

Проведення перевірки було лише передумовою виникнення спірних відносин, тобто окремою ланкою у певному ланцюгу подій, а не безпосередньою причиною (підставою) стягнення штрафу.

Стягнення штрафу у причинно-наслідковій площині прямо пов'язується виключно з прийняттям рішення (винесення постанови) про накладення штрафу

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Постанова від 08.12.2016 № 25-03-012/0667/158 на теперішній час ніким не скасовувалась, є чинною, а тому як акт індивідуальної дії підлягає обов'язковому виконанню.

Так, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.01.2017 у справі №825/2328/16, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ТОВ Сервіс до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови відповідача-1 від 08.12.2016 № 25-03-012/0667/158 про накладення штрафу у розмірі 58000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність у спірних відносинах складу цивільного правопорушення для застосування до відповідача-1 юридичної відповідальності.

Відповідно до висновків Конституційного суду України, викладених у рішенні від 03.10.2001 №12-рп/2001, матеріальна та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (стаття 56 Конституції України). Водночас Конституція України гарантує у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів.

Позивач у своїй позовній заяві також посилається на вказане рішення Конституційного суду України, зазначаючи, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів, проте просить стягнути кошти саме з Управління Державної казначейської служби України у м. Чернігові, а не відшкодувати шкоду за рахунок держави.

У такому визначені предмету позову йде мова про стягнення коштів з відповідача-2 саме як з юридичної особи, що повинна відповісти своїми коштами за своїм зобов'язанням, а не про стягнення з Державного бюджету України 39039,40 грн на відшкодування матеріальної шкоди, де відповідач-2 має виступати лише як розпорядник бюджетних коштів з виконання рішення суду.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивачем неправомірно заявлена вимога про стягнення саме з відповідача-2 коштів у розмірі 39039,40 грн.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення позивача судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За наведених обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 42, 53, 73-80, 86, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повне рішення складено 12.03.2018.

Суддя В.В. Шморгун