Рішення

від 05.03.2018 по справі 927/1136/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

05 березня 2018 року м. Чернігів

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Книш Н.Ю.

за участю секретаря судового засідання Солончевої О.П.

розглянуто у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу №927/1136/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Сфагнум-Груп ,

вул. Промислова, буд. 2, смт. Козелець, Чернігівська область, 17000

до відповідача: Державного підприємства Чернігівторф ,

вул. Громадська, 35 А, м. Чернігів, 14037.

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій в розмірі 66239грн 21 коп.

у присутності представників справи:

від позивача: не прибув

від відповідача : Глібко В.П., провідний юрисконсульт, довіреність №12 від 22.01.2018

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю Сфагнум-Груп подано позов до Державного підприємства Чернігівторф про стягнення 66239,21 грн, а саме: 62155,67 грн боргу за договором про надання транспортних послуг від 03.01.2017 №26, пені у розмірі 2995,39 грн за період прострочки з 02.10.2017 по 07.12.2017, 3% річних у розмірі 342,28 грн за період з 02.10.2017 по 07.12.2017, інфляційних втрат у розмірі 745,87 грн за період з 02.10.2017 по 07.12.2017 та судові витрати у сумі 1600,00грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №26 про надання транспортних послуг від 03.01.2017 щодо оплати послуг по перевезенню ґрунту торф'яного рослинного.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.01.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено розгляд справи на 31.01.2018.

23.01.2018 на адресу Господарського суду Чернігівської області від відповідача надійшов відзив від 22.01.2018 №12. В поданому відзиві відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, відповідач зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені, так як на всі рахунки та майно ДП Чернігівторф відділом ДФС головного управління юстиції в Чернігівській області накладений арешт, таким чином, при розгляді справи відповідач просить врахувати відсутність вини підприємства в погашенні боргу та скрутний фінансовий стан відповідача. Суд долучив поданий відзив до матеріалів справи.

Позивачем подана відповідь на відзив від 29.01.2018 №29/01-1. В поданій відповіді позивач просить задовольнити позовні вимоги та вважає, що заперечення та доводи викладені відповідачем у відзиві не обґрунтовані нормами матеріального та процесуального права України, а посилання та доводи відповідача щодо неможливості виконання договірних зобов'язань перед позивачем на підставі пункту 5.2 договору є безпідставними, неправомірними і не можуть бути правовою підставою для відхилення позовних вимог позивача. Відповідь на відзив від 29.01.2018 №29/01-1 аналогічного змісту надійшла до суду 01.02.2018 із доказами її направлення відповідачу.

В підготовчому засіданні 31.01.2018 оголошено перерву по 15.02.2018 об 11:00 на підставі п.2 ч.5 ст.183 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалу повідомлення від 31.01.2018 направлено всім учасникам справи рекомендованою кореспонденцією.

Уповноважений представник позивача в судове засідання 15.02.2018 не прибув, про причини неявки не повідомив. Заяв та клопотань від позивача до суду не надходило.

Позивач про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 31.01.2018 та поштовим повідомленнями №1400037756204.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15.02.2018 закрито підготовче провадження у справі №927/1136/17 та призначено її до судового розгляду на 05.03.2018 об 09:30.

Від позивача по пошті 16.02.2018 до суду надійшли письмові пояснення по справі від 13.02.2018 №13/02-1, направлені на адресу господарського суду 14.02.2018, про що свідчить опис вкладення у цінний лист за штрихкодовим ідентифікатором № 0316410788656. У письмовому поясненні позивач зазначив, що ухвалою суду від 31.01.2018 в підготовчому засіданні оголошено перерву і підготовче засідання у справі призначено на 15.02.2018 на 11:00год.

Представник відповідача залишив на розсуд суду вирішення питання щодо залучення до матеріалів справи надісланого позивачем письмового пояснення від 13.02.2018 №13/02-1.

Приймаючи до уваги, що письмові пояснення по справі від 13.02.2018 №13/02-1 позивачем направлені на адресу суду 14.02.2018, але не надійшли вчасно станом на час призначений для проведення підготовчого засідання у справі - 15.02.2018, суд вважає за можливе подані позивачем пояснення долучити до матеріалів справи та прийняти їх до розгляду.

У письмових поясненнях позивач вказав, що сума заборгованості ДП Чернігівторф перед ТОВ Сфагнум-груп становить 62155,67 грн по договору про надання транспортних послуг від 03.01.2017 №26 складається з 4522,20 грн (недоплата по акту від 30.06.2017 №ОУ-0000012), 19438,80 грн (заборгованість по акту від 31.07.2017 №ОУ-0000014), 25228,80 грн (заборгованість по акту від 31.08.2017 №ОУ-0000016), 29511,60 грн (заборгованість по акту від 29.09.2017 №ОУ-0000018) за мінусом 16545,73 грн (сума, яку відняли по акту зарахування зустрічних однорідних вимог).

Уповноважений представник позивача в судове засідання 05.03.2018 не прибув. Позивач про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленнями №1400038112823.

На електронну адресу суду 03.03.2018 надійшла сканкопія клопотання від 02.03.2018 №2-18 про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з призначенням розгляду справи на ранню годину та поганими погодними умовами.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Згідно зі ст. 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Приписами ст. 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис .

Відповідно до п. 1.5.6. Інструкції з діловодства в господарських судах надсилання офіційного листа електронною поштою здійснюється за умови реєстрації документа та запису вихідного реєстраційного номера і дати документа у файл, що відповідає конкретному документу. Електронний лист є офіційним, якщо містить вкладення з текстом офіційного документа у вигляді файлу, скріпленого електронним цифровим підписом.

Згідно з п. 1.5.17 Інструкції з діловодства в господарських судах документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі.

Суд враховує, що в силу приписів пункту 8 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи повинні бути скріплені електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Отже, клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату не відповідає вимогам вказаних норм кодексу, закону та положенню Інструкції.

На час розгляду справи по суті клопотання позивача в письмовому вигляді до суду не надійшло. Оскільки клопотання позивача від 02.03.2018 №2-18 про відкладення розгляду справи на іншу дату не скріплено електронним цифровим підписом, не належать до офіційних, суд відповідно не приймає його до розгляду. Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Явка уповноваженого представника позивача у судове засідання 05.03.2018 не визнавалася судом обов'язковою.

Позивач своїм процесуальним правом участі у судових засіданнях 15.02.2018 та 05.03.2018 не скористався, повноважного представника для участі у судових засіданнях не направив.

Зважаючи на те, що згідно ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 05.03.2018 при розгляді справи по суті, в усних поясненнях, представник відповідача заперечив проти нарахування пені з підстав відсутності у договорі №26 про надання транспортних послуг від 03.01.2017 умов щодо нарахування пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідачем у відзиві вказані обставини щодо нарахування пені не заперечуються, що в силу приписів ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, позбавляє його права заперечувати проти даних обставини під час розгляду справи по суті, отже суд не приймає до уваги усні заперечення відповідача проти нарахування пені.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення відповідача господарський суд встановив:

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За приписами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

03.01.2017 між Державним підприємством Чернігівторф (Замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сфагнум-Груп (Виконавець, позивач) укладено договір про надання транспортних послуг №26 (далі - договір) (а.с. 25-27), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги у порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 2.1.1. договору виконавець надає замовнику послуги з перевезення торфу рослинного автомобілем КАМАЗ з поля на площадку дільниці по видобутку та переробці торфу в с. Смолин, Чернігівського району.

Вартість послуг становить 9,00 грн з ПДВ до 01.02.2017 та 12,00 грн з ПДВ з 01.02.2017 за 1 тону перевезення і визначається сторонами по факту їх надання по результатам кожного календарного місяця та фіксується в актах о наданих послугах та додатках до договору (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору акт о наданих послугах підписується сторонами до 3-го числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавалися послуги.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 (п. 6.1 договору).

Позивачем на виконання умов договору виконано послуги по перевезенню ґрунту торф'яного рослинного по договору №26 від 03.01.2017, що підтверджується двосторонніми актами здачі-приймання робіт (надання послуг): №ОУ-0000012 від 30.06.2017 на суму 17148,00 грн, №ОУ-0000014 від 31.07.2017 на суму 19438,80 грн, №ОУ-0000016 від 31.08.2017 на суму 25228,80 грн, №ОУ-0000018 від 29.09.2017 на суму 29511,60 грн, а всього на суму 91327,20 грн (а.с. 28 - 31).

За таких обставин, факт надання позивачем відповідачу послуг з перевезення ґрунту торф'яного рослинного по договору №26 від 03.01.2017 загальною вартістю 91327,20 грн підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відтисками печаток обох сторін актами здачі-приймання робіт (надання послуг).

Відповідно до ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 3.3 договору замовник зобов'язаний перерахувати суму зазначену в акті о наданих послугах протягом 3-х днів з моменту підписання такого акту.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач у позовній заяві та поясненнях зазначає, що оскільки відповідач частково розрахувався за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000012 від 30.06.2017 на суму 17148,00 грн, тому позивач вказує, що залишок заборгованості за цим актом становить 4522,20 грн.

Доказів часткової оплати на суму 12625,80 грн за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000012 від 30.06.2017 позивачем та відповідачем не надано.

Слід зазначити, що відповідачем також не подано доказів, які б спростовували твердження позивача про часткову оплату відвідача за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000012 від 30.06.2017.

Як вбачається з акту звірки взаєморозрахунків за 3 квартал 2017 року, підписаного представниками та скріпленого відтисками печаток обох сторін: початкове сальдо за договором №26 від 03.01.2017 становить 101210,40 грн; відповідачем сплачено 96688,20грн, (101210,40грн-96688,20грн=4522,20грн), надано послуг за 3 квартал 2017 року на загальну суму 74179,20 грн (№ОУ-0000014 від 31.07.2017 - 19438,80 грн, №ОУ-0000016 від 31.08.2017 - 25228,80 грн, №ОУ-0000018 від 29.09.2017 - 29511,60 грн); кінцеве сальдо (заборгованість відповідача) за договором №26 від 03.01.2017 становить 78701,40 грн (а.с. 32).

Як свідчать матеріали справи та стверджує позивач, відповідач за отримані послуги за договором №26 від 03.01.2017 після 3 кварталу 2017 року розрахувався частково на суму 16545,73грн на підставі акта зарахування зустрічних однорідних вимог від 02.10.2017 підписаного та скріпленого печатками сторін (а.с.33).

Отже, заборгованість відповідача за договором №26 від 03.01.2017 становить 62155,67грн (4522,20грн+19438,80грн+25228,80грн+29511,60грн-16545,73грн = 62155,67грн).

Доказів на підтвердження протилежного відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем доведено наявність заборгованості відповідача у розмірі 62155,67 грн.

Позивачем, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, складена претензія від 24.11.2017 №24-11-2, відповідно до якої позивач просить сплатити до 1 грудня 2017 кредиторську заборгованість з штрафними санкціями у розмірі 65578,49 грн. Однак доказів направлення даної претензії відповідачу, позивачем не надано.

У відповідності зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що борг у сумі 62155,67грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Пунктом 5.1 договору визначено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Позивач просить стягнути з відповідача нараховану пеню у сумі 2995,39 грн за прострочення виконання зобов'язання за період з 02.10.2017 по 07.12.2017 на підставі ч.6 ст.231 Господарського кодексу України.

За визначенням статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 та ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), розмір якої може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання.

Статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Із аналізу наведених правових норм вбачається, що умова щодо розміру пені та її нарахування за невиконання або неналежне виконання зобов'язання має бути викладена у письмовій формі у договорі або якщо це прямо визначено законом.

Аналогічні висновки викладено у п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , де зазначено, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

В договорі ж відсутня домовленість сторін щодо підстав та порядку нарахування пені, щодо розміру пені.

Закон України Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань визначає лише граничні межі нарахування пені та не передбачає її стягнення у цьому розмірі в обов'язковому порядку.

Суд критично оцінює доводи позивача про нарахування пені на підставі ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки ця норма регламентує лише порядок визначення розміру штрафних санкцій, а не правові підстави їх стягнення, зокрема пені.

Оскільки пунктом 5.1 договору не визначено можливість забезпечення виконання зобов'язань шляхом нарахування відповідачу пені, розмір та базу її нарахування, а законом не встановлено обов'язковості її сплати у спірних відносинах, суд доходить висновку про відсутність у позивача правових підстав на стягнення пені з відповідача за прострочення грошових зобов'язань.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 2995,39грн задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 342,28 грн 3% річних за період прострочення з 02.10.2017 по 07.12.2017 та 745,87 грн інфляційних втрат за період прострочення з 02.10.2017 по 07.12.2017.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок відсотків річних, господарський суд дійшов висновку, що належна до стягнення сума 3% річних становить 339,85 грн, оскільки позивачем не враховано, що станом на 02.10.2017 відсотки річних повинні нараховуватись виходячи з суми боргу 32644,07 грн замість 62155,67 грн, оскільки право вимоги за актом №ОУ-0000018 від 29.09.2017 на суму 29511,60 грн виникає з 03.10.2017 (з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення сума 745,87 грн відповідає фактичній сумі інфляційних втрат нарахованих за невиконання відповідачем грошових зобов'язань у розмірі 62155,67грн за жовтень 2017 року, а не за період прострочки з 02.10.2017 по 07.12.2017 у кількості 67 днів, як зазначає позивач у наведеному ним розрахунку.

Оскільки, відповідно до приписів ст.237 Господарського процесуального кодексу України, суд не може вийти за межі позовних вимог, тому суд доходить висновку, що стягненню підлягає сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем до стягнення - 745,87грн.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписам ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач не спростував належними доказами позицію позивача, заперечень щодо наведеного розрахунку пені, відсотків річних та інфляційних не надав.

Виходячи з того, що відповідач не виконав умов договору в належний строк, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 62155грн 67 коп. боргу, 339грн 85 коп. 3% річних, 745грн 87 коп. інфляційних втрат.

За приписами ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Заперечення відповідача з посиланням, щодо накладення арешту на всі рахунки та майно відповідача, відсутність вини та скрутний фінансовий стан не можуть бути взяті до уваги судом як підстава для відмови в позові, оскільки відсутність у боржника необхідних коштів, та накладення арешту не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності взятої на себе за господарським договором. Відповідач має відповідати за своїми зобов'язаннями, що виникли безпосередньо із договору і така відповідальність не може ставитись в залежність від фінансового стану. Відповідачем не доведено, що порушення зобов'язання перед позивачем сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Судовий збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 42, 46, 73-80, 86, 129, 165, 207, 232, 233, 236-248, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Сфагнум-Груп до Державного підприємства Чернігівторф про стягнення 66239грн 21коп., а саме: 62155грн.67коп. боргу за договором про надання транспортних послуг від 03.01.2017 №26, пені у розмірі 2995грн 39 коп., 3% річних у розмірі 342грн 28коп., інфляційних втрат у розмірі 745грн 87коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Чернігівторф (ідентифікаційний код 02968220, вул. Громадська, 35 А, м. Чернігів) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сфагнум-Груп (ідентифікаційний код 38849712, вул. Промислова, буд. 2, смт. Козелець, Чернігівська область) 62155грн 67 коп. боргу, 339грн 85 коп. 3% річних, 745грн 87 коп інфляційних втрат, 1527грн 59коп. судового збору

3. У задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Сфагнум-Груп до Державного підприємства Чернігівторф в частині стягнення пені у сумі 2995грн 39 коп. та 3% річних у сумі 2 грн 43коп. відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних Положень Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 12.03.2018.

Суддя Н.Ю.Книш