Постанова

від 21.11.2017 по справі 804/3130/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 р. Справа № 804/3130/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняКарімовій Ю.Р. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Счастливцев В.В., Некрасов О.С. Донцов Є.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕП ТЕХ" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000991402, №0000931402, №0000961402, №0001021402 від 31.01.2017р., -

ВСТАНОВИВ:

22.05.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю КРЕП ТЕХ звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправними та скасувати повністю винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення №0000991402, №0000931402, №0000961402, №0001021402 від 31.01.2017р.;

- зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за результатами проведеної планової та повторної перевірки позивача були складені акти від 17.11.2016р. №634/04-36-14-02-3739369, від 26.01.2017р. № 142/04-36-14-02-37379369 на підставі яких 31.01.2017р. відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000991402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 11541 грн., №0000931402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями на 1051500 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на 262887,50 грн., №0000961402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за податковими зобов'язаннями на 278272 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 65568 грн., №0001021402, яким застосовано штраф в розмірі 483,63 грн. Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення незаконними та такими, що підлягають скасуванню з огляду на те, що в порушення ст.86 ПК України відповідачем було винесено вказані рішення не на підставі першого акту від 17.11.2016р., а на підставі другого акту від 26.01.2017р., що робить рішення такими, що підлягають скасуванню. Також позивач вважає хибними висновки актів перевірки щодо не підтвердження позивачем реальності господарських операцій позивача з ПП СЕЛТИК , ТОВ ТРАНСЛЕМ , ТОВ ФІРМА ЛІАТРІС , ПП ГВІАНА , ТОВ ІНВАЙС-ЛАЙТ , ТОВ ТРЕВЕЛІН , ТОВ БРОН ПЛЮС , оскільки вони спростовуються первинною бухгалтерською документацією, суперечать нормам матеріального права та судовій практиці. Позивач вважає, що висновки акту перевірок щодо не надання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних, заявок до договорів та сертифікатів якості товарів не можуть свідчити про нереальність господарських відносин, оскільки вказані документи не встановлюють правила податкового обліку та їх наявність чи відсутність не впливають на формування платником податку валових витрат за результатами здійснення господарських операцій, а що стосується заявок, то частина їх складалася в письмовому вигляді та була надана до перевірки (наприклад заявки між позивачем та ТОВ ТРАНСЛЕМ ), а частину заявок було погоджено в усному порядку, а всі поставлені товари та їх ціни зафіксовані у видаткових накладних і актах виконаних робіт, які були надані до перевірки. Сертифікати якості взагалі підтверджують лише якість товару та не містять відомостей про господарські операції сторін, а тому сертифікати якості не є первинним бухгалтерським документом та не може впливати на оподаткування суб'єкта господарювання з урахуванням того, що метизна продукція, продаж якої є одним із видів господарської діяльності позивача, не підлягає сертифікації. Також посадовими особами відповідача у акті зазначено про неможливість встановлення походження та ланцюгу руху ТМЦ придбаних у контрагентів, проте, позивач вважає, що вказані обставини не можуть мати негативного впливу на позивача як добросовісного платника податку за умови недоведених припущень відповідача. Щодо відсутності у контрагентів позивача трудових ресурсів, основних засобів та неможливість встановити залишки ТМЦ, то позивач зазначає, що вказані обставини не можуть свідчити про нереальність господарських операцій, оскільки контрагенти позивача по поставці продукції є посередниками, мали можливість замовляти продукцію через сайти постачальника, що виключає необхідність оренди складів та/або автотранспорту, мати у штаті велику кількість працівників. Позивач вказує, що недоліки у оформленні певних первинних документів (наприклад, відсутність печатки, не зазначення ПІБ вантажоодержувача) не можуть розглядатися як підстави позбавлення позивача права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування. Щодо звітів та розрахунку вартості витрат ТОВ ТРАНСЛЕМ , то позивач вказує на те, що договором №10/10-1 від 10.10.2013р. не було передбачено складання будь-яких звітів та/або розрахунків вартості витрат, вартість наданих послуг встановлювалася з урахуванням обсягу замовлених послуг, розрахунки здійснювались на підставі виставлених рахунків, а по факту надання послуг сторони підписували акт виконаних робіт, а тому вимоги посадових осіб контролюючого органу щодо складання додаткових документів, які не передбачено умовами договору, є неспроможними. Що стосується наявності ділової мети, права на податковий кредит та зменшення доходу, позивач посилається на те, що для досягнення мети по отриманню прибутку здійснює діяльність з продажу метизної продукції, укладає із постачальниками договори на продаж вказаних товарів і перепродає їх в первісному вигляді або переробляє (наносить покриття, фасує в менші обсяги) і тоді вже продає третім особам. У 2013р., 2014р. на підприємстві працювало від 17 до 43 осіб, які приймали замовлення, робили закупівлі, фасували товар, при цьому, фасування товару відбувалося вручну. А отже, з огляду на реальність всіх господарських операцій позивача та наявність первинних бухгалтерських документів з його контрагентами, позивач мав всі підстави для віднесення витрат, здійснених на користь контрагентів, до витрат формування податкового кредиту в розумінні ПК України. За викладеного, посилаючись також і на практику Європейського суду з прав людини, позивач вважає, що він не несе відповідальності за дію своїх контрагентів. У додаткових поясненнях від 06.10.2017р. позивач вказав, що реальність операцій проведених контрагентами позивача підтверджено також численними судовими рішеннями, прийнятими у період з 2013р. по 2017р. за висновками яких підтверджено факти реального здійснення господарських операцій по ПП СЕЛТИК , ПП ГВІАНА , ТОВ ТРАНСЛЕМ , ТОВ ІНВАЙС-ЛАЙТ , ТОВ БРОН ПЛЮС . Щодо вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 03.05.2016р. у справі №760/1843/16 за яким притягнуто до кримінальної відповідальності директора ТОВ БРОН-ПЛЮС за ст.205-1 КК України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи) позивач вважає, що вироком підтверджено факт ведення ТОВ БРОН ПЛЮС господарських операцій, отже, всі доводи відповідача, викладені у запереченнях, вважає хибними та такими, що спростовуються нормами чинного законодавства та нормами матеріального права.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, у письмових запереченнях на позов просив у задоволенні позову відмовити повністю посилаючись на те, що доводи, наведені у позові не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства, оскільки у ході проведення перевірки позивача встановлено взаємовідносини з придбання товарів та послуг у наступних підприємств, а саме: ПП Селтик , ТОВ Фірма Ліатріс , ТОВ Інвайс Лайт , ТОВ ТРЕВЕЛІН , ТОВ Транслем , ПП Гвіана , ТОВ Брон Плюс , при цьому, товар, який придбавався у вказаних контрагентів є імпортним, проте відповідно до автоматизованої системи митних оформлень вказані контрагенти у період з 01.01.2013р. по 31.01.2014р. не придбавали товар у іноземних постачальників, згідно ЄРПН придбання імпортних товарів також не встановлено, а отже неможливо встановити походження та ланцюг руху ТМЦ придбаних у вказаних контрагентів. Тобто, товар, який реалізований на адресу позивача вказаними контрагентами не придбавався згідно даних ЄРПН. За викладеного, зроблено висновок про те, що вказані підприємства задіяні у схемах пересорту придбаного та реалізованого товару по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг). Також встановлено, що ПП Селтик припинено, проте не знято з обліку, свідоцтво платника ПДВ анульовано контролюючим органом у зв'язку з ліквідацією банкрута 25.02.2014р., кількість працівників згідно звіту ДФ-1 у 2013р. склала на підприємстві 1 особа. ТОВ Транслем знаходиться у стані припинення, свідоцтво платника ПДВ анульовано 14.04.2014р. у зв'язку з відсутністю підприємства за місцезнаходженням, звіт ДФ-1 підприємством не подавався. ТОВ ФІРМА ЛІАТРІС відсутнє за місцезнаходженням, свідоцтво платника ПДВ анульовано 06.05.2014р., кількість працівників згідно звіту ДФ-1 у 2013р. - 1 особа. ПП Гвіана припинено, свідоцтво платника ПДВ анульовано 13.02.2014р. у зв'язку з ліквідацією банкрута. ТОВ ІНВАЙС ЛАЙТ визнано банкрутом, свідоцтво платника ПДВ анульоване 23.12.2014р., кількість працівників згідно звіту ДФ-1 у 2013р. становила 1 особа. ТОВ Тревелін - свідоцтво платника ПДВ анульовано 24.03.2015р. у зв'язку з не наданням декларацій протягом року, кількість працівників згідно звіту ДФ-1 у 2013р. 1 особа, за 2014р. звіт ДФ-1 не подано. ТОВ Брон Плюс визнано суб'єктом фіктивного підприємництва (кримінальне провадження по справі №42014000000000259 за ч.1 ст.205 КК України). В ході перевірки не підтверджено реальність господарських операцій між ТОВ Брон Плюс та позивачем протягом листопада, грудня 2014р., що призвело до безпідставного формування витрат позивача на суму 57709,40 грн. та податкового кредиту у сумі 11541,88 грн., свідоцтво платника ПДВ анульоване 15.05.2015р., кількість працівників згідно звіту ДФ-1 у 2014р. 10 осіб, які прийняті на роботу 19.11.2014р. Податкову декларацію з податку на прибуток ПП Селтик , ТОВ Транслем , ТОВ Фірма Ліатріс , ПП Гвіана , ТОВ Брон Плюс за 2013р. та 2014р. не подано, а ТОВ Інвайс Лайт , ТОВ Тревелін подані з нульовими показниками, а отже операції щодо реалізації товару на адресу позивача не відображено у податковому обліку, відповідно, податок на прибуток по даних операціях не сплачено. Неможливо встановити і наявність у контрагентів основних засобів та залишків ТМЦ через не подання останніми Фінансового звіту та Балансу, тоді як такий обов'язок покладено на контрагентів ст.46 ПК України (у редакції станом на 01.01.2013р.). Також відповідно до умов договорів, зокрема п. 5.2, укладених з ПП Селтик ТОВ Фірма Ліатріс , ТОВ Інвайс Лайт , ТОВ Тревелін продукція, яка продається продавцем є сертифікованою, що підтверджується сертифікатом якості, тобто сертифікати якості повинні передаватись з партією товару, що постачається. У ході перевірки позивач надав лист роз'яснення, який видано ТОВ ВСЦ Південтрест про те, що продукція, яка була зазначена у листі не підлягає сертифікації на території України, однак вказана у листі продукція, отримана позивачем за інвойсами у 2015р. та щодо якої проводилась експертиза, є іншою продукцією ніж та, що отримана протягом 2013 та 2014р.р. від вказаних вище контрагентів. Крім того, у ТТН, які складені ТОВ Транслем на адресу позивача зазначені автомобілі та водії, при цьому, звіти ДФ-1 та фінансова звітність і баланс ТОВ Транслем не подано, у ТТН також відсутня відмітка вантажоодержувачів про отримання вантажу, а саме: ПІБ особи, яка отримала вантаж та печатки підприємства, вид діяльності підприємства згідно КВЕД. Також встановлено, що позивач придбавав послуги у ТОВ Транслем на підставі договорів №10/10-1 від 10.10.2013р. про надання консалтингових послуг; №07/10-1 про надання маркетингових послуг від 01.10.2013р. за умовами яких передбачено надання розрахунку витрат при проведенні маркетингових досліджень, проте підприємством не надано до перевірки розрахунок вартості витрат виконавця, який передбачено умовами договорів, отже неможливо визначити реальну вартість наданих послуг по яких був підписаний акт здачі-прийняття робіт, тоді як ст.2,9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , ст.44 ПК України суб'єкти господарювання зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Таким чином, відповідач вважає, що, підписуючи договори та одержуючи від вказаних постачальників податкові накладні, акти прийому-передачі, видаткові накладні та інші первинні документи, позивач був обізнаний, що на підставі цих документів ним будуть формуватися дані податкового обліку, а тому повинен був пересвідчитися у тому, що ці документи підписані уповноваженими особами та містять достовірні відомості.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю КРЕП ТЕХ зареєстроване як юридична особа 28.10.2010р. за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, Кіровський район, пр.Кірова, буд. 50-Д, перебуває на обліку у ДПІ у Кіровському районі м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області, є платником обов'язкових платежів до бюджету, зокрема, платником податку на додану вартість, що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ від 20.08.2014р., та відомостями, наведеними у акті перевірки від 26.01.2017р., які не оспорюються сторонами (а.с.34 том 2, а.с.30-34 том 6).

У період з 11.01.2017р. по 19.01.2017р. контролюючим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013р. по 31.03.2016р. за результатами якої був складений акт №142/04-36-14-02/37379369 від 26.01.2017р. за висновками якого встановлені наступні порушення, а саме:

- п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено заниження суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1051550,00 грн., у тому числі за 2013р. на суму 975942,00 грн., за 2014р. на суму 75608,00 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 1099775,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення 11 541,00 грн. за листопад та грудень 2014р.;

- п.201.1 ст.201 ПК України підприємством за період з 01.10.2015р. по 31.03.2016р. несвоєчасно зареєстровані податкові накладні, що тягне за собою накладення штрафу у розрахунковому розмірі в залежності від термінів порушення реєстрації накладних та незареєстрованої суми ПДВ (а.с.33-99 том 2).

На підставі вищевказаного акту перевірки, контролюючим органом 31.01.2017р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення форми, а саме:

- форми Р №0000961402, за яким збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у загальній сумі 347840,00 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 278272,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 69568,00 грн. (а.с.17 том 1);

- форми Р №0000931402, за яким збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 1314437,50 грн.,у тому числі за податковим зобов'язанням - 1051550,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 262887,50 грн. (а.с.16 том 1);

- форми В4 №0000991402 за яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ та збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ по податковій декларації за березень 2016р. у розмірі 11541 грн. (а.с.15 том 1);

- форми Н №0001021402 за яким за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних у ЄРПН на суму 4836,25 грн. за лютий 2016р. застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 483,63 грн. (а.с. 18,22 том 1).

У подальшому, позивачем вищевказані рішення були оскаржені в адміністративному порядку шляхом подання скарги до вищих органів державної фіскальної служби за результатами розгляду якої було прийнято рішення за яким скаргу позивача було залишено без задоволення, а оспорювані податкові повідомлення-рішення без змін (а.с.20-30, 35-40 том 3).

Позивач оспорює вищевказані податкові повідомлення-рішення, просить їх визнати протиправними та скасувати посилаючись на те, що висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача із його контрагентами, наведеними вище є хибними, оскільки спростовуються фактичними обставинами та наданими як до перевірки, так і до суду первинними бухгалтерськими документами, які повністю підтверджують факти реальності господарських операцій позивача із вказаними контрагентами позивача, а виявлення факту недоліків у оформленні ТТН та відсутності деяких документів не може слугувати підставами для нереальності господарських операцій позивача, у тому числі і через неможливість контролюючого органу встановити ланцюги руху ТМЦ, не подання контрагентами позивача податкової звітності,оскільки позивач не може нести відповідальності за ведення бухгалтерського обліку його контрагентами та якщо контрагенти не виконали своїх зобов'язань, то це тягне відповідальність саме для такого платника податку, а не для позивача як добросовісного покупця товару (послуг). Також позивач посилається на те, що підприємство позивача було створено з метою одержання прибутку, що підтверджується тим, що за результатами своєї діяльності позивач отримав у 2013р. прибуток у розмірі 1972157 грн., у 2014р. - 1648451 грн. та сплатив із вказаного прибутку податок до державного бюджету у сумі 374710 грн. та 296721 грн. відповідно, що свідчить про реальність господарських операцій позивача, ділову мету при їх здійсненні, взаємозв'язок з діяльністю позивача, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд находить підстави достатніми для часткового задоволення позовних вимог позивача щодо визнання протиправними та скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000961402 від 31.01.2017р. за яким позивачеві збільшено суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість у загальній сумі 347840,00 грн.; податкового повідомлення-рішення №0000931402 від 31.01.2017р. в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 1301453,75 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням -1041163,00 грн., за штрафними санкціями - 260290,75 грн., суд виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 26.01.2017р. та підтверджено також і представником відповідача у судовому засіданні, підставою для нарахування вищевказаних грошових зобов'язань стало порушення позивачем п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, а саме: заниження податку на прибуток, заниження податку на додану вартість внаслідок того, що перевіркою встановлено, що у період 2013р. та 2014р. позивач мав взаємовідносини щодо придбання товару (послуг) у контрагентів - ПП СЕЛТИК , ТОВ ТРАНСЛЕМ , ТОВ ФІРМА ЛІАТРІС , ПП ГВІАНА , ТОВ ІНВАЙС-ЛАЙТ , ТОВ ТРЕВЕЛІН , ТОВ БРОН ПЛЮС у яких придбавав товар імпортного виробництва, проте, відповідно до автоматизованої системи митних оформлень було встановлено, що вказані контрагенти не придбавали товару у іноземних постачальників, який було продано позивачу у зв'язку з чим неможливо встановити походження та ланцюг руху ТМЦ придбаних у вказаних контрагентів. Також згідно даних ЄРПН товар, який реалізовувався на адресу позивача взагалі його контрагентами не придбавався, тобто зроблено висновок про те, що вказані контрагенти задіяні в схемах пересорту придбаного та реалізованого товару по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг); встановлено, що ПП Селтик , ТОВ Транслем , ТОВ Фірма Ліатріс , ПП Гвіана , ТОВ Інвайс-Лайт , ТОВ Тревелін , ТОВ Брон Плюс не знаходяться за місцезнаходженням, свідоцтва платників ПДВ анульовані у 2014р. та у 2015р., кількість працівників у перевіряємому періоді становила по 1 особі або взагалі звіти ДФ-1 не подавалися, податкові декларації з податку на прибуток контрагентами позивача за 2013р. не подавалися, а подані податкові декларації ТОВ Інвайс-Лайт та ТОВ Тревелін подані з нульовими показниками, а отже, операції по реалізації товару на адресу позивача не відображені у податковому обліку контрагентів позивача, а відповідно, і податок на прибуток по даних операціях не сплачений, не надані позивачем також і сертифікати якості товару відповідно до умов п.5.2 договорів, а у ТТН, які складені ТОВ Транслем на адресу позивача, відсутні відмітки вантажоодержувачів про отримання вантажу, а саме: ПІБ особи відповідальної за отримання вантажу та печатки підприємства; вид діяльності підприємства згідно КВЕД. Не надано також і розрахунку витрат при проведенні маркетингових досліджень відповідно до умов договорів, укладених з ТОВ Транслем . Окрім того, згідно даних АІС Податковий блок встановлено, що ТОВ Брон Плюс визнано суб'єктом фіктивного підприємництва. Кримінальне провадження за ч.1 ст.205 КК України згідно пояснення директора і засновника ОСОБА_6 встановлено, що підприємство зареєстровано без його відома та згоди. Кримінальне провадження №42014000000000259 від 10.04.2015р. З урахуванням наведеного, посадовими особами контролюючого органу зроблені висновки про те, що вбачається замкнута схема руху коштів, яка свідчить про узгодженість постачання товару позивачу його контрагентами впродовж 2013-2014р.р. по ланцюгу постачання товару для одержання незаконної податкової вигоди, контрагенти позивача задіяні у схемах за рахунок пересорту придбаного та реалізованого товару і послуг по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг); встановлено відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів щодо здійснення купівлі-продажу товару, відсутність їх придбання у контрагентів не підтверджено реальність їх реалізації з урахуванням реального часу. Таким чином не підтверджено реальність здійснення контрагентами позивача господарських операцій, а встановлено проведення фінансових потоків з метою штучного формування податкового кредиту, які не мають реального характеру. За викладеного, контролюючий орган прийшов до висновку, що господарські операції між позивачем та його вищенаведеними контрагентами не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) надання робіт/послуг. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності контрагентів позивача є виключно чи переважно формування податкового кредиту та витрат на адресу контрагентів. Наявність всіх вищевказаних фактів є підставою для встановлення факту нереальності здійснення господарських операцій по ланцюгу постачання від імені контрагентів на адресу позивача в частині постачання товарів, у зв'язку з чим позивач не мав права формувати витрати та податковий кредит по таких господарських операціях за 2013р. та 2014р. (а.с.53-67 том 2).

Між тим, із досліджених документів та встановлених обставин у даній справі, судом встановлено, що вказані вище висновки посадових осіб контролюючого органу не відповідають дійсності та спростовуються наданими доказами та нормам чинного законодавства, з урахуванням наступного.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерел походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п.п. 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються з пунктами 138.4, пунктами 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктами 138.10-138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5-138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11 - 138.12 цієї статті та пунктом 140.1 статті 140, статтею 141 ПК України.

У відповідності до вимог п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

За нормами п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включається до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості ( у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання ля виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів корові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості.

Обов'язок щодо ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат покладений на платника податку п.п.16.1.2 п.16.1 ст.16 ПК України.

При цьому, за приписами п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 ПК України встановлено право платника податку обирати самостійно метод ведення обліку доходів і витрат.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХIV).

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону №996-ХІУ бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону №996-ХІУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу - п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України (у редакції, на момент виникнення спірних відносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 ст.201 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу наведених норм видно, що датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, при цьому, передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду за умови реєстрації такої податкової накладної у ЄРПН у вищенаведеному порядку.

Разом з тим, ні актом перевірки, ні в ході судового розгляду справи не встановлено відсутності у позивача податкових накладних по взаємовідносинах позивача з його контрагентами - ПП СЕЛТИК , ТОВ ТРАНСЛЕМ , ТОВ ФІРМА ЛІАТРІС , ПП ГВІАНА , ТОВ ІНВАЙС-ЛАЙТ , ТОВ ТРЕВЕЛІН при здійсненні позивачем господарських операцій за період з 01.01.2013р. по 31.03.2016р.

Таким чином, отримання позивачем податкових накладних по господарських операціях від вищевказаних контрагентів, реєстрація таких податкових накладних у ЄРПН у встановленому законом порядку є підставою для включення позивачем таких податкових накладних до податкового кредиту з податку на додану вартість протягом звітного періоду згідно до вимог ст.198 ПК України.

Так, судом встановлено, що ТОВ КРЕП ТЕХ орендує нежитлове приміщення загальною площею 510,3 кв.м. у м. Дніпрі, по пр. Кірова, 50д, здійснює свою господарську діяльність за наступними видами: діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; неспеціалізована оптова торгівля; станом на 01.01.2013р. загальна чисельність працюючих на підприємстві склала 21 особа, у тому числі станом на 31.03.2016р. - 20 осіб (а.с.35 том 6).

Із матеріалів справи встановлено, а також і підтверджено змістом акту перевірки від 26.01.2017р. у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з наступники контрагентами, а саме:

1) Між позивачем та ПП Сетлик був укладений договір купівлі-продажу №КТ-21-09/2 від 21.09.2012р. на придбання кріпильно-будівельних матеріалів за умовами якого позивач зобов'язувався придбати у вказаного підприємства товар за погодженими сторонами письмовими заявками, які є невід'ємною частиною договору, умови постачання - склад Покупця (а.с.6-8 том 6).

Факт реальності виконання вищевказаних господарських операцій за вказаним вище договором підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями видаткових та податкових накладних, копіями платіжних документів про оплату за отриманий товар, які свідчать про рух активів позивача при здійсненні вказаної господарської операції (а.с.216-228 том 6).

При цьому, зі змісту платіжних банківських документів видно, що позивачем у складі вартості придбаних послуг було сплачено у тому числі і суми ПДВ 20% (а.с. 216-228 том 6).

2) Між позивачем та ТОВ Транслем був укладений договір №10/10-1 про надання консалтингових послуг від 10.10.2013р. за умовами якого останній як виконавець робіт брав на себе зобов'язання надавати послуги (усні, письмові відповіді на запити) по всіх питаннях, пов'язаних з веденням бухгалтерського обліку та юридичний супровід замовника-позивача; договір №07/10-1 про надання маркетингових послуг від 01.10.2013р. по наданню послуг із вивчення ринку метизної продукції; установлення споживчого попиту на ці товари на ринку Кримського регіону та інше; договір про надання транспортних послуг № 21/10-1 від 02.10.2013р. за умовами якого ТОВ Транслем як перевізник надавав послуги з перевезення вантажів автотранспортом із водієм, оплата здійснюється замовником шляхом підписання договору-замовлення, яке є невід'ємною частиною договору.

Факт реальності виконання вищевказаних господарських операцій за вказаними вище договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями актів приймання робіт, копіями податкових накладних, виписаних на адресу позивача ТОВ Транслем , копіями ТТН, копіями платіжних документів про оплату за отримані послуги, які свідчать про рух активів позивача при здійсненні вказаної господарської операції (а.с.249-250 том 6).

При цьому, зі змісту платіжних банківських документів видно, що позивачем у складі вартості придбаних послуг було сплачено у тому числі і суми ПДВ 20% (а.с. 249-250 том 6).

3) Між позивачем та ТОВ Фірма ЛІАТРІС були укладені два договори купівлі-продажу продукції №1/01.09.13 від 01.09.2013р., №23/09-1 від 23.09.2013р. за умовами якого позивач придбавав у вказаного продавця продукцію (стойка довж. 5.87м, поперечка мала довж.0.7м,поперечка велика довж. 2,87) на умовах поставки - склад Покупця.

Факт реальності виконання вищевказаних господарських операцій за вказаними вище договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями видаткових та податкових накладних, копіями платіжних документів, про оплату позивачем за отриману продукцію, які свідчать про рух активів позивача при здійсненні вказаної господарської операції (а.с.236-244 том 6, а.с.1-3 том 7);

При цьому, зі змісту платіжних банківських документів видно, що позивачем у складі вартості придбаних послуг було сплачено у тому числі і суми ПДВ 20% (а.с. 236-244 том 6).

4) між позивачем та ПП Гвіана був укладений договір №Кт 03-09/3 надання послуг від 03.09.2012р. за умовами якого зазначеним підприємством як виконавцем робіт були надані позивачу послуги по нанесенню RAL покриття на саморізи Замовника (ТОВ Креп Тех ), які оформлюються актом приймання-здачі робіт.

Факт реальності виконання вищевказаних господарських операцій за вказаним вище договором підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями податкових накладних, копіями актів виконаних робіт та копіями платіжних документів, про оплату позивачем за отримані послуги, які свідчать про рух активів позивача при здійсненні вказаної господарської операції (а.с.229-235 том 6).

При цьому, зі змісту платіжних банківських документів видно, що позивачем у складі вартості придбаних послуг було сплачено у тому числі і суми ПДВ 20% (а.с. 229-235 том 6).

5) Між позивачем та ТОВ ІНВАЙС-ЛАЙТ були укладені договори купівлі-продажу продукції №1/01.02.13 від 01.02.2013р., договір №03/07-1 від 03.07.2013р. за умовами яких позивач зобов'язувався купити, а ТОВ ІНВАЙС-ЛАЙТ продати позивачеві товар в асортименті та у кількості, вказаних у Специфікаціях до даного договору, що є його невід'ємною частиною.

Факт реальності виконання вищевказаних господарських операцій за вказаними вище договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями видаткових та податкових накладних, копіями платіжних документів про оплату позивачем за отриману продукцію, які свідчать про рух активів позивача при здійсненні вказаної господарської операції (а.с.179-215 том 6).

При цьому, зі змісту платіжних банківських документів видно, що позивачем у складі вартості придбаних послуг було сплачено у тому числі і суми ПДВ 20% (а.с. 179-215 том 6).

6) Між позивачем та ТОВ Тревелін були укладені договори з надання послуг фасування товару №6/01-1 від 06.01.2014р.; договору №25/10-1 від 25.10.2013р.; договору №10/07-1 від 10.07.2013р.; договору №30/04-1 від 30.04.2013р.; договору №26/11-1 від 26.11.2013р. з постачання пакувальних матеріалів - блістерів-пеналів та надання послуг з пакування товару; договору №18/11-1 від 18.11.2013р. на виготовлення продукції на замовлення позивача; договору купівлі-продажу продукції №1/01.10.13 від 01.10.2013р. за умовами якого позивач купує у вказаного підприємства кріпильно-будівельні матеріали в асортименті та у кількості, вказаних і погоджених сторонами заявках покупця.

Факт реальності виконання вищевказаних господарських операцій за вказаними вище договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями видаткових та податкових накладних, копіями платіжних документів про оплату позивачем за отриману продукцію, які свідчать про рух активів позивача при здійсненні вказаної господарської операції (а.с.4-36 том 7).

При цьому, зі змісту платіжних банківських документів видно, що позивачем у складі вартості придбаних послуг було сплачено у тому числі і суми ПДВ 20% (а.с. 4-36 том 7).

Також факти реальності господарських операцій щодо здійснення фасування продукції підтверджено у ході судового розгляду справи і допитаними свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які у вказаний період працювали на підприємстві позивача у м. Донецьку, пояснили, що здійснювали приймання та відвантаження товару, працювали разом із комірниками, яких було на підприємстві біля 8 чоловік, працювали також фасувальники товару, був завідуючий складом; свідок ОСОБА_8 пояснив, що працював у м. Донецьку на складі позивача з осені 2013р. менеджером з продажу продукції.

Окрім того, факти виконаних робіт (стелажів) підтверджується наявними у справі фотокопіями та додатком 11 до позову (переліком контрагентів позивача з посиланнями на докази, які підтверджують реальність виконання господарських операцій), копією штатного розпису про наявність у штаті позивача працівників (а.с.19-29 том 6).

Судом також враховується і те, що як свідчать матеріали справи та не заперечувалося представником відповідача у ході судового розгляду справи, позивачем у 2013р. та у 2014р. були отримані прибутки від господарської діяльності у розмірі 1972157 грн. в 2013р. та 1648451 грн. у 2014р. (у тому числі і на підставі договорів укладених із вказаними вище контрагентами), з вказаних сум прибутків позивачем були сплачено податок на прибуток у розмірі 374710 грн. та 296721 грн. відповідно, що свідчить про те, що позивач здійснював свою господарські діяльність з метою отримання прибутку та у реальності отримав такий прибуток.

Отже, з аналізу вказаних вище обставин у справі та норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що господарська діяльність позивача у спірний період, у тому числі і господарська операція по взаємовідносинах позивача з вищевказаними контрагентами, є реальною господарською операцією, оскільки господарська діяльність позивача у сукупності призвела до отримання доходу (прибутку) у наведений вище період.

Також, слід зазначити, що і зміст досліджених судом вищенаведених первинних бухгалтерських документів відповідають вимогам ст.ст.1,9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому є належними доказами реальності виконання господарської операції за вищевказаним договором.

При цьому, слід зазначити, що недоліки у оформленні первинних документів, на які посилається у акті посадова особа контролюючого органу (зокрема, недоліки у оформленні ТТН, відсутність сертифікату якості товарів та інше) не можуть свідчити про безумовну нереальність господарських операцій за умови підтвердження їх іншими первинними документами, які підтверджують їх реальність, зокрема сплату за отриманий товар та послуги, де у складі вартості товару покупець уже сплатив суму ПДВ у розмірі 20%, що видно зі змісту копій досліджених судом виписок банку та платіжних документів. А сертифікат якості товару не є первинним бухгалтерських документом, а є лише документом, який підтверджує якість товару, а тому його відсутність не може свідчити про нереальність господарської операції.

Окрім того, контролюючий орган, вказуючи на те, що частина податкових накладних не була зареєстрована продавцем товару, надання послуг у ЄРПН жодними доказами у ході судового розгляду справи не була підтверджена, незважаючи на те, що суд зобов'язував відповідача надати докази на підтвердження своїх заперечень на висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки від 26.01.2017р.

Також і норми ст.ст.198,201 ПК України не ставлять в залежність право платника податків (покупця, отримувача товарів або послуг) на формування податкового кредиту та витрат від дотримання контрагентами позивача податкового законодавства та зазначене не може бути безумовною підставою для позбавлення платника податків на формування витрат та податкового кредиту у відповідні періоди за наявності належно оформленої податкової накладної, виданої продавцем товару покупцю та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальністю та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтверджені документи щодо розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, від 26.11.2012р. № К/9991/54239/12, а також в постанові від 14.11.2012р. №К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.( Булвес АД проти Болгарії ) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є власністю у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону Про ПДВ стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі Інтерсплав проти України ).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення податкового законодавства контрагентами позивача, які наведені вище, оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Разом з тим, судом враховується і та обставина, що відповідачем ні у акті перевірки від 26.01.2017р., ні у ході судового розгляду справи не було встановлено фактів порушення податкового законодавства саме позивачем вимог податкового законодавства та не встановлено фактів порушення порядку складання позивачем первинних бухгалтерських документів.

Є неспроможними і доводи посадових осіб контролюючого органу у акті перевірки про те, що контрагенти позивача проводили лише оформлення первинних документів без здійснення господарських операцій у реальності, з огляду на те, що наведені вище доводи відповідача спростовуються дослідженими судом первинними бухгалтерськими документами, які надані позивачем та направлені на реальність здійснення господарських операцій (зокрема, перерахування коштів за отриманні товари та надані послуги, підтверджені виписками банку).

За викладених обставин, суд приходить до висновку про безпідставність покладення відповідальності на позивача за недоліки у оформленні контрагентами позивача ТТН та за порушення, які ґрунтуються на припущеннях та сумнівах посадової особи контролюючого органу у перевіряємому періоді.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представником відповідача у ході судового розгляду справи не було надано суду жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про правомірність та обґрунтованість прийнятих контролюючим органом оспорюваних податкових повідомлень-рішень №0000961402 від 31.01.2017р. за яким позивачеві збільшено суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість у загальній сумі 347840,00 грн.; №0000931402 від 31.01.2017р. в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 1301453,75 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням -1041163,00 грн., за штрафними санкціями - 260290,75 грн. з урахуванням наведених вище встановлених судом обставин та норм чинного податкового законодавства України у відповідності до вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, представниками позивача надані належні та допустимі докази, які підтверджують правомірність віднесення відповідних сум до податкових зобов'язань з ПДВ, податку на прибуток у перевіряємому періоді, які спростовують висновки контролюючого органу, наведені у акті перевірки від 26.01.2017р. у наведеній частині позовних вимог з урахуванням вимог ст.ст.69-70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не можуть бути прийняті до уваги посилання представників позивача на судову практику, наведену у позові, з огляду на те, що наведені судові рішення не стосуються прав та обов'язків позивача у даних правовідносинах, а тому не можуть мати преюдиційного значення у даній справі у розумінні ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято вказані вище оспорювані податкові повідомлення-рішення від 31.01.2017р. у наведеній вище частині не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені вище податкові повідомлення-рішення №0000961402 від 31.01.2017р. за яким позивачеві збільшено суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість у загальній сумі 347840,00 грн.; №0000931402 від 31.01.2017р. в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 1301453,75 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням -1041163,00 грн., за штрафними санкціями - 260290,75 грн. підлягають визнанню судом протиправними та скасуванню.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000931402 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковим зобов'язанням у розмірі 10387 грн., за штрафними санкціями у розмірі 2596,75 грн..; №0000991402 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ за березень 2016р. у розмірі 11541 грн. 00 коп. виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з придбання товару з ТОВ "Брон Плюс згідно договору купівлі-продажу №КТ01/24-11.2014 від 24.11.2014, та від імені ТОВ Брон Плюс договір, податкові та видаткові накладні підписані директором ТОВ Брон Плюс ОСОБА_9 та акт перевірки від 26.01.2017р. містить посилання на те, що вказане підприємство визнано суб'єктом фіктивного підприємництва у кримінальному провадженні за ч. 1 ст.205 КК України за №42014000000000259 від 10.04.2015р. (а.с.68 том 2).

З метою всебічного і об'єктивного розгляду даної справи, судом було витребувано вирок у вказаній кримінальній справі від Солом'янського районного суду м. Києва від 03.03.2016р. у справі №760/1843/16-к зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205-1 КК України ( внесення неправдивих відомостей у документи, які подаються до проведення державної реєстрації юридичної особи) та встановлено, що ОСОБА_9 та невстановленими слідством особи домовились про те, що директором та засновником товариства буде призначено ОСОБА_9 і він в подальшому до діяльності ТОВ Брон Плюс не буде мати ніякого відношення, а фінансово-господарською діяльністю з використанням ТОВ Брон Плюс будуть займатися інші особи. ОСОБА_9 у судовому засіданні свою вину визнав, повністю підтвердив вищенаведені обставини наведені в обвинувальному акті, щиро розкаявся (а.с. 178-179 том 7).

Отже, аналіз вказаному змісту вироку свідчить про те, що ОСОБА_9, який за документами був зареєстрований директором та засновником ТОВ Брон Плюс , не підписував ні вищенаведеного договору, укладеного з позивачем, ні видаткових та податкових накладних, оскільки не мав причетності після реєстрації підприємства до проведення подальшої фінансово-господарської діяльності даного підприємства.

За викладених обставин та враховуючи, що вищевказані первинні документи, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту, виписані контрагентом від імені особи, яка заперечує свою участь у фінансово-господарській діяльності контрагента позивача - ТОВ БРОН ПЛЮС - платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а тому такі документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними уповноваженими особами, звітними документами, які посвідчують факт придбання/продажу товарів, робіт і послуг, у зв'язку з чим віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту позивачем є безпідставним.

Відповідна правова позиція також узгоджується із правовою позицією, яка була викладена неодноразово у постановах Верховного Суду України від 01.12.2015р. у справі №21-3888а15, від 22.03.2016р. у справі №170а16.

У відповідності до вимог абзацу 2 частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно наданого контролюючим органом розрахунку по взаємовідносинах позивача із ТОВ БРОН ПЛЮС сума ПДВ у розмірі 10387 грн. включена до податкового повідомлення-рішення №0000931402 від 31.01.2017р. та до податкового повідомлення-рішення №0000991402 від 31.01.2017р. на суму 11541 грн. (а.с.157-158 том 7).

Таким чином з урахуванням вищенаведених обставин та правової позиції Верховного Суду України, яка є обов'язковою для суду першої інстанції для застосування, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000931402 від 31.01.2017р. в частині визначення грошового зобов'язання на суму 10387 грн. по взаємовідносинах з ТОВ БРОН ПЛЮС та відповідно штрафних санкцій у сумі 2596,75 грн., також і податкового повідомлення-рішення №0000991402 від 31.07.2017р. про збільшення грошового зобов'язання у розмірі 11541 грн. не підлягають задоволенню.

Також не підлягають і задоволенню позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001021402 від 31.01.2017р. про застосування штрафу у сумі 483,63 грн. за порушення термінів реєстрації податкових накладних у ЄРПН, виходячи з наступного.

Відповідно до п.201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в ЄРПН. Реєстрація податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН здійсняється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання, але не пізніше 180 календарних днів від дати їх складання.

У відповідності до п.1201.1 ст. 1201 ПК України порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі, зокрема, 10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів.

Так, як встановлено із матеріалів справи, позивачем несвоєчасно було зареєстровано у ЄРПН податкову накладну №474 від 23.02.2016р. за звітний період лютий 2016р. на суму 4836,25 грн., кількість прострочених днів становить 16, штраф 10%, який становить 483,63 грн. (а.с.98 том 2).

Факти порушення граничних термінів реєстрації податкової накладної №474 від 23.02.2016р. на суму 4836,25 грн. у ЄРПН представниками позивача у ході судового розгляду справи жодними належними та допустимими доказами не спростовані згідно до вимог ст.ст.69-70 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №№0001021402 від 31.01.2017р. про застосування штрафу у сумі 483,63 грн. за порушення термінів реєстрації податкових накладних у ЄРПН, у адміністративного суду відсутні, у зв'язку з чим у цій частині позовних вимог позивача слід відмовити.

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, з огляду на те, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення не може бути обрано позивачем як спосіб захисту порушеного права, оскільки вказаний спосіб є судовим контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі, який має право обрати лише суд у відповідності до вимог ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України, проте, у даних правовідносинах, суд не вбачає за необхідне встановлювати такий контроль за виконанням судового рішення з урахуванням того, що порядок виконання судових рішень у податкових спорах після набрання ними законної сили, встановлений Податковим кодексом України.

Приймаючи до уваги викладене, даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно платіжних доручень №1073 від 17.05.2017р., №1188 від 30.05.2017р., з урахуванням часткового задоволення позову із розрахунку загальної суми задоволених позовних вимог 1649293,75 грн. (1649293,75/100х1,5), тобто у розмірі 24739 грн. 40 коп. (а.с.2а-3 том 1).

В іншій частині стягнення витрат по сплаті судового збору слід відмовити з урахуванням часткового задоволення позові відповідно до вимог ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю КРЕП ТЕХ до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000991402, №0000931402, №0000961402, №0001021402 від 31.01.2017р. - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0000931402 від 31.01.2017р. в частині збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 1301453,75 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 1041163,00 грн., за штрафними санкціями - 260290,75 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0000961402 від 31.01.2017р.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17, код ЄДРПОУ 38677971) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КРЕП ТЕХ (49101, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр.Кірова, 50-Д, код ЄДРПОУ 37379369) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 24739 грн. 40 коп. (двадцять чотири тисячі сімсот тридцять дев'ять грн. 40 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 27 листопада 2017 року.

Суддя С.О. Конєва