Постанова

від 06.03.2018 по справі 310/6291/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 310/6291/16 Головуючий у 1 інстанції: Куценко О.О.

Провадження № 22-ц /778/659/18 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегія суддів судової палати з розгляду цивільних:

головуючого: Маловічко С.В., суддів Кочеткової І.В., Гончар М.С.

при секретарі: Ващенко З.С.

за участі: ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Бердянського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Бердянського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Бердянського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він був прийнятий на посаду керівника шахматного гуртка в Бердянському учбово-виробничому підприємстві Українського товариства сліпих. Потім він був переведений на посаду складальника виробів в Бердянському учбово-виробничому підприємстві Українського товариства сліпих. Наказом № 80-вк від 01.12.2015р. він був звільнений з підприємства у зв'язку зі скороченням штату на підставі ст. 40 п.1 КЗпП України. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26.04.2016р. по справі № 310/72/16-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07.07.2016р., визнано наказ № 22-П від 11.08.2015р. незаконним та скасовано його, визнано наказ № 80-вк від 01.12.2015р. Про звільнення ОСОБА_2 за п.1 ст.40 КЗпП України (скорочення штату) незаконним та скасовано, а позивача ОСОБА_2 поновлено на посаді складальника виробів Бердянського учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих та стягнуто з Бердянського УВП УТОС на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.12.2015р. по 25.04.2016р. у розмірі 7070, 58 грн.

26.07.2016р., прийшовши на виробництво, він був повідомлений про звільнення з 26.07.2016р. у зв'язку з тим, що не з'явився вчасно на робоче місце, тобто з 08.07.2016р. З ясувалось, що наказом № 20-вк від 08.07.2016р. його було поновлено на посаді складальника виробів Бердянського учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих. Наказом № 24-вк від 26.07.2016р. його було звільнено з підприємства у зв'язку з невиходом на робоче місце без поважних причин.

Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.04.2016р. до часу поновлення на роботі до 08.07.2016р., надавши наступний розрахунок: 71,42 грн. (середньоденна заробітна плата на підставі довідки про доходи від 14.03.2016 року) х 55 днів (кількість робочих днів у цьому періоді) = 3928,10 гривень.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з Бердянського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 квітня 2016 року по 08 липня 2016 року у розмірі 3928 гривень 10 копійок.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Бердянське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Суд розглянув справу та постановив рішення на підставі положень ЦПК України у ред. від 18.03.2004р.

15.12.217р. набрав чинності ЗУ № 2147-VIII від 03.10.2017 року, яким внесено зміни до цивільно-процесуального кодексу.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІІ Перехідні положення нової редакції ЦПК від 15.12.2017р., справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тому оскаржуване рішення перевіряється на відповідність вимогам ЦПК у редакції від 18.03.2004р., а розгляд справи апеляційним судом та судове рішення апеляційного суду за наслідками цього розгляду постановляється у відповідності до положень ЦПК України у новій редакції від 15.12.2017р.

В судове засідання апеляційного суду 06 березня 2018р. з явились позивач ОСОБА_2 та його представник - адвокат ОСОБА_3

Представник відповідача Бердянського УВП УТОС був належним чином повідомлений про це судове засідання. Від представника ОСОБА_5 надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв язку із його зайнятістю у нараді з керівниками ОСББ, оскільки його основним місцем роботи є КП Бердянськводоканал БМР.

Проте колегія вважає, що таке клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 368 ЦПК України, розгляд справи судом апеляційної інстанції відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими гл. 1 розділу У ЦПКУ.

За загальними правилами, визначеними частиною 5 ст. 279 ЦПК України, справи в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються без повідомлення сторін за наяв-

ними у справі матеріалами.

Статтею 371 ЦПК України визначені строки розгляду апеляційної скарги, які встановлені терміном шістдесят днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалу про відкриття апеляційного провадження постановлено 18 грудня 2017р., тобто строк розгляду справи становив до 18 лютого 2018р.

Зважаючи на вказані обставини та те, що розгляд справи вже двічі відкладався, відповідач є юридичною особою, тому міг забезпечити явку будь-якого іншого представника для підтримання апеляційної скарги, у якій письмово ретельно викладені підстави непогодження з оскаржуваним рішенням, тому апеляційний розгляд 06 березня 2018р. відбувся у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України за відсутності представника відповідача.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював на підприємстві відповідача та за наказом № 75вк-1 від 31.12 2014р. його було переведено на посаду складальника виробів в Бердянському учбово-виробничому підприємстві Українського товариства сліпих, про що зроблено запис № 11 у його трудовій книжці.

Встановлено, що на підставі наказу № 22-П від 11.08.2015р. на підприємстві відбулось скорочення штату.

Наказом № 80-вк від 01.12.2015р. ОСОБА_2 був звільнений з підприємства у зв'язку зі скороченням штату на підставі ст. 40 п.1 КЗпП України - запис №12 у його трудовій книжці.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області по справі № 310/72/16-ц від 26.04.2016р. позовну заяву ОСОБА_2 до Бердянського УВП УТОС про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу було задоволено в повному обсязі: визнано наказ № 22-П від 11.08.2015р. незаконним та скасовано його, визнано наказ № 80-вк від 01.12.2015 року Про звільнення ОСОБА_2 за п.1 ст.40 КЗпП України (скорочення штату) незаконним та скасовано його; поновлено позивача на посаді складальника виробів у Бердянського УВП УТОС, з якого стягнуто на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.12.2015р. по 25.04.2016р. у розмірі 7070, 58 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07.07.2016р. апеляційну скаргу Бердянського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих залишено без задволення, а рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької від 26 квітня 2016 року по зазначеній справі залишено без змін.

Відповідно до наказу № 20-вк від 08.07.2016 року ОСОБА_2 був поновлений на поса-

ді складальника виробів Бердянського учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих.

Наказом № 24-вк від 26.07.2016р. його було звільнено з підприємства у зв'язку з невиходом на робоче місце без поважних причин з 08.07.2016р., тобто з дати поновлення на роботі.

Позивач ОСОБА_2 не заперечував, що з явився на роботу тільки 26.07.2016р., та одразу був звільнений наказом № 24-вк.

В позові ОСОБА_2 вказував, що за рішеннями судів на його користь у зв язку з поновленням на роботі був стягнутий середній заробіток у відповідності до ст. 235 КЗпП України за період з 02.12.2015р. по 25.04.2016р. у розмірі 7070, 58 грн. Проте фактично поновлено його на роботі було тільки 08.07.2016р., тому просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за наступний період, а саме: з 25.04.2016р. по 08.07.2016р. у сумі 3928,10 гривень.

Задовольняючи вказаний позов повністю, суд першої інстанції визнав, що зазначений позивачем період дійсно є вимушеним прогулом, а тому має бути оплачений відповідачем за положеннями ст. 235 КЗпП України, а розрахунок позивача та визначену ним суму у розмірі 3 928,10 грн. суд вважав правильними.

В апеляційній скарзі відповідач наголошує на неправильності розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, здійсненого позивачем та прийнятого судом як вірного, оскільки робочий день 25.04.2016р. вже увійшов до періоду стягнення за рішенням суду, а 08.07.2016р. є першим робочим днем після фактичного поновлення позивача на роботі наказом по підприємству, тому не може бути оплачений за правилами ст. 235 КЗпП, а також декілька днів увійшли до періоду розрахунку як робочі, але фактично робочими не були.

Перевіривши вказані доводи апеляційної скарги, колегія знаходить їх частково обґрунтованими з огляду на наступні обставини.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір, про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Позивачем здійснений розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за 55 робочих днів затримки за період з 25.04.2016р. по 08.07.2016р. включено, розмір якого склав 3 928,10 грн., виходячи із середньоденного заробітку - 71,42 грн.

Розмір середньоденного заробітку вже визначався рішеннями судів при розгляді справи про поновлення на роботі на підставі перевірених довідок про заробітну плату позивача, а тому цей розмір у відповідності до ч. 3 ст. 61 ЦПК України ( в ред. від 18.03.2004р.) не підлягав доведенню у цій справі у спорі між тими ж сторонами та з тих же підстав, тобто з приводу незаконності звільнення, поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Доведенню в цій справі підлягав період, у якому позивач має право на подальше стягнення за ст. 235 КЗпП, та його розмір.

Дійсно, після ухвалення рішення про поновлення на роботі 25.04.2016р. відповідач не поновив працівника ОСОБА_2 на роботі, а поновив лише після перегляду справи апеляційним судом - 08.07.2016р. Тому, оскільки рішення суду першої інстанції про поновлення на роботі позивача набрало законної сили, то у час вимушеного прогулу відноситься і період з 26.04.2016р. по 07.07.2016р. Але, при цьому день 25.04.2016р. вже увійшов до розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вказаним рішенням суду від 25.04.2016р., а день 08.07.2016р. є першим робочим днем після фактичного поновлення позивача на роботі, тому за цей день йому належить заробітна плата, і він не може входити до розрахунку вимушеного прогулу.

Обгрунтованими колегія знаходить доводи апеляційної скарги в тій частині, що в травні 2016р. 1, 2 травня були святковими як Дні міжнародної солідарності трудящих і одночасно на 1 травня припало свято Пасхи, тому 03 травня як перший день після святкових, які випали на вихідні, був оголошений вихідним. Відтак, у травні 2016р. робочими не були 1, 2, 3, 9 травня, які позивач включив до розрахунку періоду вимушеного прогулу, а тому кількість робочих днів становить 19, а не 22, як порахував позивач.

В червні 2016р.: на 19 червня припало свято Трійці та наступний понеділок 20 червня також було оголошено вихідним, а 28 червня був День Конституції, тому робочих днів було не 22, а 20. При цьому, колегія не враховує довід апеляції, що 27 червня також було неробочим, оскільки згідно з Додатком до листа Міністерства соціальної політики України Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік № 10846/1415/13 від 20.07.2015р. 27 червня 2016р. визначено робочим днем із скороченою тривалістю як передсвятковий, а робочих днів у червні 2016р. визначено у кількості 20 днів.

Таким чином у періоді з 26.04.2016р. по 07.07.2016р. включно кількість робочих днів склала: в квітні - 4, в травні - 19, в червні - 20, в липні - 5, а загалом - 48 днів, а не 55 як пораховано судом. Тому сума середнього заробітку підлягає зменшенню на розмір середнього заробітку за 7 зайво порахованих днів та становить: 48 х 71,42 грн. = 3 428,16 грн.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд визнає апеляційну скаргу частково обгрунтованою, тому оскаржуване рішення суду у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні в частині розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу шляхом зменшення цієї суми до 3 428,16 грн. При цьому, колегія вважає, що помилковий розрахунок суми стягнення судом, не є підставою для повної відмови в задоволенні позову ОСОБА_2, як наполягається в апеляційній скарзі.

Постановляючи судове рішення про зміну рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Зменшення суми стягнення на 500 грн. не тягне за собою зменшення суми судового збору, стягнутого рішення суду першої інстанції з відповідача на користь держави у мінімально передбаченому законом розмірі 551,20 грн.

Разом з тим, відповідачем за подання апеляційної скарги був сплачений судовий збір в сумі 606,32 грн. ( а.с. 162), а апеляційним судом було зменшено суму стягнення з нього на користь позивача на 499,94 грн., тому відповідачу належить компенсувати частину судового збору у сумі: (499,94 грн. х 606,32 грн.) : 3928,10 грн. = 77,17 грн.

Проте з урахування того, що позивач є інвалідом І групи, ці витрати відповідача належить компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Бердянського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2017 рокуу цій справі змінити в частині розміру визначеної до стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнувши з Бердянського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 квітня 2016 року по 07 липня 2016 року у розмірі 3 428 ( три тисячі чотириста двадцять вісім ) гривень 16 копійок (з якої підлягають відрахуванню податки та обов язкові платежі і збори).

В решті рішення залишити без змін.

Судовий збір у сумі 77,17 на користь Бердянського УВП УТОС компенсувати за рахунок держави.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 березня 2018р.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Кочеткова І.В.

Гончар М.С.

.