Постанова

від 06.03.2018 по справі 704/498/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 березня 2018 року

м. Київ

справа № 704/498/16-ц

провадження № 61-5612св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Корсунське ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_3, на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області у складі головуючого - судді Дяченка Д. О. від 01 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Качана О. В., Захарової А. Ф., Новікова О. М. від 3 серпня 2016 року,

встановив:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року справу № 704/498/16-ц призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа № 704/498/16-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Корсунське (далі - ТОВ Корсунське ), у якому просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки та повернути її.

Позовна заява мотивована тим, що між нею та ТОВ Корсунське 23 жовтня 2013 року було укладено договір оренди земельної ділянки площею 3 га строком на 5 років, яка знаходиться в адміністративних межах Павлівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області. В цьому договорі відсутні усі необхідні істотні умови договору, а саме: не вказано кадастровий номер орендованої земельної ділянки, відсутні будь-які відомості про об'єкт оренди, як про предмет цивільних правовідносин та не визначена орендна плата.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вказані істотні умови знайшли своє відображення в оспорюваному договорі оренди, зокрема, кадастровий номер земельної ділянки, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, розмір орендної плати, дата договору. Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами, в чому саме полягає порушення його законних прав у зв'язку з відсутністю в договорі оренди землі будь-якої з істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі .

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 3 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом постановлено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

У вересні 2016 року ОСОБА_4 - представник ОСОБА_3, подав касаційну скаргу, у якій просив рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 1 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 3 серпня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що в оспорюваному договорі оренди землі відсутні істотні умови. Не вказані об'єкт оренди; кадастровий номер орендованої земельної ділянки; відсутні відомості про об'єкт оренди, як про предмет цивільних правовідносин; не вказано від якої суми беруться 4,5 % і скільки це становить у грошовому еквіваленті, яким чином ця сума буде індексуватися, як того вимагає п. 10 договору оренди. Зокрема, нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилась. Договір, який знаходиться в реєстраційні справі, брати за основу не можна, оскільки істотні умови були внесені після його підписання і на момент укладання оспорюваного договору ці істотні умови не обговорювалися. Зазначає, що вказані істотні умови внесені поза волею позивача, без згоди ОСОБА_3

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 3 га, яка розташована в межах адміністративної території Павлівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1.

23 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ТОВ Корсунське укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_3 передала, а ТОВ Корсунське прийняло належну їй земельну ділянку площею 3 га. Цей договір укладено строком на 5 років та передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Відповідно до положень статті 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Пунктом 5 договору оренди від 23 жовтня 2013 року передбачено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 15 179 грн 09 коп. Орендна плата встановлена у розмірі 4,5 % з урахуванням коефіцієнта індексації 3,2, що становить 3 838 грн (п. 9 договору). В акті про передачу та прийом земельної ділянки від 08 серпня 2014 року зазначено кадастровий номер земельної ділянки.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що в оспорюваному договорі оренди земельної ділянки вказані істотні умови, на відсутність яких посилався позивач.

Крім того, такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній в Постанові Верховного Суду України від 04 лютого 2015 року у справі № 6-233цс14.

Доводи касаційної скарги про те, що на момент підписання договору оренди земельної ділянки ці істотні умови не обумовлювались та були внесені поза волею позивача, без його згоди не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_4- представника ОСОБА_3, та залишення без змін рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 червня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 03 серпня 2016 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

постановив:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 01 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 03 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В.П. Курило