Рішення

від 01.03.2018 по справі 902/1079/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" березня 2018 р. Cправа № 902/1079/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. розглянувши відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватно-орендного підприємства "Урманське", с.Урмань, Бережанський, Тернопільська область

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ЯСНИЙ ВСЕСВІТ", м.Вінниця

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізична особа-підприємець Літнянський Богдан Мирославович, с.Купчинці, Козівський район, Тернопільска область

про стягнення 254 289 грн 68 коп.

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

позивача: Стецюк Юрій Олегович, доручення № б/н від 22.11.2017 р., паспорт серії НОМЕР_1 виданий Лановецьким РВ УМВС України в Тернопільській області 14.07.2006 р.

відповідача: не з'явився.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізична особа-підприємець Літнянський Богдан Мирославович: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Приватно-орендним підприємством "Урманське" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ЯСНИЙ ВСЕСВІТ" про стягнення 254 289 грн 68 коп. з яких 227 964,00 грн основного боргу, 17 187,86 грн пені, 2 023,57 грн - 3 % річних та 7 114,25 грн інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 07.12.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1079/17 та призначено до розгляду на 24.01.2018 р.

Відповідно до ухвали від 27.12.2017 р. судом постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Також даною ухвалою призначено у справі підготовче засідання на 24.01.2018 р.

24.01.2018 р. позивачем до суду подано супровідний лист б/н від 22.01.2018 р. з долученими до нього документами на виконання вимог ухвали суду від 07.12.2017 р.

Також, 24.01.2018 р. позивачем до суду подано клопотання б/н від 23.01.2018 р. (вх. № 06-52/603/18 від 24.01.2018 р.) про витребування доказів та заяву б/н від 23.01.2018 р. (вх. № 06-52/605/18 від 24.01.2018 р.) про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фізичну особу-підприємця Літнянського Богдана Мирославовича.

Ухвалою суду від 24.01.2018 р. відкладено підготовче засідання до 05.02.2018 р.

05.02.2018 р. на електронну адресу від третьої особи ФОП Літнянського Б.М. надійшли письмові пояснення б/н від 02.02.2018 р., в яких останній вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та просить суд проводити судове засідання за відсутності останнього.

05.02.2018 р. через канцелярію суду представником позивача подано письмові пояснення (вх.канц. № 0625/1006/18 від 05.02.2018 р. та № 06-52/1007/18 від 05.02.2018 р.) на виконання ухвал суду.

Ухвалою суду від 05.02.2018 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.03.2018 р.

28.02.2018 р. на адресу суду від Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області надійшов супровідний лист (вх.канц. № 06-52/1889/18 від 28.02.2018 р.) з рядом додаткових документів на виконання вимог ухвали суду від 24.01.2018 р.

В судове засідання 01.03.2018 р. відповідач та третя особа не з'явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, ухвалою суду яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією.

При цьому, надіслана на адресу відповідача ухвала від 05.02.2018 р. відділенням зв'язку до суду не повернута та згідно інформації наявної на сайті УДППЗ "Укрпошта" в сервісі "Відстежити" значиться в стані "невдала спроба вручення (не вручене під час доставки); інші причини".

Також ухвала суду від 05.02.2018 р., яка надіслана на адресу третьої особи відділенням зв'язку до суду не повернута та згідно інформації наявної на сайті УДППЗ "Укрпошта" в сервісі "Відстежити" значиться "Вручення: за довіреністю", відносно чого суд зазначає наступне.

Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до вимог ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані : виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду , якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

З огляду на вказане відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою від 02.02.2018 р. про призначення засідання для розгляду справи по суті у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

При цьому ст. 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті , крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу , суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Розгляд справи здійснюється з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви позивач в якості підстави позовних вимог посилається на укладення з відповідачем договору поставки в спрощеній формі, відповідно до якого Приватно-орендним підприємством "Урманське" поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "М"ЯСНИЙ ВСЕСВІТ" товар на загальну суму 257 964,00 грн (в т.ч. ПДВ - 42 994,00 грн) за який останній розрахувався частково в сумі 30 000,00 грн, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 227 964,00 грн.

В якості правової підстави позову позивач зазначає положення ст.ст. 193, 231, 265 ГК України, ст.ст. 526, 530, 549, 550, 691, 692 ЦК України.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що між Приватно-орендним підприємством "Урманське" (Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М'ЯСНИЙ ВСЕСВІТ" (Покупець, Відповідач) укладено договір поставки в спрощеній формі (Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити м'ясну сировину (товар) з усіма необхідними документами та передати товар у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти товар та здійснити оплату за нього.

На виконання умов договору 22.06.2017 р. Постачальником здійснено Покупцю поставку молодняка ВРХ, кількістю 13 голів, загальною вагою 6332 кг (з вирахуванням знижки на вміст шлунково-кишкового тракту - 6142 кг.) на загальну суму 257 964,00 (в т.ч. ПДВ - 42 994,00 грн), що підтверджується видатковою накладною № 46 від 22.06.2017 р., яка наявна в матеріалах справи (а.с. 11, т. 1).

В підтвердження виконання зобов'язань комерційним агентом Покупця Фізичною особою підприємцем Літнянським Б.М. складена приймальна квитанція № 000590 від 22.06.2017 р. на закупівлю худоби, свиней, птиці та кролів у господарств та громадян (а.с.12, т.1).

03.07.2017 р. відповідачем здійснено частково оплату за поставлений товар у розмірі 30 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку (а.с. 13, т. 1).

Крім того, як стверджує позивач, з метою виконання податкових зобов'язань, Постачальником 22.06.2017 р. оформлено податкову накладну номер 1/2 на суму 257 964,00 (в т.ч. ПДВ - 42 994,00 грн), яка міститься в матеріалах справи (а.с.14, т. 1).

Наявність вказаної господарської операції у податковому обліку відповідача підтверджується інформацією наданою на запит суду ГУ ДФС у Вінницькій області.

25.07.2017 р. на адресу відповідача надіслано претензію (№ 83 від 24.07.2017 р.) з вимогою сплати заборгованості та штрафних санкцій за поставлений товар (а.с. 15-16, т. 1).

Однак відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті за поставлений товар в повному обсязі не здійснив.

Таким чином у відповідача виникла заборгованість перед позивачем з оплати поставленого йому товару в сумі 227 964,00 грн .

Станом на момент розгляду справи вказана заборгованість відповідачем на погашена. Докази протилежного у справі відсутні та відповідачем не надано.

Несплата відповідачем заборгованості за отриманий товар слугувала підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зазначена норма кореспондується з вимогами ст. 144 Господарського кодексу України щодо підстав виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони маю право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Разом з тим, згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у письмовій формі. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також прийняттям до виконання замовлень , якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до переконливого висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся , позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем товару відповідачу та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 227 964,00 грн . заборгованості за отриманий товар правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 17 187,86 грн пені (за період з 05.08.2017 р. по 21.11.2017 р.), 2 023,57 грн - 3 % річних (за період з 05.08.2017 р. по 21.11.2017 р.) та 7 114,25 грн інфляційних втрат (за період з 05.08.2017 р. по 31.10.2017 р.) за результатами чого суд дійшов наступних висновків щодо вказаних вимог.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованим, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України.

При цьому судом встановлено, що позивачем при обрахунку інфляційних втрат невірно визначено період їх нарахування, позаяк з урахуванням здійснених останнім розрахунків інфляційні втрати слід було нараховувати останньому за весь період прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань з 05.08.2017 по 21.11.2017 р. Натомість останнім зараховано інфляційні втрати за період з 05.08.2017 по 31.10.2017 р.

Перевіркою правильності розрахунку за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора сум 3 % річних та інфляційних втрат судом визначено їх в наступних розмірах: 2 042,31 грн - 3 % річних та 9 229,95 грн, які є дещо більшими ніж ті, що заявлені позивачем, однак враховуючи, що визначення ціни позову є правом та прерогативою позивача судом задовольняються 3 % річних та інфляційні втрати у заявлених позивачем сумах.

Вимога позивача про стягнення 17 187,86 грн пені, яка обґрунтована приписами ч.6 ст.231 ГК України задоволенню не підлягає виходячи з наступних міркувань.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором . При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.231 ГК України).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України , за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас згідно приписів ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі . Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним .

Як вбачається із матеріалів справи між сторонами відсутній укладений договір в письмовій формі.

Також не вбачається погодження сторонами умови щодо застосування пені за прострочення зобов'язань по оплаті товару безпосередньо первинних бухгалтерських документах, якими зафіксовано господарську операцію по поставці товару (видаткова накладна, приймальна квитанція тощо).

Виходячи з наведеного, вимога про стягнення пені є безпідставною і необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

01.03.2018 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на десять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ЯСНИЙ ВСЕСВІТ", вул.Миколи Ващука, 4, квартира 21, м.Вінниця, 21000 (ідентифікаційний код - 40227241) на користь Приватно-орендного підприємства "Урманське", с.Урмань, Бережанський, Тернопільська область, 47510 (ідентифікаційний код-30787240) - 227 964 грн 00 коп. - основного боргу, 2 023 грн 57 коп. - 3 % річних, 7 114 грн 25 коп. - інфляційних втрат, 3 556 грн 53 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Відмовити у стягненні 17 187 грн 86 коп. пені.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 12 березня 2018 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - с. Урмань, Бережанський район, Тернопільська область, 47510.

3 - відповідачу - вул. Миколи Ващука, буд. 4, кв. 21, м. Вінниця, 21000.

4 - третій особі - АДРЕСА_1.