Рішення

від 12.03.2018 по справі 909/1001/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2018 Справа № 909/1001/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тарновицький кар'єр - Карпати

до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ББМ-Київ

про стягнення 9 730,00 грн.

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Я.І. Репа

Представники

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Тарновицький кар'єр - Карпати звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ББМ-Київ про стягнення з відповідача 9730,00 грн., з яких: 8840,00 грн. основного боргу, 805,00 грн. пені, 85,00 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору поставки № 169 від 01.03.2017 позивач поставив товар відповідачу, в той час як відповідач свої зобов'язання за Договором щодо оплати за поставлений товар виконав не в повному обсязі, що призвело до виникнення у нього заборгованості перед позивачем по оплаті за поставлений товар в сумі 8 840,00 грн. Крім того, за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані 805,00 грн. пені та 85,00 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 27.10.2017 прийнято наведену позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 909/1001/17.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 07.11.2017 справу № 909/1001/17 направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2017 справу Господарського суду Івано-Франківської області № 909/1001/17 передано на розгляд судді Гумеги О.В.

15.11.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів господарської справи доказів в рахунок обґрунтування позовних вимог.

Разом з тим, у наведеному клопотанні не виявилось документів, які позивач просив приєднати до матеріалів справи № 909/1001/17 згідно наведеного у цьому клопотанні переліку, про що Відділом діловодства Господарського суду міста Києва складено акт від 15.11.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 справу Господарського суду Івано-Франківської області № 909/1001/17 прийнято до провадження судді Гумеги О.В. та призначено розгляд справи на 05.12.2017 о 10:30 год.

01.12.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Разом з тим, у наведеному клопотанні про долучення доказів до матеріалів справи не виявилось документів, які позивач просив приєднати до матеріалів справи № 909/1001/17 згідно наведеного у цьому клопотанні переліку, про що Відділом діловодства Господарського суду міста Києва складено акт від 01.12.2017.

Враховуючи нез'явлення представників позивача та відповідача в судове засідання 05.12.2017, невиконання сторонами вимог ухвали суду від 20.11.2017 та положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд ухвалою від 05.12.2017 відклав розгляд справи на 22.01.2018 об 11:00 год.

15.12.2017 набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідно до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2017 постановлено здійснювати розгляд справи № 909/1001/17 у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 22.01.2018 о 10:50 год., учасники справи викликані у підготовче засідання, їх явку визнано обов'язковою.

02.01.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів господарської справи доказів в рахунок обґрунтування позовних вимог.

02.01.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про застосування спрощеного позовного провадження, відповідно до якого позивач просив суд розглянути справу № 909/1001/17 у порядку спрощеного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 ГПК України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196 - 205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених главою 3 ГПК України.

У підготовче засідання, призначене на 22.01.2018, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, по дату, час і місце цього засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи. Так, ухвала суду про здійснення розгляду справи в порядку загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання від 22.12.2017 надіслана відповідачу за адресою його місцезнаходження згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримана представником відповідача 09.01.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник позивача у підготовче засідання, призначене на 22.01.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Водночас судом встановлено, що матеріали справи не містять відомостей про направлення на адресу місцезнаходження позивача ухвали суду про здійснення розгляду справи в порядку загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання від 22.12.2017 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Згідно ч. 2 ст. 183 ГПК України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках, визначених частиною другою статті 202 цього Кодексу, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2017 відкладено підготовче засідання у справі № 909/1001/17 на 12.02.2018 о 11:00 год., повідомлено учасників справи про дату, час і місце судового засідання, визнано, що явка учасників справи у судове засідання є не обов'язковою.

У підготовче засідання, призначене на 12.02.2018, представники позивача та відповідача не з'явились, про дату, час і місце цього засідання були належним чином повідомлені.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на наведені приписи ст. 202 ГПК України, суд здійснював розгляд справи у підготовчому засіданні 12.02.2018 за відсутності позивача та відповідача (їх представників).

У підготовчому засіданні 12.02.2018 суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У підготовчому засіданні, призначеному на 12.02.2018, в нарадчій кімнаті суд прийняв, склав та підписав вступну та резолютивну частини ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.03.2018 об 11:00 год.

В судове засідання, призначене на 12.03.2018, представники позивача та відповідача не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, по дату, час і місце цього засідання були належним чином повідомлені, що підтверджується матеріалами справи. Так, ухвала суду від 12.02.2018 була надіслана позивачу та відповідачу за адресами їх місцезнаходження згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на наведені приписи ст. 202 ГПК України, суд здійснював розгляд справи по суті в судовому засіданні 12.03.2018 за відсутності позивача та відповідача (їх представників).

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 12.03.2018 судом було з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України та для ухвалення рішення вийшов до нарадчої кімнати (ст. 219 ГПК України).

В нарадчій кімнаті суд прийняв, склав та підписав вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими позивач обґрунтував відповідні обставини, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Тарновицький кар'єр - Карпати (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім ББМ-Київ (покупець, відповідач) був укладений Договір поставки № 169 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого протягом терміну дії даного Договору постачальник передає, а покупець приймає та оплачує нерудні будівельні матеріали (надалі - товар), зазначені у видаткових накладних. Найменування товару, його види та ціна одиниці товару визначається у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною цього Договору (п. 1.2 Договору).

Пунктом 3.2 Договору сторони погодили, що остаточна ціна товару визначається в видатковій накладній, яка є невід'ємною частиною даного Договору. Підписавши видаткову накладну, покупець тим самим висловлює свою згоду по вартості отриманого товару. Покупець оплачує ціну товару, зазначену у видатковій накладній на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури, факсова копія якого має силу оригіналу документу (п. 3.3 Договору). Покупець повинен сплатити поставлений товар шляхом передоплати, або не пізніше 7 (семи) календарних днів з дати поставки товару постачальником (п. 3.4 Договору).

Згідно п. 3.7 Договору в разі прострочення покупцем оплати товару, постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3% річних, які належать до сплати постачальнику.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що за порушення термінів оплати покупець сплачує пеню на користь постачальника у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховувалася пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 9.1 Договору, Договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2017 року, а в частині оплати за відвантажений товар - до повного виконання зобов'язань.

У позовній заяві позивач зазначив, що на виконання умов Договору за видатковою накладною № 302 від 21.06.2017 ним було поставлено відповідачу узгоджений сторонами товар на загальну суму 11 100,00 грн.

Позивач вказав, що з урахуванням п. 3.4 Договору відповідач був зобов'язаний розрахуватись за товар не пізніше 7 (семи) календарних днів з дати поставки товару, а отже, враховуючи, що датою поставки вважається дата, зазначена у видатковій накладній (п. 2.7 Договору), строк оплати товару за видатковою накладною № 302 від 21.06.2017 сплив 28.06.2017.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач лише частково оплатив товар, поставлений за видатковою накладною № 302 від 21.06.2017, в сумі 2 260,00 грн., у зв'язку з чим прострочена заборгованість відповідача склала 8 840,00 грн. (11 100,00 грн. - 2 260,00 грн. = 8 840,00 грн.).

Враховуючи що, станом на 23.10.2017, відповідач взяті на себе зобов'язанні за Договором поставки № 169 від 01.03.2017 щодо повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар не виконав, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 9730,00 грн., з яких: 8840,00 грн. основного боргу, 805,00 грн. пені, 85,00 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач в судові засідання не з'явився, належних і допустимих доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надав та не надіслав.

Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Аналіз умов укладеного між сторонами Договору № 169 від 01.03.2017 свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

По матеріалам справи судом встановлено, що відповідно до видаткової накладної № 302 від 21.06.2017 позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 11 100,00 грн.

Наведена видаткова накладна на загальну суму 11 100,00 грн., яка містить підпис уповноваженої особи відповідача та скріплена печаткою відповідача, приймається судом у якості належного доказу по справі, що підтверджує факт поставки позивачем товару на загальну суму 11 100,00 грн. та прийняття цього товару відповідачем без зауважень по кількості та якості.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що покупець зобов'язаний розрахуватись за товар у продовж 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару (дати підписання покупцем видаткової накладної постачальника), якщо інше не буде зазначене додатковою письмовою угодою сторін.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач здійснив лише часткову оплату в сумі 2 260,00 грн. за товар, поставлений позивачем на підставі видаткової накладної № 302 від 21.06.2017, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за спірний товар станом на час розгляду справи по суті становить 8 840,00 грн. (11 100,00 грн. - 2 260,00 грн. = 8 840,00 грн.).

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості по оплаті за поставлений згідно Договору № 169 від 01.03.2017 товар в розмірі 8 840,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

З огляду на порушення відповідачем зобов'язання за Договором, позивач також заявив до стягнення з відповідача 805,00 грн. пені, 85,00 грн. 3 % річних.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2 Договору сторони передбачили, що за порушення термінів оплати покупець сплачує пеню на користь постачальника у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховувалася пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

По матеріалам справи судом встановлено, що, відповідно до п. 3.4 Договору, покупець повинен сплатити за поставлений товар не пізніше 7 (семи) календарних днів з дати поставки товару постачальником.

Як стверджує позивач і що підтверджено матеріалами справи, станом на 23.10.2017 - дату складання позовної заяви, відповідач добровільно не сплатив заборгованість за поставлений товар згідно видаткової накладної № 302 від 21.06.2017 в сумі 8 840,00 грн.

Таким чином, дії відповідача є порушенням грошового зобов'язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, а саме розрахунок пені в сумі 805,00, та здійснивши перевірку за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга , суд дійшов висновку, що позивач невірно визначив період нарахування пені та арифметично невірно визначив розмір пені.

Враховуючи вищезазначені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 805,00 підлягають задоволенню частково розмірі в сумі 691,81 грн .

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором щодо своєчасної та повної сплати за поставлений товар, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання за Договором.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 4.1 вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга наданого позивачем розрахунку 3% річних в сумі 85,00 грн., судом встановлено, що позивач невірно визначив період нарахування 3% річних та арифметично невірно визначив розмір 3% річних.

Враховуючи зазначене, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 83,02 грн .

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Сторонами не подано попереднього розрахунку суми судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 1 664,07 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ББМ-Київ (03067, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 21/71; ідентифікаційний код 32910200) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тарновицький кар'єр - Карпати (78400, Івано-Франківська обл., Надвірнянський р-н, м. Надвірна, вул. Шевченка, буд. 94; ідентифікаційний код 38629740) 8 840,00 грн. (вісім тисяч вісімсот сорок гривень 00 коп.) основного боргу, 691,81 грн. (шістсот дев'яносто одну гривню 81 коп.) пені, 83,02 грн. (вісімдесят три гривні 02 коп.) 3% річних, 1 664,07 грн. (одну тисячу шістсот шістдесят чотири гривні 07 коп.) судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складене 13.03.2018.

Суддя Гумега О.В.