Постанова

від 07.03.2018 по справі 5002-17/2909-2011

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року

м. Київ

справа № 5002-17/2909-2011

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Кушніра І.В., Пількова К.М.,

розглянувши заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 05.08.2013

за позовом заступника прокуратура міста Ялти в інтересах держави в особі:

1) Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим,

2) Фонду державного майна України

до 1) Лівадійської селищної ради,

2) товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Регіон-інвест"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1) приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця",

2) дочірнього підприємства "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

про визнання недійсним рішення та зобов'язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року заступник прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим та Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Лівадійської селищної ради, у якій просив: визнати недійсними рішення Лівадійської селищної ради № 177 від 14.10.2004 і №30 від 11.06.2008; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2784 га, розташованої за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Курпати, вул. Алупкінське шосе, 12б; зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" (далі - ТОВ ВКФ "Регіон-інвест") повернути вказану земельну ділянку загальною площею 0,2784 га у користування державного підприємства "Санаторій "Курпати".

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.07.2011 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"), дочірнє підприємство "Санаторій "Курпати" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ДП "Санаторій "Курпати" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця") та ТОВ ВКФ "Регіон-інвест".

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.09.2011 замінено ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" його правонаступником - приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця").

ТОВ ВКФ "Регіон-інвест" подало до суду заяву про застосування позовної давності.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.09.2011 (суддя Гайворонський В.І.) позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 177 від 14.10.2004. Відмовлено у задоволенні позову в частині зобов'язання ТОВ ВКФ "Регіон-інвест" повернути земельну ділянку загальною площею 0,2784 га, розташовану за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Курпати, вул. Алупкінське шосе, 12б у користування державного підприємства "Санаторій "Курпати".

Визнаючи недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 177 від 14.10.2004, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи з приписів Постанови Верховної Ради від 10.04.1992 №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього союзу РСР, розташовані на території України" та статті 84 Земельного кодексу України, ДП Санаторій "Курпати" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не мало право добровільно відмовлятись від земельної ділянки та Лівадійська селищна рада не мала права у подальшому розпоряджатись цією земельною ділянкою.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.12.2011 ТОВ ВКФ "Регіон-інвест" обрано правовий статус другого відповідача у справі.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.03.2013 (головуючий - Євдокімов І.В., судді Воронцова Н.В., Проценко О.І.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.09.2011 скасовано частково. У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 177 від 14.10.2004 відмовлено, а в іншій частині рішення від 01.09.2011 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2013 (головуючий - Прокопанич Г.К., судді Алеєва І.В., Євсіков О.О.) постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.03.2013 залишено без змін, а касаційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим - без задоволення.

Судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій прийняті з посиланням на вимоги статей 141, 149 Земельного Кодексу, частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, статті 321 Цивільного кодексу України, частину 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, та мотивовані тим, що межі земель смт. Курпати були віднесені Верховною Радою АР Крим до комунальної власності, на майно Федерації незалежних профспілок України та ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" не розповсюджується дія Закону України "Про підприємства, установи, та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" та постанов Верховної Ради України "Про майнові комплекси і фінансові громадських організацій колишнього союзу РСР, розташовані на території України" та "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", а, відтак, ДП "Санаторій "Курпати" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" мало право як землекористувач відмовитись від права користування спірною земельною ділянкою, що розташована за адресою : Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Курпати, вул. Алупкінське шосе, 12б, і Лівадійська селищна рада діяла у межах своїх повноважень, оскільки повинна була прийняти рішення про припинення права користування вищезазначеною земельною ділянкою; крім того, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 08.11.2012 спірна земельна ділянка загальною площею 0,2784 га належить ТОВ ВКФ "Регіон-інвест" на праві власності відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку.

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанції дійшли висновку, що враховуючи реалізацію та повне виконання рішення Лівадійської селищної ради №177 від 14.10.2004 у зв'язку з продажем спірної земельної ділянки, вимога про визнання недійсним вказаного рішення Лівадійської селищної ради щодо надання спірної земельної ділянки у довгострокову оренду не може бути підставою для відновлення порушених, на думку прокурора, прав позивачів. Крім того, апеляційна та касаційна інстанція погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що вимога про зобов'язання повернути майно (спірну земельну ділянку) задоволенню не підлягає, оскільки позов подано тільки до відповідача - Лівадійської селищної ради, а не до третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ТОВ ВКФ "Регіон-Інвест". Також суди апеляційної та касаційної інстанцій погодились з висновком суду першої інстанції про незастосовування позовної давності до спірних правовідносин з огляду на приписи статті 83 Цивільного кодексу УРСР та пункту 4 частини 1 статті 286 Цивільного кодексу України.

Заступник Генерального прокурора України в заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 05.08.2013 з підстав, передбачених статтею 111 16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 (далі - ГПК), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 84, 142, 149 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах, просив скасувати постанову Вищого господарського суду України від 05.08.2013 і постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.03.2013 повністю, а рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.09.2011 в частині відмови у задоволенні позову, та прийняти нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги заступника прокурора міста Ялти Автономної Республіки Крим.

На обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права заступник Генерального прокурора України надав копії постанов Вищого господарського суду України від 12.06.2013 у справі №5002-15/2901-2012 та від 27.03.2014 у справі №5002-11/1625-2012, у яких, на його думку, по-іншому ніж у справі, що переглядається, застосовано судом касаційної інстанції одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Так, у наданій для порівняння копії постанови Вищого господарського суду України від 12.06.2013 у справі № 5002-15/2901-2012 за позовом прокурора міста Алушти в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, Міністерства аграрної політики та продовольства України, та Державного підприємства "Малоріченське" про визнання недійсними рішень та договору оренди землі, суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та постановляючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, виходив з положень статей 84, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення ради), з урахуванням яких державне підприємство "Малоріченське" засновано на державній власності та у відповідності до статуту даного підприємства у останнього був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності для надання погодження про тимчасовий відвід спірної земельної ділянки, за відсутності попередньої згоди органу управління майном в порядку, визначеному законодавством, тому оскаржуване рішення Малоріченської сільської ради є фактичним розпорядженням земельною ділянкою державного підприємства, без належного погодження із землекористувачем. Отже, Малоріченська сільська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державного підприємства, а тому не могла вилучати її з користування без належної згоди державного підприємства та приймати оспорювані рішення.

У наданій для порівняння копії постанови Вищого господарського суду України від 27.03.2014 у справі №5002-11/1625-2012 за позовом заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Державного підприємства "Лівадія", Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної інспекції сільського господарства в АР Крим про визнання недійсними рішень та договору оренди земельної ділянки, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову, виходив з того, що виходячи з приписів статей 84, 141, 142, 149 Земельного кодексу України державне підприємство "Лівадія" засноване на державній власності, тому припинення його права постійного землекористування здійснюється власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, а, відтак, Ллівадійська селищна рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Таким чином, йдеться про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права (статей 84, 141, 142, 149 Земельного кодексу України) у подібних правовідносинах.

Ухвалами Верховного Суду України від 07.08.2014 відкрито провадження за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 05.08.2013 у справі №5002-17/2909-2011 та витребувано матеріали цієї справи з Господарського суду Автономної Республіки Крим.

На виконання приписів частини 1 статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим судам, та встановлено забезпечити розгляд господарських справ Господарського суду Автономної Республіки Крим Господарським судом Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.04.2017 відновлено втрачену справу №5002-17/2909-2011 в частині, необхідній для її розгляду по суті, та матеріали справи передано до Верховного Суду України в порядку статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" для продовження розгляду справи.

09.01.2018 заява заступника Генерального прокурора України разом з відновленими матеріалами втраченої справи №5002-17/2909-2011 передана до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2018 справу №5002-17/2909-2011 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: головуючий Чумак Ю.Я., Дроботова Т.Б., Пільков К.М.

Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 23.01.2018 №52 у зв'язку з ухвалою про самовідвід судді Дроботової Т.Б. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №5002-17/2909-2011.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 23.01.2018 для розгляду справи №5002-17/2909-2011 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий Чумак Ю.Я., судді Кушнір І.В., Пільков К.М.

07.02.2018 Касаційний господарський суд ухвалив здійснити розгляд справи №5002-17/2909-2011 за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 05.08.2013 без повідомлення та виклику учасників справи.

Розглянувши вказану заяву та додані матеріали, обговоривши її доводи, дослідивши оскаржувану постанову з підстав, що заявлені, Суд вважає, що заяву заступника Генерального прокурора України слід задовольнити частково з огляду на таке.

У справі №5002-17/2909-2011, яка розглядається, судами встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Лівадійської селищної ради №35 від 21.04.1993 курортно-оздоровчому комплексу "Курпати" видано державний акт серії КМ №0009 ПС на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 12,79га.

Рішенням 22 сесії 4-го скликання Лівадійської селищної ради від 14.10.2004 №177 було затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" у довгострокову оренду загальною площею 0,2784 га для рекреаційного будівництва (комплексу - пансіонату на 16 місць)" на землях Лівадійської селищної ради; вилучено земельну ділянку площею 0,2784 га з земель, наданих у постійне користування курортно-оздоровчому комплексу "Курпати" (державний акт серії КМ №0009 ПС №9 від 16.06.1994); передано товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" у довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 0,2784га (кадастровий номер 0111947900:06:001:0025) для рекреаційного будівництва (комплексу-пансіонату на 16 місць) із "земель рекреаційного призначення" (КОК "Курпати") (рядок 7.3, шифр 86), по видам земельних угідь "забудовані землі", у тому числі "громадського призначення", у тому числі "рекреаційного призначення" (гр. 34, 43, 80, ф. 6-зем) для "землі рекреаційного призначення"(рядок 7.3, шифр 86) по видам земельних угідь "забудовані землі", у тому числі "громадського призначення" (гр. 34, 43, 80, ф. 6-зем) на землях Лівадійської селищної ради за адресою: смт. Курпати, вул. Алупкінське шосе, 12б. Код згідно УКЦВЗ - 1.17 (а.с.22-23).

У подальшому, на підставі рішення Лівадійської селищної ради від 11.06.2018 №30 земельну ділянку було викуплено ТОВ ВКФ "Регіон-інвест" за договором купівлі-продажу №4507 від 04.07.2008.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права та забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходить з наступного.

На виконання постанови Ради Міністрів Української PCP Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я Української PCP від 23 квітня 1960 року №606 усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язано було передати у строк до 1 травня 1960 року у відання Українській республіканській Раді профспілок із метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Відповідно до пункту 2 зазначеної постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

До переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передавалися у відання Українській республіканській Раді Міністерства охорони здоров'я Української PCP увійшов і санаторій Курпати .

Постановою Верховної Ради Української PCP Про захист суверенних прав власності Української PCP від 29 листопада 1990 року №506 на території республіки введено мораторій на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української PCP про роздержавленні майна.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави від ЗО серпня 1991 року № 1452-ХІІ та Законом України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України від 10 вересня 1991 року № 1540-ХП майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Виходячи зі змісту наведених вище нормативних актів стосовно права власності держави України після розпаду Союзу PCP, право власності на майно, розташоване на території України і передане у віддання профспілковим організаціям, набула держава Україна.

Після розпаду Союзу PCP правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, у свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Постановою президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України Укрпрофоздоровниця від 22.11.1991 на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України створено акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України Укрпрофоздоровниця .

Між Федерацією незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України 4 грудня 1991 року укладено установчий договір про створення акціонерного товариства Укрпрофоздоровниця і рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23.12.1991 №971 зареєстровано акціонерне товариство Укрпрофоздоровниця .

За таких обставин, на момент створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України Укрпрофоздоровниця майно, передане йому Федерацією незалежних профспілок України, а, відтак, і земельні ділянки, на яких воно розташоване, перебували у державній власності, а тому могли бути відчужені виключно за згодою власника.

Положеннями статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, зокрема, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Відповідно до статті 16 Земельного кодексу України до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частинами третьою, четвертою статті 142 Земельного кодексу України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Згідно з частиною другою статті 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За таких обставин, виходячи зі змісту наведених норм закону, припинення права постійного землекористування ДП Санаторій Курпати ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" здійснюється власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ДП Санаторій Курпати ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не мало право добровільно відмовлятися від земельної ділянки, а Лівадійська селищна рада не мала в подальшому права розпоряджатись вказаною земельною ділянкою, а тому обґрунтовано визнав недійсним рішення Лівадійської селищної ради №177 від 14.10.2004 про передачу ТОВ ВКФ "Регіон-інвест" у довгострокову оренду земельної ділянки площею 0,2784га для рекреаційного будівництва.

Відповідно до частини 1 статті 1 ГПК підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 2 статті 29 ГПК передбачено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ТОВ ВКФ "Регіон-інвест" повернути вказану земельну ділянку у користування державного підприємства "Санаторій "Курпати" з тих мотивів, що дочірнє підприємство "Санаторій "Курпати" у цій справі має статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а виходячи зі змісту статті 1 ГПК, позовні вимоги заступника прокуратура міста Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим та Фонду державного майна України не можуть бути задоволені на користь такої третьої особи поза відносинами представництва.

Разом з тим, як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем було заявлено також вимоги про визнання недійсним рішення Лівадійської селищної ради №30 від 11.06.2008 та про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2784 га, розташованої за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Курпати, вул. Алупкінське шосе, 12б від 04.07.2008 (а.с.17).

Проте, в порушення вимог процесуального закону вказані позовні вимоги взагалі не були предметом розгляду в суді першої інстанції та стосовно них не було прийнято жодного рішення.

Виходячи з приписів статті 85 ГПК рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно і разом з тим, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Переглядаючи рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.09.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України не звернули уваги на необхідність дотримання вищевказаних вимог земельного законодавства та не надали належної правової оцінки зазначеним обставинам справи.

Статтями 32-34, 43, 84 ГПК встановлено обов'язковість встановлення судом при вирішенні спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спорів.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 111 23 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами, визначеними розділом XII 1 цього Кодексу, тобто за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тоді як згідно імперативних вимог частини 3 статті 111 7 зазначеного Кодексу в касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з підпунктом "а" пункту 1 та підпунктом "б" пункту 2 частини 2 та статті 111 23 ГПК за наявності підстав, передбачених пунктами 1-3 частини 1 статті 111 16 цього Кодексу, суд має право: у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підвідомчості (предметної підсудності), - скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції; у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, - скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Враховуючи наведені приписи процесуального закону та встановлені судами фактичні обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду Верховним Судом судових рішень господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення Лівадійської селищної ради №177 від 14.10.2004, а в частині відмови у задоволені позовних вимог про зобов'язання ТОВ ВКФ "Регіон-інвест" повернути земельну ділянку у користування державного підприємства "Санаторій "Курпати" - залишенню без змін, тоді як рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.09.2011 в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення Лівадійської селищної ради №177 від 14.10.2004 та відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ТОВ ВКФ "Регіон-інвест" повернути земельну ділянку у користування державного підприємства "Санаторій "Курпати" підлягає залишенню без змін.

Разом з тим, в частині позовних вимог про визнання недійсними рішення Лівадійської селищної ради №30 від 11.06.2008 та договору від 04.07.2008 купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2784 га, розташованої за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Курпати, вул. Алупкінське шосе, 12б, справа підлягає передачі на розгляд господарського суду Київської області, оскільки ці вимоги не були розглянуті судами по суті.

Керуючись пунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), статтями 111 23 - 111 28 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 05.08.2013 задовольнити частково.

2. Постанову Вищого господарського суду України від 05.08.2013 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.03.2013 у справі №5002-17/2909-2011 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 177 від 14.10.2004, а в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" повернути земельну ділянку загальною площею 0,2784 га у користування державного підприємства "Санаторій "Курпати" зазначені постанови залишити без змін.

3. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.09.2011 у справі №5002-17/2909-2011 залишити в силі в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 177 від 14.10.2004 року та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Регіон-інвест" повернути земельну ділянку загальною площею 0,2784 га у користування державного підприємства "Санаторій "Курпати".

4. Справу №5002-17/2909-2011 передати до господарського суду Київської області для розгляду по суті в частині позовних вимог про визнання недійсними рішення Лівадійської селищної ради №30 від 11.06.2008 та договору від 04.07.2008 купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2784 га, розташованої за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Курпати, вул. Алупкінське шосе, 12б.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді І.В. Кушнір

К.М. Пільков