Постанова

від 06.03.2018 по справі 910/15365/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2018 р. Справа№ 910/15365/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Мартюк А.І.

Ткаченка Б.О.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача Лахтарін І.А. довіреність № б/н від 01.03.18

від відповідача Піддубна О.В. довіреність № б/н від 01.03.18 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Під Ключ плюс"на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 (повне рішення складено 20.11.2017)

у справі №910/15365/17 (головуючий суддя Літвінова М.Є.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясна лінія"

до Приватного підприємства "Під Ключ плюс"

про стягнення 323 942,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі №910/15365/17 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "Під Ключ плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясна лінія" 297 785 грн. 24 коп. основного боргу, 18560 грн. 57 коп. пені, 2 227 грн. 00 коп. 3 % річних, 5 369 грн. 66 коп. інфляційних втрат, 4 859 грн. 14 коп. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Приватне підприємство "Під Ключ плюс" 05.12.2017 подало апеляційну скаргу, у якій просить змінити оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 297785,24 грн. основного боргу, стягнувши 198665,24 грн. основного боргу. Також скаржником було заявлено клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги.

Скарга мотивована тим, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідач поставив позивачу товар на суму 99120,00 грн., за який позивач не розрахувався, а тому задоволені позовні вимоги підлягають зменшенню на вказану суму в порядку зарахування зустрічних однорідних вимог.

09.01.2018 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, зупинено дію оскаржуваного рішення, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 розгляд справи призначено на 06.03.2018.

06.03.2018 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що на час прийняття оскаржуваного рішення відповідач не звертався до позивача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити, також вказала, що після прийняття судом оскаржуваного рішення відповідач направив позивачу заяву від 05.12.2017 про зарахування зустрічних однорідних вимог та просила долучити вказану заяву до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що питання зменшення розміру заборгованості може вирішуватись в процесі виконання рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

15.02.2017 року між відповідачем - Приватним підприємством "Під Ключ плюс", як покупцем, та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "М'ясна лінія", як постачальником, було укладено Договір поставки № 15/02 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник відповідно до умов цього Договору зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти продукцію, зазначену у специфікації до цього Договору і сплатити за нього визначену цим Договором грошову суму.

Згідно п. 2.1. Договору покупець зобов'язаний провести оплату за товар в терміни, зазначені в специфікації на кожну партію товару.

Пунктом 3.4. Договору сторони погодили, що датою поставки вважається дата підписання накладної (товарно-транспортної або товарної) обома сторонами, що засвідчує прийняття товару покупцем від постачальника.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 43 від 01.06.2017 року на суму 402785,24 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 402 785,24 грн., що підтверджується видатковою накладною № 45 від 09.06.2016 року.

Відповідачем, в свою чергу, здійснено часткову оплату товару на суму 105000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку позивача.

За твердженням позивача, відповідач у встановлені Договором строки не у повному обсязі розрахувався за поставлений товар, внаслідок чого за останнім рахується заборгованість в розмірі 297 785,24 грн. основного боргу. Несплата вказаної суми відповідачем не заперечується.

У зв'язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 323 942,47 грн., в тому числі 297785,24 грн. основного боргу, 18 560,57 грн. пені, 2 227,00 грн. 3 % річних, 5 369,66 грн. інфляційних втрат.

Відповідач, заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, посилався на те, що сума боргу за поставлений товар не відповідає дійсності, оскільки відповідач по видатковій накладній №7 від 01.06.2017 поставив позивачу товар на загальну суму 99 120 грн., тому розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 198665,24 грн.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.ч.1, 7 ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору поставки №15/02, який за правовою природою є господарським договором поставки.

Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже є чинним і обов'язковим для сторін.

Предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості за поставлений товар, а також застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 402 785,24 грн.

У відповідності до частин 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п.2.1 Договору встановлено, що покупець зобов'язаний провести оплату за товар в терміни, зазначені в специфікації на кожну партію товару.

Однак, матеріали справи не містять специфікації, а строк оплати у видатковій накладній №45 від 09.06.2017 встановлено не було, отже, з огляду на положення ст. 692 ЦК України, покупець повинен був здійснити оплату після прийняття товару.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що за товар відповідач розрахувався частково 01.06.2017 та 08.06.2017, в загальній сумі 105 000 грн., а залишок вартості товару в сумі 297 785,24 грн. після отримання товару не сплатив, тому позовні вимоги про стягнення 297 785,24 грн.. боргу є доведеними, обґрунтованими і правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 218 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 5.2. Договору за порушення зобов'язання своєчасно оплатити постачальнику вартість товару покупець зобов'язується сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми несвоєчасно виплаченого зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, враховуючи наведені умови Договору, позивачем правомірно здійснено нарахування пені за період з 09.06.2017 (початок прострочення виконання грошового зобов'язання) по 08.09.2017 (день складання позовної заяви).

Перевіривши розрахунок пені за допомогою "Калькулятора штрафів" системи "Ліга: Закон", колегія суддів встановила, що він зроблений арифметично та методологічно вірно, з врахуванням розміру фактичної суми боргу.

Отже, позовні вимоги про стягнення 18 560,57 грн. пені також є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010).

Позивачем заявлено вимоги про стягнення 2 227,00 грн.. 3 % річних та 5369,66 грн. інфляційних втрат. Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрати колегією суддів встановлено, що вони є арифметично та методологічно вірними, а тому місцевий господарський суд правомірно задовольнив зазначені позовні вимоги.

Щодо посилань відповідача на видаткову накладну №7 від 01.06.2017, згідно якої відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 99 120 грн., як на підставу для зарахування зустрічних однорідних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Крім того, відповідно до статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).

Частиною 3 статті 203 ГК України унормовано, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Таким чином, для припинення зобов'язань зарахуванням необхідна наявність кількох умов.

По-перше, зарахування можливе у разі, коли зобов'язання є зустрічним. Для зарахування необхідна наявність двох зобов'язань. При цьому особа, яка виступає кредитором з першого з них, повинна бути боржником з другого, і навпаки - боржник з першого зобов'язання повинен бути кредитором з другого з них.

По-друге, вимоги, що підлягають зарахуванню, мають бути однорідними. У зв'язку з цим, як правило, зарахуванню підлягають вимоги за грошовими зобов'язаннями або за будь-якими іншими зобов'язаннями, предмет яких визначений родовими ознаками. Різнорідні зобов'язання зарахуванням припинені бути не можуть.

По-третє, для зарахування взаємної вимоги важливе значення має час виконання зобов'язань. Зарахування можливе лише у разі, коли строк виконання зобов'язання настав або не вказаний чи визначений моментом затребування.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин (правові позиції Верховного Суду України, викладені в постанові від 24.06.2015 у справі № 914/2492/14).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, на час розгляду спору судом першої інстанції відповідач не направляв позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог.

При цьому, відповідна заява була направлена відповідачем лише 05.12.2017 за вих. №43/12 та отримана позивачем 12.12.2017, тобто вже після прийняття судом оскаржуваного рішення.

Як зазначено у п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" частиною першою статті 104 ГПК (ст. 277 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017) не передбачено можливості скасування або зміни рішення у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами (наприклад, зменшення або збільшення заборгованості), якщо така зміна сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду.

Окрім цього, як передбачено ст. 328 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), відповідач має право звернутись до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає частковому виконанню.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі № 910/15365/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Під Ключ плюс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі № 910/15365/17 - без змін

2. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15365/17.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.03.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді А.І. Мартюк

Б.О. Ткаченко