Рішення

від 02.03.2018 по справі 168/782/17

СТАРОВИЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 168/782/17

Провадження № 2/168/31/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2018 року смт. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Назарука О.В.,

секретар судових засідань - Островерха Т.С.,

з участю:

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - головного лікаря - ОСОБА_4,

представника відповідача - ОСОБА_5,

представника третьої особи - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до Старовижівської центральної районної лікарні, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Старовижівська районна рада Волинської області, про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася з позовом до Старовижівської центральної районної лікарні (далі - Старовижівська ЦРЛ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Старовижівська районна рада Волинської області (далі - Старовижівська районна рада), про поновлення її на роботі на посаді головного бухгалтера в Старовижівській ЦРЛ та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04 листопада 2017 року до дня поновлення на роботі.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що працювала в Старовижівській ЦРЛ з 03 листопада 1986 року, в тому числі на посаді головного бухгалтера з 20 листопада 1996 року. Наказом № 312-ос від 20 жовтня 2017 року її було звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України. Вважає, що процедура звільнення була здійснена з недотриманням законодавства, оскільки було порушено вимоги пункту 4 частини 7 Статуту Старовижівської ЦРЛ, затвердженого рішенням Старовижівської районної ради від 24 квітня 2015 року № 48/13 Про затвердження статуту Старовижівської центральної лікарні , яким визначено повноваження головного лікаря ЦРЛ призначати та звільняти з посади своїх заступників і головного бухгалтера ЦРЛ за погодженням з Органом управління майном. Зазначає, що на момент звільнення 03 листопада 2017 року такого погодження Старовижівська ЦРЛ не мала, оскільки клопотання про погодження звільнення позивача до Старовижівської районної ради надійшло лише 07 листопада 2017 року, тобто після її звільнення із посади. Орган управління майном листом від 08 листопада 2017 року № 203/03.18 відмовив в погодженні звільнення позивача, в зв'язку з тим, що дата фактичного звільнення передувала даті погодження.

Зазначає, що підставою подання заяви про звільнення була відмова головного лікаря ЦРЛ ОСОБА_4 у вирішенні кадрових питань у її відділі, оскільки при збільшенні функціональних обов'язків на її відділ зменшилась кількість працівників, що унеможливило подальшу роботу і ведення бухгалтерії в належному стані.

Подаючи 20 жовтня 2017 року заяву на звільнення з роботи за власним бажанням, розраховувала, що зможе скористатись правом відкликати свою заяву до закінчення двохтижневого терміну, що передбачено частиною 2 статті 38 КЗпП України. Однак, 20 жовтня 2017 року головним лікарем Старовижівської ЦРЛ ОСОБА_4 підписано наказ про її звільнення. З 04 листопада 2017 року позивач не працює. Також зазначає, що Старовижівська ЦРЛ всупереч вимогам статті 116 КЗпП України не провела повного розрахунку з позивачем. За таких підстав, позивач вважає своє звільнення незаконним.

Оскільки позовна заява подана до суду до набрання чинності нової редакції Цивільного процесуального кодексу України та на момент набрання чинності цієї редакції Кодексу, відповідно до пункту 9 частини 1 перехідних положень ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року, справи провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судовому засіданні позивач позов підтримала, дала пояснення аналогічні наведеним, а також додала, що відповідач її першу заяву на звільнення за власним бажанням не прийняла, а тому вона була змушена в обідню перерву відсканувати і відправити вказану заяву електронною поштою відповідачу. Також зазначила, що вважала, що якщо напише заяву на звільнення, то головний лікар піде в Старовижівську районну раду погоджувати дану заяву, як передбачено статутом Старовижівської ЦРЛ і голова районної ради викличе спеціаліста фінансового управління, де вони разом вирішать всі питання у її відділі, оскільки разом з нею подали електронною поштою заяви на звільнення її колеги, а саме головний економіст і бухгалтер першої категорії, які також залишаться працювати на роботі. В усному порядку 01 листопада 2017 року позивача було повідомлено, що не правильно нараховано заробітну плату, однак відомостей про нарахування вона не бачила. Станом на 01 листопада 2017 року передала всі справи, не чекаючи 03 листопада 2017 року. Питання про відкликання заяви не могло бути, оскільки був великий тиск на позивача з 01 листопада 2017 року, а 03 листопада 2017 року близько 17.00 год. позивача було повідомлено про заміну замків у її кабінеті.

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримала з аналогічних підстав, а також додала, що порушені процедурні питання при звільненні, оскільки наказ про звільнення було винесено одразу після написання заяви на звільнення, розрахунок фактично був здійснений через декілька днів після написання заяви, що в силу правової необізнаності не давало позивачу можливості далі працювати. Роботодавець вчинив всі дії, щоб позивач не повернулась до роботи, оскільки був здійснений повний розрахунок, внесено запис у трудову книжку, змінені ключі, і підписаний акт прийому передачі фінансових документів.

Представника відповідача - Старовижівської ЦРЛ ОСОБА_4 у судовому засіданні не визнала позову, пояснила, що позивач ні в усній, ні в письмовій формі не зверталась до адміністрації лікарні з заявою про намір відкликати свою заяву про звільнення за власним бажанням , а також не виходила на роботу після звільнення і не вимагала скасування наказу про звільнення. Зазначає, що право позивача припинити трудові відносини за власною ініціативою не було порушено, оскільки відмова роботодавця звільнити працівника з роботи за власним бажанням з підстав відсутності на це згоди Старовижівської районної ради суперечить законодавству. Також зазначає, що не заперечувалось звільнення ОСОБА_2 при умові дотримання двотижневого терміну попередження про дату звільнення, і визначено дату звільнення чотирнадцятий день з дня подачі заяви - 03 листопада 2017 року, про що був виданий відповідний наказ про звільнення. Старовижівською районною радою відмовлено у погодженні звільнення позивача з посади головного бухгалтера, але одночасно з відмовою районна рада надає згоду на призначення на цю ж посаду головного бухгалтера іншої особи - ОСОБА_7 Заборгованість по оплаті заробітної плати була нарахована позивачу однак позивач ухилялась від отримання цих коштів.

Представника відповідача - Старовижівської ЦРЛ ОСОБА_5, у судовому засіданні проти позову заперечила, крім того вважає, що позов є безпідставним, оскільки ніяким законодавчим актом не встановлено юридичного обов'язку адміністрації Старовижівської ЦРЛ запитувати згоду на призначення та звільнення головного бухгалтера. Крім того, районна рада (відповідно до ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні ) - це орган місцевого самоврядування, який складається з депутатського корпусу, що проводить свою роботу сесійно (через пленарні засідання і засідання постійних комісій), є виборні органи, посадові особи та голова ради. Це все охоплюється поняттям орган управління майном . Районна рада ні при яких обставинах не може заперечити бажання працівника звільнитись, а саме звільнення працівника з власної ініціативи без отримання на це згоди районної ради не погіршує становища працівника порівняно із законодавством про працю, і відступ від положень Статуту не порушує його законних трудових прав та інтересів. Наказ про звільнення ОСОБА_2 був виданий вчасно, позивач була з ним ознайомлена, їй була видана трудова книжка у день звільнення та проведено розрахунок. Вини адміністрації лікарні в неотриманні вчасно ОСОБА_2 донарахованої суми заробітної плати не має. Звільнення позивача відбулося в результаті реалізації гарантій її права на вільний вибір праці, що визначені трудовим законодавством. Вважає, що права позивача не порушено, оскільки судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Позивач мала на меті звільнитись з роботи за власним бажанням і її бажання було задоволено. Позов обґрунтовано лише відсутністю погодження органу управління майном, тобто фактично позивач ставить питання не про захист свого суб'єктивного права, а про захист нібито порушених прав органу управління майном - районної ради. Вважає, позов не обґрунтованим, оскільки позивач не надала доказів порушення, свого суб'єктивного права, що є підставою для відмови в позові.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Старовижівської районної ради ОСОБА_6, пояснив, що в Старовижівській районній раді знаходиться рішення Старовижівської районної ради від 24 квітня 2015 року № 48/13 Про затвердження статуту Старовижівської центральної лікарні . Клопотання головного лікаря Старовижівської ЦРЛ від 03 листопада 2017 року № 1288/01 -10 щодо погодження звільнення головного бухгалтера ОСОБА_2 надійшло до районної ради 07 листопада 2017 року, тобто після наказу про звільнення позивача. В даному клопотанні було відмовлено. Також надходило клопотання від 03 листопада 2017 року № 1285/01-10 про погодження призначення головним бухгалтером ОСОБА_7 Відповідно до Статуту Старовижівської ЦРЛ голова Старовижівської районної ради погодив призначення головним бухгалтером ОСОБА_7

Також вказав, що згідно норм КЗпП України головний лікар Старовижівської ЦРЛ ОСОБА_4 звільнила головного бухгалтера за ініціативою працівника, а те, що не здійснила погодження з районною радою, то на думку ОСОБА_6, тим самим допустила адміністративне порушення, за яке голова ради може притягнути головного лікаря до відповідальності і винести дане питання на сесію районної ради. На момент розгляду справи головний лікар до відповідальності не притягалась, дане питання на розгляд сесії не виносилось, оскільки справа розглядається судом.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що працює начальником відділу кадрів Старовижівської ЦРЛ. Заяву ОСОБА_2 про звільнення за власним бажанням отримала електронною поштою. Роз'яснила позивачу про право на відкликання заяви, також свідок пояснила, що позивач подавала раніше заяву на звільнення, проте наказ на її звільнення був скасований і позивач продовжувала працювати.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що працює бухгалтером в Старовижівській ЦРЛ, була прийнята на роботу не задового до звільнення ОСОБА_2, також підтвердила, що готівка для виплати заробітної плати замовлялась за підписом головного бухгалтера ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що разом з ОСОБА_2 написали заяви про звільнення. Вказала, що 03 листопада 2017 року в кінці робочого дня у кабінеті ОСОБА_2 було здійснено заміну замків. Також зазначила, що заяву про звільнення вона і ОСОБА_2 подавали електронною поштою.

Суд, заслухавши позивача, представника позивача, представників відповідача, представника третьої особи та свідків, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач з 20 листопада 1996 року була переведена на посаду головного бухгалтера Старовижівської ЦРЛ, що підтверджується записами в її трудовій книжці серії БТ-І № 9918141 від 10 вересня 1980 року (аркуш справи 7).

20 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до головного лікаря Старовижівської ЦРЛ ОСОБА_4 із заявою, в якій просила звільнити її з займаної посади за власним бажанням з 20 жовтня 2017 року (аркуш справи 30).

03 листопада 2017 року ОСОБА_2 було звільнено за власним бажанням на підставі наказу № 312-ос від 20 жовтня 2017 року, виданого головним лікарем Старовижівської ЦРЛ ОСОБА_4, про що зроблений відповідний запис до трудової книжки (аркуш справи 8, 31). Також в книзі обліку руху трудових книжок зроблено відповідний запис про отримання трудової книжки ОСОБА_2 03 листопада 2017 року (аркуш справи 63-65).

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до статті 92 Конституції України закріплений принцип пріоритету (верховенства) закону в системі інших нормативно-правових актів, за допомогою якого здійснюється правове регулювання найважливіших суспільних відносин. Перелік питань, що мають регулюватися виключно законами України, передбачений цією нормою, має імперативний характер. До них належать, зокрема, засади регулювання праці і зайнятості (пункт 6). У такий спосіб Конституцією України встановлено, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати принципи трудового права, основні з яких є свобода праці й зайнятості, заборона примусової праці (ст.43), що реалізуються у нормах інститутів працевлаштування та трудового договору (починаючи з виникнення трудових відносин і закінчуючи їх припиненням).

Стаття 4 КЗпП України встановлює, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 9 липня 1998 року у справі №12-рп/98 вказав, що термін "законодавство" треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Статут юридичної особи є актом ненормативного характеру, який визначає правовий статус юридичної особи, обов'язки учасників, посадових осіб такої юридичної особи, порядок затвердження та внесення змін до статуту і за своєю правовою природою не є актом законодавства у його розумінні. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству (частина 4 статті 57 ГК України). Статутом можуть встановлюватись додаткові, порівняно з законодавством, трудові і соціально-побутові пільги (гарантії) для працівників, в тому числі додаткові пільги та гарантії працівникам на випадок припинення трудового договору з незалежних від них причин, але засновник не має права встановлювати нові або змінювати існуючі правові норми, які регулюють трудові відносини, якщо таких повноважень йому не надано актом законодавства.

Посилання позивача на те, що вона сподівалась, що матиме можливість відкликати дану заяву до закінчення двотижневого терміну, що передбачено частиною 2 статті статті 38 КЗпП України, як на підставу для задоволення позову, суд не приймає, оскільки позивач в судовому засіданні пояснила, що заяву про звільнення впродовж двох тижнів не відкликала, а також суду не надано доказів того, що вона вчиняла будь які дії на відкликання даної заяви. Крім цього позивач не довела суду і не надала жодного доказу про те, що їй чинились перешкоди у відкликанні своєї заяви про звільнення.

Щодо посилання позивача на відмову Старовижівської районної ради від 08 листопада 2017 року № 203/03.18 в погодженні звільнення головного бухгалтера Старовижівської ЦРЛ, суд вважає за доцільне зазначити таке.

Статутом Старовижівської ЦРЛ, затвердженого рішенням районної ради № 48/13 від 24 квітня 2015 року Про затвердження статуту Старовижівської центральної лікарні , передбачено повноваження головного лікаря ЦРЛ призначати та звільняти з посади своїх заступників і головного бухгалтера ЦРЛ за погодженням з Органом управління майном (аркуш справи 10, 18).

З матеріалів справи вбачається, що Старовижівська ЦРЛ 03 листопада 2017 року звернулась з листом № 1288/01-10 до Старовижівської районної ради, в якому просила погодити звільнення ОСОБА_2 з посади головного бухгалтера Старовижівської ЦРЛ згідно статті 38 КЗпП України та наказу головного лікаря Старовижівської ЦРЛ № 312-ос від 20 жовтня 2017 року (аркуш справи 32).

Голова Старовижівської районної ради листом від 08 листопада 2017 року № 203/03.18 повідомив Головного лікаря Старовижівської ЦРЛ ОСОБА_4 про відмову в погодженні звільнення головного бухгалтера Старовижівської ЦРЛ ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що дата фактичного звільнення (наказ головного лікаря № 312-ос від 20 жовтня 2017 року) передує даті подачі клопотання Старовижівською ЦРЛ про погодження звільнення (03 листопада 2017 року № 1288/01-10), що є прямим порушенням головним лікарем ЦРЛ пункту 4 частини 7 Статуту, затвердженого рішенням районної ради № 48/13 від 24 квітня 2015 року (аркуш справи 33).

Разом з тим, судом встановлено, що Старовижівська районна рада листом від 08 листопада 2017 року № 204 /03.18, керуючись статтею 55 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , рішенням районної ради № 48/13 від 24 квітня 2015 року Про затвердження статуту Старовижівської центральної районної лікарні погодила призначення головним бухгалтером Старовижівської ЦРЛ іншу особу, ОСОБА_7, відповідно до чинного законодавства (аркуш справи 39).

Суд погоджується з доводами представника відповідача ОСОБА_5 про пріоритетність норм закону над статутом юридичної особи, який є актом ненормативного характеру, а жодним законодавчим актом не встановленого юридичного обов'язку адміністрації Старовижівської ЦРЛ запитувати згоду на призначення та звільнення головного бухгалтера, а також законом не передбачено повноваження Старовижівської районної ради на погодження призначення і звільнення головного бухгалтера.

Таким чином, право позивача її звільненням не порушено, підстав її поновлення на роботі не має.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Зважаючи, що право позивача її звільненням не порушено, підстав для її поновлення на роботі не має, відповідно, відсутні будь-які підстави для позовних вимог про стягнення на корить позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04 листопада 2017 року до дня поновлення на роботі.

Суд розглядає справи в межах заявлених вимог (відповідно до статті 13 ЦПК України). Тому посилання позивача, що з нею не проведено розрахунку відповідно до 116 КЗпП України не заслуговують на увагу, оскільки, щодо даного питання позовних вимог не заявлено, а суд не може виходити за межі позовних вимог.

Доводи позивача про те, що наказ про звільнення виданий 20 жовтня 2017 року, а датою звільнення є 03 листопада 2017 року, чим повністю нівелює процедуру звільнення за статтею 38 КЗпП України на увагу не заслуговують, оскільки це не суперечить законодавству про працю, крім того дата звільнення в наказі співпадає з датою, зазначеною у трудовій книжці (аркуш справи 8). Дана обставина ніяк не впливає на можливість і право працівника відкликати заяву про звільнення впродовж двох тижнів, чого позивач не зробила.

Доводи позивача про те, що в кабінеті, де працювала позивач було замінено замок і тим самим було перешкоджено у доступі до її кабінету, на увагу не заслуговують на увагу, оскільки заміна замків відбулась в кінці робочого дня (03 листопада 2017 року), така заміна була спрямованою на захист майна Старовижівської ЦРЛ, а також на наступний робочий день після звільнення (06 листопада 2017 року) позивач на роботу не вийшла, заяв про відкликання заяви, не подавала, про що ствердила в судовому засіданні.

Крім того, суд погоджується з доводами представника відповідача ОСОБА_5 про те, що звільнення працівника з власної ініціативи без отримання на це згоди районної ради не погіршує становища працівника порівняно із законодавством про працю, і відступ від положень Статуту не порушує його законних трудових прав та інтересів.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити.

Відповідно до статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З огляду на вищевикладене та наявність заяви представника відповідача про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу (аркуш справи 88), суд вважає необхідним призначити судове засідання, після ухвалення рішення по суті позовних вимог, для вирішення питання щодо стягнення понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 92 Конституції України, ст. 38, 116, 235 КЗпП України, ст.ст. 4, 81, 246, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Старовижівської центральної районної лікарні, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Старовижівська районна рада Волинської області, про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 11 год. 00 хв. 21 березня 2018 року в приміщенні Старовижівського районного суду Волинської області за адресою: вул.Польова, 2, смт. Стара Вижівка Волинської області.

Надати строк для подання стороною відповідача доказів щодо розміру понесених нею судових витрат до 19 березня 2018 року.

Повне судове рішення складено 12 березня 2018 року.

Суддя О.В. Назарук