Постанова

від 07.06.2018 по справі 168/782/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 168/782/17 Головуючий у 1 інстанції: Назарук О.В. Провадження № 22-ц/773/641/18 Категорія: 53 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів Карпук А.К., Здрилюк О.І.,

з участю секретаря судового засідання Концевич Я.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Старовижівської центральної районної лікарні, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Старовижівська районна рада Волинської області про поновлення на роботі та стягнення компенсації за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_4 на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 02 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернулася з позовом до Старовижівської центральної районної лікарні (далі - Старовижівська ЦРЛ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Старовижівська районна рада Волинської області (далі - Старовижівська районна рада), про поновлення на роботі на посаді головного бухгалтера в Старовижівській ЦРЛ та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Покликалась на те, що працювала в Старовижівській ЦРЛ з 03 листопада 1986 року, в тому числі на посаді головного бухгалтера з 20 листопада 1996 року. Наказом № 312-ос від 20 жовтня 2017 року її було звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

Стверджує, що процедура звільнення була здійснена з недотриманням законодавства, оскільки було порушено вимоги пункту 4 частини 7 Статуту Старовижівської ЦРЛ, затвердженого рішенням Старовижівської районної ради від 24 квітня 2015 року № 48/13 Про затвердження статуту Старовижівської центральної лікарні , яким визначено повноваження головного лікаря ЦРЛ призначати та звільняти з посади своїх заступників і головного бухгалтера ЦРЛ за погодженням з Органом управління майном. Зазначає, що на момент звільнення 03 листопада 2017 року такого погодження Старовижівська ЦРЛ не мала, оскільки клопотання про погодження звільнення позивача до Старовижівської районної ради надійшло лише 07 листопада 2017 року, тобто після її звільнення із посади. Орган управління майном листом від 08 листопада 2017 року № 203/03.18 відмовив в погодженні звільнення позивача, в зв'язку з тим, що дата фактичного звільнення передувала даті погодження.

Просила поновити на роботі на посаді головного бухгалтера в Старовижівській ЦРЛ та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 02 березня 2018 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_4 просить скасувати це рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, покликаючись на порушення судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Третя особа у відзиві на апеляційну скаргу, зазначає про недотримання ЦРЛ вимог Статуту при проведенні звільнення позивача та небажаній негативній практиці керівників установ у випадку такого відступу від статутних положень.

Заслухавши представника позивача, представників відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача її звільненням не порушено, підстав для її поновлення на роботі не має, відповідно, відсутні будь-які підстави для задоволення позовних вимог про стягнення на корить позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04 листопада 2017 року до дня поновлення на роботі.

Такі висновки суду є правильними і ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи та нормах матеріального права.

Судом встановлено і це відповідає матеріалам справи, що з 20 листопада 1996 року ОСОБА_4 була переведена на посаду головного бухгалтера Старовижівської ЦРЛ, що підтверджується записами в її трудовій книжці серії БТ-І № 9918141 від 10 вересня 1980 року (а.с. 7).

20 жовтня 2017 року ОСОБА_4 звернулась до головного лікаря Старовижівської ЦРЛ ОСОБА_5 із заявою, в якій просила звільнити її з займаної посади за власним бажанням з 20 жовтня 2017 року (а.с. 30).

В судовому засіданні встановлено, що написання заяви про звільнення було пов'язано виключно волею на це ОСОБА_4. Адміністрацією ЦРЛ не вчинялось примусу щодо написання такої заяви позивачем.

03 листопада 2017 року ОСОБА_4 було звільнено за власним бажанням на підставі наказу № 312-ос від 20 жовтня 2017 року, виданого головним лікарем Старовижівської ЦРЛ ОСОБА_5, про що зроблений відповідний запис до трудової книжки (аркуш справи 8, 31). Також в книзі обліку руху трудових книжок зроблено відповідний запис про отримання трудової книжки ОСОБА_4 03 листопада 2017 року (а.с. 63-65).

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

В судовому засіданні встановлено, що звільнення ОСОБА_4 не було обумовлене обставинами за наявності яких роботодавець зобов'язаний був провести її звільнення у визначений працівником день без відпрацювання двох тижнів.

Як пояснила в судовому засіданні представник позивача, дана обставина також і стверджується матеріалами справи, ОСОБА_4 після написання заяви на звільнення продовжувала працювати, оскільки знала про необхідність такого відпрацювання протягом двох тижнів.

Також як вбачається з матеріалів справи, а також пояснень представника позивача в суді апеляційної інстанції, по спливу двох тижнів після написання заяви на звільнення, ОСОБА_4 не виходила більше на роботу.

За таких обставин, роботодавець цілком обґрунтовано, маючи не відкликану заяву працівника на звільнення та за відсутності дій які б свідчили про бажання працівника продовжувати трудові відносини, а зокрема не вихід на роботу в перший робочий дань після відпрацювання двох тижнів, з врахуванням положень ст. 38 КЗпП України та ст. 43 Конституції України цілком обґрунтовано задовольни заяву позивача про її звільнення, у передбачений законом строк..

Не заслуговують на увагу твердження позовної заяви, а також апеляційної скарги про порушення головним лікарем ЦРЛ положень п. 4 розділу 7 Статуту Старовижівської центральної районної лікарні при звільненні ОСОБА_4У, оскільки зроблені при неправильному трактуванні таких з врахуванням приписів законодавства про працю.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього ( ст. 4 КЗпП України).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає або на яку він погоджується. Використання примусової праці забороняється ( ст. 43 Конституції України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України вільний вибір виду діяльності, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.( ст.5-1 КЗпП України).

Статутом Старовижівської ЦРЛ, затвердженого рішенням районної ради № 48/13 від 24 квітня 2015 року Про затвердження статуту Старовижівської центральної лікарні , передбачено повноваження головного лікаря ЦРЛ призначати та звільняти з посади своїх заступників і головного бухгалтера ЦРЛ за погодженням з Органом управління майном (а.с. 10, 18).

Беручи до уваги наведені норми, а також при системному аналізі положень статуту Старовижівської ЦРЛ в цілому, апеляційний суд приходить до висновку, що положення статуту про необхідність погодження звільнення з посади головного бухгалтера з Органом управління майном, мають на меті в першу чергу захист інтересів працівника від незаконного звільнення у випадку , якщо таке звільнення було ініційоване роботодавцем.

У випадку непогодження звільнення працівника з роботи, яке викликане саме бажання працівника, порушуватимуться приписи, як Конституції України так і КЗпП України, щодо неможливості примусової праці та права людини на вільний вибір роботи.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи Старовижівська ЦРЛ 03 листопада 2017 року звернулась з листом № 1288/01-10 до Старовижівської районної ради, в якому просила погодити звільнення ОСОБА_4 з посади головного бухгалтера Старовижівської ЦРЛ згідно статті 38 КЗпП України та наказу головного лікаря Старовижівської ЦРЛ № 312-ос від 20 жовтня 2017 року (а.с. 32).

Голова Старовижівської районної ради листом від 08 листопада 2017 року № 203/03.18 повідомив про відмову в погодженні звільнення головного бухгалтера Старовижівської ЦРЛ ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що дата фактичного звільнення (наказ головного лікаря № 312-ос від 20 жовтня 2017 року) передує даті подачі клопотання Старовижівською ЦРЛ про погодження звільнення (03 листопада 2017 року № 1288/01-10). На думку ради дана обставина є прямим порушенням головним лікарем ЦРЛ пункту 4 частини 7 Статуту, затвердженого рішенням районної ради № 48/13 від 24 квітня 2015 року (а.с. 33).

Аналізуючи зміст даної відмови, колегія суддів приходить до висновку, що така відмова носила чисто формальний характер, у ній не зазначено належних обґрунтованих причин непогодження з вивільненням працівника, яке викликане саме бажанням останнього.

Натомість листом від 08 листопада 2017 року № 204 /03.18 Старовижівська районна рада погодила призначення головним бухгалтером Старовижівської ЦРЛ іншу особу, ОСОБА_6, відповідно до чинного законодавства (а.с. 39).

Фактично погодивши призначення 08.11.2017 року головним бухгалтером Старовижівської ЦРЛ іншу особу, Старовижівська районна рада констатувала про вакантність даної посади, а відповідно згоду на вивільнення ОСОБА_4

Судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси особи.

Позивач, з врахуванням виключно її волі на розірвання трудового договору, не довела, яким чином роботодавець порушив її права та які саме права порушені, провівши таке звільнення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно перевіривши доводи сторін, надавши належну правову оцінку дослідженим доказам та фактичним обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено обставин, які давали б суду можливість констатувати про незаконність звільнення ОСОБА_4У та необхідність поновлення її на роботі і як наслідок стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому правомірно відмовив у задоволенні позову у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 02 березня 2018 року в даній справі-без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий:

Судді: