Рішення

від 13.03.2018 по справі 802/1797/17-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 березня 2018 р. Справа № 802/1797/17-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернюк А.Ю., розглянувши в письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Євстахієвича, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з адміністративним позовом до ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачі звернулись до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання їм дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Безіменської сільської ради Козятинського району Вінницької області.

Листами за № КО-15993/0-7377/6-17 від 04.09.2017 та №КО-15994/0-7414/6-17 від 05.09.2017 відповідач відмовив позивачам у наданні вказаного дозволу, з чим позивачі не погодились та оскаржили їх до суду.

Позивачі, посилаючись на положення Земельного кодексу України (далі - ЗК України), вважають листи протиправними, оскільки чинним законодавством чітко встановлені підстави для відмови у наданні таких дозволів.

За наведених вище обставин, позивачі звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

02.11.2017 на адресу суду надійшли письмові заперечення від відповідача, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову вказавши, що згідно інформації, яку надав відділ у Козятинському районі ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Вінницькій області земельна ділянка на яку позивачі бажають отримати дозвіл на розробку документації із землеустрою перебуває в користуванні іншої особи, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, зареєстроване в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 1993 року.

Учасники справи, скориставшись своїм правом, подали на адресу суду заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 3 статті 194 та частини 9 статті 205 КАС України, на думку суду, наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в серпні місяці 2017 року звернулись з клопотаннями до ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею по 2,00 га для кожного, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Безіменської сільської ради Козятинського району Вінницької області.

ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.09.2017 року № КО-15993/0-7377/6-17 громадянину ОСОБА_1 було повідомлено, що згідно інформації, яку надав відділ у Козятинському районі ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Вінницькій області земельна ділянка на яку він бажає отримати дозвіл на розробку документації із землеустрою перебуває в користуванні іншого громадянина та яке посвідчене державним актом на право постійного користування землею, зареєстроване в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 1993 року.

Також позивача було проінформовано, що він може набути право на іншу земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення у порядку визначеному ст.116, 118 ЗК України.

Аналогічну відповідь листом ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.09.2017 року №КО-15994/0-7414/6-17 було надано громадянину ОСОБА_4

Відповідно до інформації, яку надав відділ у Козятинському районі ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Вінницькій області у надісланих клопотаннях та викопіюваннях із публічної кадастрової карти заявники зазначили бажане місце розташування земельних ділянок на земельному масиві державної власності площею 33,2132 га з кадастровим номером 0521480200:06:002:0190, розташовану на території Безіменської сільської ради.

Право користування на земельну ділянку із вказаним кадастровим номером посвідчене державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованого 18.03.1993 року, що унеможливлює надати позивачам бажані земельні ділянки.

Не погоджуючись з вказаною відмовою позивачі звернулись до суду з адміністративним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд враховує наступне.

Відповідно частини 3 статті 78 Земельного кодексу України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частиною 1 статті 84 Земельного кодексу України встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно з частиною 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування (частина 7 статті 118 Земельного кодексу України).

Отже, у випадку наявності у особи бажання отримати у власність або користування земельну ділянку, вона повинна звернутися до відповідного органу клопотання про надання їм земельної ділянки, яке повинно бути розглянуте протягом встановленого строку та за наслідком якого повинно бути прийняте рішення про надання або відмову у наданні дозволу розроблення проекту землеустрою.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначено розподіл повноважень щодо надання у власність або у користування земельних ділянок державної та комунальної власності.

Згідно з пунктом 2 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином, статтею 122 Земельного кодексу України врегульовано відносини щодо передачі у власність або у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

Судом встановлено, що земельна ділянка на яку претендують позивачі перебуває на праві постійного користування землею, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 18 березня 1993 року.

Доказів того, що вказаний державний акт скасований чи є не чинним суду не надано.

Погодження землекористувача вимагається у тому разі, якщо земельна ділянка перебуває в користуванні іншої особи. У цьому випадку необхідно не лише надати земельну ділянку у власність, але і припинити право користування іншої особи. У разі, якщо земельна ділянка використовується на праві постійного користування, таке право може бути припинене за процедурою добровільної відмови користувача у відповідності до вимог частини 3 статті 142 Земельного кодексу України.

Згідно вказаної частини 3 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Частиною 4 статті 142 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ (із змінами та доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 №2) зазначено, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення органу та виданих державних актів недійсними.

Параграфом 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом.

Згідно із тлумаченням Європейського суду з прав людини у рішеннях від 23.09.1982 року у справі Спорронг та Леннрот проти Швеції , від 21.02.1986 року у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства , від 30.05.2000 року у справі Карбонара і Вентура проти Італії , право постійного користування земельними ділянками повинно розглядатися як майно в розумінні § 1 статті 1 Протоколу 1, тому вилучення земельної ділянки в суб'єкта постійного користування не в інтересах суспільства, тобто не для суспільних потреб, заборонене.

У випадку добровільної згоди користувача земельної ділянки на припинення за ним права користування на земельну ділянку на користь третіх осіб законодавцем встановлений порядок такого припинення права користування зазначений в частинах 3,4 статті 142 Земельного кодексу України.

Разом з тим, відповідно до ст. 50 Закону України Про землеустрій проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок та мають включати у себе письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду.

Судом встановлено, що до клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею по 2,00 га для кожного, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Безіменської сільської ради Козятинського району Вінницької області, не було надано згоду землекористувача.

З огляду на викладене, позовна вимога про визнання протиправною та скасування відмов, викладених у листах № КО-15993/0-7377/6-17 від 04.09.2017 та №КО-15994/0-7414/6-17 від 05.09.2017, не підлягає задоволенню.

Крім того, інша позовна вимога про зобов'язання відповідача розглянути заяви та надати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Безіменської сільської ради Козятинського району Вінницької області, задоволенню не підлягає, позаяк є похідною від вимоги про скасування відмов викладених у листах № КО-15993/0-7377/6-17 від 04.09.2017 та №КО-15994/0-7414/6-17 від 05.09.2017.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачами, суд доходить висновку, що мотивація, на яку вони посилаються, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи відповідача, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

За наведеного вище, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог повністю.

За приписами статті 139 КАС України, судовий збір з відповідача не стягується.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Чернюк Алла Юріївна