Рішення

від 13.03.2018 по справі 815/385/18

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/385/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року м.Одеса

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_2 (місце проживання: 65049, АДРЕСА_1, паспорт серії КМ №142454) до Міністерства охорони здоров'я України (01021, м. Київ, вулиця Грушевського, будинок 7; код ЄДРПОУ 00012925) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До ОСОБА_1 окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров'я України, в якому позивач просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виразилась у ненаданні відповіді на звернення позивача від 12.12.2017 р. у законні строки; стягнути з відповідача на користь позивача 200000 (двісті тисяч) гривень у якості компенсації моральної шкоди.

Ухвалою від 05.02.2018 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін); встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; встановлено учасникам справи п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем порушено передбачений Законом України Про звернення громадян строк розгляду його заяви від 12.12.2017р. по суті або направлення за належністю, оскільки відповідь на вказану заяву позивач отримав лише 23.01.2018р., яку було направлено відповідачем на адресу позивача 17.01.2018р., в зв'язку з чим останній вимушений звернутися до суду. На думку позивача, не надавши відповідь на його заяву у законні строки, відповідач порушив вимоги Закону України Про звернення громадян , що завдало позивачу моральних страждань, оскільки унеможливило функціонування його особистості на конституційних засадах, в зв'язку з чим просить стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди у розмірі 200000,00 грн.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 29-32), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Так, на підтвердження правової позиції зазначено, що 12.12.2017 р . (вх. № З-24367) у МОЗ України зареєстровано заяву позивача від 12.12.2017 р . щодо діяльності Жіночої консультації № 1 міста Одеси, а також заяву від 27.12.2017 р . (вх.№ З-25283) з аналогічних питань, що підтверджується відповідними реєстраційно-контрольними картками. При цьому, МОЗ України заяви позивача щодо діяльності Жіночої консультації № 1 міста Одеси в межах строку, встановленого Законом України Про звернення громадян направлені для розгляду до Департаменту охорони здоров'я ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, про що було повідомлено позивача листами від 22.12.2017 р. (вих. № 7.07-З-24367/19796-зв) та від 09.01.2018 р. (вих. № 7.07-З-25283/424-зв). Таким чином, відповідач вважає, що отримавши заяви позивача, в межах компетенції та строків, визначених приписами Закону України Про звернення громадян , направив їх для розгляду до Департаменту охорони здоров'я ОСОБА_1 обласної державної адміністрації. Також відповідач вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено вини відповідача чи заподіяння ним моральних страждань позивачу.

05.03.2018 р. (вх. № ЕП/1318/18) від позивача надійшла заява, зі змісту якої вбачається, що 28.02.2018 р. позивач отримав копію відзиву. Крім того, зазначено, що зі штампу на поштовому конверті вбачається, що відповідь, а саме повідомлення про пересилання звернення від 12.12.2017 р., було направлено 17.01.2018 р.

До судового засідання 01.03.2018р. всі учасники справи до судового засідання не з'явились, явку представників не забезпечили.

У позовній заяві позивач просив суд розглянути справу за його відсутності за наявними у справі матеріалами.

У відзиві відповідача на позовну заяву міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, у зв'язку із неприбуттям у судове засідання 01.03.2018р. всіх учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, та надання ними клопотань про розгляд справи за їх відсутності, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України.

Суд зазначає, що 15.12.2017 р. набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів №2147-VIII від 03.10.2017р., котрим КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до п. 10 ч. 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній з 15.12.2017 р., справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності Кодексу в редакції від 15.12.2017 р., розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності нової редакції Кодексу. Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, керуючись КАС України в редакції чинній з 15.12.2017 р.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

12.12.2017 р. позивач направив на адресу Міністерства охорони здоров'я України електронне звернення щодо діяльності Жіночої консультації № 1 міста Одеси (а.с. 20).

При цьому, як зазначено позивачем, 17.01.2018р. відповідач направив на його адресу відповідь, яка отримана позивачем лише 23.01.2018р. (а.с.7-8).

Вважаючи, що відповідачем допущено бездіяльність щодо ненадання відповіді на його заяву у встановлений Законом України Про звернення громадян строк, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_2 ОСОБА_1 окружному адміністративному суду.

Згідно зі ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 1 Закону України Про звернення громадян передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно ст. 3 Закону України Про звернення громадян під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.12.2017 р. позивач направив електронне звернення до Міністерства охорони здоров'я України щодо діяльності Жіночої консультації № 1 міста Одеси (а.с. 20), яке зареєстровано у МОЗ України 12.12.2017 р. (вх. № З-24367), що підтверджується реєстраційно-контрольною карткою (а.с. 35).

Крім того, 27.12.2017 р. позивач направив електронне звернення до Міністерства охорони здоров'я України щодо діяльності Жіночої консультації № 1 міста Одеси (а.с. 36), яке зареєстровано у МОЗ України 27.12.2017 р. (вх. № З-25283), що підтверджується реєстраційно-контрольною карткою (а.с. 38).

З урахуванням обставин викладених в позовній заяві, суд вважає, що позивач звернувся до МОЗ України зі зверненнями із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів, у розумінні ст. 3 Закону України Про звернення громадян .

Суд звертає увагу, що згідно ст.5 Закону України Про звернення громадян звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).

За приписами пп. 13 п. 4 Положення про Міністерство охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 267 від 25.03.2015 року, здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю МОЗ, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Як зазначив у відзиві на позовну заяву відповідач, за наявною інформацією було встановлено, що жіноча консультація № 1 м. Одеси є відділенням (структурним підрозділом) комунальної установи Пологовий будинок № 5 , засновником та уповноваженим органом управління якої згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Одеська міська рада.

Враховуючи, що питання викладені у зверненнях позивача не віднесені до відання відповідача, відповідач листами від 22.12.2017 р. (№ 7.07-З-24367/19796-зв) та від 09.01.2018 р. (№ 7.07-З-25283/424-зв) направив їх для розгляду до Департаменту охорони здоров'я ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, в той час як мав би направити до відповідного органу місцевого самоврядування - ОСОБА_1 міської ради.

Так, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа Пологовий будинок № 5 (код ЄДРПОУ 05446449) за організаційно-правовою формою є комунальною установою, засновником якої є орган місцевого самоврядування Одеська міська рада (код ЄДРПОУ засновника: 26597691; адреса засновника: 65004, Одеська обл., місто Одеса, Приморський район, площа Думська, будинок 1).

Відповідно до підпункту 1 п. а ст. 32 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання органів сільських, селищних, міських рад належать управління закладами освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про звернення громадян звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Як вбачається з відзиву відповідача та доданих до нього матеріалів, позивачем направлялось до відповідача два звернення щодо діяльності Жіночої консультації № 1 міста Одеси від 12.12.2017 р. та від 27.12.2017 р., які листами від 22.12.2017 р. (№ 7.07-З-24367/19796-зв) та від 09.01.2018 р. (№ 7.07-З-25283/424-зв) відповідно направлено їх для розгляду до Департаменту охорони здоров'я ОСОБА_1 обласної державної адміністрації.

Предметом розгляду у межах заявлених позовних вимог є, зокрема, питання щодо протиправності бездіяльності відповідача, що виразилась у ненаданні відповіді на звернення позивача від 12.12.2017 р. у законні строки.

За змістом ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України Про звернення громадян , якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Таким чином, враховуючи, що електронне звернення позивача одержано відповідачем 12.12.2017 р. (зареєстровано у МОЗ України 12.12.2017 р. (вх. № З-24367), що підтверджується реєстраційно-контрольною карткою (а.с. 35)), останній, встановивши, що порушені в такому зверненні питання не входять до повноважень Міністерства охорони здоров'я України, повинен був на виконання вимог ч. 3 ст. 7 Закону України Про звернення громадян в термін не більше п'яти днів (тобто у строк до 17.12.2017р.) зазначене звернення переслати за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомити позивача.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, звернення позивача було надіслано до Департаменту охорони здоров'я ОСОБА_1 обласної державної адміністрації лише 22.12.2017р. (вих. №7.07-03-З-24367/19796-зв) з одночасним надісланням відповіді заявнику (а.с. 36), тобто з порушенням п'ятиденного строку, передбаченого ч. 3 ст. 7 Закону України Про звернення громадян .

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у встановлений ч. 3 ст. 7 Закону України Про звернення громадян строк, не здійснив дій щодо пересилання звернення позивача від 12.12.2017 р. за належністю відповідному органу та не повідомив у вказаний строк громадянина, який подав звернення.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Міністерства охорони здоров'я України, що виразилась у не надісланні ним за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення позивача від 12.12.2017р. з відповідним повідомленням ОСОБА_2 у строк, встановлений ч. 3 ст. 7 Закону України Про звернення громадян .

Крім того, у заяві від 02.02.2018р. (вх. № ЕП/629/18) позивач зазначив, що відповідач порушив ст. 20 Закону України Про звернення громадян , що, на його думку, і є предметом позову (а.с. 17).

Відповідно до ст. 20 Закону України Про звернення громадян звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Як вбачається з матеріалів справи, МОЗ України, отримавши звернення позивача № З-24367 від 12.12.2017 р. та № З-25283 від 27.12.2017 р. без дотримання приписів ст.7 Закону України Про звернення громадян направило їх на адресу Департаменту охорони здоров'я ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, про що було повідомлено позивача листами за № 7.07-З-24367/19796-зв від 22.12.2017 р. (а.с. 36) та за № 7.07-З-25283/424-зв від 09.01.2018 р. (а.с. 7).

Разом з тим, судом встановлено, що відповідач МОЗ України самостійно не розглядав звернення позивача № З-24367 від 12.12.2017 р. та № З-25283 від 27.12.2017 р. по суті, відповідно на його дії/бездіяльність не можуть поширюватись вимоги ст. 20 Закону України Про звернення громадян щодо строків розгляду звернень.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 200000 грн. (двісті тисяч) гривень у якості компенсації моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності» , яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Відповідно до пункту « d» Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: «Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин» .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Стаття 41 Конвенції проголошує: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію» .

При цьому за практикою Європейського суду з прав людини щодо моральної шкоди, Суд вважає, що саме визнання порушення пункту 1 статті 6 Конвенції становить достатню сатисфакцію (Справа «Бушемі проти Італії» , рішення від 16.09.1999 р.).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003).

З урахуванням суб'єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України.

Згідно з ст.ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За правилами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як вбачається зі змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з'ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди позивач пов'язує з протиправністю бездіяльності відповідача, що виразилась у ненаданні відповіді на звернення позивача від 12.12.2017 р. у законні строки.

Стосовно розміру моральної шкоди, яку на думку позивача, заподіяно неправомірною бездіяльністю посадових осіб відповідача, то суд зазначає, що розмір моральної шкоди має визначатись залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру майнових втрат (їхньої тривалості та можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин, як то стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та ділових стосунках, ступінь зниження репутації, час та зусилля, докладені для відновлення попереднього стану, виходячи з принципів розумності, пропорційності (співрозмірності), виваженості та справедливості.

Позивачем жодними доказами не підтверджено факт заподіяння йому відповідачем моральних чи фізичних страждань, не обґрунтовано визначення заподіяної моральної шкоди у розмірі 200000,00 грн. та не зазначено з чого позивач при цьому виходив.

Підсумовуючи вищевикладене, аналізуючи матеріали справи та з'ясовуючи питання щодо визначення наявності шкоди взагалі та обов'язку її відшкодування, суд, вважає необґрунтованими, непідтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 200000 (двісті тисяч) гривень у якості компенсації моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що докази, наведені позивачем під час розгляду адміністративної справи є недоведеними та безпідставними та не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника відповідача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, в зв'язку з наявністю пільг від щодо сплати судового збору, передбачених п.13 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 194, 229, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (місце проживання: 65049, АДРЕСА_1, паспорт серії КМ №142454) до Міністерства охорони здоров'я України (01021, м. Київ, вулиця Грушевського, будинок 7; код ЄДРПОУ 00012925) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди,- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України (01021, м. Київ, вулиця Грушевського, будинок 7; код ЄДРПОУ 00012925), що виразилась у не надісланні ним за належністю відповідному органу чи посадовій особі, звернення позивача від 12.12.2017р. з відповідним повідомленням ОСОБА_2 у строк, встановлений ч. 3 ст. 7 Закону України Про звернення громадян .

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якxщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ Перехідні положення КАС України через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.