Рішення

від 15.03.2018 по справі 905/3018/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.03.2018р. Справа №905/3018/17

за позовом Керівника Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в

особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, м.Слов`янськ

до відповідача 1. Лиманської міської ради Донецької області, м.Лиман, Донецька область

до відповідача 2. Товариства з обмеженою відповідальністю Баллюкс , м.Лиман, Донецька область

про визнання незаконним п.п.2.3 п.2 рішення Краснолиманської міської ради від 23.07.2015р. №6/44-3490, визнання недійсним договору на встановлення особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд та звільнення земельної ділянки загальною площею 0,003 га, вартістю 11216,70 грн., привівши її у попередній стан.

Суддя Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Хохуля М.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

прокурор: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Керівник Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, м.Слов`янськ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача 1, Лиманської міської ради Донецької області, м.Лиман, Донецька область, до відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю Баллюкс , м.Лиман, Донецька область, про визнання незаконним п.п.2.3 п.2 рішення Краснолиманської міської ради від 23.07.2015р. №6/44-3490, визнання недійсним договору на встановлення особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд та звільнення земельної ділянки загальною площею 0,003 га, вартістю 11216,70 грн., привівши її у попередній стан.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на незаконність прийнятого Краснолиманською міською радою рішення від 23.07.2015р. №6/44-3490, на підставі якого було укладено договір 13.08.2015р. на встановлення особистого строкового сервітуту від між відповідачами, порушення вимог ст.ст.93, 98, 99, 100, 123, 124, 134, 135, 152, 189 Земельного кодексу України, ст.ст.203, 215, 235, 401, 404 Цивільного кодексу України тощо.

10.01.2018р. від відповідача 1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 проти позовних вимог заперечує, посилаючись на ті обставини, що:

- рішення Краснолиманської міської ради від 23.07.2015р. №6/44-3490 прийнято компетентним органом з додержанням ч.1 ст.122, 123 Земельного кодексу України, ст.144 Конституції України, ст.73 Закону України Про місцеве самоврядування ;

- спірний договір від 13.08.2015р. прийнято з додержанням приписів ст.ст.98-100, 123 Земельного кодексу України та ч.2 ст.402 Цивільного кодексу України;

- відсутність належного обґрунтування прокурором наявності порушення інтересів держави відповідачами;

- непідвідомчість даного спору господарським судам України.

Прокуратура проти відзиву відповідача 1 на позов заперечила з підстав, викладених у відповіді на відзив відповідача 1 №01-71-1233вих-18 від 01.02.2018р.

Відповідач 2 відзиву на позовну заяву, заперечень по суті позовних вимог не надав.

Згідно позовної заяви та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю Баллюкс зареєстрована за адресою: 84402, Донецька обл., м.Лиман, вул.Оборони, буд.232, за якою і здійснювалось направлення поштової кореспонденції судом.

15.01.2018р., 05.03.2018р., 05.03.2018р. відповідні поштові конверти було повернуто органом поштового зв'язку на адресу суду із зазначенням причин повернення (досилання): інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення.

Відповідно до ст.120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, відповідача 2 було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

За таких обставин, враховуючи достатність зібраних по справі доказів, згідно ст.165 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, господарський суд встановив:

09.06.2015р. Відділом містобудування та архітектури, головним архітектором міста ОСОБА_1 ОСОБА_2 було видано паспорт прив'язки групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (4 споруди) №73 за адресою: вул. Спортивна, м. Красний Лиман. Вказаний паспорт дійсний до 09.06.2018р.

Згідно паспорту прив'язки №73 групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (4 споруди) - тимчасові споруди у кількості 4-х об'єктів (10,00м х 12,00м) кожна площею 30,0 кв.м. (5,00м х 6,00м) розташовуються на відповідній земельній ділянці загальною площею 0,0060 га (10,00м х 6,00м) за адресою: вул. Спортивна, м.Красний Лиман.

27.07.2016р. паспорт прив'язки №73 від 09.06.2015р. анульовано за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Баллюкс , у зв'язку з оформленням нових паспортів прив'язки, які, в свою чергу, видані 02.08.2016 за №09/47-90 та №09/47-91 на групи об'єктів.

23.07.2015р. Краснолиманською міською радою (на даний час Лиманською) прийняте рішення №6/44-3490 Про укладення договорів особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м.Красний Лиман .

Відповідно до п.п.2.3 п.2 зазначеного рішення вирішено укласти договір особистого строкового сервітуту з Товариством з обмеженою відповідальністю Баллюкс на земельну ділянку. Площею 30 кв.м. для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності розташованої по вул.Спортивній, м.Красний Лиман, терміном на 3 (три) роки.

Пунктом 3 рішення встановлено плату за сервітут в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п.4 рішення, Товариству з обмеженою відповідальністю Баллюкс оформити зареєструвати договір особистого строкового сервітуту.

На виконання вказаного рішення 13.08.2015р. між відповідачами було укладено договір на встановлення особистого строкового сервітуту.

Предметом цього договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно Сервітуарію на території (об'єкт благоустрою), площею 30,00 кв.м. по вул.Спортивна, м.Красний Лиман, Донецької області, на якій буде розміщуватись та використовуватися для здійснення підприємницької діяльності тимчасова споруда.

Згідно п.1.2 договору об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою), площею 30,00 кв.м. по вул.Спортивна, м.Красний Лиман, Донецької області, розташування на межі якої зазначено в додатку 1 цього договору.

Даним договором, окрім території (об'єкта благоустрою), на яку Сервітуарію встановлено особистий строковий сервітут, за тимчасовою спорудою Сервітуарія закріплюється територія для благоустрою (підтримання в санітарному стані) площею 30,00 кв.м., межі якої зазначено в додатку до цього договору. Плата за закріплену за Сервітуарієм територію для благоустрою (підтримання в санітарному стані) на справляється. Витрати на утримання в санітарному стані закріпленої за тимчасовою спорудою Сервітуарія території здійснюється за рахунок Сервітуарія (п.1.4 договору).

Відповідно до п.1.5 договору даний договір не є договором оренди земельної ділянки чи будь-яким іншим договором користування земельною ділянкою.

Згідно з п.3.1 договору за користування особистим строковим сервітутом для розміщення та використання тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності Сервітуарій сплачує Власнику плату в розмірі 12 відсотків від грошової (нормативної) оцінки земельної ділянки (території), яка визначається Міськрайонним управлінням Держземагенства у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі Донецької області для кожного календарного року. Відповідно до нормативної грошової оцінки земельної ділянки Міськрайонним управлінням Держземагенства у м.Красному Лимані та Краснолиманському районі Донецької області, грошова оцінка земельної ділянки за 1 кв.м. на 2015р. становить 211,39 грн. Річний розмір плати за цим договором на 2015р. становить 761,00 грн.

Відповідно до п.п.4.3.1, 4.4.1 договору Сервітуарій має право використовувати встановлений цим договором особистий строковий сервітут для здійснення підприємницької діяльності, за умов дотримання умов цього договору, та зобов'язаний дотримуватися умов цього договору, використовувати встановлений особистий строковий сервітут виключно з метою, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі.

Строк дії договору 3 (три) роки з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін (п.2.2 договору).

Як вказує прокурор у позові, надання у користування вищевказаної земельної ділянки здійснено з порушенням вимог чинного законодавства. При цьому, внаслідок прийняття спірного рішення та укладання договору, порушено інтереси держави у сфері земельних відносин, застосовано невірний механізм надання та одержання у користування земельної ділянки тощо.

Відповідач 1 позов не визнав з підстав, викладених у відзиві.

Відповідач 2 заперечень проти позовних вимог не надав.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд заперечення відповідача 1 до уваги не приймає та вважає позовні вимоги правомірними, такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Згідно зі ст.395 Цивільного кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Статтею 98 Земельного кодексу України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до ч.1 ст.401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

За приписом ч.1 ст.404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Згідно з ст.99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Таким чином, правовідносини земельного сервітуту виникають між власниками (володільцями) сусідніх земельних ділянок, а саме між власником земельної ділянки, яка має бути обмежена сервітутом, тобто, між особою, яка зобов'язана надати свою земельну ділянку в обмежене користування, і особо, яка вимагає встановлення сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки (іншого нерухомого майна) і якій належить право на встановлення земельного сервітуту.

При цьому, земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлено сервітутом.

Як встановлено, на момент ухвалення відповідачем 1 оспорюваного у цій справі рішення, договору доказів наявності у відповідача 2 права власності або права землекористування на сусідню земельну ділянку, на об'єкти нерухомості прохід, до яких неможливий без використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, до матеріалів справи не надано.

Як наслідок, за висновками суду, відповідач 2 не є суб'єктом, який мав право вимагати встановлення сервітуту.

Крім цього, відомості про те, що відповідач 2 не мав змоги задовольнити свої інтереси іншим способом, ніж розмістити тимчасові споруди саме на спірній земельній ділянці також відсутні.

За статтею 116 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою набувається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону; статтею 122 цього Кодексу визначено порядок надання земельних ділянок у користування після виокремлення зазначеної земельної ділянки в натурі та з передачею землекористувачу права користування як складової права власності.

Натомість сервітут за своєю правовою природою обмежує власника речі у вчиненні перешкод для її використання іншою особою, без зміни речових прав власника щодо самої речі.

Як встановлено, метою, з якою надавалась спірна земельна ділянка відповідачу 2, є розміщення тимчасової споруди. Реалізація такої мети фізичною особою користувачем безпосередньо впливає на обсяг речових прав власника земельної ділянки, що суперечить природі правовідносин за договором сервітуту.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Порядок надання земельних ділянок державної чи комунальної власності в оренду врегульований статтею 124 Земельного кодексу України, відповідно до якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ст.792 ЦК України, ст.13 Закону України Про оренду землі за договором оренди земельної ділянки орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк за плату.

За приписами ст.15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Аналізуючи матеріали справи, суд зазначає, що оскаржуваний правочин не відповідає вимогам законодавства щодо надання у користування земельної ділянки. При цьому, судом береться до уваги, що зокрема, відповідачу 2 фактично було надано в користування земельну ділянку поза процедурою торгів, за відсутності відповідного рішення власника земельної ділянки.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що договір про встановлення земельного сервітуту від 13.08.2015р. суперечить вищенаведеним вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Статтею 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч.5 ст.16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що до виключних повноважень органу місцевого самоврядування віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; також розпорядження землями територіальних громад віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад на території сіл, селищ, міст за пунктом а частини першої статті 12 Земельного кодексу України.

Частиною 5 ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Статтею 172 Цивільного кодексу України передбачено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

Судом враховано правову позицію згідно висновків Верховного Суду України, викладених у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч.1 ст.111-16 ГПК, за ІІ півріччя 2016р. про те, що територіальна громада як власник об'єктів права комунальної власності делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що воля територіальної громади як власника може виражатись лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та в інтересах територіальної громади (постанови Верховного Суду України від 05.10.2016р. у справі №3-604гс16, від 23.11.2016р. у справі №3-1058гс16).

Відповідно до ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та ст.12 Земельного кодексу України до виключних повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

За приписами ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Викладене вище свідчить, що п.п.2.3 п.2 рішення Краснолиманської міської ради від 23.07.2015р. №6/44-3490 Про укладення договорів особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м.Красний Лиман прийняте з грубим порушенням норм земельного законодавства, а отже, вимога прокурора щодо визнання незаконним цього рішення є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги прокурора про зобов'язання відповідача 2 звільнити земельну ділянку площею 0,003 га, вартістю 11216,70 грн., привівши її у попередній стан, суд вважає зазначену вимогу обґрунтованою з огляду на наступне.

Згідно із частиною 2 ст.28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Частиною 4 згаданого вище Закону встановлено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 22.10.2011р., затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011р. за №1330/200068, який визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та не містить жодних положень щодо правових підстав набуття суб'єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки.

Згідно п.2.2 Порядку замовник, який має намір встановити ТС звертається до відповідного виконавчого органу із відповідною заявою у письмовій формі про можливість встановлення ТС. До заяви додається вичерпний перелік документів, графічні матеріали з зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі та топографічній основі М 1:500 креслення контурів тимчасової споруди з прив'язкою до місцевості, реквізити замовника (п.2.3 Порядку).

Пунктами 2.4 та п.2.5 Порядку визначено, що орган з питань містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності) будівельним нормам та повідомляє про результати відповідності замовника. Тобто на даному етапі відповідний орган з питань містобудування та архітектури визначає лише можливість розміщення ТС на певній території населеного пункту згідно будівельних норм даної місцевості та комплексної схеми розміщення певного населеного пункту.

Подальші дії для розміщення ТС визначаються п.2.6 Порядку, яким передбачено, що для оформлення паспорта прив'язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із заявою щодо оформлення паспорта прив'язки ТС, до якої наряду з іншими документами надає схему розміщення ТС, що затверджено Додатком 1 Порядку. Додаток 1 Положення містить форму схеми розміщення ТС з вказівкою площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування.

Документи, що подаються для отримання паспорта прив'язки, мають містити дані щодо розміру земельних ділянок, які вносяться на підставі отриманих суб'єктом господарювання документів на право користування земельною ділянкою (п.2.6 додаток 1 Порядку).

Строк дії паспорта прив'язки визначається органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або районної державної адміністрації відповідно до генерального плану, плану зонування та детального плану територій та з урахуванням строків реалізації їх положень.

Встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив'язки (пункт 2.20 Порядку).

Як встановлено пунктом 2.27 Порядку, дія паспорта прив'язки ТС анулюється за таких умов: недотримання вимог паспорта прив'язки при її встановленні; невстановлення ТС протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив'язки; надання недостовірних відомостей у документах, зазначених у пункті 2.6 цього Порядку, під час підготовки паспорта прив'язки ТС.

Відповідно до пункту 2.30 Порядку, у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу.

Як встановлено, доказів надання відповідачем 1 згоди шляхом ухвалення відповідного рішення відповідачу 2 на розміщення тимчасової споруди на спірній земельній ділянці до матеріалів справи не надано.

09.06.2015р. відповідачу 2 видано паспорт прив'язки групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (4 споруди) по вул. Спортивна, м.Красний Лиман, строком дії до 09.06.2018р.

Як вбачається з листа Виконавчого комітету Лиманської міської ради №4893-02-19 від 16.11.2017р. згідно заяв, які були подані 27.07.2016р., для оформлення паспорту розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, паспорт прив'язки від 09.06.2015р. №73 було анульовано та оформлені нові паспорти прив'язки 02.08.2016р. №09-47/91 та 09-47/90 на групи тимчасових споруд.

За приписом ст.212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно із ст.1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Як встановлено, на момент розгляду спору паспорт прив'язки, виданий відповідачу 2, є чинним.

При цьому, на момент встановлення тимчасових споруд у відповідача 2 було наявне рішення відповідача 1 Про укладення договорів особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м.Красний Лиман .

Таким чином, з огляду на наявність чинного паспорту прив'язки тимчасових споруд та рішення про укладення строкового сервітуту відсутній факт самовільного зайняття відповідачем 2 спірної земельної ділянки.

Одночасно, згідно із ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Враховуючи недійсність договору на встановлення особистого строкового сервітуту, укладеного 13.08.2015р. відповідачами, виходячи з того, що об'єктом строкового сервітуту за цим договором була спірна земельна ділянка, приймаючи до уваги посилання прокурора у позові на відповідні норми Цивільного кодексу України, вимога прокурора про зобов'язання відповідача 2 звільнити земельну ділянку підлягає задоволенню шляхом зобов'язання відповідача 2 повернути відповідачу 1 земельну ділянку площею 0,003 га, вартістю 11216,70 грн. розташовану у м.Лиман по вул. Спортивній, привівши її у попередній стан.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача 1 щодо підвідомчості даного спору адміністративним судам України, оскільки відповідно до п.п.1.2, 1.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності. У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, слід враховувати таке, що реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі (як у даному випадку), а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору підвідомчі господарським судам.

Судовий збір за вимогами про визнання недійсним рішення підлягає віднесенню на відповідача 1 повністю.

Судовий збір за вимогами про визнання недійсним договору підлягає розподілу між відповідачами порівну.

Судовий збір за вимогами про зобов'язання звільнити земельну ділянку підлягає віднесенню на відповідача 2 повністю.

Посилання прокурора, викладені у позовній заяві щодо необхідності стягнення судового збору у разі задоволення позовних вимог не з відповідача 1, а з виконавчого комітету Лиманської міської ради, судом не приймається, враховуючи, що стороною по справі є саме Лиманська міська рада Донецької області. Одночасно, відповідного рішення, яке підтверджувало б твердження прокурора, останнім до справи не надано.

20.02.2018р. до суду від прокуратури надійшло уточнення позовних вимог в частині стягнення судових витрат №04-71-1778 вих-18 від 13.02.2018р., в яких останній, зазначає, що Лиманська міська рада (ідентифікаційний код 04053275) в Управлінні держказначейства не обслуговується, оскільки з 01.01.2017р. у ради відсутні відкриті рахунки. Рішенням Лиманської міської ради Донецької області від 20.10.2016р. №7/17-793 Про затвердження структури Лиманської міської ради та її виконавчих органів виконавчому комітету Лиманської міської ради передані активи, майно та зобов'язання з балансу Лиманської міської ради. На підставі вищевикладеного прокурор просить вважати правильним п.6 резолютивної частини позовної заяви від 13.12.2017р. №83-12050вих-17 у справі №905/3015/17, викладений в наступній редакції: Стягнути з виконавчого комітету Лиманської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю Баллюкс на користь прокуратури Донецької області сплачений судовий збір у розмірі 4800,00 грн .

Розглянувши клопотання, суд вважає за необхідне залишити без задоволення вказану заяву, враховуючи наступне.

Згідно ч.2 ст.207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19.02.2018р. закрите підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.

Подана заява прокурора не містить жодних обставин, які б підтверджували поважність причин не подання вказаної заяви до суду протягом підготовчого провадження.

За таких обставин, з урахуванням до ч.2 ст.207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяву прокурора про уточнення позовних вимог в частині стягнення судових витрат №04-71-1778 вих-18 від 13.02.2018р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 74, 76, 129, 165, 207, 236-241, Перехідними положеннями Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Керівника Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, м.Слов`янськ до Лиманської міської ради Донецької області, м.Лиман, Донецька область, Товариства з обмеженою відповідальністю Баллюкс , м.Лиман, Донецька область задовольнити повністю.

Визнати незаконним п.п.2.3 п.2 рішення Краснолиманської міської ради від 23.07.2015р. №6/44-3490 Про укладення договорів особистого строкового сервітуту на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м.Красний Лиман .

Визнати недійсним договір на встановлення особистого строкового сервітуту, укладений 13.08.2015р. між Краснолиманською міською радою і Товариством з обмеженою відповідальністю Баллюкс , зареєстрований за №96/15 від 13.08.2015р.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Баллюкс (84402, Донецька обл., м.Лиман, вул.Оборони, 232, ЄДРПОУ 39123231) повернути Лиманській міській раді (84406 Донецька обл., м.Лиман, вул.Незалежності, 46, ЄДРПОУ 04053275) земельну ділянку площею 0,003 га, розташовану у м.Лиман по вул.Спортивній, привівши її у попередній стан.

Стягнути з Лиманської міської ради Донецької області (84406, Донецька обл., м.Лиман, вул.Незалежності, 46, ЄДРПОУ 04053275) на користь прокуратури Донецької області (отримувач: прокуратура Донецької області; банк: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, р/р: 35216066016251, ЄДРПОУ 25707002) судовий збір в сумі 2400,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Баллюкс (84402, Донецька обл., м.Лиман, вул.Оборони, 232, ЄДРПОУ 39123231) на користь прокуратури Донецької області (отримувач: прокуратура Донецької області; банк: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, р/р: 35216066016251, ЄДРПОУ 25707002) судовий збір в сумі 2400,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 15.03.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 15.03.2018р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина