Рішення

від 05.03.2018 по справі 915/47/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2018 року Справа № 915/47/18

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П.,

при секретарі судового засідання Степановій І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» -«Машпроект» , 54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський (Жовтневий), 42-А (код ЄДРПОУ 31821381),

до відповідача: Багатогалузевого впроваджувального підприємства «ТЕТРОН» (товариство з обмеженою відповідальністю), 54025, м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 91/1, офіс 401 (код ЄДРПОУ 20865156),

про: стягнення 75866,00 грн.,

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №18/1-1138 від 15.02.2018 року;

від відповідача: представник не з'явився.

Державне підприємство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» -«Машпроект» звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом до багатогалузевого впроваджувального підприємства «ТЕТРОН» (товариство з обмеженою відповідальністю) про стягнення збитків у розмірі 75866,00 грн.

Як на підставу свого позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 39 від 15.01.2016 року щодо реєстрації податкових накладних.

Ухвалою суду від 24.01.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 23.02.2018 року.

23.02.2018 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

23.02.2018 року у судовому засіданні оголошено перерву до 05.03.2018 року.

05.03.2018 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив. Ухвала суду від 23.02.2018 року, надіслана на адресу відповідача, повернута поштовою установою до суду з поміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення» .

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши усі подані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

15.01.2016 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки № 39 згідно п.1.1 якого відповідач, як постачальник, зобов'язався поставити позивачу, як покупцю, товар зазначений у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити поставлений товар у порядку та строки, передбачені договором.

Відповідно до п.3.3 договору право власності на товар переходить до позивача з моменту його поставки, згідно п. 3.2 договору.

Пунктом 3.6. передбачено, що при передачі товару позивачу відповідач зобов'язаний надати оригінали рахунку-фактури, видаткової накладної та паспорту (етикетки) на кожну одиницю товару.

Відповідно до наданої позивачем завіреної копії видаткової накладної №РН-0000016 від 18.05.2016 року відповідач поставив позивачу, а позивач прийняв товар на загальну суму 455196 грн., в тому числі податок на додану вартість 75866 грн. (а.с. 25).

За умовами договору відповідачем було виписано рахунок-фактуру СФ-0000023 від 18.05.2016 року на суму 455196 грн., в тому числі податок на додану вартість 75866 грн. (а.с. 26).

Згідно наданої позивачем завіреної копії платіжного доручення № 1445 від 22.11.2016 року позивачем було перераховано на рахунок відповідача 455196 грн., в тому числі податок на додану вартість 75866 грн., на підставі рахунку-фактури СФ-0000023 від 18.05.2016 року. (а.с. 27).

Відповідно до п. 2.11. договору відповідач зобов'язаний надати позивачу податкову накладну та/або розрахунок коригування (у разі збільшення вартості товарів), які складені в електронній формі, із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, у строк не пізніше 15 календарних днів з дати складання податкової накладної або розрахунку коригування.

Згідно п. 2.13 договору відповідач зобов'язаний декларувати суми ПДВ за податковими накладними та розрахунками коригування у складі податкових зобов'язань у тому податковому періоді, в якому такі податкові зобов'язання виникли згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України.

Згідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Враховуючи доводи позивача щодо порушення умов договору з боку відповідача та не спростування цих доводів відповідачем судом встановлено невиконання з боку відповідача зобов'язань закріплених у пунктах 2.11, 2.13 договору, тобто порушення цих умов договору.

Вказаного висновку суд дійшов виходячи з положень ст. ст. 73, 74 ГПК України щодо необхідності доведення обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем була направлена на адресу відповідача претензія з приводу виконання умов п.2.11, 2.13 договору (а.с. 32). Направлення претензій підтверджується відповідним поштовим повідомленням про вручення (а.с. 36). При цьому, слід зазначити, що в претензії позивач зазначив цю суму як штраф за невиконання вимог п. 2.11, п. 2.13 договору застосованого до відповідача на підставі п. 7.9 договору.

Отже, з врахуванням порушення умов договору позивач вважає, що відповідач позбавив його законного права на включення суми сплаченого податку на додану вартість в розмірі 75866 грн. у вартості придбаного товару до податкового кредиту та відповідно права на заявлення такої суми до бюджетного відшкодування, що в свою чергу розцінено позивачем як спричинення йому збитків в розмірі 75866 грн.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми в розмірі 75866 грн. із заявлених позивачем підстав спричинення йому збитків внаслідок порушення умов договору з боку відповідача задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 21 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 2 ст. 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Згідно з ч. 2 ст. 623 ЦК розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Як було зазначено вище згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем не доведено судові наданими доказами, що заявлена ним до стягнення сума збитків в розмірі 75866 грн. через те, що вона не може бути заявлена ним до відшкодування із бюджету, є саме доходом, який позивач міг одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене.

Суд дійшов такого висновку з огляду і на те, що позивачем до органів державної фіскальної служби на підставі п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України була подана заява про допущення відповідачем порушення граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування (додаток 8 до податкової декларації з податку на додану вартість) від 20.01.2017 року (а.с. 28-31). Але відповідного рішення по даній заяві органу державної фіскальної служби судові позивачем не представлено. Крім того, позивачем не надано рішення органу державної фіскальної служби й про відмову у відшкодуванні з бюджету сплаченого податку на додану вартість в розмірі 75866 грн. у зв'язку із порушенням відповідачем податкового законодавства в частині декларування податкових зобов'язань із податку на додану вартість.

Керуючись ст. 232, 237, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного господарського суду у порядку визначеному главою 1 розділу 4 ГПК України з урахуванням його перехідних положень.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України.

Повний текст рішення складений та підписаний 15.03.2018 року.

Суддя А.П. Алексєєв